Лунина

ТЕТЯНА

Вона сиділа в коридорі лікарні в очікуванні медсестри, яка вийде і назве її ім'я. Хотілося плакати і сосиску в листковому тісті. Татка намагалася зрозуміти, чого ж їй більше хочеться. Мабуть, все ж таки свіжу випічку. Але де її в лікарні шукати? Тому гаряча, туга сльоза поповзла непомітно по блідій шкірі щоки. Татка інстинктивно висунула кінчик язика і потягнулася їм назустріч солоній доріжці, по-дитячому нахиляючи голову. Відчувши вологу, вона повільно втягнула язик, заплющила очі і завмерла.

Рот наповнився слиною, але Татка не поспішала її ковтати. «А якщо це буде хлопчик? У нього будуть такі ж довгі руки, як у Павла, такі ж коньячного кольору очі, така ж ямочка на підборідді. Кожен рік я купуватиму йому білу сорочку і вишиватиму на неї його ім’я. Як будуть його звати? Сашко? – так звали її батька, якого вона не пам’ятала. – Ігор? – так звали хлопчика в дитячому садку, її перше нерозділене кохання. Діти дражнили його Ігор-Шмигор. Їй хотілося його захистити, але хлопчик боляче штовхав Татку. Вона ридма ридала, злизуючи зі своїх тоді ще пухких рученят, якими терла щоки до почервоніння, палкі сльози разом з грязюкою та пилом.  – Радко? А що, Радослав Павлович – звучить неабияк», – Татка повела плечима і міцно стиснула пальцями сумочку, в якій лежали чисте простирадло, халат і капці.

«А якщо це дівчинка? – Татка проковтнула слину, мало не вдавившись, розплющила очі та втупилася ними в плакат на стіні. З плаката на неї дивилася жінка в рожевій сукні, яка зі щасливою усмішкою погладжувала свій живіт розміром з великий гарбуз. Ні, дівчинку Татка не хотіла. Що вона з нею буде робити? Ще виросте такою ж неприкаяною, як вона, або навіть шльондрою. Безбатченко.

Татка добре знала, як це – рости без батька. Вона то ненавиділа всіх чоловіків, одягаючись зухвало у рвані джинси, які врізалися швом у клітор, через що її статеві губи наповнювалися кров'ю, розділялися під штанами на дві тугі половинки, привертаючи погляди голодних хлопців, і якщо вони наважувалися підійти, Татка виставляла безстрашно середній палець і поверталася до них спиною; то починала шукати в кожному чоловікові захист, підпору, намагалася їм догодити, виправдовувала їхню грубість чи дурість, міняла джинси на спідницю нижче колін, навіть стирала макіяж з лиця і повторювала як мантру, прокинувшись зранку: «Віра, надія, любов; віра, надія, любов…» Так її навчила подруга, яка вискочила заміж на останньому курсі універу і тепер досить успішно вела на ютубі свій блог про секс і сімейні стосунки, зображуючи з себе всевідачку.

Татка страждала від змін свого настрою та поведінки, але нічого з цим зробити не могла. Або не хотіла. Наповнюючись ненавистю до чоловіків, вона відчувала сильне збудження. Це викликало в неї азарт, бажання досягти чогось більшого, перемогти. Її хвалили на роботі, їй поступалися місцем у маршрутці. Вона сміливо ризикувала у фінансових справах, і майже завжди удача крок за кроком ішла за нею. Однак з кожним днем десь усередині зростала напруга. І коли починали горіти на кухні справні до цього електроприлади, ламатися підбори майже нового взуття і взагалі все йти шкареберть, світогляд Татки змінювався - ненависть до протилежної статі поступалася місцем прийняттю своєї жіночої природи.

В такі часи Татка почувала себе маленькою дівчинкою, яка готова відгукнутися на ласку з першого дотику. Вона випромінювала світло, як ліхтарик у літню ніч, тягнулася до людей, ставала довірливою, поступливою, привабливою. Але з часом її добродушність перетворювалася в м’якотілість, загострена чуттєвість підмінялася істеричністю та сльозливістю. Це починало відштовхувати від неї чоловіків так само, як і неприкрита до цього зневага.

