Зміст
  • Глава 1. Чаклунська зустріч
  • Глава 2. Маєток Гардіан
  • Глава 3. Загадки навкруги
  • Глава 4. Хижі тіні
  • Глава 5. Таємниці «забутих» домів
  • Глава 6. Чалкунка-травниця
  • Глава 7. Гості старого дому
  • Глава 8. Давні друзі
  • Глава 9. Закон проти нас
  • Глава 10. Творець суккубів
  • Глава 11. Ласкаво просимо до «Лілії»
  • Глава 12. Шаман-безумець
  • Глава 13. Директорське доручення
  • Глава 14. Палаючий бог
  • Глава 15. Дві гільдії: Джарет
  • Глава 16. Дві гільдії: Дітер
  • Глава 17. Протистояння
  • Глава 18. Дуель
  • Глава 19. Особливе замовлення
  • Глава 20. День факультету
  • Глава 21. Пір’я падає з неба
  • Глава 22. Схованка за ширмою
  • Глава 23. Суккуб для імператора
  • Глава 24. «Золотий дракон»
  • Глава 25. Отрута в моїх руках
  • Глава 26. Арджі
  • Глава 27. Померти і встати
  • Глава 28. Подорож до лігва алхіміків
  • Глава 29. З найкращими побажаннями…
  • Глава 30. Слідами вітру
  • Глава 31. Навздогін вітру
  • Глава 32. Стара нова лабораторія
  • Додаток
  • Глава 15. Дві гільдії: Джарет

    — Не дратуй його, некромант, — прогарчав бородатий найманець і пропустив мене уперед.

    Я стояв в оточенні майстрів-убивць у невеличкій бідно обставленій вітальні. Люди в однаковому сірому одязі з нудьгуючими обличчями вивчали плями на шпалерах. Чоловік, що стояв до нас спиною, махнув рукою, і всі, хто був у залі, вийшли за двері. Бородань наостанок пропалив мене поглядом, і я чомусь подумав, що він міг би зламати мені шию однією рукою.

    — Радий, що ти знайшов час для мене, Еллоу, — сказав чоловік у зеленому плащі.

    — Ваше запрошення складно було проігнорувати, майстре Ільнер, — відповів я.

    Кілька людей, абсолютно не ховаючись, з’явилися сьогодні біля воріт фортеці. Хтось з них буркнув: «їдеш з нами», а решта ледь не силоміць запихала мене в карету без вікон. Джарету було начхати на це. Його люди виконали наказ, і цього було достатньо.

    У Фламмасі ніхто не наважувався ставати на заваді майстру Ільнеру. Але в столиці гільдія Вбивць не була така сильна, бо тут більшу вагу мали Найманці під керівництвом Дітера. Та що казати, незважаючи на всі реформи Альвона, маги досі були впливові. Принаймні, викрадення некроманта на очах інших чародіїв і Псів в теорії має наробити багато шуму.

    Джарет покликав мене.

    — Зможеш це виправити?

    Я глянув на вампіра. Переді мною стояв довготелесий, незграбний чоловік з довгим світлим волоссям і безвольним підборіддям. Він був зовсім не схожий на монстра, яким малювала його чутка.

    «Жорстокий вбивця, закоханий в золото».

    «Мстивий параноїк, ласий до влади».

    «Підступний інтриган»

    У Джарета було дуже багато ворогів. Його ненавиділи, боялися і поважали. Але я бачив також іншу частину його особистості. Емоційну, злегка ексцентричну і жахливо втомлену.

    — Зможеш оживити його наново?

    Перед нами на столі в грубому ящику лежав покритий простирадлом Гілфорд. Його обличчя, таке красиве в житті, застигло синювато-білою спотвореною маскою. Смерть зжерла всі фарби, залишивши сіре, жалюгідне тіло на дні погано збитої труни. Джарет спокійно чекав відповіді, немов цікавився, як скоро кравець пошиє костюм. Я відкинув простирадло, щоб розглянути мерця, і одразу побачив чорний провал в грудях там, де мало битися серце. Шкіра навколо була обвуглена, а частина одягу вплавилася в тіло.

