Подарунок

Роксолана розплющила очі. В ніздрі проникав солодкий запах кави. Він проганяв залишки дрімоти та будив апетит. Раптом вона сіла в ліжку.

-Боже!- Зашепотіла дівчина. У квартирі не було нікого, бо чоловік на фронті, а більше у неї нікого немає.

-Вибачай, Ланочко, я не приїду, бо сама бачиш, яка ситуація.- Говорив він, У слухавці лунали залпи артилерії.

-Я все розумію.- Притлумила зітхання Роксолана. Хоч вони були одружені вже два роки іноді їй здавалося, що вони просто далекі родичі, бо бачилися вони дуже рідко. Та кожна така зустріч розтоплювала холодок у серці.

-Ланочко, ти не хвилюйся за мене.- -Я постараюся вирватися до тебе.- Намагався посміхнутися чоловік, але Роксолана чула, який у нього втомлений голос.

-Вирвешся, коли зможеш.- Відповіла Роксолана.

-Добре, ти вибачай, сонечко, але мені потрібно вже йти.-

-Бувай, коханий.- Відповіла дівчина розкриваючи шоколадку з горіхами.

Дівчина підхопилася з ліжка і схопивши телефон кинулася до кухні.

-Привіт, Ланочко.- Перед нею стояв Сашко. Високий, кароокий, кучерявий.

-Що ти тут робиш?- Роксолана пригорнулася до хлопця.

-Зробив тобі подарунок на день закоханих. Лукаво всміхнувся хлопець. -Ходімо пити каву, сонечко, я доречі купив цілу коробку шоколаду такого як ти любиш.- Саша повів дівчину до столу.