Отже, це трапилось саме тоді, коли фаза ненависті змінилася у Татки на фазу "віри-надії-любові", коли рвані джинси лягли на поличку шафи в найдальший її куточок. Збираючись на роботу, Татка одягнула сіру спідницю, блакитну блузку в крапочку, підтягнула лямку бюстгальтера, через що її груди стали вищими й гострішими, причесала гладко волосся, зібрала їх в пишну ґулю на потилиці, залишила на скронях пару завитків і вийшла з дому, ковзаючи вже у під'їзді по зачинених дверях сусідів своїм чарівним поглядом готової до спарювання самки.

Він стояв у дворі біля автомобіля з мобілкою в руці, слухаючи голос, що різав йому вуха. Татка почула поряд із собою "та пішов ти!", підняла очі й потонула в сяйливої білості його найчистішої, немов щойно з магазину, сорочки. На груді чоловіка висів на чорній шворці бейджик с фотографією: «Павло Т...» Татка ніколи не пам’ятала прізвищ, і зараз їй було достатньо букв його імені, щоб забути про те, як вона виглядає і куди поспішала.

Павло. Хвиля несподіваного відчуття накрила її зверху, розчинивши в собі спочатку малюнок на блузці, а потім і саму блузку, спустилася до спідниці, проникаючи під неї мацаками спокуси. Татка відчула колюче мереживо трусиків на шкірі і їй стало соромно, ніби це саме він щойно зірвав з неї одяг і побачив всі її недоліки - занадто широкі стегна для таких тонких ніг, шрам на животі після невдалого стрибка з паркану, гострий лобок з рудим волоссям, що неслухняно проринало крізь дірочки тканини.

Їй здалося, що вона зробила крок, щоб піти далі, але насправді вона так і залишилася стояти як вмурована, розглядаючи заворожено брижі його білої сорочки. Погляд Татки блукав по зморшках білої тканини. Заломи рукавів леліли відтінками сірого, через що колір чистоти та невиннощі ставав небездоганним, оманним, навіть порочним. Татка завжди вважала себе попсованою, скаліченою, тому, напевно, їй марилося, що зараз в сорочці Павла відбивається її душа.

Павло опустив телефон, запитливо подивився на неї, декілька хвилин мовчки почекав, відчинив задні дверцята машини, зігнувся як швейцар перед входом у готель, вказуючи рукою на двері. Татка нерішуче підійшла до машини, сіла на заднє сидіння і порушила тишу тільки тоді, коли він поклав одну руку на кермо, а другою потягнувся до ключа запалювання:

- А куди ми їдемо? – Татка стрепенулася й подалася вперед до водійського сидіння.

- А куди вам треба? – Павло не обернувся.

- На роботу. «Сенс Банк». Тут поряд, - голос Татки став здушеним, чужим.

Вона скулилася, наче від холоду. Менш за все їй хотілося зараз сідати за стіл кредитного відділу банку. Татка сутужно зітхнула, закинула голову назад і через відкриті губи видохнула з тихим стогоном.

Павло почув звук, який він вже давно не плутав ні з чим, розвернувся, уп’явся своїми світло-коричневими очима їй поміж брів.

- Зателефонуйте, скажіть, що захворіли, візьміть день своїм коштом, відгул. У мене неподалік є чудове містечко, де ми можемо вдвох відпочити. Сьогодні була важка ніч, а вранці мені вже встигли зіпсувати настрій остаточно, - Павло говорив спокійно, монотонно, ніби це було буденне і самоочевидне – ось так підібрати на дорозі незнайому жінку, повезти її кудись, навіть не запитав ім’я і не дізнавшись, чому вона так витріщилася на нього на стоянці.

Татка витягнула телефон із сумки, набрала покірно номер начальника відділу, щось там набрехала про хворе горло, нежить і гайморит, який може початися прямо сьогодні, прямо зараз, прямо в цю хвилину й відключила телефон. Пару секунд вона розглядала чорний екран мобілки, потім посміхнулася, спіймавши себе на думці, що сьогодні все ж таки треба було надягти свої рвані джинси, розпустила волосся і махнула головою:

- А поїхали!

