Диваки з вулиці ілюзій

Олег зустрівся з Лілі біля її дому прямісінько навпроти кав’ярні. На вулиці було людно та шумно. Друзі помітили одразу жвавість навпроти. Біля закладу, що дивом виріс за ніч, стояла групка невідомих осіб й весело розмовляли, сміялись. Серед них був і Бада з гітарою на плечі. Олег зрозумів, що Бада — той самий хлопець, що вчора жбурляв сніжки, а поруч з ним стояла та сама дівчина — його вчорашня супутниця. За чиєюсь пропозицією компанія увійшла до кав’ярні.

— Щось змінилось за ніч? — запитала Лілі, швидко хлопаючи віями — сніг був рясний і сьогодні.

— Відстань від мого будинку до твого тепер складає двадцять будинків. З’явилась ковзанка просто неба. А ще, снігопад такий щільний, що далі будинків нашої вулиці нічогісінько не видно.

— Цікаво, це тільки нас бентежать ці зміни? — запитала подруга.

— Особисто мене вони бентежать, але мені все подобається. Гадаю, що всі так само вважають. Гаразд, годі пустих балачок.

Олег поліз в кишеню куртки і розгорнув невеличкий листок на якому було розшифроване послання, що складалось з двох слів «медичний центр» і протягнув його подрузі. Дівчина прочитала послання і тривожно поглянула у вічі друга.

— Отже, нам потрібно завітати в медичний центр. Коли підемо? — запитала Лілі.

— Може й так, але запис до лікаря і в тебе і в мене заплановано на завтра. Не будемо привертати увагу до себе. Ходімо краще в кав’ярню і поглянемо на собаку діда Толі.

— Ходімо, можливо щось та й дізнаємось, — погодилась Лілі.

Олег взяв за руку подругу, мов маленьку дитину, подивився в різні боки й вони швиденько перебігли через дорогу. Через кілька секунд за їхніми плечима проїхала червона снігоочищувальна машина.

— Нас мало не прибрали в сніг, — засміялась Лілі. — І в тебе ще виникають сумніви, що тут все прекрасно?

— Це може бути просто випадковістю та ще й погана видимість. Та й взагалі, нічого не сталось.

В кав’ярні місць майже не було. Залишалось лише останнє місце біля барної стійки. Лілі намагались замовити гарячий шоколад та каву. Хтось над вухом кричав про цукор. За їхніми спинами була якась метушня.

— О, привіт, Олеже! А де твоя гітара? Чи ти й не збирався грати?

За спинами друзів стояв усміхнений Бада. Олег здивовано глянув на незнайомця, що в минулому був собакою діда.

— Привіт, — з ледь помітною затримкою відповів Олег. — Вибач, ми разом з подругою якось дивно нічого не пам’ятаємо…

— …цсс, — Бада з кумедною качиною губою в напівусмішці приклав пальця до губ. — В надрах кав’ярні є гітара, тож не привертаймо зайвої уваги. Зіграємо кілька пісень і по домівках.

— Я ще ніколи…

— …цсс, — Бада повторив свій жест з пальцем, поклав лапу йому на плечі і повів до сцени.

Олег щосекунди розгублено озираючись вбік Лілі тонув в натовпі, а потім взагалі зник. Дівчина отримала замовлений гарячий шоколад та каву для друга.

— Охолоне, — констатувала дівчина і зробила ковток гарячого шоколаду зиркаючи на чашку кави друга. — Потрібно зберегти в собі чашечку кави і для Олега.

Лілі засміялась і по черзі куштувала то каву, то гарячий шоколад.

