Кривавий заколот або найчорніший день в історії існування Священної Белунгської імперії

- Ваша Імператорська і Королівська Високість, Захисник Віри, з Божої Ласки і волі народу Белунгський імператор, Перший з Найвеличніших, Повелитель землі та суші…

- Стефанику, перестань, ти сказав в тебе щось термінове? – імператор Костянтин помахав рукою, вказуючи на те, щоб Начальник імператорської гвардії та Командуючий війська Священної Белунгської імперії припинив формальності та встав з колін.

Дещо неохоче Стефаник таки піднявся та уникаючи прямого погляду в очі монарху, відповів:

- Так, терміново.

- Що трапилося, Стефанику? В чому така нагальність, що ти відволікаєш Його Величність від важливих державницьких справ?

- Ваша Ясність, до мене надійшла інформація про те, що проти корони імперії та Вас особисто готується заколот.

- Ми бажаємо уточнити, наскільки висока точність цієї інформації? – голос імператора почав дрижати, виказуючи як схвильованість, так і певну зацікавленість.

- Дуже висока, Ваша Ясновельможносте. Заколотники називають Вашу Високість самодуром та знаходять підтримку у населення з цього приводу. – сухо відповів Стефаник.

Обличчя імператора швидко перефарбувавалося в багряний колір:

- Це… Це не припустимо! А яка причина заколоту?

- В заколотників вимоги як політичного, так і військового характеру, Ваша милість. – відповів Стефаник, розглядаючи розкішне взуття імператора Костянтина. Воно було прошите золотими нитками, що яскраво поблискували в світлі ранкового сонця.

- Господи милосердний. Імена заколотників вже відомі?

- Так, Ясний Пане, відомі. Це вищі посадові особи держави.

Ліва брова імператора Костянтина повільно полізла вгору:

- Стефанику, ти поясниш?

- Ваша Величність, заколот обіцяє бути військовим, тому що його готує Командуючий війська Священної Белунгської імперії.

Права брова імператора полізла до лівої:

- Ми щось не зрозуміли. То заколотник ти?

- Ваша Ясність, мене завжди дивувала Ваша глибока інтуїція.

- Стефанику, але що Ми чуємо? Ти ж розумієш, що це зрада?

- Так, і я готовий прийняти будь-яке покарання згідно законодавства імперії.

- Тоді слухай наказ Його Імператорської і Королівської Високості… – протягом п’яти хвилин імператор Костянтин перелічував всі наявні у нього титули та регалії, після чого продовжив:

- …наказуємо: відсторонити від займаної посади та взяти під варту Командуючого війська Священної Белунгської імперії, закувати його у кайдани та кинути до темниці. Хай кілька днів він там помучиться, а пізніше Ми наказуємо зітнути йому голову!

Незважаючи на наказ імператора, що був негайним до виконання, Стефаник стояв, переминаючись з ноги на ногу. Імператор першим порушив мовчанку:

- Стефанику, чому ти стоїш на місці?

- Ваша Ясновельможність, але Ви не назвали виконавця наказу. Я ж не можу сам себе взяти під варту та кинути в підземелля.

Перший з Найвеличніших задумався. А й дійсно, хто має виконувати наказ по ув’язненню Командуючого, якщо все військо, як і імператорська гвардія власне, складається з однієї особи – самого Командуючого? Запитуючим поглядом Його Імператорська Високість звернувся до Стефаника:

- І що ж Його Величності робити в такому разі?

- Я б порадив би відкласти наказ в цій частині. Аж до моменту судового засідання.

- Молодець, Стефаник, це й буде другим наказом Його Величності за сьогодні. Стривай, ти сказав судове засідання? Який ще суд, якщо в Імперії судом є рішення Імператора! – пропищав Його Величність.

- Дозвольте заперечити. Стосовно державної зради, яка безумовно є військовим злочином, потрібно діяти особливим чином. Для цього необхідно зібрати Військовий Трибунал за головуванням Його Високості.

- Навіть так? – протягнув імператор.

- Так, трибунал за участі Суду Присяжних. – підтверджуючи махнув головою Стефаник.

- Ну добре, Його Величність скликає Військовий Трибунал для вирішення питання засудження Командуючого війська Священної Белунгської імперії.

- А коли має відбутися суд? – перепитав Стефаник.

- А це теж Ми маємо вирішити?

- Ну звичайно.