    — Він знищений, Джарет. Зруйнований остаточно. Я нічого не зможу зробити з ним.

    — Але в перший раз ти зміг...

    — В перший раз... Тоді все було інакше.

    Якщо закрити очі, навіть зараз можна було вловити запах ароматного воску і відчаю, розлитого в повітрі.

    «Ти не оживив мене, ти прокляв!»

    Гілфорд був заточений в цьому тілі чи не довше, ніж встиг пожити в перший раз. Здається, йому було тридцять, коли чийсь кинджал пронизав йому око і пройшов крізь мозок. Переділ влади в гільдії мені запам’ятався погано, в ті роки такі речі мало стосувалися простих магів. А ось для Гілфорда сутичка прихильників різного режиму стала фатальною. Його не ховали по людських звичаях, а спалили, як це роблять вампіри. Принаймні, більшість так думала. А за два місяці після церемонії Джарет Ільнер знайшов мене:

    — Ти — некромант? — запитав вампір, ледь я перетнув поріг його кімнати.

    Він був ледь одягнений, розпатланий і неголений. В його голосі вгадувалися дивні ноти.

    — Ведден Еллоу. Ми зустрічалися, коли... ем...

    — Коли твій гидотний приятель вчинив галас у наших володіннях, — продовжив за мене Джарет. — Як його там... Данора. Чесно, він навіть на руку мені зіграв, в якомусь сенсі. Відволік стариганів, щоб я зміг краще підгодуватися до їх вбивства. Тепер в Гільдії я головний.

    Я кивнув. Чутки про криваве побоїще і публічну страту високопоставлених майстрів-убивць досі вирували містом. Джарет Ільнер проклав собі широкий шлях до влади. Щоправда, обживатися в Ватеронузі він не поспішав, навіть його власна кімната виглядала порожньою. Пізніше я дізнався причину. Щоб вижити, ослабіла гільдія пішла на змову з Найманцями. Залишивши справи столиці, як відкуп, майстри перебралися у Фламмас. Але під час розмови з Джаретом це хвилювало мене в останню чергу.

    — Бачив твою стару роботу, — вампір плюхнувся на розібране ліжко поруч з низьким столиком і відкрив пляшку з темного скла. Запах спирту, що плавав у повітрі, різко посилився. А Джарет всипав в рідину якийсь порошок і гарненько ковтнув.

    — Хочу, щоб ти оживив для мене людину, — продовжив він, коли відкашлявся. — Оживив мого друга. В нього не лишилося тіла, але я знайшов оце.

    Звідкілясь з-під ліжка була вилучена невелика шкатулка. Я відкрив її і немов провалився в чорний вир. Вражаюче красива і жахлива, гігантська і крихітна одночасно частка безодні зберігалася на потертій оксамитовій подушці. Вона була безмірною, кристально чистою, вона дивилася на світ крізь мої очі. Вона сумувала і захоплювалася, закохувалася, страждала... Така звичайна і чудова, кричуща від нестерпності буття — в моїх руках тремтіла людська душа.

    — Ти навіть уявити не можеш, що я віддав жерцям-ранде, щоб її отримати. А Гілфорд навіть не був вампіром. Що скажеш?

    — Мене зараз знудить, — чесно зізнався я.

    — О, це будь ласка...

    Джарет раптово скочив і схопив мене за плечі.

    — Я заплачу! Багато грошей, скільки скажеш. Зроби все, навіть неможливе! — Заволав він, а потім вибухнув страшним реготом.

    Хтось із майстрів прибіг на крики, мене вивели з кімнати. Рудоволосий хлопець зачинив двері, залишившись заспокоювати володаря, і все стихло. Але страшний сміх Джарета ще довго звучав у моїй голові.

