Любовна ініціація

Вона сиділа на березі лебединого озера, схрестивши ноги у позі лотоса, а руки — у молитовному жесті. Злегка кучеряве пишне волосся лізло у очі, які та тримала заплющеними для більшої концентрації. Напівпрозорий костюм пропускав прохолодне вечірнє повітря. На ногах вже з'явилася гусяча шкіра. Поряд співали свої романси цвіркуни.

Краєм вуха вона почула шум зі сторони замку. Різко розплющила очі, залишаючись у тій же позі. Зачекала, роблячи вдих через рот, а видих через ніс. І справді — через декілька хвилин вона почула топіт ніг. Не одної пари. Тіло заклякло, напружившись. Звуки стихли.

— Вона? — грубий чоловічий голос остаточно дав упевнитися, що діло пахне гареним.

Дівчина зробила напів оберт, одночасно піднімаючись, впившись карими с плямами жовтого очима у двох незнайомців. Їх вбрання розказало багато чого: шкури північних ведмедів, натягнуті поверх оголеного тіла; на ногах сапоги, що витримують наднизькі температури; а вкупі з грубими рисами обличчя, явно агресивно налаштовані гості скидались на варварів. Або по-науковому, піддані королівства Тайго.

Ці думки пронеслися за долі секунди в її юній голові, тож треба було робити вибір. Якщо вони прийшли по неї, вона краще помре, ніж здасться у рабство. Дівчина якраз хотіла виказати протест, але один з чоловіків, той, що виглядав кремезніше, перетворився на справжньго білого ведмедя.

Його зріст став три метри, коли той встав на задні лапи. Дівчина заклякла на місці. Ніяких різких рухів. Хоч ці варвари і перевертні, у своїй звіриній подобі вони підчиняються інстинктам. Чим менше буде дратувати — тим більша ймовірність, що все обійдеться.

— Дарма час марнуєш, принцеско. — сказав інший на загальній мові. (У світі трьох королівств існує три мови, а також загальна, яку знають усі жителі)

— Що вам потрібно? — без тіні страху, мовила дівчина, відступаючи на крок.

Перевертень зробив ще два уперед. Інший огидливо почав сміятися. Дуже смішно, чи не так? Дівчина відступила, відчуваючи, що ще трохи — і впаде в глибини озера. Навіть вміючи плавати вона стане надто швидкою здобиччю.

Принцеса розхвилювалася: якщо досі не збіглася охорона замку, значить, напад прийшовся і на саму будівлю. Роздумуючи, чи у безпеці її близькі, дівчина не зчулася як землі під ногами більше не залишилося. Секунда — і її тіло опинилося під водою.

Холод охопив з усіх сторін. Проникав аж до самого серця.

Вона боролася відчайдушно, але зазвичай спокійне озеро наче сказилось: прісна вода почала рухатися колом, затягуючи за собою на саме дно. Здійнявся вітер. Усе йшло до того, що вона помре. Або попросить допомоги. Вона не сумнівалась, що увесь цей спектакль розіграли варвари. Серед них є багато тих, хто може керувати стихіями.

— Ну що, може-таки здасишся? — крикнув чоловік з противним сміхом. Не почувши відповідь, простягнув руки до неба. Вітер швидко набирав обертів, переростаючи у справжній торнадо.

Дівчина читала про себе слова молитви усім острівним богам, сподіваючись, що її близькі виживуть. Аж раптом усе стихло. Торнадо розчинився у повітрі, залишаючи слід лиш у пам'яті. Почула крики. Сил майже не залишилося, але вона змусила себе дивитися. Чоловіки стояли на колінах, схиливши голови перед малою постаттю у капюшоні. Вона видихнула, даючи можливість очам відпочити.

— Що ви наробили, дурні! Боги нагородили силами вас не задля цього! Подивіться! — наказав тихий, наче столітній голос.

Чоловіки сумлінно оглянули понівечені дерева, викинуту на берег рибу та урешті-решт, дівчину, що лежала на піску, наче мертва. Постать також побачила. Швидко спустилася до берега, заглядаючи в обличчя. Холодна зморшкувата рука торкнулася підборіддя, змушуючи підняти. Очі самі собою загорілися, обдаючи недобрим жовтим світлом.