ПАВЛО

Ніч була важкою.

Вчора Павло проводив семінар з коучингу. Потім вони всією групою завалилися в ресторан, добре випили та закусили, і декого розвезло, розмазало по стінці. Павло буз за кермом, тому не пив, і за "кодексом честі" йому довелося всю ніч розрулювати питання із завідувачем – відповідати за розбите дзеркало в жіночому туалеті, платити за зіпсовану скатертину, яку слухач семінару намагався підпалити, доводячи іншим, що тепер, після лекції, може навіть загасити вогонь силою волі, одним тільки поглядом.

Зранку Павло розвіз по домівках тих, у кого не вистачило грошей на таксі, заїхав за чистою сорочкою додому і встиг вислухати від дружини чергову порцію претензій типу «де ти вештався всю ніч, волоцюго, і не розповідай мені, що це були робочі моменти, і чому в тебе на грудях пляма від вина, а рукав смердить жіночими парфюмами», і все в такому дусі.

Переодягнувшись, він сунув в обличчя дружині пачку новеньких купюр, після чого вона замовкла на деякий час, вийшов з дому, грюкнувши дверима, спустився до машини на стоянці біля дому, щоб перевести дух і заспокоїтися. Але ж тільки він дійшов до машини, роздався дзвінок від батька дружини, якому вона вже встигла наскаржитися. Тесть довго читав нотації, розповідав, як повинен поводитися порядний чоловік і сім'янин, а під кінець навіть пообіцяв скористатися своїми міцними зв'язками, щоб влаштувати зятю "солодке життя", погрожуючи забрати в нього машину і позбавити його прав. Павло мовчки слухав тираду тестя, але все ж не витримав:

- Та пішов ти!

Павло обзірвав розмову, опустив руку з телефоном і тільки-но помітив, що поруч із ним стоїть дівчина і поїдає його очима. Напевно, так виглядала б амазонка, яка вперше побачила чоловіка. Йому здалося, що вона бореться з бажанням накинутися на нього, встромляючи щось гостре в його жилувату шию, – може, манікюрні ножиці, які мають бути в її шкіряній сумочці, – чи з бажанням заплакати, затягнути тужливу пісню на весь двір, збираючи на собі погляди небайдужих мешканців району.

Дівчина не йшла. Павло встиг за цей час розглянути гладку шкіру під ключицями. Правда, від малюнка на блузці ряхтіло в очах, але це не завадило йому помітити ще й сильні руки дівчини з довгими пальцями. Він з юності вибирав собі дівчат з такими пальцями, вважаючи куцопалих простакуватими, впертими та жадібними натурами.

Павло уявив, як вона розстібає своїми пальчиками ґудзики на його сорочці, як вішає цю сорочку дбайливо на спинку стільця, щоб не пом'ялася, як стискає ці пальці до побіління, коли хвилюється, як застеляє ліжко, розгладжуючи покривало долонями, вигинаючи пальці дугою, щоб не зачепити та не потягнути нігтем нитку з тканини, як нарізає на вечерю груднинку, відправляючи до рота маленькі шматочки м’яса, які залишилися на дошці, злизуючи з пальців спеції та жир.

«Ні, треба щось зробити. Ще помре від правця», - Павло відчинив дверцята, жестом запрошуючи дівчину в салон автівки. Йому здалося, що вона позадкувала, але це тривало пару секунд, після чого вона вмостилася на задньому сидінні, трохи підсмикнувши спідницю та оголюючи гострі коліна.

Павло спостерігав за нею краєм ока. Йому подобалось, як швидко вона переходила від нерішучості до сміливих рішень, а потім знов втрачала спритність, як рівновагу, немов ішла по натягнутому канату. Почувши за спиною "поїхали", він завів машину і зірвався з місця, не згадуючи про сварливу дружину та погрози клятого тестя.