    Тоді мені вдалося відтворити Гілфорду нове тіло. Звичайно, воно не було ідеальним, але я пишався своїм творінням. І зараз мені було жаль дивитися на мертвого хлопця. Я провів долонею по його обличчю, і під моїми пальцями його шкіра почала тріскатися й обсипатися, як шкаралупа. Гілфорд був зруйнований. Я створив його. І ця копія мало відрізнялася від справжньої людини. Я вшив у Гілфорда уламок метеоритної руди, в якій билася душа. І змусив нижчого демона розчинитися в застиглій крові, щоб створити ілюзію живої плоті. Тепер усього цього не стало.

    «Я не хочу бути твоїм рабом».

    Кілька місяців пішло на те, щоб навчити його жити наново. Майже ніяких спогадів у Гілфорда не залишилося, але паскудний характер, на жаль, зберігся. Спочатку хлопець покірливо ставився до всіх маніпуляцій, коли я допрацьовував дрібні деталі в його тілі. А потім, якось вночі він розбудив мене гучного лайкою. Мабуть, він посварився з Джаретом, але зганяти досаду, звичайно, прийшов до «творця».

    — Хто я, по-твоєму, Еллоу?! Іграшка? — Шаленів він.

    — Ти жива людина, — завчено відповів я.

    Гілфорд розреготався і вдарив мене. Думки і залишки сну з дзвоном вилетіли з голови, звільнивши місце для усвідомлення, що цей ожилий мрець підпорядкований лише своїй волі. Моя присутність для нього була нестерпною. Він радів присутності Джарета і злився на своє тіло, божеволів через брак спогадів, і не міг змиритися з тим, що майже не відчуває дотиків. Але двічі виплеснути агресію на «творця» він не встиг.

    — Хочеш, щоб я ставився до тебе, як до рівного? — Прошипів я.

    Гілфорд вилаявся у відповідь. А в наступну секунду енергетична хвиля відкинула його худе тіло до стіни і болючою блискавкою встромилася у нутрощі. Кілька секунд я із задоволенням дивився, як хлопець корчиться у муках, а потім дозволив йому знесилено впасти на підлогу.

    — Так я поступаю з тими, хто загрожує мені, Гіл. Я не буду більше жаліти тебе.

    — Я й не хотів ніякого жалю, — прохрипів хлопець і підняв на мене очі. Ненависті в них не було, тільки відчай.

    «Краще б ти дав мені померти!»

    Моя рука провалилася в грудну клітку мерця, і я, нарешті, витяг звідти шматок метеоритної руди зі слідом від кулі, що потрапила бідоласі прямо в «серце». Більше всередині Гілфорда нічого не було: звільнена душа і нижчий демон буквально розщепили в золу ненависну темницю. Залишилася тільки оболонка.

    — Він тепер вільний, майстре Ільнер, — промовив я. Джарет стиснув в долоні шматок заліза.

    — Дякую, — прошепотів він. — Можеш іти. І тримайся подалі від Данора і найманців. Не хочу, щоб тебе зачепила наша війна.

    — Отже ви тому приїхали — щоб влаштувати різанину?

    — Не забивай голову такими речами, хлопче, — осадив мене вампір. — Тобі моя відповідь тільки зашкодить.

    Я кивнув на прощання і вийшов з вітальні. Два майстри вже чекали мене біля входу, щоб підвезти назад. Десь на кордоні міста вони випхали мене на дорогу, і мені довелося йти до фортеці пішки. Як зазвичай. Вже біля воріт я помітив, як щось дзвякає всередині куртки. Опустивши руку в кишеню, я виловив звідти кілька золотих монет — плату за «турботу». Правда, це було не єдиним, що порадувало мене.

    — Для вас посилку нещодавно принесли, пане Еллоу, — вартовий вказав на ящики під тентом поруч зі складом.

    Я задоволено потер руки і велів слугам знести все в лабораторію. Кілька міцних чоловіків з явним небажанням взялися за справу.

    «Хряц!

