Усе за феншуєм

Ніколи не відмовляй сусідам у допомозі, коли до тебе звертаються. Бо хтозна, як життя повернеться, і допомогу колись доведеться просити тобі. Так його вчила мама.

Вовчик стояв перед дверима квартири, де проживала його сусідка Валя. І вже кілька хвилин топтався на місці в нерішучості. Його серце билося так, ніби він ішов складати важливий іспит. Він відчував холодок на шкірі та жар у череслах, коли думав про неї.

З самого початку, коли Вовчик почув за дверима голос Валі, він відчув мурашки на шкірі й затамував подих. Минуло вже чотири роки відтоді, як від нього пішла дружина, забравши з собою дочку, і майже цілий рік, як він мацав живу жінку. Звичайно, він міг легко напоїти в барі й провести до себе якусь хвойду чи зайти на сайт та замовити собі повію. Він міг це собі дозволити, бо вже три роки як закодувався і кинув пити. Але не хотілося. Вовчик прагнув обіймів та почуттів. Тож коли сусідка подзвонила йому у двері та спитала, чи зможе він піднятися до неї на восьмий поверх, щоб полагодити кран на кухні, Вовчик відчув, що це щось особливе. Валя, ця витончена дама середніх літ, завжди вражала його своєю елегантністю і жіночністю. Вона запросто могла пошукати в інтернеті послуги "Домашній майстер" і викликати сантехніка, якого-небудь дядька Сашка чи дядька Петра передпенсійного віку. Але вона звернулася саме до нього.

Вона стояла на порозі в одному халатику і посміхалася. Вовчик помітив, що губи підведені яскравою помадою, очі — тушшю та тінями, а волосся зібране у витончену зачіску.

— Гаразд, — відповів Вовчик. — Дайте мені десять хвилин. Я зберу свої інструменти.

— Квартира сорок вісім, знаєте? — спитала Валя. — Не переплутайте.

— Так само як моя, тільки на восьмому поверсі, звісно, — посміхнувся їй Вовчик.

"Це ж не просто так вона мене покликала!" — промайнула думка.

Він швидко поліз у шафу, дістав там пачку таблеток для "чоловічого здоров'я" і одразу випив штук шість. Потім поліз на балкон за своїми інструментами. І вже тоді пішки піднявся східцями на восьмий поверх.

Вовчик видихнув та рішуче натиснув на кнопку дзвоника. Замість звичного дзеленчання чи пташиного тьохкання пролунали звуки смішечків, здається, з якогось дитячого мультику.

Коли двері відчинилися, перед Вовою з'явилася Валя у тому же червоному шовковому халаті, але зараз він був трохи розстебнутий, оголюючи верхню частину грудей. Її витончена краса вразила його знову. Чоловік не міг відвести погляд, а серце наче прагнуло вистрибнути з грудей. Він відчув сухість у роті та жар у череслах.

— А можна чаю чи просто води, — спитав він хрипким голосом.

— Звісно, — посміхнулася Валя, і Вовчик миттєво втратив здатність говорити.

Вони пройшли до кухні, і Вовчик почав оглядати проблемний кран. Роботу він виконував уважно й пильно, щоб догодити сусідці. А тим часом Валя поставила на вогонь чайник і насипала в заварний чайник заварку.

— Все не так вже й погано, — сказав Вовчик, вивчаючи поламаний кран. — Треба поміняти дещо і тут замінити прокладку. Я швидко все виправлю. Зачекайте трохи.

Валя стояла поруч, спостерігаючи з цікавістю за його роботою. Вона елегантно сперлася рукою об стінку, звабливо вигнувши стегно, обтягнуте халатиком.

Нарешті Вовчик впорався з краном, перевірив злив у раковині та помив руки.

— Дякую, Вово, — з придихом сказала Валя. — Ти справжній майстер.

— Нема за що, Валю, — відповів Вовчик, відчуваючи, як серце тріпотить від передчуття пригоди. — Завжди радий допомогти сусідці.

Вовчик зніяковіло втулив погляд у підлогу.