Якимось чином принцеса зрозуміла, що то шаманка. У Північному королівстві дуже цінують тих, хто з народження має цілительські здібності. І ніколи ще на її пам'яті не використовували задля нападів на столицю королівства Роузбель.

— Вона піде зі мною. Беру під власний захист. — стара шаманка, на диво, легко підняла дівчину. Понесла під загальне здивування чоловіків і самої принцеси.

У якийсь момент вона почала марити, не розуміючи у реальності чи уві сні перебуває. Бачила клаптики подій, що повільно шкребли її ніжне серце, залишаючи після себе криваві рани. Її солдати, піддані королівства, служки та малолітні діти — усі вони гинули. У вухах грав похоронний марш. Часом кидало то в холодний, то в гарячий піт. Шаманка промовила слова заговору, і дівчина здалася у полон сну.

***

Стара шаманка ласкаво усміхнулась, коли дівча перестало боротися. Закутала у шубу з лисиці, спостерігаючи як очні яблука за повіками здригалися уві сні. Вона нагадувала одну пані, з якою шаманка була знайома досить давно. Торкнулася чола, відчувши, як магія бурлить усередині. Ще б трохи — і загибла через власну дурість.

Шаманка перехилилась через краї саней, щоб побачити як близько від дому. Крізь снігову завісу роздивилася обриси Льодяного палацу. Кинула останній погляд на дівча й заспокоїлася. Усе йде як треба.

Прибувши до палацу, наказала відвести принцесу до неї у кімнату. Хлопці підхопили її, тримаючи дуже обережно, наче власну жінку. Поклали на ліжко та пішли геть.

Тим часом шаманка попрямувала до короля, звітувати про успіхи. Після формальностей вона повернулася додому. Дівчина вже не спала — насторожено сиділа, лупаючи очима. Коли шаманка увійшла, та відсахнулась, наче загнане звірятко.

— Не бійся, дитинко. Тебе ніхто не скривдить. — шаманка сіла на підлогу коло гори сухих гілок. Прикрила очі, бурмочучи щось про себе.

Так продовжувалося декілька хвилин. Дівчина невідривно за нею спостерігала, очікуючи нападу. Але замість цього, раптом гілки зайнялися. Яскраве жовтувато-біле полум'я освітило приміщення, розвіюючи темряву.

Стара жінка повернулася до дівчини, читаючи наче відкритий лист. Щось у цьому погляді не сподобалося, тому стара підійшла ближче.

— Якщо замерзла, чому б не сісти коло полум'я? Чи ти німа? Або просто соромишся?

— Я вмію розмовляти! — гнівливо мовила дівчина, спускаючись до вогню. Вона і справді трохи замерзла у своїй надто легкій одежі.

Полум'я незвичного кольору заворожувало, але пильності не збавляла. Шаманка присіла навпроти, простягнувши кружку з чимось ароматним.

— То чай з ромашки. Пий, дитинко. Заспокойся.

Дівчина узяла кружку, підозріло принюхуючись. Наче і справді трави. Кинула погляд на стару, що залпом випила свою кружку. Подумала і собі відпила. Відчула гіркоту на язиці, але через пару секунд та змінилася солодкістю меду. Такого напою вона ще не куштувала.

Потроху нерви розслабились, тілом розлилося тепло, на язиці зостався гіркий прикус. Так вони і просиділи, поки чай не скінчився. Стара більше не розмовляла, а дівчині стало якось незручно.

— Вибачте. Я зовсім не розумію, де перебуваю і хто ви така?

— Давай для початку познайомимося.— Жінка відпила вже від другої склянки і почала. — Мене усі звуть матір'ю, хоча своїх дітей не маю. Ти можливо чула про жінок, які отримали від богів сили для зцілення хворих. Наш народ має багато назв, але шаманами кличуть частіше.

Тиша знову розлилася між ними. Дівчина обдумувала слова старої, згадуючи, де живуть шамани. Страшна здогадк,а пов'язана з нападом на палац, її викраденням, склалися в єдиний пазл. Вона набралася хоробрості, спитавши:

— Ми у Тайго?

