Саманта

Василина врешті допленталася до своєї квартири на околиці міста. Сьогодні як на диво у Харкові було тільки чотири тривоги. Це дивувало й самих мешканців та вони раділи, що небуло прильотів та мало сирен.

Дівчина вирішила нічого не готувати, а нагріти вчорашню вечерю. Робота у лікарні висмоктувала з неї всі сили, але покидати її вона вперто не хотіла. -Васелиночко, ну ти ж усе життя на своємусестринцькому пості просидиш.- Часто повторювала її матір Олена Василівна. У честь діда її й назвали Василиною.

-Мамо, я люблю свою роботу, і пацієнтів.- Повторювала у відповідь дівчина.

-А особисте життя, коли налагодиш?- Зітхала в слухавку Олена Василівна.

-Мамо, мені зараз це не потрібно.- Із таких перепалок складалися їхні розмови. Мати, коли почалася війна виїхала до подруги у Львів. Хоч вона і вмовляла поїхати Василину та дівчина вперто стуляла вуста й відмовлялася.

-Няв.- -Няв.- Об її ноги стала тертися її велика, пухнаста, сіра кішка на ймення Саманта.

-О, кицю, зараз я тобі дам поїсти.- Щиро посміхнулася Василина. Більщість її друзів поїхали за кордон, а деякі друзі пішли на фронт, але вечорами їй буває самотньо. Коли були сильні обстріли вона брала м'яку подругу і несла її в коридор і обіймала її заспокоюючись.

-Ми з тобою, Саманточко, все витримаємо.- Шепотіла тихо.

-Все їж і дай мені спокій.- Сміялася дівчина, коли це сіре пухнасте чудо намагалося видряпатися їй на шию.

Зрештую таки з'ївши, смажену картоплю з котлетами вона швидко помила посуд і побігла готуватися до сну.

Увімкнувши дотаток для тривоги гучніше врешті лягла в ліжко.

-Няв.- -Муррр.- Поруч з нею опинилася Саманта і лягла біля неї.

-Добраніч, кицюню.- Сказала вже поринаючи в сон.

Її розбудило дике горлання Саманти. -Гей, кицюню, ти чого.- Вона намагалася погладити її та кішка із гарчанням стала її дряпати.

-Ти гуляти хочеш?- Вже повністю прокинувшись мовила Василина і півелася на ноги. -Ех, кицю, ти як завжди невчасно, але, що робити.- Вона швидко одяглася, взяла повідець і схопила телефон.

-Тривога.- Крізь сціплені зуби сказала дівчина і швидко потягла кішку.

Вони вийшли з будинку і раптом... Вибух! Уламки! Скло! Крик!

-Дрон влучив просто у будинок де жила Василина.

-Дякую, Саманто, мовила Василина віповзаючи подалі від дому.

-Няв.- Занявчала кішка.