На лезі кинджала

В банкетному залі вирував жвавий гомін світських бесід, а передзвін келихів та столового приладдя потопав у легких, ненав'язливих мотивах флейти та струнних інструментів.

Голова Сола розколювалася від болю. Навколишній сміх перетворювався його скаліченою свідомістю на передсмертні крики, а жарти — на різкі накази та девізи звитяжних воїнів. Дзвеніли вже не келихи та срібло фамільних сервізів, а мечі, щити, молоти та обладунки. Прямо зараз Сол був там. Рука мимоволі стиснула руків'я столового ножа так, наче це був бойовий молот, а м'язи рук напружилися перед руйнівним ударом нищівної сили.

З того жаху його вирвало чемне, навіть надмірно чемне, звернення і знайомий голос.

— Ваша Світлість? — тихо промовила до нього новоспечена дружина, ледь помітно вказуючи на ніж у його руці.

Вона ледь схилила голову, від чого напівпрозора вуаль колихнулась та на мить відкрила її вродливе обличчя.

Ерін… була донькою ворога.

— Погляньте, як княжич дивиться на дружину та крутить столового ножа, — з загального шуму голосів виділився чийсь жіночий. — Неначе вже готовий вибивати кинджал з її рук…

— Боюсь, люба панно, — долучився низький чоловічий бас, — той кинджал будуть не вибивати, а скеровувати проти неї самої. Схоже Крижана Принцеса знайшла ще холодніше серце, ніж її власне.

Битва, що вирувала у його думках, тепер задзвеніла й довкруги, але інша, більш підступна й витончена.

Принцеса Королівства Альба та член князівської родини Серпенті. Донька сюзерена та син повсталого васала. Династичний шлюб століття, що мав покласти край старому конфлікту й, в недалекому майбутньому — сприяти миру та процвітанню східного узбережжя.

Зло зиркнувши вцілілим оком на тих гостей, що розважалися за спиною Ерін, Сол зробив руками кілька жестів, повернувшись до дівчини.

"Нехай собаки гавчать, поки можуть", — таємна мова жестів, як ніколи стала в пригоді.

— Я ставлю десять золотих, люба панно, — раптом знов долинуло тихе насмішкувате зі сторони, — що тої ночі молодятам буде вкрай тверде ліжко.

Ерін як завжди трималася гідно, не зважаючи на плітки за її спиною. Ні кутики чітко окреслених губ, ні м’язи на обличчі не здригнулися від тих вульгарних реплік в їх бік.

Холодний погляд дівчини впав на ніж у руці чоловіка. Зітхнувши, принцеса поважно, навіть дещо манірно, склала долоні в знайомих жестах.

“Сподіваюся, цей ніж ви приготували для них, а не для мене?” — мовила вона.

Кутик рота княжича смикнувся в лихій усмішці.

"Десять золотих!? За те, як дешево вони тебе оцінюють, їх варто було б зробити євнухами!" — Сол дивився прямо на неї мало не з викликом, жваво транслюючи думки в жести.

“А самі скільки дасте?”— підведені червоним кольором губи вперше вигнулися в усмішці, сповненій виклику.

Сол задумався, добираючи слів для відповіді, але Ерін випередила його. Не зводячи з нього погляду, вона навмисне повільними жестами мовила те, що княжич волів би не згадувати.

“Чи після мого брата ти увійшов у смак і знову хочеш блакитної крові?”

"Я не тримаю на тебе зла", — він демонстративно відклав ніж у сторону, а вираз його обличчя знову став серйозним.

“Так сподобалося чи ні?" — раптом видала принцеса.

"Він сам винен".

Ерін фиркнула та відвернулася, вдавши що згубила інтерес.

Як воно, бути дружиною вбивці власного брата? Свавільного, егоїстичного, нахабного, але рідного брата, який все ж піклувався про свою сестру?

Втім, вона достатньо добре знала княжича Серпенті, ще з часів навчання в університеті, щоб сказати напевно: він розумів всю трагічність ситуації.

Раптом княжич підвівся і кілька разів легенько вдарив тупою стороною столового ножа по келиху. Мелодійний дзвін одразу привернув увагу гостей та дав оркестру зрозуміти, що слід стишитись.

Довкола нього, з якого боку не дивись, були нувориші, що зробили статок на крові, продаючи провіант, броню і зброю за завищеними цінами, чиновники різної могутності та впливовості… Покидьки й виродки. Одні заздрили княжичу, що в юні роки здобув славу та визнання, а інші хтиво плямкали масними губами, споглядаючи поряд нього спадкоємицю могутнього та заможного королівського роду. Поки благородна публіка стихала та підіймалася з крісел, в спробі вшанувати молодят увагою. Сол подав руку Ерін.

— Перш ніж ми з дружиною покинемо вас, — він ледь стиснув її долоню, — я б хотів підняти келих та мовити тост.

У вогнях люстр червоне вино заграло кривавими спалахами. Сол криво всміхнувся, а вціліле око ледь смикнулося.

— Я підіймаю цей келих за тих, хто вже не з нами, — голосно та нарочито пафосно сказав княжич, ледь стримуючи гірку, отруйну усмішку. — За справжніх воїнів, завдяки яким ми можемо насолоджуватися цим святом!

В мертвій тиші, під невдоволеним поглядом батька-князя Серпенті, Сол одним духом спустошив бокал і, міцніше стиснувши долоню дружини, впевнено повів її за собою.

— Ходімо, панно, — тихо додав він, супроводжуючи її.

Ерін промовчала, лиш злегка схилила голову у відповідь. Чоловік не відпускав її долоню з чіпких пальців, вів за собою коридорами та галереями замку до спальні, однак так і не сказав ні слова, лиш час від часу поглядав на неї.

* * *

— Залиште нас, — вираз обличчя та тон голосу княжича змусили прислугу поспіхом піти, кланяючись. Варто було покоївкам забратися геть, як Ерін важко зітхнула та спокійно поглянула на Сола.

— Мабуть, я повинна тішитися, що консумацію цього шлюбу нам пощастило провести без свідків від сім’ї Серпенті та представників королівського двору, — тихо мовила вона.

Навіть у розкішній весільній сукні, що підкреслювала красу її тіла, дівчині було незручно стояти перед ним. Відчуття тотально оголеності, відвертості, а також обов’язку перед батьками та народом краяли серце. Шлюбне ложе з балдахіном та м’якими перинами, сприймалося нею радше як якийсь вівтар, жертовний камінь, де вона змушена віддати невинність вбивці власного брата. Тільки от жертва заради чого?

Згадалися слова пліткарів про кинджал…

Недбало скинутий дорогий шкіряний дублет, щедро прикрашений золотом, глухо, ледь вловимо дзенькнув вшитою кольчугою. Зловивши на собі

косий погляд чоловіка, принцеса в черговий раз уявила його в образі крилатого змія, що дихав вогнем. Чи отруйними парами? Але його погляд був якимось… розгубленим? Розфокусованим? Наче він дивився в порожнечу, кудись в простір за нею. Здавалося, що Сол літав у хмарах та фантазіях.

Ерін потяглась до шнурівок, які тримали пишну верхню спідницю. Вона не відводила погляду від Сола, поки складки повітряно-легкої тканини з тихим шурхотом не впали на пухнастий килим. Його увага змушувала обличчя принцеси горіти рум’янцем від сорому.

Лише коли дівчина потягнулася рукою до бретельки нижньої сорочки, він, трохи накульгуючи на праву ногу, підійшов до неї.

Не відводячи погляду від сірих очей, Сол взяв її долоні у свої й ненав'язливо, наскільки це можливо, прибрав вниз, опустив.

— Не треба, — глухо кинув він, перебираючи її тендітні пальці в руках та хитаючи головою. — Це зайве. Це був важкий, паршивий день. Нам багато про що треба поговорити й, думаю, краще зробити це вранці?

— Вранці? — тихо видихнула Ерін, опускаючи погляд та несвідомо зауважуючи, що він все ще в штанах та сорочці. Уявивши, що скоро він роздягнеться, висмикнула долоню з його пальців й позадкувала, спопеляючи поглядом.

— Знущаєтеся? Зранку покоївки прийдуть за нашими простирадлами… і чистими винесуть на показ усім.

Сол застиг спершись на здорову ногу, а дружина відвела погляд, обійняла себе долонями та гірко всміхнулася.

— Ніколи б не подумала, що маючи славу холодної, крижаної леді, буду спонукати свого чоловіка, вбивцю мого брата, ворога, розділити зі мною ложе. Яка ганьба…

— Мені шкода, що так сталося, Ерін, — нарешті мовив він. — Боги свідки, я доклав усіх зусиль, щоб уникнути кровопролиття...

— Відмовки, — пирснула принцеса.

— Він був нікчемою! — рев княжича міг зрівнятися з драконячим, а вціліле око мало не метало блискавки. — Сцикливий хробак, що не зміг прийняти поразку в чесному двобої, перед обличчям Богів та власних васалів і спрямував підступною рукою удар меча у спину переможцю!

Ерін відсахнулася, стисла долоні в дрібні кулаки й затремтіла... Як після такого можна не те щоб говорити, а навіть думати про шлюб, про священний союз!? Сол важко дихав, вигнувшись, наче дракон перед ривком. Кожна мить у напруженій тиші тягнулася майже вічністю.

— Вибач, — видавив з себе хлопець, відступивши й намагаючись заспокоїтися. — Ерін, я не хочу, щоб... твій перший раз був з тим, кого ти ненавидиш. Тим більше через недолугий звичай.

— Не нагадуйте про нього, будь ласка, — холодно кинула принцеса, знов обійнявши себе. — Як же це принизливо…

Кинувши на дівчину погляд зацькованого звіра, Сол рвучко розвернувся й підійшов до вішака, на якому висіла портупея зі шпагою та дагою. Він мовчки вийняв з піхов довгий кинджал і підніс його до лівої долоні. Один короткий рух, стогін крізь зціплені зуби — і у вогні каміна заіскрилося багряне рідке золото. Благородна кров, тонкою цівкою зацебеніла на шкуру під його ногами.

Дещо вражена Ерін не одразу їдко прокоментувала:

— О чудово, — невдоволено процідила вона, — тепер вони ще й будуть обговорювати де ми це зробили…

— Можливо, — відізвався Сол й роздратовано цокнув. — Варварські закони. Право першої ночі, виніс простирадла на загальний огляд... Хай ще обидві королівські родини прийдуть свічку потримати! Мовчу вже про те, що при позбавленні дівчини цноти спостерігалися випадки, коли крові не було або майже не було.

— То я одна з багатьох? — підхопила його слова Ерін. — І тепер ви одним помахом леза позбавили мене статусу холодної діви, поцуравшись насправді виконати свій подружній обов’язок?

Княжич зиркнув так, що принцеса замовкла мало не на півслові й поспішила змінити тему:

— Кхм, перепрошую, — голос зрадницьки здригнувся, а дівчина підняла голову, намагаючись за гордістю приховати острах, — і дякую за те, що переймаєтесь моїми почуттями.

Сол мовчки повернув дагу назад у піхви й лишився стояти біля вогнища... Розсічена долоня вже затягнулася і й ніхто б тепер не подумав, що ті краплі крові на шкурі належать йому.

— Сказати, що мені боляче чути такі слова, значить нічого не сказати, — з гіркотою в голосі промовив він. — Але ще більше болю завдає те, що ти такої думки про себе. Крижана, холодна... Як там мене описують? Вірмлінг? Змієня? Недодракон?

Ерін міцніше обійняла себе за плечі. Те, як майже на очах загоїлася його долоня, красномовно підкреслювало відповідність злісним епітетам.

— Бути крижаною принцесою не так вже й погано, Соле, — зовсім тихо, ніяково мовила вона. — Жорстокість та непохитність, дозволяють міцніше стояти на своїх ногах, коли довкола плететься стільки змов та інтриг. Це стосується і тебе. Мати зловісну славу краще, ніж репутацію м’якої, слабкої людини...

Вона нечутно підійшла до вішака й провела тонкими пальцями по руків’ю кинджала.

— Я не знаю, як жити з чоловіком, рука якого відняла життя мого брата, — Ерін з силою стиснула руків’я, вагаючись, й тихо мовила в спину хлопцю, майже на вухо. — Все ж він був моїм братом, моєю родиною. Попри все, що було в минулому… На відміну від нього, до вас я не відчуваю нічого, окрім болю, жалю та обов’язку.