— Вово, — сказала Валя, граційно витираючи руки об кухонну серветку, — чи не хочеш ти посидіти та попити чай у моїй кімнаті? Там є м'яке крісло. В ньому зручніше сидіти й пити чай.

Вовчик кивнув, і Валя провела його коридором до великої кімнати. Вовчик спіткнувся об якийсь ящик та вилаявся як звик — брудною матерною лайкою із згадуванням чоловічих та жіночих органів. Бо просто посеред коридору стояв горщик з "грошовим деревом".

— Якого біса тут цей горщик посеред коридору?! — вигукнув він.

— Бо так треба, — відповіла Валя. — Це щоб грошовий потік не зупинявся, тому треба ставити грошове дерево в коридорі. Все за феншуєм!

Вовчик похитав головою, обійшов горщик з боку та увійшов до кімнати. І перше що він помітив — величезну люстру, стилізовану під квіти, і на кожній "стеблині" висіли червоні мереживні трусики.

— А це що таке? Навіщо червоні труселя на люстрі?

Валя знітилася.

— Ну, це так потрібно. За феншуєм… Щоб гроші водилися.

— Ну і як воно, допомагає? — спитав Вовчик.

— Та нібито. Течуть собі. Не скаржуся.

— Може мені трохи за роботу… Якщо вони добре течуть? — спитав Вовчик. — Ну хоча б пива собі куплю, бо до авансу ще тиждень.

На кухні засвистів чайник.

— Я піду чай заварю, — сказала Валя, і швидко вислизнула з кімнати.

Вовчик розслабився та всівся в крісло, розглядаючи обставу в кімнаті. Дизайн інтер'єра справді здавався дивним: одна стіна з червоними шпалерами — а в кутку на табуреті стояла статуетка птаха-фенікса; наступна стіна з синіми шпалерами, і в кутку на табуреті стояла статуетка черепахи з гребенем на голові, як у дракона; далі стіна з жовтими шпалерами, і там в кутку на табуреті стояла триока жаба; а далі зелена стіна, і там в кутку на табуреті стояв змій-дракон.

"Дивна обстава, — подумав Вовчик. — Мабуть, ця жінка зайнята гуртовою торгівлею з китайцями, от і перейнялася їхньою культурою і забобонами. Чорт з ним, видно, що вона не жебракує, може, якось їй зробити пропозицію. Але треба визнати, у неї неймовірний смак".

— Чекаєш? — роздався хриплий голос.

Вовчик аж підстрибнув на місці. Він підняв погляд на джерело звуку і побачив у "зеленому" кутку клітку з папугою-жако. Ґрати клітки теж були пофарбовані в зелений колір. тому він одразу її не помітив.

Тимчасом до кімнати зайшла Валя, несучи тацю з чашками з чаєм та тарілку з еклерами.

— Тобі який чай, чорний чи зелений? — спитала Валя.

— Мабуть, зелений. Бо чорного кольору тут немає.

— Є. У шафі. Так заведено за феншуєм.

Вона поставила тацю на журнальний столик.

"Мабуть, треба похвалити її смак", — подумав Вовчик. І додав вже вголос:

— Валю, у вас тут таке неймовірне оформлення, така екзотична атмосфера.

Валя радісно посміхнулася:

— О, так! Я завжди любила створювати особливу атмосферу у своєму офісі та домі. І якщо тобі подобається, це для мене важливо.

— А ці прекрасні шафки — вони ж зі справжнього дерева? — спитав Вовчик.

— О, так! — Валя кивнула, підійшла до шафи й провела пальцем по візерунках на дверцятах. — Замовляла в Китаї. Пів року чекала, поки їх привезуть.

— Знаєш, Валю, я дуже радий, що мені доводиться жити поруч з такою чудовою та креативною людиною, як ти!

Валя посміхнулася, встала з крісла, нахилилася і поцілувала Вовчика у щоку. При цьому її халатик відкрився, і її величезні груди, наче дві дині, вивалися назовні. Вже не контролюючи себе, Вовчик почав мацати їх руками.

— Так, милий, розімни мої булочки! — вигукнув папуга.

