Грецький Пляж, Турист з Бразилії і Ми

Питання останніх днів - чи змогла б я прилетіти з Бразилії на маленький грецький острів, щоб погуляти по безлюдній Апеллі, добираючись до неї серпантинними гірськими дорогами автостопом?

Проте в той день мої думки були далекі від цього питання, тому що нарешті вчора була гарна погода, і ми з чоловіком влаштували довгоочікуваний вихідний, та вирушили в подорож островом. Запланували випити кави на найкращому пляжі острова. Дома взяли плед та настрій чудово провести день. По дорозі заїхали в місто, взяли кави, масляний круасан (я все ще сподіваюсь знайти хоч трішки схожий на паризький) та грецької бугачі з корицею.

Поки ми збиралися, я весь час думала про всі свої справи, які я планувала на вівторок, що знов відкладу важливі речі на потім. Ну це вже не вперше, значить якось справлюсь. В місті почало припікати сонце, тому я ще встигла посварити себе, що забула нанести крем з SPF. Потім згадала, що треба купити або замовити гарний блейзер, щоб захистити обличчя від сонця. А коли ми їхали, дорогою я робила фото та відео, з думкою про контент для блогу.

Думки, думки, і де вони беруться? Чому не дають можливості розслабитися та отримати задоволення від цього чудового дня. Замість того, щоб сконцентруватися на цій красі, я думала про те що ввечері та завтра треба буде наздогнати всі справи. Так, схоже що я взяла з собою на відпочинок цілу валізу різноманітних справ і всю дорогу копошилася в них, навіть коли повз мене проносилися майже білі кам’яні гори, зі світло-зеленими соснами. В нас такі кольори бувають тільки навесні, а тут цілий рік. І дерева зазвичай в нас не ростуть на каменях, а тут прям цілий ліс. І лише коли на горизонті час від часу з’являвся мій улюбленіший пляж, з його прозорим бірюзового кольору морем, можна було на мить забути про все на світі.

Ось і я намагалася забути усі свої справи, та все думала, що треба викласти ці красиві фото у сторіз, а у відповідь казала собі - “ні, насолоджуйся цією красою, поки є така можливість”.

Ця розмова блогера з тимчасовою мандрівницею продовжувалася до тих пір, поки ми не зустріли його. Я не знаю, як його звати, бо я була так здивована зустріти пішу людину посеред гір, де до найближчого містечка тільки машиною їхати було хвилин двадцять, що я забула його запитати. Та я назвала його Томасом, бо в такого персонажа обов’язково має бути ім’я.

Він з’явився як раз на півдороги, яка прямувала вниз від основної дороги до пляжу Апелла, і як раз в той момент, коли я знімала відео для контенту. Дороги в горах завжди кручені, з нахиленими в різні сторони деревами та з великою кількістю поворотів вліво-вправо. І коли по прямій можна було б за хвилину доїхати, на машині на це видовище треба було виділити хвилини сім.

А він йшов пішки, нікуди не поспішаючи, з двома невеличкими рюкзаками, один за спиною, другий спереду. Побачивши нашу машину, він радісно посміхнувся та підняв великий палець правої руки вверх. Ми зупинилися і останній залишок дороги, ще декілька хвилин, ми проїхали вже утрьох. Звісно розмовляючи.

Томас приїхав на острів аж з Бразилії, побачивши нашу красу десь в Інтернеті. Він добре балакав грецькою, набагато краще ніж я, лише іноді зупиняючись, щоб згадати якесь слово. Я ж в цей цікавий момент думала про те, наскільки це небезпечно брати незнайомців в машину.

Добре, що Апелла, досить великий пляж, і місця було достатньо всім. Все ж таки ми з чоловіком їхали сюди, щоб побути удвох. Поки зима і тут немає натовпу туристів. Тому ми пішли подалі. Чоловік розложив покривало, а я тим часом швиденько зняла свої кросівки, підвернула штани і босоніж пішла до моря, поздоровкатися з його зимовою самотністю особисто. Томас тим часом зупинився на початку пляжу і вже роздягнувся до плавок.