- Хм… Його Величність стомилися від сьогоднішньої наради, а тому вважають, що суд потрібно призначити на післязавтра, для наданням Нам можливості відпочинку на весь завтрашній день.

- Але Ваша Ясновельможність, в заколотників досить серйозні наміри…

- Хм… Стефанику, ти правий. Значить засідання відбудеться завтра о цій же порі в тронній залі імператорського палацу.

- Я зрозумів, Ясний пане. Дозвольте відлучитися для повідомлення підданих імперії про час проведення суду? – низько вклоняючись запитав Стефаник.

- Так. Йди, бо у Його Величності вже розболілася голова.

Залишок дня імператор Костянтин, зворушений подібними новинами, провів на троні, обхопивши обома руками сиву голову.

Ранок нічим не відрізнявся від попереднього. Захисник Віри так само як і вчора сидів на троні, який розміщувався на невеликому підвищенні посеред колосальної, однак ветхої зали імператорського палацу. Підперши рукою велику голову, яка пропорційно погано співвідносилась з худеньким тілом, імператор Костянтин уважно спостерігав за павуком, що старанно заплітав та здавалося укріплював тріщину шириною в два великі пальці біля підвіконня найближчого від Його Імператорської Величності вікна. Незважаючи на вітер, який шмигав туди-сюди через розколину, покачуючи та частково розриваючи при цьому павутиння, було схоже, що павук знає мету своєї роботи. Крізь дану тріщину дуже любила залітати різного роду мошкара, яка, нічого не підозрюючи, таким чином опинялася у капкані.

Слідкуючи за каторжною роботою пухнастого восьмилапика, яка трохи заспокоювала імператора, він навіть не помітив, що на зазначений ним час, у залі зібралися всі його піддані, включаючи одного з винуватців цих зборів – Стефаника. Несильне кашляння Стефаника відволікло імператора та змусило його повністю віддатися адмініструванню в державі.

- Найблагородніший, всі Ваші піддані зібралися. – відрапортував Стефаник, приклавши руку до голови.

- Стефанику, а ти всіх порахував? – перепитав імператор Костянтин.

Начальник імперської гвардії обернувся та впівголоса перерахував присутніх:

- Один, два… – Стефаник знову повернувся до імператора та повідомив:

- Так, Ваша Величносте, всі троє підданих, включаючи мене, присутні у цьому залі.

- Добре, розпочинаємо судове засідання. Стефанику, нагадай який там порядок його проведення?

- Ваша Вельможність спочатку має назвати головуючого на засіданні, яким і буде Його Яснозорість, а також визначити сторони, призначити склад присяжних та прокурора у справі. – відповів Стефаник.

- Добре, отож, сторонами судового засідання оголошуються: Ми, Його Імператорська і Королівська Високість, Захисник Віри, з Божої Ласки і волі народу Белунгський імператор, Перший з Найвеличніших, Повелитель землі та суші… – продовжив імператор тільки після того, як назвав всі титули, якими він володів: – …призначаємо Нас головуючим на даному судовому засіданні Військового Трибуналу.

Імператор Костянтин подивився на Стефаника, який схвально похитав головою, показуючи таким чином, що той поки що робить все правильно.

- Обвинуваченим являється Командуючий війська Священної Белунгської імперії Стефаник. Присяжними Нашим указом Ми призначаємо обох присутніх тут підданих. Тимчасовим Прокурором у даній справі призначається… – імператор уважно придивився до двох своїх підданих та задумався над тим кого ж призначити: спокійного, однак тупуватого отця Якуба чи його дружину – імпульсивну та розумну пані Агнешку.

Схоже, що сивочолого отця Якуба сповістили про судове засідання ще вчора, оскільки той одягнув свою найновішу рясу та до блиску відчистив золотий хрест, який якорем висів на розтягнутому ланцюжку. При кожному вдиху-видику хрест, повторюючи рухи випнутого пуза господаря, то підіймався, то опускався. На відміну від її чоловіка, пані Агнешка певне що не була повідомлена про політичний стан справ в державі, а тому тільки щойно відійшла від корови, про що свідчив насичений та міцний запах фекалій, сіна і молока, а також задрипаний колись білий робочий фартух, одягнутий поверх не більш чистішої сукні. Оскільки запах із кінця залу досягав аж до імператора, той зовсім не хотів, щоб на правах прокурора пані Агнешка походжала поруч з троном, а тому тимчасова посада була надана саме отцю Якубу.

- Дякую за довіру, Ваше Преосвященство, – підлабузницькі подякував Отець, переплутавши титул монарха у низькому поклоні.

- Отже, переходимо до підготовчого етапу судового засідання. Стефанику, – звернувся імператор до свого Командуючого, згадуючи яким чином слід вести це судове засідання, – чи потрібен тобі захисник?

- Ні, Ваша Величносте, на полі бою я захищав себе сам, думаю і в залі суду зможу себе захистити. – відповів Стефаник.

- Добре. В кого є якісь зауваження до початку судового розгляду? – запитав імператор у присутніх та за мовчазною згодою кинув свою хустинку з гербом імперії на підлогу, що й символізувало його початок.

- Значить, розпочинаємо, – повідомив імператор та жестом запропонував Отцю Якубу виголосити звинувачення.

- Як відомо присутнім, – промовив священик, – в даному судовому засіданні слухається справа Військового Трибуналу Святої…

- Священної. – виправив Стефаник.

- Священної, дякую,– кивнув Отець Якуб та солодко посміхаючись продовжив: – Белунгської імперії, щодо зради та дій, направлених на повалення монархічного устрою нашої держави, які вчинив Командуючий війська Священної Белунгської імперії.

Присутні піддані, в особі пані Агнешки зойкнули від серйозності висунутих звинувачень.

- Чим ви можете підтвердити свої слова, отче? – запитав імператор Костянтин.

- Тим, що Стефаник сам мені про це сказав під час сповіді, а також тим, що він самостійно зізнався про це Вашій Величності. – відповів отець Якуб монарху.

- Я протестую, Ваша Милість! – різко випалив обвинувачений.

Імператор Костянтин здивовано подивився на Стефаника. Не очікуючи подальших запитань, Командуючий продовжив:

– Дані, які були отримані отцем Якубом під час сповіді не можуть бути доказом під час обвинувачення!

- Маєш рацію. – почухав підборіддя з Божої Ласки і волі народу Белунгський імператор.

- Крім того, так як Ваша Милість головує під час засідання, ці свідчення теж не можуть бути доказом. Так говорить Конституція Його Величності нині померлого Імператора Філіпа.

- Це справді так? Стефаник, ану подай мені папери.

Очі Імператора Костянтина поволі розширювалися в ході прочитання тексту Конституції. Виходило так, що у власній імперії він не є повним самодержцем.

Його Величність перевів погляд та глянув на отця Якуба, що дивився у відповідь тупуватим поглядом.

- Тимчасовий Прокурор, з врахуванням даної обставини, продовжуйте. – звернувся до отця імператор Костянтин.

- Але ж… – протягнув руку з витягнутим вказівним пальцем отець Якуб.

- Довести вину обвинуваченого - це ваші проблеми, чи Наші? Хто тут Тимчасовий прокурор?

Отець почухав голову поблизу хвостика, в який було зібране волосся.

- Тоді пропоную перейти до допиту обвинуваченого…

- Чудово! – вигукнув Його Величність.

Повільним кроком Стефаник підійшов ближче до трону та взявши у руки Конституцію, присягнувся говорити тільки правду.

- Отже, Стефаник, що ти можеш розповісти з приводу свого обвинувачення? – запитав Тимчасовий Прокурор, він же Отець Якуб.

- А що я маю розповісти? – з дивною посмішкою перепитав Стефаник.

- Та як так? Ти посягнув на честь корони Імперії, і тобі немає що розповісти? – вибухнув імператор Костянтин, обличчя якого стало такого ж кольору, як його червоні шовкові брюки.

- Ваша Світлість, але на честь корони посягнув Командуючий війська Священної Белунгської імперії, а Вашим указом мене було відсторонено від даної посади, тому на даний момент я являюсь лише Начальником імператорської гвардії, - заперечив Стефаник.

Тепер вже настала черга чухати голову Його Імператорській Величності.

- Тобто? Що ти хочеш цим сказати?

- Я хочу сказати, що Командуючий, тобто обвинувачений не явився на судове засідання, і всі мої пошукові заходи вказують на те, що він таємно залишив межі імперії.

- Залишив? Як залишив? Що ти верзеш? То ти ж Командуючий! – закричав імператор Костянтин.

- Вашим наказом – більше ні. – відповів Стефаник в поштивому поклоні.

Поки пані Агнешка мовчки витирала потьоки сліз на пухлих щічках, а отець Якуб витирав високого спітнілого лоба, Його Величність, сидячи на троні, почергово тупав ногами, виказуючи Його імператорський гнів.

- Та що! Та який ще суд! Нам набридло! – вигукував він.

- Ваша Світлість, дозвольте звернутися? – перепитав Стефаник.

- Що?!! Що ще ти Нам хочеш сказати? Та Ми тебе прямо зараз власноручно на горло скараємо!

- Ваша Милість, я хочу дати Вам підказку.

- Яку ще підказку? – все ще не вгамовуючись прокричав імператор.

- Справа в тім, що підготовка державного перевороту відбувалася ніби як не самим Командуючим, за чутками, в цьому брав активну участь і Начальник імператорської гвардії.

- Стефаник, в Нас зараз закипить голова.

- Оскільки за наявною інформацією я, як Командуючий був усунутий з посади та залишив межі держави, мене все ще можна судити за зраду як Начальника гвардії.

- Так Ми і зробимо! – імператор полегшено зітхнув.

- Але чи будете Ви відстороняти мене від посади Начальника?

- Ні в якому разі! – аж зойкнув імператор та перевів погляд на отця Якуба, який замріяно длубався в носі. – Тимчасовий Прокурор, продовжуйте!

Отець Якуб в ту ж мить увімкнувся:

- Отже, Стефанику, що ви можете сказати щодо свого обвинувачення?

- Що я не винуватий. – відповів Стефаник.

За якусь мить мимо Стефаника пролетів прошитий золотом черевик імператора.

- Як то не винуватий? Як не винуватий? Ти ж щойно казав зовсім інше! – верещав Його Величність.

- Але вибачте, я сказав, що це відомо за чутками, але в ході допиту виявилось, що це не так. – заперечив Стефаник.

- Заберіть його з моїх очей! Отець Якуб, заберіть його! Геть! Я сказав геть! В темницю його!

Коли двері імператорського маєтку закрилися, за ними все ще було чути крики його власника.

Другий день суду розпочався трохи інакше, хоча б через те, що сонячна погода різко змінилася на вітряну та по хмаринам, які збиралися над химерними скульптурами на шпилях палацу, можна було б очікувати затяжного дощу.

Зовні спокійний імператор сидів на своєму троні, підперши голову рукою, проте чорні мішки під очима свідчили про те, що спав він сьогодні погано.

- Ваша Величність, можемо продовжувати? – отець Якуб вивів імператора з роздумів, однак той мовчки лише помахав рукою.

- Отже, продовжуємо допит Стефаника.

- Пане Тимчасовий Прокурор, але ніби ж як вчора нами було все з’ясовано?

- Не до кінця, - скривився отець Якуб.

- А які ще питання ви маєте?

Тимчасовий Прокурор подивився на Його Величність, який продовжував відсторонено дивитися у бік вікна.

- Та більше ніяких…

Після цих слів Стефаник вийшов на середину зали, та голосно і чітко промовив:

- Тоді я викликаю пані Агнешку на допит в якості свідка захисту.

Імператор заворушився та почав все ще мовчки, але більш зацікавлено спостерігати за тим, що відбувалося.

Пані Агнешка, не менш здивована таким поворотом подій, все ж підійшла до трону, витираючи об фартух праву руку, яку слід було покласти на Конституцію перед допитом.

- Пані Агнешка, – розпочав допит Стефаник, – в яких відносинах ви перебуваєте з Стефаником, тобто зі мною?

- Ну… В дружніх. Він завжди вітається, часто допомагає мені з чоловіком…

- Пані Агнешка, під клятвою перед Конституцією ви маєте говорити тільки правду…

- Я ж і кажу правду!

- Добре, тоді я задам питання в лоб. Ви підтримуєте інтимні стосунки зі Стефаником?

В бік Стефаника спрямувалися здивовані погляди пані Агнешки, імператора Костянтина та отця Якуба, після чого останні два розвернулися вже в бік першої.

- Я… Так, це правда. – пані Агнешка заховала обличчя у фартух та почала хлипати.

- Агнешко, ти… - щось було хотів сказати отець Якуб, але дружина відразу ж відрубала йому таку можливість.

- Менше треба було пити! Я ще жінка відносно молода і мені потрібна чоловіча ласка, яку ти, зі своїм сухим стручком, вже не можеш дати! – випалила пані Агнешка та знову заховала обличчя за фартухом.

- Товариство, ми зараз тут обговорюємо дещо інше. – звернувся до присутніх Стефаник та спрямував своє питання вже до свідка:

- Пані Агнешко, а Стефаник вам розповідав про те, що він планує переворот в імперії?

Агнешка почервонілими очима дивилася на Стефаника, не розуміючи яку відповідь вона має надати.

- Але пам’ятайте, що ви повинні говорити лише правду. – підказав Стефаник.

- Він… Так, він про це розповідав мені.

Очі імператора Костянтина, який спостерігав за драмою, що розверталася перед ним, прямо таки засяяли.

- Ось бачите? Бачите? – закричав він, – в нас є свідок! Є свідок! І що саме він казав?

- Він казав, що Його Величність самодур, що імперія давно віджила своє, що імперія з чотирма жителями є неможливою, і що він давно вже хоче зжити з світу Його Милість. – відповіла пані Агнешка хриплим від плачу голосом.

- Так! Так! Тепер в нас є свідок! Ха ха ха! – імператор Костянтин, сидячи на своєму троні продовжував біснуватися, задоволений подібним перебігом подій.

- В мене все. – повідомив Стефаник та розвернувся в бік отця Якуба, який стояв, похмуро опустивши голову. – пане Тимчасовий Прокуроре, маєте якісь питання до свідка?

- Ні.

- Та які питання? Все й так зрозуміло! – імператор продовжував задоволено світитися, спостерігаючи як заплакана пані Агнешка займає своє місце. – то що там далі по засіданню?

- Залишилось тільки таємне голосування присяжних. – пережовуючи слова, відповів отець Якуб.

- Ну то переходимо? – радісно вигукнув імператор.

- Є одна проблема. – промовив обережно Стефаник.

- Яка? – перепитав монарх.

- У Вас немає присяжних.

- Як то нема?

- Ваша Світлість головує на засіданні, а тому не може голосувати як присяжний. Отець Якуб – Тимчасовий Прокурор, а тому його голосування теж виключено. Пані Агнешка була допитана в якості свідка на стороні захисту та дала викривальні покази. Ну і я – обвинувачений у справі. А інших підданих у Вашої Величності немає. – знизав плечима Стефаник.

Розлогий гуркіт грому заглушив перші слова, які пролунали з вуст імператора Костянтина, а дощ, який вперіщив після того, заглушив всі його подальші слова. Єдине, що було зрозуміло точно, за наказом Його Величності, зранку наступного дня отець Якуб мав стратити Стефаника.

Злива тривала всю ніч. За суцільною стіною дощу навіть не було видно темні важкі хмари, які не менш щільно закривали небо від краю до краю.

В тронній залі, де й мала відбутися страта, знаходились ті ж самі чотири фігури: імператор Костянин на троні, отець Якуб разом з пані Агнешкою ліворуч, а Стефаник з правого боку платформи на якій розміщувалась дерев’яна шибениця. Дві вертикальні жердини та одна горизонтальна складали всю її нехитру П-подібну конструкцію.

Імператор спостерігав за великою калюжею, яка утворилася за ніч через протікаючий дах над залою. Одним краєм вона підбиралася ближче до імператорського трону, а інший тягнувся до дверей, наче збираючись покинути приміщення, в якому стояв запах близької смерті. Краплини, що падали зі стелі, утворювали грайливі кола, що розбігалися по всій поверхні цієї мініатюрної водойми.

Імператор підвів голову:

- Ну що, все готово? Розпочинаємо? – він подивився на отця Якуба, що стояв, переминаючись.

- Його Величність не відмовить мені в праві на останнє слово? – запитав Стефаник.

- Кажи. – погодився імператор Костянтин.

Стефаник, замість звичного мундиру одягнутий в спіднє, вийшов на середину зали, стараючись не сильно тупати босими ногами по калюжі. Незважаючи на те, що жити йому залишалися лічені хвилини, його великі блакитні очі, здавалося, горіли, лякаючи своїм дивним вогнем. Розчепіреною рукою Стефаник зачесав назад поріділе волосся та прокашлявся. Голосом, що трохи приглушав дощ, який тарабанив по вікнах, він заговорив:

- Останніми днями всі присутні могли спостерігати за судом, що відбувся наді мною. За судом, який проходив за всіма принципами та нормами, що історично склалися за такий тривалий час існування Священної Белунгської імперії. За традиціями, які вона успадкувала за період існування всіх попередніх держав, що територіально знаходилися в її межах. Цей суд показав те, які багаті та справедливі дані норми та традиції. Те, що саме верховенство закону є символом величності та справедливості імперії. Символом, завдяки якому імперії існують у віках. Існують навіть поза межами історії. Однак… Це тривало рівно до моменту, коли перед судом такої вічної імперії постала перешкода. Здавалося, що перешкода мала би вчергове довести право на існування імперії саме на даному відтинку часу. В дану історичну хвилину. Але замість того, щоб мужньо пройти таке, здавалося б, убоге випробування, велична імперія показала свою неспроможність. Показала себе з іншої сторони. Замість традиціоналізму – недосконалість. Замість вічності – старість та закостеніння. Мій смертний вирок було винесено не за рішенням імперії, а за примхою зовсім незначної в масштабах історії людини, яка лише тимчасово очолює це утворення. Вирок показав, що імперія прогнила, потріскала та протікає так само як і цей палац, що являється її серцем. Вирок викрив суть самої ідеї імперіалізму – перетворення людини на безправну тварину в руках м’ясника.

Імператор Костянтин, втиснувшись у трон, слухав цей довгий монолог, втупившись у Начальника імператорської гвардії зляканими очима, не в силах щось заперечити.

Стефаник підійшов до пані Агнешки, яка з-під поли спідниці дістала та передала йому довгий дворучний меч. Перекинувши його з руки в руку, наче вираховуючи вагу зброї, Стефаник подивився на отця Якуба, що всім своїм видом виказував повну нейтральність до того, що відбувається.

Озброєний засуджений підійшов до трону та дивлячись на свого правителя промовив:

- Тому зараз я маю внести певні зміни в історію.

Різкий помах і велика сива голова покотилася по підлозі.

- А й справді червона… – прикриваючи рота фартухом промовила пані Агнешка, наче закінчуючи в голові якийсь діалог.

Стефаник підняв з підлоги хустинку з гербом імперії, яка там лежала вже третій день. Склавши її вдвоє, він витер спітніле чоло та скинувши з трону обезголовлене тіло, сам сів на його місце.

Отець Якуб, який, здавалося, спочатку був повністю знерухомлений побаченим, моментально прийшов до тями. Прожогом впавши на підлогу, плазуючи та перебираючи руками і ногами, він почав підповзати ближче до Стефаника. Б’ючи поклони, він хлюпав лобом об калюжу, яка щедро наповнившись імператорською кров’ю досягла вже майже до самого трону.

- Підніміться, отче. Пані Агнешка, підійдіть ближче, я хочу, щоб ви мене добре чули. – промовив Стефаник. – після смерті імператора Костянтина, як друга людина в імперії, як Начальник імператорської гвардії, я перебираю на себе обов’язки з управління. Крім того, я знову призначаю себе Командуючим війська Священної Белунгської імперії. Крім того, з сьогоднішнього дня, я оголошую війну нашому сусіду – такому ж самодержцю та самодуру королю Нібелунгу, для чого я проведу мобілізацію серед чоловічого населення імперії.

- Але ж їхні сили, принаймні втричі більші за наші, – жахнувся отець Якуб, розуміючи, що він і являється «чоловічим населенням імперії».

- Війни як такої не буде, – пояснив Стефаник. – ми пошлемо шпигуна, який переконає робітничо-селянський клас їхнього королівства перейти на наш бік, здійснити революцію за нашим прикладом.

- Але ж це таке саме самодурство, яким займався імператор Костянтин, - заперечила пані Агнешка, яка, здавалося, дещо посмілішала.

- Ні, це зовсім інше! – вигукнув Стефаник.

Дощ припинився та через залишки хмар пробивалися останні за сьогодні сонячні промені. На перший погляд, сидячи верхи на коні, пані Агнешка просто бездумно рухалась в напрямку джерела цих променів. Хоча насправді її ціль була менш абстрактною. Висока місія пані Агнешки полягала у диверсійно-шпигунських, а також революційних діях у сусідньому королівстві.

Стефаник разом з отцем Якубом дивилися їй вслід, стоячи біля вхідних дверей імператорського палацу.

- Ти думаєш вона повернеться? – запитав священик.

- Я не знаю. – відповів Стефаник, розминаючи ноги у взутті, яке він щойно зняв з тіла імператора.

- А що, якщо не повернеться? Що тоді?

- Тоді ми збільшимо населення нашої імперії і вже військовим шляхом скинемо Нібелунгів.

- Але як? Без Агнешки ми ж тут залишилися тільки вдвох! Чоловіки не можуть народжувати! – отець Якуб перевів погляд на Стефаника.

- Так, але я видав відповідний указ…