— У самому його серці, дитинко. А тепер скажи, чи ти та сама славнозвісна принцеса Майя Вандіччі? — Дівчина відкрила рота, щоб відповісти, але стара перебила. — По очам бачу, що та сама. Зараз послухай мене уважно. Питати будеш опісля.

Шаманка підклала ще трохи дрів, підсовуючись ближче. Почала розказувати, а полум'я — деформуватися, сплітаючись у конкретний образ. Фігура дівчини, яку везуть на санчатах. Повіяло морозним вітром.

— Тебе викрадено не випадково Твоя покійна матір пришла до мене уві сні напередодні. Вона показувала на тебе і просила забрати. Показала твоє майбутнє…Відразу скажу, доля чекає на тебе тяжка, дитино. Співчуваю, але не маю права втручатися. Єдине, що я можу — навчити як управляти силою.

— Силою? Даруйте, але в мені нема і магії. Моя сестра…

— Твоя сестра-близнюк зникла десять років тому. Не перебивай. Зараз мова йде про тебе.

Дівчина слухняно закрила рота, слухаючи калатаюче серце.

— Так от. Твоя матір мала шаманські здібності, але не могла у повній мірі їх використовувати. Закон, який забороняє таку діяльність у Роузбелі жорстокий. Тому на час, коли народилась ти, вона перестала повністю практикувати. Натомість, передавши дар тобі. Шаман — то дар, але й прокляття. У будь-якому випадку, тобі варто пройти ритуал ініціації якомога швидше. Інакше гибель чекає страшна…

Майя опустила очі, сконцентрувавшись на палаючій гілці. Щось усередині тріпотіло. Як загнаний у сітку метелик. Перед очима постала сцена, що вже кожну ніч, десять років підряд снилась. Руки задрижали, а сльози самі собою котилися, випускаючи біль, який вона стримувала увесь цей час.

Перебуваючи в образі оптимістки на людях, вона лиш грала роль. Зоставшись наодинці, Майя відчувала себе слабкою тростиною оливи. Яку можна розчавити, знищити одним подихом гнівливого вітру.

Стара шаманка мовчала, поки дівчина біля неї не перестала ридати. Після встала, наказавши лягати спати.

— Вранці зустрінешся з королем. Він розкаже про ініціацію більш детально. Спи дитино спокійно.

***

Усю ніч Майя не стулила очей. Свист вітру за вікном наганяв на неї жаху. Запалена фантазія малювала обриси найлютіших звірів, які тільки й чекають можливості напасти. Згадалося, як в дитинстві мати читала казку про північні землі. В цих розповідях усе здавалося просякнутим магією, а дикі звірі — справжніми друзями. Тепер її вже немає в живих і нікому витирати сльози. З тяжким серцем, вона заснула.

На ранок шаманки не опинилося поряд. Лише записка самотньо лежала на ліжку. «Як прокинешся, виходь на вулицю. Король чекатиме на тебе». Майя зітхнула, сказав про себе, що одна зустріч нічого не значить. На превелике здивування, поряд лежала тепла одежа. Дівчина покрутила її з усіх сторін, після чого вдягалася. Сорочка, колготи та спідниця підійшли ідеально. А от пара чобіт виявилися на два розміри більше.

Заплітаючи неслухняне волосся у коси, принцеса зрозуміла, що нічого не їла з вчорашнього вечора. Тому вийшла у чому була, з наміром потребувати нормального сніданку. Але двері відчинилися якраз у той момент як вона торкнулася ручки дверей.

— Вже готова? — чоловік з високо піднятою головою увійшов усередину. Його майже чорні очі зупинилися на дівчині, чи то оцінюючи, чи то розраховуючи на щось.

— Я не можу йти без чобіт. — вскинула підборіддя дівчина, показуючи поглядом на те взуття для тролей.

Чоловік підняв брови, нахилившись до чобіт. Дівчина буквально тонула в них.

— Ви що?! — скрикнула Майя, коли відчула як її підняли на руки.

— Я тебе не скривджу, Вандіччі. Ненависть між нашими народами не може стояти вище за честь. — сказав як відрізав.

Він більше не промовив ні слова, але дівчина відчувала себе некомфортно у його руках. Не було боляче, більше лякала невідомість. Хто він та чого від неї хоче?

— Ми прийшли. Дивись: це полярне сяйво. Зазвичай добре видно вночі, але рідко з'являється вдень.

