Літо

Я прокидаюся від прохолоди, вона охоплює мою голову, і я кутаюся у пухову ковдру. Ще трошечки, ще трошечки, полежати, поніжитися, бо літо, канікули.

Учора увечері було так добре і тепло, імпровізоване невеличке вогнище, смажили сало на патичках, смачно, ммм… А потім почало темнішати і я дивилася на жаринки вогнища і на зірки, які спалахували, наче невідомі світи далекі, і там, десь у небі, на планеті теж сидить отак дівчинка, у якої канікули, біля вогнища і дивиться на мене. Цвіркуни не вгавають, бабуся принесла кофтину, щоб у мене не мерзнула спина. Гарно. Чомусь мені здається, що це літо я пам’ятатиму все життя, і цей вечір, і аромати матіоли, які пливуть у повітрі і огротають мене. Бабуся уже попоралася, дідусь допомагає, у них завжди так було-хто раніше встав -того і капці. А насправді дід завжди допомагає бабусі, так і дітей виростили. Мою маму, і моїх двох дядьків.

І сім’я, і дім були повна чаша, хоча жили не дуже багато, бідніше, швидше за все, але всі вивчилися в інститутах, і я теж, сидячи у темряві, розмірковую про своє майбутє. У мене теж буде інститут і найкращі оцінки.

-Ходи- но до хати! - лунає з прочинених сіней.

-Скоро прийду, ба! –відгукуюся я.

-Грубу топитимемо, нічка прохолодна, йди-но, дитино, не промерзай, - дідусь заносить у сіни в’язанку дрів.

Я люблю спостерігати за грубою, як її розпалюють, відчувати, як поступово оселя наповнюється теплом.

Тому беру воду і заливаю залишки мого вогнища, щоб не розніс вітер за ніч і не сталося пожежі.

Бабуся вже нагріла води помитися і я роздягаююся, коли відчуваю, що вже тепло, і миюся.

Бабуся і дідусь миються уже по черзі опісля мене.

-Хорошухо, йди-но зачешу твої коси, - бабуся завжди мені на ніч заплітає косу, щоб довге волосся менше плуталося.

Я її цілую у щоку, дякую, і заповзаю під величезну пухову ковдру. Там мене поглинають роздуми, як гарно жити отак, спокійно, затишно і у достатку.

Це особливо гарні і затишні спогади, минуло тридцять три роки, вони мене рятують, коли не можу заспокоїтися від нервового збудження від новин і тривог. Я мрію про ще не раз так посидіти, посмакувати смальцем, що скрапує з сала над вогнищем на скибку домашнього хліба, тільки мрії мої уже чесати коси своїм онукам у світі без загроз війни і тривог.

І це мені допомага заснути і вірити, що все буде неодмінно так.