— Угу, так собі початок, — зітхнув Сол, все ще спираючись на камін та споглядаючи уявні образи, що вирували в полум'ї. — Біль, жаль, та обов'язок. Все, що супроводжує нас у житті. Чи варте таке життя тої боротьби та страждань, які ми переживаємо?

В його устах слова Ерін здалися навіть дещо жорстокими. Так наче і не слова, а вправно завдані удари кинджалом. А вона могла просто зараз завдати одного точного удару й покінчити з цим… Ось він, стоїть, навіть не розцінюючи її як загрозу, довірливо підставивши спину! Але рука не підіймалася зробити це.

Дворянин повернувся, скоса споглядаючи на дружину — таку близьку й таку далеку водночас.

— Але все це варте хоча б примарної можливості досягти спокою та умиротворення, навіть якщо зовсім ненадовго.

Проковтнувши ком у горлі, Сол глибоко вдихнув:

— Можна твою руку, Ерін? — княжич простягнув правицю, наче запрошував на танець.

— Ми зв'язали долі перед обличчям богів, а ви тільки тепер прохаєте руку? — з холодним виразом обличчя, на який тільки була здатна, принцеса Альби вклала долоню у простягнуту до неї руку. Відчула тепло його шкіри та неочікувану твердість з якою його пальці охопили її кисть.

— Вважай це моєю примхою, — тихо відповів хлопець, трохи нахиляючись й торкаючись вустами її пальців. — Я б хотів... щоб ті слова, які ми сказали перед Богами біля вівтаря, стали істиною. Можливо не сьогодні, не завтра і навіть не через рік. Коли-небудь. Мені вистачить навіть примарного шансу на те, що це можливо.

Дівчина ледь кивнула й видихнула, захоплена зненацька такою зміною.

Сол прийняв Ерін в обійми так, наче тільки й чекав, тендітно прихистивши від бід всього світу. Серце несамовито калатало в грудях, але княжич не міг сказати напевно чи було це від стресу, якому він нарешті дав вихід, чи навпаки, від примітивного тваринного бажання того прекрасного, гарячого та юного тіла, запаху волосся дівчини. А може він насправді прагнув чогось більшого, значно складнішого й благороднішого?

Ерін же, стоячи до нього впритул, боялася думати, про те як гостро відчувається ця близькість крізь тонку перепону тканини.

— Можна попросити тебе про одну дрібницю? — Сол провів самими подушечками пальців по оголеній спині дружини.

Ерін здригнулася та підвела очі. Зловила його погляд.

— Яку? — Ерін, що була вполонена тим рухом пальців по спині, мовила те геть тихо, навмисно звертаючись на “ви”. Так наче те звернення могло врятувати її від того що відбудеться далі.

— Принаймні коли ми на самоті, прошу, звертайся до мене на "ти", — майже пошепки сказав княжич, обережно прибираючи її довге волосся з шиї.

Вперше за довгий час Сол керувався своєю примхою, маленьким егоїстичним бажанням. Прикривши очі, він намагався осягнути й закарбувати в пам'яті кожне відчуття до найменших дрібниць, відтворюючи в уяві минулий, давній досвід.

В тиші, що настала у кімнаті, тільки вогонь у каміні веселе палахкотів, створюючи в спальні інтимний напівморок й даруючи крихту тепла. Ерін лиш кивнула на ті слова та опустила погляд. Примітила краплі його крові на шкурі вкотре зітхнула та відвернулася.

— Нас чекає важкий ранок, — тихо мовила вона, споглядаючи на те, як червоним мерехтять напівзотлілі гілки. Полум’я палахкотіло, дим білими звивистими патьоками тягнуло у димохід, так ніби то було не щось невагоме, а справжня цівка води.

— Важкий вечір, важкий ранок, важкий день… — протягнув Сол. — І так все життя.

Узявши притулену до дрівниці коцюбу, дівчина звично поворушила вугілля, вибиваючи сніп іскор. Потім підкинула у середину дрів. Уявляла що за спиною не Сол, а брат. Он стоїть та розповідає про чергову авантюру, а вона ображається на нього за жагу до небезпеки.

Зрештою, Ерін вмостилася з самого краю ліжка, сховавшись під ковдрою.

Княжич мовчав, певний час дивився на принишклу дівчину, а потім рушив геть, до дверей в іншу кімнату.