В приміщенні кав’ярні вимкнули світло. Швидко й згасли на сцені софіти. На мить здалось, що в цілковитій темряві стало навіть тихо, немов в ізольованій кімнаті студії звукозапису. Пролунала пісня квартету Пилипа Бриля «Роздум» зі сну Лілі, й на мить їй здалось, що вона перемістилась у той сон. Кавові бульбашки-намистинки кружляли в невагомості. Переламуючи спогади сну, натомість на сцені у ледь помітному сяйві софітів з’явилась білявка. Її пальці ніжно тонули в клавішах ямахи, а сама вона повільно хиталась пританцьовуючи мов гілля берези на вітру прикрашене крижаним кришталем — сяяла блискітками. Софіти поступово ставали яскравішими й крім дівчини на сцені чіткіше стало видно Баду й Олега, що грали на басу та на соло, а згодом ще й невідомого для Лілі барабанщика. Після спокійної композиції музиканти переглянулись і вони зіграли ще кілька пісень під виконання білявки. Лілі в цей час виступала оператором і знімала на відео для власної колекції спогадів та для інстаграму, а ще для друга.

Після виступу в кав’ярні відвідувачів значно поменшало. Лілі з нетерпінням чекала моменту, коли зможе в буквальному сенсі допитати Баду про діда та медичний центр і дізнатись про те, що все ж таки трапилось? Колектив музикантів та Лілі всілись за круглим столом. Нарешті. Бада зі своєю качиною губою в напівусмішці ділився враженнями від виступу.

— В якийсь момент я дивився на струну й здавалось, що руки не слухаються. Ось так, коли зосередишся на тому, що ти робиш й практично не звертаєш увагу, а тут ніби вперше в руки взяв гітару.

Лілі вривався терпець. Навіть Олег захоплено дивився на Баду й наче зовсім забув, з якою метою вони тут. Потім говорила Норбу, а вже потім і Сашко. Врешті решт, коли теми обговорювались вже не так активно Лілі відкашлялась і запитала:

— Бада, як давно ти граєш в цій кав’ярні?

Посмішка хлопця на обличчі повільно сповзла і тільки качина губа дивакувато стирчала.

— До того як з’явилась кав’ярня… — почав він.

— … тобто, кав’ярня все-таки з’явилась?

Бада ніяково поглянув в різні боки і потягнувся на стільці. В залі офіціанти метушились, і тільки вусатий бармен у червоній жилетці стояв за стійкою і повільно протирав стакани й спостерігав за компанією музикантів. Лілі краєм ока помітила зацікавленого бармена і нафантазувала тому шапку вушанку. Заважали лише вуса й однозначно напевно не можна було стверджувати, що це викрадач діда, Олега та й усіх.

— Насправді ні, — відповів пошепки Бада, перехилившись через стіл. — Насправді, це не зовсім те слово, яким можна схарактеризувати появу кав’ярні. Все набагато складніше для розуміння.

Бада нервово посміхнувся і відкинувся на спинку стільця. Тим самим демонструючи, безсловесну відмову у посвяту таємниць. Лілі не збиралась так легко здаватись, тим паче, що Бада явно щось знає. Дівчина прошептала Олегу на вухо і той встав і підійшов до барної стійки. Пальці Лілі азартно постукали по поверхні столу і вона нахилилась, ігноруючи цілковиту тишу та атмосферу таємничості, що зосередилась саме в епіцентрі бесіди, й запитала:

— Гаразд, моє запитання як я зрозуміла, надто таємниче, тож ні для кого не секрет, що в кав’ярні ти граєш з дня її відкриття. Мені мама розповіла. Та я б хотіла запитати про те, чи не знаєш ти, що це таке?

Лілі протягнула хлопцю папірець з шифром без його розв’язку. Бада уважно роздивився і хитнувши ствердно головою, поліз в кишеню.

— В мене є щось схоже. Коли я біг повз сплячого космонавта, помітив невеличкий камінчик і вхопив його в зуби і заховався навпроти кав’ярні за сміттєвими баками. Приїхав червоний автомобіль і забрав космонавта. Я лежав біля сміттєвих баків цілий день. Згодом прибігла Норбу. Через якусь мить червоний автомобіль повернувся і з кав’ярні винесли ще одного космонавта. А ось у це, — хлопець посміхнувся своєю напівусмішкою, і поклав папірець на стіл, — і був загорнутий камінець. Це все, що я знаю. Але цього достатньо, щоб зрозуміти, що кав’ярня ніколи не з’являлась, як і те, що я та Норбу ніколи не були людьми.

