ВІДПОЧИНОК З СЮРПРИЗОМ

Моя сестра, в останні вихідні літа, запросила мене на новий вид відпочинку, який стрімко набирає популярність. З назвою: “Цілковите поєднання з природою”. Вона скинула геолокацію на карті і я вирушила в дорогу. Діставшись назначеної точки, я вийшла з авто. Переді мною відкрилась неочікувана картина – українське село з побіленими хатами та плодовитими садами. Розчарувавшись, бо мріяла побачити котеджі з басейном в мальовничому місці, попрямувала до вказаного будинку. Прикладаючи зусилля, кочу свою валізу по грунтовій стежці повз високу зелену траву. Відчуваю пряний аромат різнотрав'я з нотками польових квітів.

Сестра вибрала будиночок, схожий на хату нашої прабабусі. “І чому не вибрати, якийсь інший?" – запитала я себе.

Підходячи ближче, в садку бачу парубка з граблями. Він спритно згрібає скошену траву. Має неймовірно привабливий вигляд: кучеряве каштанове волосся та підтягнуте тіло. Зупинившись перепочити, я безсоромно спостерігаю за його активними рухами. Незнайомий став моїм магнітом. Як завжди це буває, відчувши мій погляд, він подивився на мене і блискуче посміхнувся. Я, розгубившись, швидко відвернулась. Через мить знову повернула до нього голову та побачила, що він все ще оглядає мене. Я зніяковіло посміхнулась йому.

Зашла в двір, на порозі побачила Анну з тряпкою в руках. Помахала їй. Сестра жваво підійшла до мене.

– Привіт, Кет, – вона ніколи не називає мене Катя. – Ми тут вже почали трудотерапію. Я вже вимила ґанок, хочу зайнятись будинком з середини, поки хлопці пораються на вулиці. Мій Стас прибирає двір. Микита, друг Стаса, в садку. Мерщій перевдягайся, мені потрібна твоя допомога!

“Микита – гарне ім'я”, – подумала я, зайшовши в найпершу кімнату, оформлену в українському стилі з розписаними стінами та картинами, обрамленими вишитими рушниками.

Розкрила валізу, нахилилась вибрати щось. "Щоб його одягти? Думаю оливковий спортивний костюм підійде! Що за трудотерапія? Новий спосіб розважити містян? Чи це забаганки чистюні-сестрюні?"

– Кхе, – почула я позаду себе. Обертаюсь і бачу його.

– Микита, – представився. – Я перший вибрав цю кімнату! Але якщо вона тобі дуже сподобалась, можеш залишатися тут зі мною, – хитро посміхнувся. Додав: – Я не проти твоєї компанії.

На його чолі виблискує піт, вологі кучері прилипли до шкіри. Від хлопця віє свіжоскошеною травою, кропивою, любистком.

– Спекотно. Зайшов за кепкою. Я так розумію, ти – Катя, сестра Анни?

– Так, – ледь чутно мовила я.

Він говорив, говорив… Весь час посміхався.

"Може в мене туш розмазалась чи ще щось? Чи він на розум не багатий? Але ж який він вродливий!" Мимохіть помічаю на ліжку чоловічі речі, валізу біля шафи. "Як я всього цього не помітила раніше?"

– Агов! Залишаєшься тут зі мною чи показати тобі вільну кімнату? – трішки голосніше запитав Микита.

– Покажи, – хрипло відповіла я, в горлі пересохло.

– Пішли, – погодився він, з легкістю піднявши мою валізу.

Моя кімната менша за розміром, ніж його. Але я значно нижча за Микиту, ще й прибула остання, довго не могла вибрати купальник, який тут навряд чи пригодиться.

– Залишу тебе на самоті. Анна придумала багато справ. Треба закінчити роботу, щоб скоріше розпочати смажити шашлики. Я вже зголоднів! – сказав він та спокусливо облизав свою верхню губу.

Коли Микита нарешті пішов, я поспішила переодягнутись. Моя Анна не любить чекати.

День минув швидко. Спочатку прибирали, потім на мангалі готували їжу. "І це вони називають відпочинком? Краще б залишилась вдома та замовила собі піцу!"

На вулиці приємно віє теплий вітерець. Ми сидимо в великій альтанці. Їмо соковите м'ясо та свіжі овочі.

Микита зиркає на мене весь час, мені також хочеться його роздивитись. Тому наші погляди часто зустрічаються.

Швидко темніє, зморені денною роботою бредемо у свої кімнати.

На диво, я швидко засинаю на незручному ліжку.

Вночі прокидаюсь від відчуття крижаного холоду. “От дурепа!” – забула закрити кватирку. Ночі вже однозначно холодні. Сонно заглядаю до шафи, теплої ковдри звісно там не має. Скриня в кутку на замку. “Які скарби там?” Вирішую, піти спати до Анни. Разом завжди тепліше.

Крадуся темною хатою, телефон звісно залишився в моїй кімнаті. Підлога підступно поскрипує, хоче всіх розбудити. Мої зуби цокотять голосніше. Яка ж я мерзлячка, аж соромно.

Заходжу до кімнати Анни. Тихо залажу до неї на ліжко. Тулюсь до її широкої надзвичайно теплої спини. Стоп! Розумію, що це тіло точно не належить тендітній Анні. “О, боже! Дуже сподіваюсь, що це не її Стас. Чого я подумала, що вона спить сама? Ох, дурна, дурна, дурепа!”

Тихенько намагаюсь вилізти назад.

– Розбудила мене і одразу тікаєш? – чую сонний голос Микити.

– Вибач, я думала, що тут спить Анна, – шепочу я.

– Ти вся тремтиш! Змерзла? – стурбовано запитує.

– Так. Ковдру не знашла. Поділишся своєю? – поцікавилась я.

Він без заминки затягує мене назад в ліжко, міцно обіймає, розумію, що тепер не втекти з його сталевих лещат. Я втикаюсь носом в його ямку на шиї, вдихаю приємний горіховий аромат. Тепло його тіла миттєво зігріває моє. Я безтурботно засинаю.

– Ку-ку-ріку, – горлає півень.

Відкриваю очі, в кімнаті вже доволі світло. Помічаю, що лежу на голому чоловікові. Шок пробігає по тілу.

“Що я тут роблю?” – повільно згадую, одночасно намагаючись вибратись з Микитиних обіймів. Ура! Мені вдається! Красень перевертається на інший бік і солодко спить далі.

Виходжу з кімнати та натикаюсь на Анну.

– Це не те що ти думаєш? – затинаюсь я.

– А що я думаю? – іронічно перепитала вона.

– Я не знайшла ковдру. Шукала тебе. І не туди потрапила! – тараторю я відчуваючи, що мої щоки палають.

– Микита хороший хлопець. Я сподівалась, що ви сподобаєтесь один одному, але не думала, що у вас все так швидко станеться.

– Нічого не було, – обурююсь я.

– Йди одягайся. Треба готувати сніданок! Після всі разом підемо на рибалку. Може покупаємось в річці.

Похнюпившись, бреду в свою кімнату. Моя молодша сестра, як завжди, веде себе, ніби вона є старшою.

– Все ж таки купальник пригодиться! Хоча річка в селі зазвичай бурого кольору і з мулом по коліно. Брр. Огидно! – бурчу собі під ніс.

За сніданком Микита не подає виду, що щось трапилось вночі. “Бо що? Вірно. Нічого не було! Мабуть, думає, що наснилась русалка”, – говорю сама до себе.

День пролітає. Вечоріє… Анна зі Стасом злагоджено миють посуд після смачної ухи. Небажаючи заважати їхньому воркотанню, вирішую, що настав час митися та спати. З голосними думками: “Жах, що я могла підчепити в брудній річці, терміново потрібна чиста вода!” Залітаю в літній душ, натрапляючи на голого Микиту.

"О, це так халепа!" – в паніці кричу подумки.

– О, це так сюрприз! – задоволено протягує він. Тяне мене за руку під струю теплої води. – Ну заходь, будемо разом митись!

– Я.. я..

Мої виправдання тонуть під його поцілунком, який мені подобається, я перестаю вириватись.

Він стягує з мене вологу сукню. Вправно розтібає купальник. Одна його рука миттєво починає пестити мої груди. Не відриваючись від моїх губ, Микита не втрачає марно часу, іншою рукою прослизає під мої плавки. Під його натиском, я спираюсь голою спиною на шорстку стіну, яка приводить мене до тями.

Схаменувшись, розумію, що не готова віддатися тут в дерев'яній будці. Різко зупиняю його, упираюсь долонями в його м’язисті груди. Він швидко зупиняється.

– Знову випадково? Третій раз? – розчаровано каже він.

– Таааак, – киваю я.

– Тоді залишаю тебе тут наодинці з твоїм досконалим тілом! Я вже закінчив! Митися! – він поволі витирається рушником. Розправив плечі, зовсім не соромиться своєї наготи. Вскорі покидає мене на самоті з роєм думок.

Після душу в своїй кімнаті на ліжку помічаю ковдру. Турботлива Анна принесла. Сьогодні вночі більше немає причини, щоб навідати Микиту. Хоча, шкода. Він ніжний, пристрасний і бажаний. “Може піти до нього? Чому не можу дозволити собі забутись та розслабитись в міцних обіймах?”

Вирішую, що ні, не піду! Але ж, бляха, тепер не спиться. Зі свічкою прямую на кухню напитися води. Цього разу не гублюсь. Вже краще вивчила цей дім.

З відра зачерпую металевим кухлем джерельної води.

– Що також не спиться? – шепоче Микита мені в спину. – Пішли до мене в кімнату. Я тебе зігрію!

“От нахаба!” – розвертаюсь, щоб відмовити та потрапляю в пастку його бездонних чорних очей.

– Я.. я..

А він не бариться палко цілує мої вуста. Відповідаю йому. Хочу цього. Хочу його.

Він бере мене за руку та веде в свою кімнату. Я покірно слідую за ним.

Залишивши свічку на підвіконні, сідаю перша на ліжко.

– Скрип-рип-рип, – ліжко виносить свій вирок нашій близькості.

– Я не помітила, цього різкого звуку минулої ночі, – випалюю я. – Нічого в нас не вийде! Не хочу розбудити друзів.

– Чому ти думаєш, що вони сплять? – дивується Микита.

– Вже багато часу пройшло, як ми розійшлися по кімнатам після вечері.

Микита не збираючись тиснути на мене, відходить на безпечну відстань та сідає на дерев'яний стілець.

– Стас буде не проти, якщо ми його розбудимо, він за щастя свого друга! – реготнув він.

– А мені не зручно! Все в цій хаті занадто голосне, – дратуюсь я.

– Мій стілець – мовчазний! – зауважив він.

Його поза розслаблена та невимушена, ніби запрошує приєднатись до його затишного оазису спокою та впевненості.

Я мимоволі зглитнула.

Його ліва рука куйовдить волосся, він точно розуміє, що зі мною буде не так легко, якби йому хотілося. Брикаюсь, мов неприборкана кобила. Думає, мабуть, діла на 5 хвилин, а вмовляти 20.

– Катя, Катерина, Катруся, – протягнув він замислившись. – В минулому в одній кімнаті жили старі та молоді. Коли старі спали, молоді займались продовженням роду. Город гуртом легше обробляти!

– Кет, Катріна, Катріс, – заперечливо хитаю я головою. – Чим більше ротів, тим важче їх нагодувати!

– Катруня, ти відхиляєшся від теми! Підійди до мене, – лагідно просить Микита.

Як не підкоритись цьому хриплому голосу. Поволі підходжу.

– Поцілуєш чи знову втечеш? – цікавиться він.

– Поцілую!

Злегка нахиляюсь, накриваю його губи своїми. Дивуюсь своїй сміливості.

Поцілунок повільний, тягучий. Я не поспішаю, він не наполягає. Сідаю Микиті на коліно, обвиваю шию руками. Мій язик тягнеться до його язика, вони переплітаються в пристрасному танці. Запускаю пальці в розкішне волосся, Микита не витримує бездіяльності, кладе велику долоню на мій живіт. По тіло вмить пробігає струм збудження. Довго не затримуючись на одному місці, його допитливі пальці проникають під мій топ. Прохолодна долоня, мов сніг, накриває мої вершини по черзі. Награвшись, мов котик з м'якими клубочками, Микита продовжує вивчати рельєф мого тіла. Моя шкіра стає надзвичайно чутлива і жадібна до його дотиків. Легенько, майже невагомо, дразнить внутрішню сторону стегон. Ці рухи спонукають мене розставити ноги ширше, надіслати запрошення для більш відвертих дій. Його прудкі пальці проникають під мої шортики і з легкістю знаходять моє вологе джерело насолоди. Відчуваю приємні ритмічні рухи. Я б застогнала, але поцілунок Микита не обриває, ніби п’є і не може напитися, після довгого спекотного дня.