Майя застигла, заворожена незвичним явищем. Вона раніше лише чула про це з чуток. Але не думала, що так гарно у реальності: відблиски синього, червоного, фіолетового кольорів. Наче хтось розклав бите скло та пропустив крізь сонячне світло. Чоловік відірвався від споглядання, щоб побачити реакцію дівчини. Залишився вдоволеним.

— Тепер в нас є дещо спільне, Майя Вандіччі.

— Чому ви кличете повним іменем? Король Півночі?

— Я, Ойстейн Флосіссон, син Тора і повноправний король Тайго. У нас заведено, що якщо бажаємо проявити повагу, кличемо повним ім'ям. Короткі — то для собацюр та диких тварей.

Дівчина відчула себе не у своїй тарілці, тому вирішила роздивитись нового знайомого. Завжди було цікаво як той виглядає. Не з чуток, а щоб стояти так поряд. Дивитись у ці очі, в яких таїлась не одна пара таємниць. Ці руки, мабуть, можуть здолати цілого ведмедя. Погляд ледве дотягував до обличчя. Усе таки, на півночі живуть високі люди. Їх очі зустрілися і Майя не змогла більше ковзати. Їй стало соромно, наче схопили за крадіжку. Вона ковтнула слину, важко відводячи очі. Шлунок нагадав про себе у котрий раз.

— Час снідати. І якраз обговоримо твоє перебування.

***

Їдальня виявилася надзвичайно великою. Вона знаходилась усередині Льодяного палацу. Було холодно і справді. Більшу частину зали займав довгий стіл, обтягнутий королівським червоним. І не менш розкішними стравами. Майя ще ніколи не бачила настільки щедрого столу.

Король посадив її по праву руку від себе.

Перед дівчиною стояла таця зі смаженими кроликами, а поряд — келих з вином. Майя узяла на пробу маленьке стегенце, насторожено спостерігаючи за чоловіками у залі. Вони відповідали їй не менш вороже. Вона ледве змусила себе з'їсти м'ясо. Тривожність заважала адекватно мислити і вона напряму звернулася до короля.

— Королю...

— Ойстейне. Клич мене за іменем. — перебив король.

— Мене тут усі ненавидять. Давайте покінчимо з цим і я вернусь додому. — вона проігнорувала, потроху закипаючи. — Я не маю наміру і хвилини тут залишатись.

— Гаразд. Тоді до справи. — чоловік обтер руки шматком тканини і хотів відвести подалі.

— Не чіпайте! — відмахнулась дівчина, встаючи самотужки.

Король вперше усміхнувся. Ця усмішка не сподобалася їй.

— Як забажаєте. Тобі, мабуть вже трохи розповіли про ініціацію. Якщо у цілому, то суть його у зляганні. Між майбутнім шаманом та його рідною душею.

Дівчина залилася червоним. Такого вона зовсім не очікувала. Майя, яка ще навіть не закохувалася, не цілувалася…Їй різко стало прохолодно. Вона відвернулася, ховаючи очі сама не знаючи чому. Чоловік дивився на сором'язливість принцеси і всміхався. Таку чисту дівчину ще треба пошукати.

— Тебе ніхто не змушуватиме. Ритуал відбудеться лише з твого бажання. Але заради себе ж, не відкладай надовго. Мати сказала, що ти могла загинути.

Принцеса нічого не відповіла, вибігаючи на двір. Їй було недобре. Обличчя загорілося, наче температура підстрибнула. Вона не могла згодитися. Ні! Гарячі сльози котилися та застигали слідом на морозі. А дівчина бігла куди очі дивляться і ніхто її не зупиняв. Вона спіткнулася об камінь і так й залишилася лежати.

Дуже швидко тепло зникало. А разом з ним і біль. Наче хтось вирішив дати спокій назавжди. Вона чула лиш шурхіт снігу під ногами. Такий заспокійливий. Майя кліпнула, відчувши, що на неї дивляться.

— Ма...— жінка дивилася на неї суворо, навіть невдоволено. Її платинове волосся обрамлювало тонке обличчя з сіро-голубими очима.