— Служники підкидають дрова о третій ночі, — кинула навздогін дівчина. — Не думаю, що потрібно давати їм підстави для пересудів.

— Переб'ються, — напрочуд холодно кинув Сол, зупинившись на порозі. — Тут я сам собі влада та закон. І якщо хтось спробує так само тиснути на тебе й будь-яким чином намагатися сунути свого носа туди, куди не слід, дай мені знати.

Кинувши наостанок погляд у бік дівчини, хлопець спокійно, приглушено додав:

— На добраніч, Ерін.

Вона ще довгий час вслухалася в шурхіт, що долинав з кабінету, перш ніж звуки за дверима стихли. Зрештою, підвелася, посунула у бік подушку і поглянула у сторону полишених на вішаку піхов з рапірою та дагою. Як в брата… Тихо вставши з ліжка, вона підійшла до них, вийняла кинджал та заховала під подушкою - про всяк випадок…

Перед очима Ерін повстали його застиглі очі й бліде, знекровлене обличчя. Ні магістри таємних наук, ні кращі цілителі, ні медіуми не змогли вдихнути життя в бездиханне тіло. Цікаво, що відчував Сол, коли дізнався про їх весілля? Чи той це люб’язний, добросердечний юнак, якого вона знала, чи молодий, але смертельно небезпечний дракон? Конфлікт абсолютно протилежних емоцій розривав її душу, краяв серце. Не в силах більше стримати біль, дівчина заховала обличчя в долонях…

Вона зрозуміла що заснула, тільки коли глибокої ночі за дверима почувся шурхіт, а клямка дверей заворушилася.

* * *

Сон не приходив, знову. Раз за разом, ніч за ніччю він знову переживав лихі кавалерійські атаки й криваві битви, в яких не було нічого звитяжного й героїчного. А сьогодні, як на зло, в пам’яті сплила та дуель… Крик, гуркіт та дзвін обладунків, спалах силового поля й стрімкий, на межі вереску, скрегіт з яким його меч розсік молодого лицаря десь його віку від плеча до стегна. В останню мить свого життя,

Раптовий дівочий вскрик з сусідньої кімнати змусив його кинутись туди, готовим до бою. Страх, гнів й тривога змішалися разом в перекошеному виразі обличчя. Готовий до будь-якого сюрпризу, Сол різко відчинив двері, зіткнувшись з двома геть юними покоївками, яким миттєво відібрало дар мови.

— Леді Ерін, схоже ваші служки переймається за ваш добробут. Впустити їх, чи нехай йдуть? — безпристрасно спитав він.

Ерін з радістю пішла б разом з ними, натомість лиш зверхньо підвела голову.

— Нехай забираються, — жорстко відповіла вона, помітивши як одна з покоївок почала з цікавістю заглядати в кімнату.

Варто було дверям закритися, дівчина поспіхом вкрилася ковдрою та в напруженні очікувала його наступних кроків. Її збентежений мозок продукував дивні думки, і там вже було не про політичні вигоди чи власні образи, а про елементарну ненависть, повагу та страхи.

Ерін знала княжича Сола Серпенті давно, ще з університету. У них навіть були не погані відносини, достатні для представниці королівської крові та васала. Зізнатися, коли брат поїхав на ту дуель, Ерін навіть не одразу згадала про якого з його опонентів йде мова. Тим більше вона не мала жодного жалю до того нещасного. Тоді вона все ще думала, що кожен, хто зіштовхнеться з її братом — смертник…Тепер той смертник був з нею пов’язаний до самого скону.

Спазм вкотре підкотив до її горла за останні години, не давав нормально вдихнути чи видихнути. Ерін міцно заплющила очі, не дозволяючи собі пустити хоч одну краплю сліз.

— Чому ти вбив його?

— Бо інакше я б був мертвим, — з фаталістичним спокоєм у голосі пояснив він, наближуючись. — Не думаю, що ти дозволила б комусь просто взяти й відняти в тебе життя, адже так?

Княжич примостився на дальній край ліжка та повернувся до дружини.