ТЕТЯНА

«Навіщо я на це наважилася? - питала себе Татка. - Я ж нічого про нього не знаю. Але ж який  він… який він…» Вона не знала, який він насправді, тому вирішила не продовжувати цю думку, а дивитися у вікно, рахуючи червоні автівки, які зустрічалися по дорозі. Вона загадала: якщо нарахує двадцять червоних машин, то зустріч із Павлом стане чимось великим, серйозним і змінить її долю. Павло увесь час мовчав, тому рахувала Татка зосереджено та уважно.

«Одна, дві, три… - за вікном з'являлися та зникали знайомі вулиці, зупинки з понурими людьми, які непривітно проводжали усіх очима, - шість, сім…»

«Сенс Банк, - прочитала Татка. За вікном майнула вивіска офісу, де зараз, мабуть, всі обговорювали раптову хворобу менеджера Тетяни. - Що, заздрощі вхопили? Тепер будете судити-гудити, перетирати мене на язиках. А в мене - ось: дванадцять, тринадцять…»

Червоні машини чомусь більше не потрапляли в поле зору Татки. Павло скинув швидкість, повернув кермо і почав петляти між будинками, через що настрій у Татки змінився. «От я дурна. Чому загадала двадцять? Хто зараз купує червону машину?» – Татка зітхнула, відвернулася від вікна і тут тільки помітила, як Павло спостерігає за нею через салонне дзеркало. Вона ледве стрималася, щоб не підняти середній палець.  В цей момент Татка остаточно визначилася: якщо так сталося, то чому б не взяти від життя все, що воно тобі пропонує?

– Я Тетяна. Можете звати Таткою. Мені так більше подобається.

Павло якось байдужливо кивнув, задумався про щось, насупився, припарковуючи машину, ніби знайомство ближче було зайвим і накладало на нього якісь зобов'язання.

До того, як вийти з машини, Татка розстібнула два верхні ґудзики на блузці, невмисне зачепивши соски і відчувши відгук у паху, трішки розпушила волосся. «Класика жанру – полювання Діани», – підбадьорила вона себе. 

Павло пішов, не оцінивши старання. Татці довелося мало не бігти за ним. «Якого біса? Я схожа зараз на болонку його величності», – встигла подумати вона перед тим, як врізатися в його спину, бо Павло різко зупинився перед дверима під’їзду. Він відступив на крок, пропускаючи даму вперед. Татка трохи постояла, набиваючи собі ціну, і гордо увійшла.

Це була квартира-студія. Скоріш за все, Павло читав тут свої лекції, збирав групу слухачів, але крім потужних двох комп'ютерів, з'єднаних в одну мережу, і величезного, майже на всю стіну, екрана, Татка помітила жіночий гребінець на тумбочці біля входу, джинсову курточку унісекс, що висіла на гачку, неначе це завжди було її місце, а у ванній кімнаті три чисті великі рушники - рожевий, темно-червоний і білий. Це зовсім не налякало Татку, навпаки, викликало інтерес і відчуття величчя від причетності до групи людей, яку вона охрестила чомусь богемою.

Павло поводився дивно. Він ніби не помічав Татку: прийняв душ, пройшов повз неї, затягуючи тугіше пояс на махровому халаті, відкрив шафу, витягнув звідти пляшку темно-червоного вина, налив його в келих і плюхнувся на м'яке широке крісло, мало не виплеснувши вино собі на білий халат.

Татка стояла біля дивану, спершись на поличку з кактусами. Треба було щось сказати, але вона не знала, як розпочати. Загалом, він нічого їй і не обіцяв, крім відпочинку удвох. Татка наважилася:

- А ти завжди так відпочиваєш? - Татка, не спитавши, перейшла на «ти», і їй стало легше дихати.

Павло натомість махнув рукою у бік дивана:

- Чого стирчиш, як журавель колодязний? Сідай.

Татка сіла. Павло допив вино, поставив келих на підлогу біля крісла, пересів на диван і заглянув їй у вічі:

– Хочеш вина?

– Хочу, - випалила Татка.

– А я хочу, щоби ти зробила щось сама, – Павло відкинувся на спинку дивану. – Я втомився від залицянь та нікому не потрібних прелюдій. Розумієш?