Поряд з'явився ще образ. На пів голови нижче. Дівчинка, приблизно її віку. Ці очі…Сестричка?! В неї не залишилося сил на розмови. Холод вже дібрався до голосових зв'язків. Вона відчувала як з кожною секундою втрачає свідомість. Але продовжувала дивитись. Мати жива. І сестричка.

— Ти — шаман. Прийми свою долю, інакше…

Майя не почула, що інакше. Її грубо трясли. Від переляку розплющила очі, впившись у інші, чорні. Відчула біль на щоці. Скривилась.

— Жива? Дурненька, так можна і насмерть замерзнути. — Ойстейн говорив ласкаво, перевіряючи пульс в неї на горлі. Пальці гарячі. Дівчина ще не розуміла, що відбувається, але її тіло почало чесатися.

Це не залишилося непоміченим. Дівчину відвели у купальні. Роздягнули та вкинули у гарячі джерела. Майя не пручалася. У гарячій воді почала приходити в себе. Пізніше прийшла шаманка з великою дерев'яною чашкою чаю.

— Випий усе до останньої краплі, дитинко. Тобі дуже пощастило, що Ойстейн був поряд.

Дівчина пила у повному мовчанні, обдумуючи усе, що відбулося. Король розповів їй про ініціацію. Після чого привиділася мати з сестрою. Мабуть, страх надто відбився на її обличчі, бо стара заклопотано глянула. Після чого забрала чашку і вийшла.

***

Майя залишилася наодинці з власними думками. Вона подумала, що уперше залишилася сам на сам у незнайомому місці. У ворожому місті. Дівчина згадала про тата: що б він сказав якби побачив як його дочка куштує їхню їжу, спить у їхній постелі, як купається у їхніх купальнях.

Зітхнула. Він би розсердився. І негайно розпочав війну. Розслаблення зникло при одній лиш думці. Це питання вже давно висіло у повітрі, однак обидві сторони не поспішали порушити крихке перемир'я. Чи можливо, що її викрали, щоб розпочати війну?

Дівчина скривила тонкі губи, ниряючи під воду з головою. Вона затримала повітря та відкрила очі. Чомусь, вода зовсім не заливала очей і вона могла бачити усе так чітко. Майя широко розвела руки, наче бажала взлетіти та…й справді піднялась у повітря. Пролетіла зовсім небагато — близько метра над землею. Падіння далося більш жорстко: підлога усіяна каменями, частина з яких поранила ніжну шкіру на колінних чашках.

І поки вона підіймалася, до купалень увійшов чоловік. Він стояв коло входу та зачаровано дивився на дівчину. Не пройшло й хвилини як їх очі зустрілися. Вона його впізнала. Гнів захопив у ту ж саму мить: як він посмів дивитись на напів оголену дівчину!

І навіть підійшла впритул, з наміром виказати усе, що думає про їх країну, про їх Короля, про їх… Але простий доторк до шкіри відбив усе бажання. Король Ойстейн узяв її за підборіддя, довго розглядаючи. Дівчина відчувала як щось усередині шкрябає. Цей жест був дуже інтимним. Вона вирвалася , борячись з собою.

— Боїшся мене?

— Авжеж ні. — дівчина зробила крок назад.

— Чого тоді тікаєш? — чоловік легко міг би використати силу, якби забажав. Вони обидва це знали. — Ти відчуваєш те саме, що і я. — крок уперед і два назад.

— Я хочу щоб ви пішли. Ти пішов, Ойстейне…— його ім'я чомусь вимовила пошепки. Відступила ще на крок. Спиною торкнулася кам'яної стіни.

Її бив озноб. Чи то від холоду чи то від страху перед королем. От вона і в пастці. Чоловік навис над нею, трохи нахилився, щоб їх очі були на одному рівні. Він чув як сильно калатає її серце. Його власне вибивало такі ж ритми. Його тягнуло до принцеси. Що відчуває вона? Простягнув руку, гладячи ніжне обличчя. Такий світлий тон неможливо зустріти у Роузбелі.

Губи склалися у посмішку. Захотілося викликати в неї мурахи. Схилився аж до вуха, промовляючи кожне слово пошепки, не дивлячись на те, що були наодинці.

— Не пручайся, Майя Вандіччі. Скажи так своїм бажанням.