— Може… Його тканиною прикрити? — спитав Вовчик, бо раптове втручання папуги його спантеличило.

— Не чіпай пташечку, хай собі говорить, — промуркотіла Валя. — Краще віднеси мене на диван!

— Залюбки, — відповів Вовчик. — Але.. Чому він просто посеред кімнати?

— Бо він на перехресті всіх стихій, — відповіла Валя.

— Все за феншуєм?

— Авжеж.

Вовчик підхопив жінку на руки та поніс на диван. Поки ніс, в нього на лобі виступив піт. І хоча Вовчик був здоровенним і кремезним чолов'ягою, який колись в залі легко віддимав штангу на сто кило, Валя явно важила понад шістдесят кіло.

Він опустив жінку на ковдру, та припав губами до грудей.

— О мій звіре, порви на мені трусики! — гукнув папуга.

Вовчик так і застиг з висунутим язиком.

"Еге ж, схоже ця Валя ще та штучка. Скільки вона коханців сюди водила, що папуга так добре все запам'ятав".

Вовчик потягнувся пальцями до краю білизни та швидко стягнув трусики з жінки. І одним кидком закинув їх на люстру. Валя захихотіла, і підійнялася, скидаючи з себе халатик. На мить Вовчик застиг на місці й навіть затамував подих. Подивитися було на що. Фігура у Валі виглядала ніби в статуї Венери з музею — стрункі ніжки, широкі стегна, плаский живіт і величезні пружні груди з великими ореолами й гострими твердими смочками.

"Вона могла бути моделлю та робити еротичні фото, — подумав Вовчик. — А отже, ось відповідь, де вона взяла стартовий капітал на те, щоб розпочати власний бізнес. Аби в порно не знімалася".

Він швидко скинув з себе потерту сорочку, вицвілі джинси й ліг поряд з Валею. Він знову припав губами до грудей, одночасно, схопивши жінку за сідниці.

— Полижи мою квіточку, спробуй мій нектар, — сказав папуга.

— Трясця, я не буду цього робити! — вигукнув Вовчик.

— А я і не прошу, — відповіла Валя. — Давай уже, скидай свої сімейки. Хочу побачити твій інструмент.

Вовчик щось промугикав та виконав її прохання.

Валя вигукнула щось нерозбірливе і схопила "інструмент" двома руками, обережно обмацуючи його, наче господарка обмацує кабачок, перш ніж його порізати на ікру.

— Ого, який він великий! Такий твердий! — пробурмотіла вона.

— Давай, встроми свій могутній жезл у мої густі зарості! — вигукнув папуга.

Вовчик вилаявся крізь зуби. Він не був готовий, що хтось сторонній буде коментувати цей процес.

"Хай йому грець, цьому птаху! — подумав він. — Краще не зважати, що він там верзе".

Вовчик м'яко відсунув руки жінки, підтягнувся на руках і притис свій станик до розкішниці, водячи ним по зовнішній стороні губ. І відчув приємну вологу. Валя тихо застогнала та почала звиватися всім тілом, а потім схопила рукою його цюцюрку і сама занурила її у свою піхву.

— Так, виїби мене, як хвойду! — застрекотів папуга.

Вовчик лише заскреготів зубами, але одразу взяв швидкий темп, мимоволі підкоряючись "наказу".

— Давай повільніше, бовдуре, я ще не готова! — сердито вигукнула Валя.

Вовчик зітхнув та сповільнився. Деякий час було тихо. Нарешті, Валя завелася, обійняла його шию та почала стогнати, вигукуючи:

— Так, швидше, о, так!

Вовчик підкорився. Нарешті тіло Валі затрусилося, вона вигнулася всім тілом і застогнала, вигукуючи якусь нісенітницю, густо перемішану з матами.

Сам Вовчик іноді дозволяв собі кріпке слівце, але чути таке від жінки під час інтимної близькості… Він зупинився в останню мить і відсунувся.

Валя посунулася до нього і почала палко цілувати.

— Хочеш ще чаю? — спитала вона.

Вовчик кивнув. В горлі пересохло.