Татка глянула йому в очі й відвернулася: «Чого він хоче від мене? Щоб я стала перед ним навколішки та розв'язала пояс на халаті? Не схожий він на звичайного самця хомо сапієнс, щоб задовольнитися примітивною розрядкою за три хвилини. Тоді що?»

Мабуть, її лице скривилося від такої бурхливої​​ розумової діяльності, бо Павло подивився на неї та посміхнувся:

- Нічого ти не розумієш, дурненька. Йди сюди, - він притягнув її до себе, обійняв і погладив по голові. - Приготуй мені омлет.

Татка відсахнулася, округлила очі й нервово пирснула зо сміху: «Що? Омлет?» Вона була готова до чого завгодно, але не до такого повороту.

Павло розгорнув її до себе спиною і легко підштовхнув у бік кухонної зони.

- Ходи, ходи…

ПАВЛО

Павло вів машину, розглядаючи дівчину у дзеркалі: «Витріщилась у вікно і щось там роздивляється, ніби на екскурсії в незнайомому місті. То примружиться, то розплющить очі. Що ж її так ковбасить? Яка вона зараз кумедна. Навіть ніс став довшим. Скоро проткне їм скло. Щось є в ній таке – затягує й не відпускає. Начебто простачка, наївна, як і всі дівчата у її віці, але раптом як зиркне – й забуваєш про все. Відчуваєш у цю мить себе хлопчиськом, який не знає, в чому винен, за що його поставили в куток».

Продовжуючи дивитись у вікно, дівчина підняла руку і провела пальцем по склу. Серце Павла стукнуло десь у нього під горлом. Йому захотілося піднести цю руку до свого обличчя, відчувши тонкий аромат дівочої шкіри, взяти цей палець в рот, дивитися їй в очі й спостерігати, як поширюються її зорки, а погляд дівчини стає темним, здатним поглинути, як чорна діра, потім повільно витягнути палець з рота, схопити губами другий, засмоктуючи глибоко, притискаючи його язиком до піднебіння.

Павло стиснув кермо: "Чорт!" Потрібно було повернути на цій вулиці, але він пропустив поворот. Довелося об'їжджати кілька кварталів, щоб виїхати на дорогу, що вела до будинку, де Павло орендував студію.

Останні два дні виснажили його. Охоплений втомою, Павло відчув, якими важкими стали його руки.

- Я Тетяна. Можете звати Таткою, - голос дівчини боляче різонув вухо.

Павло скривився: "Якого біса?" Він одразу згадав останню сварку з Тетяною, його дружиною. Перед ним як живе постало її обличчя. Раніше він любив ці тонкі, стиснуті губи Тані, скусані до крові. Тепер їхній вигляд викликав в ньому тільки жалість та гидливість. Як швидко минає кохання, особливо коли ти його з чимось поплутав.

Образ дружини з'єднався на мить з обличчям дівчини, яка виходила з машини, як із карети. Неприємне почуття охопило Павла. Він тріпнувся і кинувся до дверей будинку. Раптовий поштовх у спину привів його до тями. Кінець-кінцем саме він запропонував дівчині поїхати з ним сюди, в його лігво, де він міг бути самим собою і робити що заманеться. Павло пропустив Тетяну вперед, звернувши увагу на кокетство, що раптово з'явилося в неї й так їй не личило.

Вони зайшли у квартиру. Павло поспішив у душ, щоб змити з себе втому та очиститися від наміру виставити дівчину за двері без жодних пояснень.

Коли він вийшов з ванної, Тетяна стояла біля дивану і розгублено смикала ручку своєї сумочки. Йому стало шкода дівчину, а він ненавидів почуття жалощі. Павло налив собі вина і випив його великими ковтками. Спроба була вдалою – жаль змінилася цинічним бажанням якось принизити дівчину.

Павло імпровізував. Він пожадливо насолоджувався розгубленістю Тетяни, водночас збуджуючись і стримуючи себе, щоб не зробити дівчині боляче.

- Приготуй мені омлет.