Від кожного слова дівчина дрижала, прикривши очі. Він скористався цим, залишаючи невеликі поцілунки на шиї, задоволено відмічаючи реакцію її тіла. Чим довше цілував, тим більше хотілося, щоб це продовжувалося. Майя наказала собі не здаватися, однак тіло підводило. Вона забагато відчувала. З того моменту як її торкнулися.

Ще трохи і вона не зможе. Відчувала вологі сліди від губ, які після перейшли на ключиці. Опісля нічого не відбувалося. Тому вона розплющила очі, наче питаючи: чому зупинився? Ойстейн тільки цього і чекав. Губи віднайшли її, не зустрівши перепони. Дівчина й не подумала, що цей момент надто захопить. Враз розіб'є її стіну. Розкриє власні почуття. Дозволить робить, що хоче.

Під час поцілунку вона відчула як тіло наче розширяється. Дівчина не встигала відповідати на поцілунки, які щоразу ставали глибшими. Сама відповідала більш делікатно. Їй було не комфортно у такій позі. Ойстейн підняв її на руки, не розриваючи пристрасного поцілунку. А коли їх губи нарешті роз'єдналися, вона відчула, що вже готова.

— Ти точно цього хочеш? — чоловік серйозно глянув на заворожену дівчину.

Вона кивнула, але зупинила вже простягнуті руки. Попросила поставити на підлогу. Бажала, щоб її перший раз був ідеальним. Зняла із себе рушник, відкриваючи погляду дві маленькі груди, тоненьку як тростина талію, ідеальні стегна. Побачила бажання в очах чоловіка. Обожнювання. Усміхнулася лиш кутиками губ, так сором'язливо. Потягнула його до купалень, де почалося найцікавіше.

Ойстейн слухняно послідував за нею. Але перед цим позбавився одежі: швидко скинув чоботи, хутряну сорочку, штани…Склав усе акуратно у кутку та повернувся до дівчини. Майя вже зайшла у воду по груди. Її повністю голе тіло викликало в нього збудження. Чоловік долучився до неї, заглядаючи в очі.

— Не переймайся. Я буду ніжним. — провів пальцем по її губам, побачивши, що дівчина їх кусає.

Він притиснув її до себе, відчуваючи як вже застиглі соски торкаються його грудей. Руки міцно стискали талію, бродячи уверх та вниз, спускаючись до сідниць. Майя вся дрижала, вперше перебуваючи так близько до чоловіка. Відчувала його сильні руки, його гаряче тіло, і те, що впиралося у її бедро. Скрикнула, коли її сідниці зжали так грубо. Потім ще раз.

Гарячий поцілунок знову збив її з ніг. Король не дав їй впасти, піднявши за бедра. Язики зустрілись, сплітаючись не гірше за гримучих змій. Пристрасть захопила владу над її тілом та розумом. Руки вже без тіні страху досліджували тіло її коханця. Нариси м'язів, глибоких та не дуже шрамів, родимки по всьому тілу. В якийсь момент вона втратила лік часу, а король — остаточно терпіння.

Увійшов у неї плавно, міцно тримаючи за бедра. У такій позі він міг контролювати глибину та частоту поштовхів. Але не спішив рухатися, даючи час і дівчині і собі, щоб звикнути до нових відчуттів. Запитав, дивлячись прямо в очі:

— Боляче?

— Трохи…— її обличчя почервоніло, губи звабливо опухли, а пасма чорнявого волосся падали їй в очі.

— Зараз усе пройде. — він почав плавно та повільно рухатися усередині неї, стримуючи бажання зробити це грубо, як зазвичай.

У перші хвилини дівчина відчувала невеликий біль, який пізніше змінився на нові відчуття. Незвичне задоволення заповнювало її до країв. Рухи короля становились усе швидшими, проникнення — глибшим. Вона не зупиняла стогонів, які самі собою виривалися з горла…

Лиш хлюпання води та приглушені звуки лунали кімнатою. А на ранок Майя опинилася в особистих палатах короля. Вона заснула на його оголеному торсі, відчуваючи як груди то піднімаються, то опускаються. Згадала, чим скінчився вчорашній вечір… Тепер вона була інакшою. Сорому не відчувала за скоєне, а задоволеною. І повною сил.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.