— Бій був за всіма правилами, з секундантами та свідками з-поміж знаті з обох сторін. Я переміг та змусив твого брата здатися, що засвідчили секунданти. Але замість того, щоб прийняти це, він спробував вдарити мене зі спини. Далі я не думав і діяв інстинктивно… — Сол знизав плечима. — Трагічний поворот подій. А ще гірше, що зрештою я не зміг уникнути кровопролиття й зберегти життя своїх людей, після чого опинився вже в полоні військ Альби…

— Знаєш… В деякі миті твоїх одкровень я бажаю встромити тобі у серце ніж, Соле, — чесно зізналась вона, дивилась на нього, і відчувала не менш пронизливий погляд у відповідь.

— Ти б зробила мені цим велику послугу, — Сол дивися на неї без жодного остраху, спокійно, навіть безпристрасно.

Ерін знітилася, ледь підводячи голову. Послуга значить. Яке лицемірство… Так наче людина, що готова видерти своє життя з лап Смерті так просто підставить груди під ніж.

Кого він тут тримає за наївну юнку? Вона підвелася на коліна, від чого трішки здійнялася над ним та поволі звела долоню. Неспішно торкнулась його грудей, відчуваючи як з-під тканини віддає теплом та серцебиттям.

— Підозрюю, моя послуга буде виглядати як привід для мого вбивства твоїми підданими, адже так? Як там казали ті паскуди… обернеш ніж проти мене? Що у твоїй голові? Яку меркантильну, егоїстичну ціль ти переслідуєш?

Серце в його грудях билося рівно та глухо, в чіткому темпі, наче військо на марші чи фехтувальник, який виконує прийом за прийомом, підтримуючи темп. Сол не здригнувся та не відвів погляд, прийнявши виклик на психологічну дуель.

— Ні, — хитнув головою він. — Благородні ідеали, на жаль, не надто вживаються з прагматизмом, здоровим глуздом та елементарним бажанням вижити. Я намагався та й намагаюся чинити по совісті та закону, але кому як не тобі знати, що з цього всього виходить? Щодо меркантильного інтересу… — Погляд хлопця опустився нижче, до виразних вуст Ерін, пружних грудей під тканиною нічної сорочки, струнких ніг, вкритих спідницею. — Я прагну влади, щоб вершити власну долю й не озиратися ні на сюзерена, ні на Богів, ні на демонів, ні на будь-які інші сили.

Сол взяв її за руку під важким поглядом сіро-сталевих очей:

— А ще давно хотів, щоб поруч зі мною була найпрекрасніша дівчина у світі, чиї мудрість та розум надихали б не менше... — княжич на мить зашарівся, запнувся, відвів погляд і лише трохи згодом продовжив, — ніж її любов. Щира, відверта, така ж висока, як ті недосяжні ідеали.

Він все дивився на неї, чи то намагаючись сягнути глибин свідомого та несвідомого Ерін, чи то кидаючи виклик її крижаній, стриманій натурі. Можна було багато чого сказати: різні слова, часом навіть абсолютно протилежні одне до одного та несумісні, але дворянин очікував на реакцію дружини, її хід у цій шаховій партії. Сол обережно поклав її руку собі на груди, навпроти серця. А там стукотіло — зовсім не так, як раніше. Дівчина знітилася та зашарілася. Якби покійний брат те побачив, він би точно зареготав і вже запропонував би визначитися: ненавидіти й мстити, чи вульгарно та по-простолюдному кохатися. Від тої думки Ерін на мить зціпила зуби.

— Ти… — видихнула вона, пробуючи смикнути руку та розуміючи, що Сол все ще тримає. — Не намагайся годувати мене цією романтичною фантазією! Залиш мудрість монахиням, а красу блудницям! Я тобі дружина, а не ідеал, який буде відібраний за критеріями.

Вираз обличчя Сола варто було в цю мить бачити. Незворушний, він пронизував її поглядом і жоден м’яз на обличчі не здригнувся, крім кутиків рота, що повільно потягнулися вгору в легкій усмішці.

— Боги... — хлопець трохи подався вперед й нахилився, заглядаючи в очі Ерін. — Присягаюся, я запишу це й буду згадувати тобі до самої старості!

Вмостившись на місці зручніше, княжич подався вперед й, долаючи кволий опір, обійняв дружину та притис до себе.

— Будь собою, Ерін, — тихо сказав він, важко дихаючи від виру емоцій.

Дівчині на мить здалося, що вона впала. Не вистачало сил вибратися з його раптових обіймів, а наступної миті він вже карбував свої слова подихами та цілунками на її шиї. Від тих дотиків можна було згоріти на місці. Ерін й згорала, забувши і як дихати, і як пручатися, відповідати, мислити. Перед очима лише акуратні шви його сорочки, легкі складки тканини, згин ліктя… тілом же надто детально відчувала його тепло, мірні подихи та міцність рук.

— Тут і зараз ми вільні… — прошепотів княжич, потім щось тихенько замугикав собі, трохи хитаючись, наче намагався заколисати примхливу принцесу та час від часу торкався цілунками її тіла. А вона, розгублена і зніяковіла вмостила голову йому на плече, принишкла, поки він пестив її та не відпускав. Тепло обіймів і дотиків заспокоювали та вперше за неймовірно довгий час розслабляли.

— Вільні… вільні — видихнула Ерін у відповідь, відчуваючи як вогкі дотики блукають її плечем. — Бути вільним в чотирьох стінах сховавшись від служок, хіба ж це свобода?

Вона підвела долоню та зібгала сорочку на його грудях.

Будь вона вільна… чи монахиня, чи блудниця, вона б могла вже все завершити. Чи б відчитала над ним молитов, а чи б довго пестила чоловіка… та б вже пішла.

Але Ерін була… надто стримана? Дурна? Непередбачлива?

— Розкажи мені як це… бути разом, — прошепотіла вона та заплющила очі. Спокій, дарований його погойдуваннями полонив непомітно. Напруга вже відпустила, а тепло його тіла гріло та змушувало тріпотіти.

— Якщо я скажу, що хочу не розказати, а показати... — озвався княжич. — Ти довіришся мені?

Сол обережно прибрав пасмо волосся з обличчя дівчини й провів пальцями по її щоці.

— Мені доведеться довіритися тобі, — видихнула Ерін, утримуючи його погляд. — Як і тобі мені. Хіба не так?

Вона не дочекалася відповіді. Долоні невпевнено ковзнули по його плечах, сильних передпліччях, сплелися з його пальцями. Це було інакше, ніж в храмі, під час церемонії шлюбу. Не було ні багатошарових одеж, ні обрядових дрібничок, стриманих ритуальних монологів та молитов. Однак були питання і невпевнені, напівпошепки дані відповіді, невідомість.

Сол ледь схилився та торкнувся її щоки вустами, залишаючи гарячий слід: кволий, нерішучий, наче не бажав налякати молоду дружину. За першим поцілунком настав другий. Третій…

Ерін тихо зітхнула, розчервонілася, повела головою й біле розпущене волосся раптом пасмом впало на її уста. Дівчина привідкрила їх, немов запрошувала бути сміливішим, а Сол застиг, всотуючи у себе те перекреслене волоссям обличчя. Пригадуючи собі чи то трензель, чи то пелям в звичайній вуздечці.

Звичайно, то все мана. Лиш власні тілесні бажання. Невірно зчитані знаки, немов пісок на столі ворожки, в якому не злічити скільки варіантів подій.

Сміливість, як виявилось, потрібна не лише на полі бою. А дивитися в очі жінки не те саме що в очі ворога чи соратника.

Сол обережно звільнив правицю, щоб прибрати те пасмо, навіть ухопив його… Однак в останню мить, замість прибрати його, неквапливим цілунком торкнувся тих зляканих тремтливих уст. Пестив їх, тягнув те пасмо геть. Відчував як воно вмить набирає вологи.

Думки та емоції Сола злилися в суцільному полум'яному вирі, який розпалювало уривчасте дихання дівчини та жар її звабливого тіла. Її покора збуджувала, а довіра та вразливість викликали бажання стати для неї кращим, ні, навіть Богом. Не тільки тут і зараз, а всюди і назавжди.

Тепер ті зав’язки, які вона ще декілька годин тому з такою люттю намагалася розв’язати, дійсно заважали, плутаючись між пальців.

Голова чоловіка йшла обертом від неможливості відчути, осягнути, відділити окремо кожну крихту цього невловимого, але всепоглинаючого відчуття. Істерія? Ейфорія? Ніщо з цього. Пристрасть? Ні, не те!

З кожною зав'язкою та кожним відвертим поцілунком закута всередині пристрасть все дужче рвалися на волю, натягувала ланцюги внутрішніх обмежень, випробовуючи волю. Сорочки відлетіли кудись в сторону, а розпалені пристрастю тіла злилися в обіймах. М'які, пружні груди Ерін сплескувалися від близькості з жилястим чоловічим тілом, а збуджені смочки впивалися в шкіру парубка. Сол же пестив та владно водив руками по тілу Ерін в пошуках найбільш чутливих місць, щоб знову почути її стогін, відчути, як вона здригається в його обіймах.

— Соле… — раптом зірвалося з її припухлих від цілунків уст.

Ерін впала на ліжко. Волосся зміїстими пасмами розметалось в усібіч. Руки ж, тонкі та біля, як лебедині крила, простяглися до чоловіка. Молочно-біла шкіра дівчини вабила та лоскотала ніс ледь відчутним ароматом. Кожний її стогін, видих, рух збуджував його, розпаляв апетит, витісняв останні рештки здорового глузду чимось низьким, тваринним та первісним. Мало... Сол, рухомий природними бажаннями, обійняв долонями її обличчя. Торкнувся кінчиками пальців її уст, ковзав ними по білосніжним, наче перли, зубам. Дівчина ж бездумно та наївно дражнила його, проводила кінчиком язика по подушечках та нігтях, змащуючи гарячою слиною, перш ніж з палким видихом дати їм волю торкнутися свого лона. Чарівна у своїй відвертості й пристрасті, Ерін приймала всю увагу чоловіка й віддавала йому свою, допоки не стала повністю ним вполонена. Від того його першого руху, сильного та гострого єднання, Солу знесло голову. Зірваний з її уст болісний зойк, закусані уста, сповнений німого благання погляд — були здатні зіштовхнути цілі імперії одна проти одної, просто заради однієї ночі споглядання цього видовища. Сол, в спробах стишити її, обіймав та пестив, шепотів щось нерозбірливе й вкривав тіло цілунками... Робив усе, щоб витіснити той перший і єдиний біль собою, повністю захопити почуття та думки дружини, дати змогу їй звикнути.

У мить, коли напруга сягнула піка, Ерін вигнула спину у його обіймах й здригнулася, наче від удару блискавкою. Кімнату заполонили схлипи та стогони, спільні гучні видихи. Її увінчані гострими нігтями пальці впилися в плечі Сола та тиснули з такою ж упертістю, з якою він сам раз по раз наповнював її. У тому нестримному русі, просякнутому тваринним бажаннями та хіттю, більше не лишилося місця усім тим витончено-високим думкам про жертовність, служіння народу, високі ідеали, політику.... Просте єднання чоловіка та жінки в митях насолоди та ейфорії, спільного екстазу, виявилося сильнішим.

* * *

Вранішнє сонце пробивалося крізь напівпрозорі штори холодним, сліпучим світлом, виблискувало на її білосніжній та його ледь засмаглій шкірі. Оголені та виснажені пристрастю, вчорашні вороги, суперники, подружжя та коханці водночас — лежали в обіймах, пригорнувшись один до одного.

Ерін, з легким втомленим видихом, вмостилася зручніше на грудях Сола. Підступна рука холоду потягнулася до них, погрожуючи порушити ідилію, та чоловік, намацавши ковдру, наче щитом закрив їх нею. Сьогодні він переміг, і поцілунок крізь сон від прекрасної дами — його винагорода.

Сонячний зайчик грайливо блимнув на позолоченому руків’ї даги, що зрадницьки виглянуло з-під подушки. Трохи продерши очі, Сол витягнув руку й зусиллям волі підняв зброю в повітря та поклав у верхню шухляду, що відкрилася за його наказом.

“Схоже, не сьогодні”, - якось весело подумав він, обережно прибираючи пасма волосся з обличчя дівчини.

Зовсім скоро вони прокинуться від обережного стуку у двері та стривожених запитань. Ерін буде червоніти, добираючи слова, та не знаходити собі місця в обіцянках помсти та розплати за таке безчестя, за те, що він скористався її вразливістю і слабкістю, тоді як йому доведеться добре подумати, як виправити чужі помилки та спокутувати гріхи батьків.

Втім, це вже зовсім інша історія…