Щоб вдихнути, розриваю контакт губ. Незв’язно вимовляю:

– Це мій найкращий сон! – видихаю йому в губи.

– Я можу зупинитися! Зазвичай сни закінчуються на самому цікавому, – дразнить він.

– Ні, ні, продовжуй! – миттєво заперечую я.

Він задоволено посміхається.

– Той старовинний комод, здається вріс в землю. Перевіремо? – пропонує змінити місце.

Я неохоче піднімаюсь. Він підхоплює мене, мов пір’їну, і садить зверху на дерев'яну поверхність. Підходить ближче, нетерпляче розводить мої ноги і треться об мене своїм пахом.

– Ідеальна висота! А тепер злазь. Настав час позбутися зайвого одягу! – ставить мене на дерев'яну підлогу, яка відразу скрипнула від моєї ваги.

– А ми не… ? – я починаю знову турбуватись.

– Не розбудимо! Буде тихо. Обіцяю! – він хмикнув і скинув боксери. Мабуть, вважає мене дивачкою. Знайшла про що турбуватись, ніби вранці сама не розповім все сестрі. Поки мене полонили роздуми, він одягнув захист, почав самостійно мене роздягати. Мій одяг летить в сторону стільчика, але падає на підлогу. Знову піднімаючи мене, Микита шепоче:

– Зараз перевірю, яка Катруся рибка.

Він припав до моїх губ, тільки тих, що між ніг. Його язик знає свою справу доволі добре. Цікаво ким працює Микита. Артист? Співак? Депутат? Останні здебільшого тільки язиком вміють працювати. Микита не відривається від мене ні на секунду, ніби їсть найсолодше морозиво цього літа.

Я відпустила гучний стогін, схаменувшись, закрила рот долонею. Мені здалось, що я відчула його посмішку.

Ще декілька хвилин він випробовував моє тіло на міцність і своє також, бо його зігнута поза була явно незручною. Неочікувано вирівнявшись і підсунувшись впритул до мене, без попередження, квапливо увірвався в мій світ, який одразу розлетівся на міріаду частин, вивільнивши велику силу насолоди. Микита стримав обіцянку не порушувати сон друзів, вчасно заглушив поцілунком мій передбачуваний крик від досягнення вершини блаженства.

Незабаром повернувшись з сьомого неба задоволення, я відразу почула скрип половиці в такт руху його стегон.

Побачивши моє занепокоєне обличчя, він підхопив мене під сідниці, зробив крок в бік, притуливши мене до холодної стіни, яка пахла крейдою. Я підняла руку до гори і заділа картину, яка загрозливо захиталась.

– Не чіпай Шевченка! Не хочу, щоб він поцілував мене в чоло! – зауважив він.

Не розділяючись, ми попрямували до стільчика. З гуркотом його перекинули.

Застили в позі дуб та його незграбна кішка. На щастя, в будинку панувала тиша, тільки чути, як гілля дерев скребеться об стіни та вікна від сильного вітру.

– Думаю ми гарно виглядаємо, хоч картини малюй! – шепнув мені на вухо Микита.

– Дурко! А якщо нас побачить Анна, моя молодша сестра? Який приклад я їй покажу? – хвилююсь я.

– Вона доросла і має стосунки! Це не наша маленька дитина, яка застукала маму і татка на гарячому. То була б справжня халепа, а тут так звичайні незручності.

– Мило!

– Ні, це огидно, може нашкодити дитині, якщо все вірно не пояснити!

– Ні, я кажу ти – милий! – уточнила я.

Він, нарешті, зрозумів, що сказав і сором'язливо всміхнувся.

Роз'єднавшись, ми попрямували до ліжка. Під скрипіння пружин зручно умостившись, ми обійнялись.

Микита мовив:

– Не пройшли ми сурового випробування справжнього українського села. Пропоную продовжити завтра в мене в дома.

– Згода, – погодилась я і на теплому затишному кораблі попливла назустріч сну.