Я дуже люблю Апеллу. Ще з самого першого разу вона стала моїм місцем сили для медитацій. І хоч до неї їхати не близько і не зручно, а взимку навіть небезпечно через вузькі дороги і каміння, які можуть по дорозі впасти з гір на голову, я все одно завжди чекаю гарну погоду, щоб приїхати до неї в гості.

В цей раз небо було блакитним, без єдиної хмаринки, сонце ніжно зігрівало, що можна було б одягнути і купальник, проте з першим торканням прозорого моря ця думка з перевдяганням одразу покинула мене. Море було ще прохолодним. Проте тільки для мене з чоловіком. Бо Томас вже впевненню плив до каменів в морі і напевно місцеві риби із великим здивуванням розглядали непроханого гостя. Саме там я люблю плавати влітку в масці та роздивлятися невеличкі зграї різнокольорових риб.

Кава була смачною, як і грецька бугача. Проте масляний круасан знов не виправдав мої очікування і згадки про Париж не заполонили мої думки. І саме в цей момент чоловік спитав мене:

— Яке місце для тебе краще - Париж чи Апелла?

— Не, ну я не готова тут відповідати на такі запитання, – одразу відмовилася я від складнощів.

Томас вже повернувся на берег та розлігся зіркою на піску. Мені також захотілося це зробити. Проте я лягла на домашнє покривало. І це була така краса - відчувати м’який пісок під собою, бачити над головою високі скелясті гори в зелених деревах та блакитне небо над ними. Саме в цей момент я помітила, що вже півгодини як, з того самого моменту як ми зустрілися з Томасом, мої думки перекочували від валізи зі справами до такого рідкісного місця під назвою “тут і зараз”.

“Як же добре тут лежати, роздивлятися ці дивні кольори, грітися сонечком, яке завітало лише на два-три дні, у п’ятницю знов обіцяють дощі. Ось на небі, високо-високо, чайка літає. Ото мати б крила, і піднятися до неї, щоб покататися на хвилях вітру. Було б добре наступного разу приїхати сюди на цілий день, з книжкою, чи просто так без нічого. Ось, людина сюди з Бразилії приїхала, щоб просто спробувати на смак це грецьке життя тут і зараз. Це ж ким треба бути, щоб мати таку можливість посеред робочого дня дивитись на небо і нікуди не поспішати?”

— Я знаю відповідь, Апеллу я люблю більше. — раптом відповіла я чоловіку.

— Дійсно? А чому так? - здивувався він.

— Бо Париж знають усі, а Апеллу ні. І зараз вона майже тільки моя.

Чоловік побачив Томаса, він йшов зі своїми рюкзаками вздовж пляжу.

— Містер, як вам море? Як пляж?

Він зупинився і посміхнувся. Такі люди завжди мають якесь дивне внутрішнє сяйво.

— О, тут чудово! Я дуже задоволений! - відповів він грецькою.

— Ми скоро будемо їхати додому, якщо бажаєте, ми вас підвеземо, — запропонував йому мій чоловік.

Томас продовжував щиро посміхатися.

— Дякую вам щиро. Та я не поспішаю. Я чув, що тут є ще один чудовий пляж за пагорбом, піду пошукаю. Там і переночую. Хочу ще побути в цьому прекрасному місці, поки погода хороша!

Правду кажуть, в кожній людині є свій власний світ, не схожий ні на жодній. Коли я приїхала додому, я вже не думала про свої справи, а одразу сіла писати це оповідання про людину, яка приїхала з Бразилії на маленький грецький острів, щоб провести ніч на Апеллі, де на десятки кілометрів навколо не лише не живе ані жодної людини, а ще й поблизу немає ані жодного ліхтаря. Я б нізащо не відважилась на споглядання за зірками в повній темряві при нічній температурі +13 градусів. Та чесно кажучи мені було б цікаво крадькома підслухати про що думає така людина та навчитися в нього ось так розчинятися в моменті та отримувати від цього справжнє задоволення.

07.02.24

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.