Іванова Філософія

Пити не буду і не проси! Наче не знаєш, як це буває: спочатку вип’ємо стопочку, потім – дві, далі – пляшечку, за нею другу. А як закінчиться, знову по пляшку в магазин побіжу. Бешкетувати почну, битися з тим, хто під руку потрапить. Я себе знаю, мені тільки дай сьорбнути! Так відразу: той не туди вступив, та цей не так глянув.

Додому прийду, дружина у квартиру не пустить!

Скаже: «З ким пив, той нехай тебе й пускає переночувати».

Я їй:« А не боїшся, що до іншої піду?»

Вона: «Та кому ти такий пияк потрібен!»

Так і ляжу на лавочці біля під’їзду, нікому непотрібний.

Вранці Єгорівна о п’ятій годині розбудить, насварить, що на лавочці сплю, ноги звісив і їй мести сміття заважаю.

Скаже: «Йшов би ти, Ваню, додому».

Я відповім: «Так не пускають, Єгорівно».

О восьмій годині вийде з під’їзду син-школяр, пройде повз – ні тобі доброго дня, ні будь здоровий. Ніби не батько рідний на лавці лежить, а безхатько.

Дружина з донькою теж пройдуть повз, ні півсловечка не проронять, тільки донька повернеться мовчки, ключі мені в кишеню суне і піде далі, як ні в чому не бувало.

Додому прийду, голова тріщить, добре, що на роботу тільки завтра. Тільки-но вляжусь, почну дрімати. Теща тут як тут...

І ну свербіти й нудити над головою: «Алкаш, як із тобою в гості когось пристойного покликати, нап’єшся, бешкетувати почнеш, ще й дивись морду комусь пристойному розіб’єш».

-А в пристойних морд не буває,- огризнуся я.

- А що в них буває по-твоєму?

- Обличчя.

- Інтелігент знайшовся! Ти б краще не набирався як свиня, а то дітям уже соромно з дому виходити. Татусь п’яний на лавочці спить. Позорище!

-А чого їм мене соромитися. Їм вас із Лоркою соромитися треба. Це ж ви мене додому не пускаєте.

- Був би пристойним ніхто б тебе не проганяв. Тверезий, людина як людина, а як нап’єшся не домовишся із тобою. Ти подивися, як ви із Лоркою живете. Ні тобі меблів нормальних, ні ремонту. Скоро Вітька школу закінчить, в інститут вступати буде. А там грошенят сила-силенна треба.

- Як буде вступати, тоді й будемо вирішувати!

- Безвідповідальний, ти чоловік Ваня!

- Не витримаю, втечу від тещі на вулицю, голова болить, у роті пересохло, наче сто років води не пив, спати хочеться, очі злипаються.

- Примостишся тихенько на лавочці подальше від людей. І тут, як грім серед ясного неба – Вітьок, перегаром від нього несе за кілометр.

- О, Ваньок, привіт, випиймо!

- Ні, я в зав’язці, голова тріщить так, наче зараз лусне.

Вітьок гляне на мене з подивом, похлопає по плечу, дістане з кишені пляшку горілки, а на ній два пластикових стакани.

«Тримайся, Ваньок, зараз усе виправимо».

- Є, ні! Більше не хочу.

- Та ти дурний, зараз похмелишся стане легше!

- Нема дурних! Я більше цю гидоту пити не буду! І не проси!

- Ну добре, як не хочеш, той не треба! Піду до Вовки. Точно не хочеш?

- Ну хіба що, стопочку ...