ТЕТЯНА І ПАВЛО

Татка стояла біля плити, розбиваючи в миску яйця. Павло підійшов до столу і став поряд з нею, спостерігаючи за її руками. Татка збентежено нахилила голову, упустила в миску шматочок шкаралупи та почала виловлювати його з яєчної маси. Лушпайка постійно тікала від виделки, тому Татка запустила руку в розбиті яйця і почала водити тонкими пальцями по денцю миски.

Павло уявив, як такими ж впевненими рухами пальців Татка збуджує себе на самоті, приймаючи ванну або лежачи в ліжку. В його фантазіях постільна білизна дівчини була блакитною, як її блузка. В голові Павла спалахували картинка за картинкою, де Татка звивалася по-зміїному на ліжку. Вона то розводила ноги, занурюючи пальці в себе, то знов їх зводила, міцно стискаючи свою руку, а потім, не виймаючи руки, переверталася на живіт, упираючись головою в подушку, високо піднімала сідниці, одночасно стискаючи другою рукою свої груди.

Павло підійшов ближче, став за її спиною, засунув руку під свій халат, поводив рукою по затверділому члену. Татка відчула на своїй шиї його подих, але пошук злощасної лушпайки не зупинився. Павло схопив Татку за руку, розгорнув до себе і, не відпускаючи забрудненої яйцем руки, вп'явся в її губи.

Татка обм'якла і почала сповзати вниз. Павло підхопив і потягнув її до дивану, зриваючи з неї блузку. Татка вже сама розстібнула бюстгальтер, без жодного сорому оголюючи груди з напруженими сосками. Коли Павло придавив її своїм тілом, вона почала жадібно ловити повітря, мов риба, викинута на берег під час прибою. Пристрасть Павла біла грубою. Татці стало боляче, але раптово все скінчилося.

Павло застогнав, здригнувся кілька разів, втомлено сповз із неї, ліг спиною на диван, відсуваючись від дівчини, розкинув широко руки.

Татці стало одночасно сумно та соромно, що вона не встигла отримати задоволення, не втратила відчуття часу та простору. Вона повернулася на правий бік, підперла однією рукою голову, а другою рукою почала малювати пальцями на його грудях невидимі ієрогліфи.

Павло розплющив очі, повернувся до Татки обличчям і побачив в неї на боці невелику родиму пляму у вигляді черепа. Він різко сів, не зводячи очей з цієї плями.

- Сука! - Павло захрипів, відкинув руку Татки, підскочив і кинувся у ванну кімнату.

Він блював в умивальник, рикаючи та захлинаючись, поки Татка злякано збирала по кімнаті свій одяг, натягувала на себе спідницю, застібала тремтячими руками блузку.  Вона схопила сумочку, відчинила двері та вибігла з квартири,  мимохі́дь  зірвавши з гачка джинсову куртку і скинувши з тумбочки жіночий гребінець.

Павло вийшов з ванної, підійшов до вікна та сів на підвіконня, витираючи халатом краплі води з обличчя. Перед його очима все ще стояла родима пляма Татки. Така сама пляма у вигляді черепа була у його покійної матері, тільки на руці. Малечею він питав: "Мамо, що це в тебе? Ти забруднилася?" А вона сміялася і казала: «Це моя лунина, моя чорна мітка».

Востаннє родиму пляму матері Павло бачив дев'ять років тому, коли стояв на впізнанні в морзі. Мати згоріла живцем під час пожежі. Її обвуглене тіло лежало на столі, тільки рука з чорною міткою залишилася не враженою полум'ям. Довгі пальці цієїї руки були зсудомлені, наче вона стискала незримий плід, намагаючись видавити з нього сік у чашку.

Павла досі нудило. Його не залишало почуття, що він щойно зґвалтував свою матір. Тричі. Спочатку живу, потім охоплену полум'ям і, на скінчанні, обвуглену зі скрученою рукою.

Він зліз із підвіконня, допив вино прямо з горла пляшки, взяв телефон і набрав номер дружини..

"Зараз, на жаль, відсутній зв'язок з абонентом, зателефонуйте, будь ласка, пізніше."