— Я принесу, — сказала Валя і скочила з дивану. Вона, м'яко ступаючи по килиму босими ногами, вийшла в коридор і зальопала по лінолеуму, зникнувши десь на кухні. Вовчик встав та підійшов до клітки з папугою. Він з хвилину дивився на птаха. Той спокійно витримав погляд, дивлячись на чоловіка розумними очима.

— Пташко, чому ти все це говориш? — звернувся він до папуги. — Ти ж нам заважаєш. Звідки ти набрав всі ці слова?

Папуга сказав "Аррр", і, перебираючи лапками по жердинці, подивився просто в вічі Вовчика.

— Арр, Кеша розумний хлопчик. Кеша все бачить. Кеша все чує. Кеша все знає!

Вовчик розсміявся.

"Авжеж, якщо птах часто чує такі вирази, то він їх запам'ятовує. Але щоб так!"

Зайшла Валя, несучи в руках дві чашки з чаєм. Великі груди колихалися в такт її крокам. Вона поставила чашки на журнальний столик і відпила кілька ковтків. Вже не стидаючись свого вигляду, попри помітний пивний животик, Вовчик підійшов, узяв чашку і спустошив її за пару ковтків.

— А що там у тебе в другій кімнаті? — спитав він.

— Та нічого цікавого, — відповіла Валя. — Шведська стінка, жердина для полденсу, крісло, коврик для вправ і комп'ютер з камерою. Вона маленька. Туди мало що влізе.

— Стривай. Яка жердина? Ти що, стриптизерка?

— Та ні, це просто таке захоплення. Тримаю себе в формі. А ще я йогою займаюся і цигуном.

— А камера для чого?

— Ну іноді я веду стріми. За донати. Але це скоріше як хобі.

— Ага, зрозуміло. А глянути можна?

— Навіщо? — Валя знітилася. — Краще йди на диванчик, лягай на спину…

Вона легенько штовхнула Вовчика на диван.

— Хочеш, осідлаю тебе, мій жеребчику? — відгукнувся папуга.

Вовчик ліг на спину. І Валя тут же взяла справу у свої руки, довівши його фалос до збудження, потім залізла зверху і буквально осідлала його. Вовчик аж замружився від задоволення, відчувши як кучерява мохнатка, розігріта з середини, поглинає його поршень. Спочатку Валя рухалася повільно, спираючись руками об його груди, порослі жорстким кучерявим волоссям, потім стала потихеньку прискорюватися, при цьому отримуючи справжнє задоволення.

"Оце так вершниця, — подумав Вовчик. — І мріяти про таке не міг. Дружина завжди просто лягала у ліжко і лежала собі як колода. І їй схоже було все одно, що я з нею роблю. А потім ще, паскуда, коханця собі завела, поки я вкалував на двох роботах, щоб родину прогодувати. Пити треба було менше. Знав же все, або здогадувався, а вигнати не наважувався. Поки сама не пішла".

— Ооох! Ааах! Ооой! — закричала Валя і застигла, здригаючись всім тілом. Потім зіскочила з Вовчика та лягла поряд. Тепер все її тіло вкривав гарячій і солоний піт. Від низу живота та під пахвами різко пахло мускусом. Вона вскочила з дивану та побігла до ванни, а Вовчик лежав і думав.

"От я в це вліз. А якщо це доведеться постійно робити такі забіги? Я ж вже немолодий. Серце щось барахлить. Загонить вона мене в могилу, як загнаного коня. Мабуть, треба тихенько втекти, поки вона… Мабуть, образиться. І гроші просити в неї вже якось непристойно. Бо вона ж, так би мовити, натурою, заплатила".

Тим часом Валя вже повернулася. Чиста і посвіжіла. Вона вляглася поруч з Вовчиком і почала тертися об його тіло, перебираючи волосся в нього на грудях.

— Щось ти занадто довго, — сказала вона. — Все ніяк не можеш... Я вже два рази кінчила. А ти — жодного!

— В мене весь час так. Після тривалого утримання і з новою жінкою…

— І скільки у тебе жінки не було? — спитала Валя схвильовано.