    Один з ящиків вислизнув і вдарився об землю так, що шматок дошки відірвався, оголивши вміст посилки. Трохи соломи і розкришені шматки сировини висипалися назовні. Я змахнув долонею, заганяючи дорогу білу глину назад в ящик, і прогарчав:

    — Йолопи! Краще б я попросив зробити це мерців!

    — І ця людина, здається, вчить дітей... — долинув до мене голос одного з охоронців.

    — Ага. Тож не дивно, що вони виростають такими дивними.

    — Усі маги дивні. Наче наївні злючі цуценята…

    Я різко обернувся і пильно подивився на «псів» в незмінних жарких кірасах.

    — Зате вони не помруть, впустивши собі під ноги колбу з отруйними спорами, наприклад, — зауважив я і знову звернувся до слуг. — Ворушіться! І тільки спробуйте щось розбити, я вас самих тоді препарую!

    Стражники гмикнули і повернулися до своїх розмов.

    Слуги в кілька ходок вони знесли всі ящики в лабораторію, дуже акуратно склали їх прямо на порозі і швиденько втекли. Димлячи трубкою біля стіни, Лукас проводив мужиків лайливим напуттям, а потім одним рухом змусив всі посилки розповзтися по місцях. Я вітально потиснув йому руку. І лише через секунду згадав, що робити це варто було через хустку.

    — Знову в якийсь могилі копався?

    — Пішов ти, — беззлобно відповів маг. — З ранку клумби обкрадаю. Шукаю «ті самі, біленькі та круглі». Хай йому грець!

    — Зрозуміло. Спускайся, є робота, — я пірнув униз, в підвальну прохолоду.

    Лукас залишився зовні докурювати. У «Лілію» він приїхав кілька днів тому, але показуватися в загальних залах не поспішав. Після втрати мертвої подружки він встиг оговтатися і навіть знайшов в місті не стару ще вдову — любительку флори. Але товариства інших зарозумілих магів, як зазвичай, цурався.

    У лабораторії яскраво палали світильники, пахло алхімічними сумішами, маслом і фіалками. Я провів пальцем по пухнастому листку чахлої квітки, що вмирала під розсіяними променями чаклунський лампи. Аромат посилився. Ніхто з місцевих жителів гадки не мав, що робити з усією цією зеленню, але старанно вносив свою лепту останні два дні, щоб Лукас не засмучувався.

    На одному зі столів під тонким простирадлом лежало препароване тіло, поруч на столі височіли колби і мотки міцних ниток. У спеціальному ящику зберігалися інструменти для роботи з мертвою тканиною. Я відірвав кришку одного з ящиків і витягнув із солом’яної стружки скляну банку з номерною позначкою. Родрік приїжджати заради роботи над черговим суккубом не став. Тільки надіслав експериментальні рідини у відповідь на лист. Поки я розбирав ящик, в лабораторію спустився Лукас. Від нього ще досі несло дешевою махоркою. Підійшовши до робочого стола, маг витягнув з поясної сумки три мишачих трупа і, підчепивши їх за хвости до спеціального затиску, взявся наповнювати шприц яскраво-червоною рідиною.

    — Зразок номер один, — сказав він. — Заміна крові сумішшю серії... е... плювати якої. Будьте обережніші, може рвонути!

    Кілька хвилин з мишею нічого не відбувалося, а потім її шерсть почала чорніти і обвуглюватися. Лукас вилаявся і кинув гризуна в утиль. Спроб залишалося дві. Знову ловити мишей нікому не хотілося, ще б пак — відволікатися від замовлення імператора заради такої дрібниці! Але і друга спроба нічого не принесла крім зіпсованого матеріалу.

    — Залиш, подивимося, що ще надіслали в подарунок. А миші твої нікуди не подінуться.

    В інших ящиках зберігалися рідкісні інструменти, запаяні посудини, глина і кілька трупів від гільдії Вбивць. В останньому ми виявили дбайливо упаковане тіло маленької доглянутої жінки з кучерявим чорним волоссям і синюшними відбитками пальців на шиї.

    — Лайно! — одночасно вигукнули ми.