Лілі взяла папірець в якому містилось значно більше зашифрованого тексту. В цьому вона була впевнена на сто відсотків. Як і в тому, що цей текст — послання діда Толі. Знову набір букв «Рм лхиюагмшєчо р нх’афщ рмфнзн хєчцзирґхоп рщум.н».

— Дякую, — відповіла дівчина, — отже, кав’ярня ніколи не з’являлась?

Бада ствердно кивнув головою й обійняв Норбу.

— Мені сумно, — мовила врешті мовчазна Норбу, — якщо кав’ярня ніколи не з’являлась, то й Ірми не існує.

— Гаразд, — сказала Лілі, — нам вже потрібно йти.

Олег, що досі відвертав увагу бармена помітив, що Лілі одягається й швиденько розпрощався з ним.

Коли друзі вийшли з кав’ярні в обох була цікава інформація і роздуми. Після розмови з Бадою у Лілі виникли сумніви щодо того, що мешканці її вулиці справжні. Вона була впевнена, що Норбу, Бада та Олег були справжніми. А от мама? Чи справжня вона? Однак телефон Лілі підступно й противно задзеленчав, а на екрані висвітлилось «Мамуся».

— Алло. Так вже йду.

— Знову, — сумно видихнув повітря Олег, — нам потрібно підбити підсумки зараз…

— …завтра, — заперечила Лілі й дістала з кишені листок із шифром.

— Я таке люблю, — друг склав листок вдвоє і помістив у кишеню куртки. — Гаразд, до завтра, але хочу, щоб ти знала, що краєм ока я помітив у бармена ту саму шапку вушанку. Тож…

— Все буде добре, — заспокоїла друга Лілі й сказала, — у тебе є домашнє завдання, а ще, тобі потрібно обов’язково закінчити корпус. Тому, що в мене запис на одинадцяту, а твій візит до терапевта – після мене. І спочатку я зайду до тебе, щоб зробити фото для інстаграму.

— У тебе від мене секрети аж до наступного ранку, — ображено сказав Олег.

— У тебе теж залишається шифр, розгадку якого я дізнаюсь лише завтра. Та й мама не дасть нам поговорити як слід.

— До завтра, — сказав Олег і помахав долонею.

— До завтра.

Лілі забігла в будинок, наостанок помахала долонею, усміхнулась, і швиденько зачинила двері.

Мама стояла спершись плечем об стіну й загадково посміхалась.

— Ви останнім часом багато спілкуєтесь, — сказала вона.

— Так, Олег саме майструє корпус для майбутньої гітари, а я фотографую. Люблю всілякі пости викладати, — занепокоєно відповіла донька.

— Я вже була подумала, що у вас любов, — мама все одно посміхалась і неначе накручувала думки дівчини.

— У кого? — Лілі вирячилась і як засміється, — у мене і Олега?

— А що тут такого? Ви разом проводите час…

— Від тебе нічого не приховаєш, — перебила Лілі маму і зобразивши на обличчі маску суму й потонула в кріслі.

— Все добре, на те я й твоя мама, щоб бачити більше ніж інші, — жінка витягнула руки вперед і обійняла Лілі. — Ходімо вечеряти золотце.

Дівчина в душі аж підстрибувала від радощів, що мамі таке в голову прийшло. Сам факт того, що Лілі таємно закохана в Олега дуже її смішив, тому час від часу, здавалось, що зуби не могли заховатись в роті. Хоча вона й раніше собі уявляла, що якщо колись доведеться їй виходити заміж, то з Олегом нудно їй точно не буде. А ще він її друг і напевно ніколи не буде вимагати прати його білизну та шкарпетки. Від цих думок їй знову стало смішно, особливо, якщо уявити, що Олег на березі річки пере шкарпетки.

— На березі річки, — прошепотіла вона і засміялась.

Мама наколювала шматочок м’яса на виделку і сама раділа від усміхненого обличчя доньки.