— Тебе це справді так цікавить? — сердито спитав Вовчик. — Десь рік. А чотири роки тому я розлучився з дружиною. Тож я не одружений.

— Це добре, — сказала Валя. — Ти такий великий. Такий могутній. Такий сильний. А ось з жінками нічого не вмієш! Справжній звір! Але я можу тебе приборкати. Я хочу, щоб ти кінчив.

Вона встала навколішки.

— Візьми мене ззаду, як справжній жеребчик, — промуркотіла вона.

І поки Вовчик налаштовувався на продовження, папуга знову подав голос:

— Так, відшмагай мене по дупці, я погана дівчинка!

Вовчик не встиг схаменутись, як його долоня вже почала шмагати Валю по її розкішних сідницях. Жінка аж застогнала від насолоди.

"Чорт забирай, мною що, командує якийсь папуга? — промайнула думка. — Та один хрін. Якщо їй це подобається".

Як не дивно, але це його трохи збудило. Вовчик припав губами до потилиці, потім почав цілувати шию, тримаючи жінку за сідниці.

— О, так! — вигукнула Валя. — Вгони своє мотовило у мою мичку!

І тільки Вовчик зібрався виконати її прохання, як папуга знову подав голос:

— Виїби мене, як сучку!

Вовчик застиг на мить. Весь настрій збила одна єдина фраза. Його фалос опав. Він заскреготів зубами.

— Повісь вже щось на клітку, — сказав він. — Бо цей птах. Він мені заважає…

— Поганому танцюристу яйця заважають, — огризнулася Валя. — І птах тут ні до чого!

Вона перевернулася.

— Що, знову все спочатку? — єхидно запитала вона.

— Мабуть, що так. — Вовчик зітхнув.

— Ну потрися перчиком в цюньку, — промовила вона. — Чи ти чекаєш, що я тебе ротом буду збуджувати? Вибач, але ні. Я цього не робитиму малознайомому чоловіку.

Вовчик заскрипів зубами. Він знову обхопив Валю за сідниці, приклав свій перчик до промежини і почав тертися. Через хвилину інструмент набув бойової готовності.

— Тільки всередину не кінчай, — сказала Валя. — Поллєш мені на спинку, добре?

— Добре, — відповів Вовчик і запихтів.

Він більше не захоплювався цією жінкою. І справа була навіть не в папузі і його фразах. Він не чекав від цієї чемної жінки такої розпусності. І що за стріми вона веде? Що ж вона робить на камеру? Проте бажання нікуди не поділося. Він прикрив очі та уявив свою дружину. І увігнав свій інструмент у вологу ополонку. Гучно захлюпало, а Валя застогнала та посунулася ще ближче. Вовчик справді відчував себе звіром. Кобелем, який випадково потрапив до сучки під час тічки. Кобель не вибирає, бо ним керує інстинкт. Якщо самка не у стані тічки, він не полізе. Чому у людей не так? А він нібито був нею захоплений, відчував себе закоханим поряд з нею. Валя так вабила його своєю витонченістю, своїми вишуканими нарядами. Але все це виявилося обманом. Він більше не міг сказати, що кохає її. Згадалася фраза зі старої американської комедії яку він дивився в підлітковому віці на відеомагнітофоні "Ти хоча б курсі, скільки кульок в ній побувало?"

"Якби зібрати тут всі кульки, які в ній побували, — подумав Вовчик. — Мабуть, їх би вистачило, щоб заповнити всю кімнату".

Він рухався повільно, без пристрасті, на автопілоті. І вже Валя сама почала його прискорювати. Знову Вовчик уявив той останній раз, коли він був близьким з дружиною. Вона спочатку не хотіла, і навіть слабко опиралася, кажучи що зараз не в настрої, а він був втомлений і зголоднілий і зовсім не розумів, в чому справа. Нарешті вона піддалася на вмовляння, перестала опиратися, і навіть вдала що їй це подобається. Вовчик тоді не розумів, що це лише гра, що вона прикидається, а насправді вже давно його не хоче і відчуває до нього лише огиду. Він не здогадувався, що вона його більше не кохає. Він ще не знав про коханця і що його шлюбу кінець. Він згадав як так само повалив її на диван, розвернув спиною та заволодів нею… Він тоді не знав, що це в останній раз. Що це кінець стосункам. Вона його обманювала у всьому.

І зараз він зробив те саме. Швидко, сильно, грубо він заволодів жінкою. Валя застогнала і затряслася в екстазі. Їй це подобалося. Він увійшов у той стан, коли вже важко зупинитися. Він рухався швидко, грубо, втамовуючи свій звірячий інстинкт.

— О, не зупиняйся! Ти такий сильний! О, швидше! — кричала Валя.

Її тіло вигнулося та затремтіло. Вовчик відчув як по його тілу побігла судома, і він вибухнув, востаннє встромивши свій перчик якомога глибше. Фонтан густої рідини пролився просто всередину. Валя завила та швидко від'єдналася від нього.

— Ти виродок! — закричала вона. — Ти що, здурів? Я ж просила полити мені на спинку…

— Вибач, я забув, — винувато сказав Вовчик.

— Ти зайшов занадто глибоко і зробив мені боляче! Ти кінчив всередину! — сказала Валя.

— Вибач, я не хотів, — відповів Вовчик.

— Мені такий коханець не треба, — сказала Валя. — Забирайся з мого ліжка! Тепер через тебе мені бігти в аптеку за пігулками!

— Якими пігулками? — здивовано перепитав Вовчик.

— Протизаплідними, бовдуре! — рявкнула Валя.

— Жениха хотіла, от і залетіла! — раптом вигукнув папуга.

Почувши це, Вовчик зареготав. І не міг зупинитися. Він скотився на підлогу, різко вскочив на ноги і побіг, але не в коридор, а в маленьку кімнатку. І побачив там…

Шведська стінка, мат, килимок, велотренажер, тренажер для преса, а в кутку — столик з настільним комп'ютером, над яким причеплена камера. А навпроти комп'ютера — прибита до стінки шафка. Вовчик підійшов та різко відкрив дверцята шафки. І обімлів. У шафці на полицях лежали "дорослі іграшки". Всілякі ділдо, вібратори, пір'ячка на насадках, ремені для зв'язування, "буси", якими жінки прокачують внутрішні м'язи, іще купа всяких іграшок.

Червоний як рак, Вовчик вискочив із кімнати.

— Ах ти ж хвойда! — вигукнув він, схопивши в оберемок купу одягу і вискочив у коридор. Він мало не забув про взуття і свою валізку з інструментами, які залишив на кухні. — Я думав, що ти порядна жінка! Хотів тобі запропонувати одружитися, а ти!

— Я заробляю як хочу і як можу! І отримую за це задоволення! — відрізала Валя. — Хто ти такий, щоб мене повчати? Я привела тебе сюди, щоб просто потрахатись. Бо хотілося відчути живий прутень у піхві. Ти ж навіть не здатний оцінити, яку милість я тобі запропонувала! В тебе рік не було жінки? І ще рік не буде! Бо ти бовдур! Вимітайся з моєї квартири! І щоб я тебе більше не бачила на порозі моєї квартири! Даю тобі дві хвилини, інакше я викликаю поліцію!

— А що скаже поліція, коли знайде твоє робоче знаряддя? — єхидно спитав Вовчик. — Давай просто мирно розійдемося. Ми обоє припустилися помилки.

Він одягнувся, взув свої кросівки, забрав з кухні валізку з інструментами. відчинив двері та вийшов в коридор. Він щосили він грюкнув дверима, і пішов пішки вниз сходами.

— І ноги моєї більше тут не буде! Треба було послухати папугу. Все ж таки папуга — дуже розумний птах. Просто так не бовкає. А дружину треба шукати в іншому місці. Точно не серед звабливих сусідок…

--------------------------------------------------------------------

Всі персонажі вигадані, всі збіги і співпадіння є випадковими. Якщо в героях хтось впізнав себе чи сусіда - автор не винуватий :)