    У посилці лежала королева Мьоге, наречена пресвітлого імператора Альвона ІІ. Внутрішні гази вже помітно рознесли все тіло, і якась речовина сильно зіпсувало шкіру, перетворивши її в подобу жовтого пергаменту. Подорож на користь мертвій королеві не пішла.

    — Давай скажемо, що вона і була такою за життя? — з легкої надією вимовив Лукас.

    — Так, це буде трохи складніше, ніж ми думали, — додав я. — Сподіваюся, Альвон не збирається з нею спати. Мене нудить від однієї лише думки...

    Лукас застогнав. Ми перемістили тіло Мьоге на вільний стіл і почали обробляти труп. Трубки, скальпелі, кислота — невеликий арсенал бувалого некроманта. Ледь закінчивши підготовку, я випровадив Лукаса з лабораторії, а сам зручно вмостився в кріслі поруч з «невдалим перегноєм». З неї можна було зняти шкіру і змінити на більш чисту. Можна було підробити родимки, заповнити кольором білі очі... Але Альвону потрібна була не оболонка.

    Я почав читати заклинання повільно, з кожним словом підвищуючи тихий голос. Енергія зародилася в грудях, заповнила всю свідомість, вихлюпнулася назовні, із задоволенням харчуючись еманаціями смерті, повислими тут. Королева сіпнулася, немов крізь її хребет пройшов потужний розряд, а потім відчинила рот. Темна енергія кинулася всередину неї, і останні слова закляття пролунали в тиші, як обірваний крик. Я відчув, як біль прокинувся в районі потилиці, заворушився і встромив голки мені в перенісся. Магія залишила неприємне тепло і смак мокрої землі на язику.

    «Не піду я за нього, він страшний!»

    Мьоге все пропускала повз вуха. Її увагу займав тільки молодий, невисокий чоловік в дорогому, але простакуватому камзолі. Імператор Темних земель не любив носити багате вбрання. Мьоге танцювала з Альвоном, відчуваючи його впевненість. З неприхованим жалем дарувала черговий танець іншому. Молодша сестра заздрила і ревнувала, їй адже дістався тільки страшко-герцог.

    «Йому не ти потрібна, а наше королівство!»

    Мьоге як і раніше не слухала. Вона виводила красивим почерком в щоденнику «Імператриця Темних Земель», милувалася написом, прикрашала її вензелями. Через місяць за нею прибули свати. Ще через тиждень, королева відправилася в подорож.

    «Подумайте ще раз, ваша високість! Ми просто будемо провінцією Темних земель!»

    «Ми все давно обговорили, це вигідний союз. Не турбуйтеся так, я знайду як вплинути на Альвона».

    Мьоге не було діла до хвилювань лорда-регента. Більше вона не збиралася його слухатися. Сухий чоловік з високим чолом і величезною зарозумілістю, нарешті, втратить над нею владу. Слуга допоміг піднятися в карету Мьоге і її спідницям, коні в квітчастих попонах чинно застукали копитами по дорозі. Мьоге дивилася у вікно і обсипала підданих променями щастя. Але до імператорського палацу королева так і не доїхала.

    Короткий вигук фрейліни.

    Хрип помираючого охоронця.

    Нещадна рука на шиї.

    Лорд-регент зробив усе, аби лишитися в королівстві найголовнішою людиною.

    Я прокинувся на підлозі, стоячи на колінах біля сходів. Голова страшенно боліла, і саднило в горлі, мене бив озноб. Свідомість королеви вдалося закарбувати, нехай вона вже не буде тією жінкою, що покидала будинок, але образ думок і характер залишаться колишніми. Я зі стриманим стогоном підвівся і пішов геть з лабораторії. Хотілося скоріше змити з себе запах реагентів, смерті і гнилих фіалок.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Мавка (Ганна Заворотна)
    28.03.2024 20:43
    Спойлер!
    куди він дінеться, але ж і робота у нього, постійно втрапляє у неприємності, від яких відмовитися неможливо
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше