Зміст
  • Глава 1. Чаклунська зустріч
  • Глава 2. Маєток Гардіан
  • Глава 3. Загадки навкруги
  • Глава 4. Хижі тіні
  • Глава 5. Таємниці «забутих» домів
  • Глава 6. Чалкунка-травниця
  • Глава 7. Гості старого дому
  • Глава 8. Давні друзі
  • Глава 9. Закон проти нас
  • Глава 10. Творець суккубів
  • Глава 11. Ласкаво просимо до «Лілії»
  • Глава 12. Шаман-безумець
  • Глава 13. Директорське доручення
  • Глава 14. Палаючий бог
  • Глава 15. Дві гільдії: Джарет
  • Глава 16. Дві гільдії: Дітер
  • Глава 17. Протистояння
  • Глава 18. Дуель
  • Глава 19. Особливе замовлення
  • Глава 20. День факультету
  • Глава 21. Пір’я падає з неба
  • Глава 22. Схованка за ширмою
  • Глава 23. Суккуб для імператора
  • Глава 24. «Золотий дракон»
  • Глава 25. Отрута в моїх руках
  • Глава 26. Арджі
  • Глава 27. Померти і встати
  • Глава 28. Подорож до лігва алхіміків
  • Глава 29. З найкращими побажаннями…
  • Глава 30. Слідами вітру
  • Глава 31. Навздогін вітру
  • Глава 32. Стара нова лабораторія
  • Додаток
  • Глава 7. Гості старого дому

    — Ну, і де ми зараз?

    Ларрен зіскочив з коня і плюнув на землю. Навколо шуміли дерева, здалеку лунало мукання й передзвін. Шлях круто пірнав униз і впиралася в велике, схоже на латочку, поле. Ларрен помітив роздоріжжя не одразу, а шильда була зламана, і назва села, куди вивела тропа, залишалося загадкою.

    — Десь у передмісті, — позіхнув сонний шаман і, наслідуючи товаришеві, теж плюнув.

    Вітер налетів і розмазав слину по бороді чоловіка, й той поспіхом витерся. Ларрен непристойно зареготав. Поплескавши скакуна по мокрій шиї, він узяв коня за вуздечку і повів униз пагорбом. Шаман ніяково зісковзнув зі свого мула і поплентався слідом. Його світлий балахон посірів від пилу, а вплетене в біле волосся пір’я і намистини здавалися старими і пошарпаними. Проте перекинута через плече сумка з мідним замком напевно коштувала великих грошей.

    — Потрібно трав закупити. І в’яленого м’яса, — сказав шаман.

    — А попоїсти нормально ти не хчеш? Зараз корчму пошукаймо. У найгіршому разі, до якойсь старої на харчі напросимось, — відповів Ларрен.

    Він йшов трохи попереду, брязкаючи заклепками на одязі, і поправляв погано закріплені піхви, що шмагали його по ногах під час руху.

    Село зустрічало мандрівників курячим квоктанням і великою купою гною на дорозі. Ларрен викачав з центрального колодязя відро води, відпив трохи, а потім випадково облився. Шаман хмикнув і гукнув місцевого діда, що сидів у бур’янах.

    — Гей, там, в засідці! Де нам коней напоїти?

    — І самим поїсти! — додав Ларрен, що досі плювався від води.

    Дідок із кректанням випростався, дбайливо підібрав табурет, на якому сидів, і лише потім махнув рукою:

    — Підемо, покажу. А то я вже думав, ви якісь несамовиті — скотину студеною водою труїти.

    — То це діло!

    Ларрен поспішно смикнув вуздечку, шаман з гуркотом скинув відро назад у колодязь.

    Село виявилася досить великим, щоб побудувати тут прикрашений храм Трьох. Але недостатньо залюдненим, щоб ставити справжню таверну. Поки мандрівники доглядали за кіньми, дід встиг посвятити їх в усі подробиці сільського життя. Як вечорами молодь гуляє, горланить так, що у корів молоко кисне, як онук-хуліган тітці всі горщики на плетені побив, як мужики самогон дегустують, та від дружин потім по сараях ховаються. І як молода травниця (мабуть відьма!) Разом зі старою Єренією оселилася.

    — А це вже цікаво, — пробурмотів Ларрен і, спитавши, де та сама Єренія мешкає, потягнув друга на інший край села.

    Потрібний будинок вказав хлопчисько з великою іграшкою-свистулькою в руках. Той був обнесений напіврозваленим парканом, і хлопці просто пролізли в одну з численних дір. Ларрен постукав кулаком, а потім ногою в двері, поки їх, нарешті, не відкрили.

    — Вам чаю вирвати або ноги налити? — недоброзичливо вимовила дівчина, що з’явилася на порозі.

    — Трави нагодувати і гостей запастися, — не розгубився шаман.

    — Що?

    - Ох і запрацювалась ти, я дивлюся, — втрутився Ларрен. — Гроші ми витрачати прийшли. Ти ж тут травниця?

    Дівчина розсміялася, зніяковіло сховавши обличчя в долонях. Вітер скуйовдив її пишне каштанове волосся, неподалік запищала свистулька. Перед травницею стояли два незнайомці: міцний хлопець в легких похідних обладунках, з порожніми піхвами, короткою бородою. У нього був відкритий доброзичливий погляд. Другий чоловік здавався старшим через біле, як хутро горностая волосся. На ньому був простий балахон з рунічною вишивкою, а з-під поли одягу визирали гострі носки відмінних фаронзьких чобіт.

    — Заходьте, — дівчина пропустила мандрівників в сіни. — Мене звуть Крістіана. Чи просто Крісс.

    — Міклош Безумець, — першим відгукнувся шаман.

    — Безіменний Ларрен, — представився чоловік.

    Він ступив на скрипучі дошки, відчув, як від підлоги віє вогкістю. У будинку пахло закваскою і підгнилою цибулею, зі стелі сипався пісок і голубине пір’я. Десь в темряві під балкою возилися птиці, вільно пила з котячої миски безстрашна полівка. У самого виходу лежав кошик з готовою до прання білизною, на печі стояли чищені горщики, а над ними сушилися пучки трав.

    — Давно тут живеш?

    — Тиждень усього. За Єренією наглядаю... — дівчина кинула красномовний погляд на обгороджену кімнату. Фіранка навряд чи рятувала бабусю від шумів, і, почувши голоси незнайомих чоловіків, вона одразу відгукнулася:

    — Кого ще сюди принесло?! Це ти, Фаріє? Знову за синюшною травою прийшов, свиняча твоя морда?!

    — Тітка Єрі, це люди з міста. За припасами заїхали, — з неймовірним терпінням відповіла Крісс.

    Старенька продовжувала тихо бурчати, але ніхто більше не звертав на неї уваги. З ліжка вона не вставала, тільки скрипіла пружинами.

    Дівчина зітхнула, сховала волосся під очіпок, і полізла в піч за чимось гарячим. Ларрен взявся розставляти посуд, Міклош без слів притягнув з бадейки в сінях чистої води.

    — Ви ж з Ватеронуза, так?

    Крістіана поставила на стіл печеню і горщик з ячної кашею. Ларрен кивнув. На господиню він не дивився — вся увагу зосередив на боротьбі з апетитом. Сісти за стіл без запрошення він не міг.

    — Ми повертаємося в місто після фестивалю наяд на Синіх озерах.

    Міклош ткнув друга ліктем у ребро, і той раптом зрозумів, що розмовами платити за обід доведеться йому. Тихоня-шаман сидів червоний, як дівчинка в компанії королівських драгунів.

    «То все ясно», — подумав Ларрен. Він засунув в рот здоровенний шмат м’яса і промовив з набитим ротом:

    — Тягнись ближче, розповім про танці наяд.

    Однією рукою чоловік відламав собі хліба, а іншою накрив калюжку води, що набігла з кришки чайника. Сполох світла пробився крізь пальці, а потім Ларрен прибрав руку, показуючи маленьку прозору русалку, що висіла у сантиметрі над столом.

    — О, так ти чаклун. І справжній художник... — дівчина з блискучими від цікавості очима сіла на лавку навпроти.

    — А ти не здивована...

    — Було б з чого!

    Крісс стиснула в грудку кілька ячних зерен і вони миттєво пустили паростки, що сплелися між собою. Кілька секунд — і на стільниці опинилася крихітна дріада, зіткана з ніжної зелені.

    — О, так ти чаклунка, мила, — розсміявся Ларрен.

    Міклош похитав головою і підштовхнув обидві фігурки один до одного. Вони забавно рухалися, ворушили ніжками-ручками, але протрималися лише хвилину, після чого розпалися на початкові частки — воду й зерна.

    — Звичайно чаклунка. Це ж від початку було очевидно, — тихо промовив шаман.

    — Звідки знаєш? Духи підказали? — Ларрен додав до голосу нотку єхидства.

    — За запахом впізнав...

    — Імперські Пси, напевно, так само працюють. За запахом... — дівчина закатала рукав по лікоть.

    На білій шкірі був виведений знак Єдиної стихії, такий самий, як у інших магів. Мітку не можна було змити або витравити, її наносили один раз — підчас ініціації мага. Пси знаходили обдарованих людей, віддавали на навчання, таврували вічною ознакою. І хоч вони і забирали назавжди дітей і членів родини з сім’ї, магів намагалися не приховувати. Безглуздо, до того ж й небезпечно. Без знань і тренувань чаклунська сила вщухала, та лиш до того, як на запах тихого тління не прийде вампірський жрець.

    Говорили, що «згаслі» можуть відкривати Браму-в-нікуди. Двері в Крижані палаци, куди потрапляють тільки мерці. Жерці і орден Пустих (чи Згаслих) подорожували слідом за Брамою. Ті зникали та за декілька років з’являлися в іншій місцині. Тільки Пусті знали, де саме вони опиняться знов. Сам Ларрен в ці вигадки не дуже вірив, але жерців усе ж побоювався. Він не знав, що ті робили зі «згаслими», та нічого хорошого не очікував.

    — Гей, відьмо! — в двері хтось забарабанив. Крісс поспішно кинулася відкривати.

    — Знову відьомськими справами маєсся?

    На порозі опинився чолов’яга із червоним носом. Він заздрісно оглянув накритий стіл.

    Міклош припинив жувати і зніяковіло поклав ложку. Ларрен безсоромно відправив ще один шматок м’яса до рота, тільки трохи не розрахував і впустив половину по дорозі. Гість гмикнув. На ньому був пристойний костюм, заляпаний чимось жирним, пахло сивухою і смаженою рибою.

    — От як! Мандрівників тут шануєш. Тяжко тобі, мабуть, одній жити. Без мужика.

    — А ти мене начебто вже в повії записав? — фиркнула дівчина, схрестивши руки на грудях. — Краще б сам посоромився. Вийшов на люди в такому вигляді. А сам пан староста!

    Шаман не втримався від сміху. Ларрен штовхнув його по гомілці і променисто посміхнувся дівчині в знак підтримки. Травниця жест не оцінила, тільки смикнула коротко куточком рота. Староста перед нею зам’явся, почервоніння з його носа переповзло на все обличчя.

    — Може, ліки якісь потрібні? — зглянулася дівчина.

    — Ага... ліки! — зрадів мужик і відригнув.

    — Прош вбачн ... — пробурмотів він, прикриваючись рукою. Кімнатою поповз потужний запах спирту і старих дріжджів.

    — Я говорила, що не вмію робити самогон? — співчутливо опустила голову Крісс. Ларрену здалося, вона перестала дихати в цей момент. Староста щось невиразно пробурмотів, але його перебив гучний вигук із-за фіранки:

    — Хто там?! Це ти чтоль, дівка? Знову мужиків додому тягаєш?!

    — Це я, тітка Єрі! — вигукнув староста. — За настоянкою вашою!

    — А... Так ти ж останню ще місяць тому вижлуктив. І бутель назад не приніс, паскуда! — ще голосніше закричала Єренія, і староста, мабуть, зрозумів, що йому час прощатися.

    Незграбно протиснувшись до виходу, він боком вискочив на дорогу і поплентався по вулиці. Міклош кілька секунд спостерігав за ним із вікна, хмурив брові та беззвучно ворушив губами. Ларрен на друга уваги не звертав.

    — Я ось про що хотів спитать..., - промовив він. — Уже далеко за полудень, до закриття воріт ми до міста не встигнемо, а ночувати під стінами дуже не хочемо. Може, ми з Міклошем тут до ранку залишимося? Переночуємо хоч на лавці, хоч в сінях, а рано вранці рушимо в путь.

    Крісс знизала плечима.

    — Будуть гроші — буде розмова. Ви ж не думаєте, що я вас тут за гарну посмішку стану харчувать?

    Ларрен кивнув і виклав на стіл кілька монет. Дівчина спритно згребла їх, а потім прихильно кивнула:

    — Поруч з піччю — лавка і тахта з соломи. Відпочивайте. А надумаєте трави вкрасти і втекти... — Крістіана потерла пальці і лоза над дверима по-зміїному небезпечно ворухнулася. — Накажу.

    Шаман хмикнув і знову взявся за ложку. Дівчина покликала бабусю, запитавши, чи все гаразд, отримала щось малозрозуміле, але невтішне і, зібравши відра, вийшла у двір. Ларрен проводив її фігуру поглядом і зітхнув.

    — Скільки жартів в голові і жодного з пристойних, — пробурмотів він і повернувся до їжі, що швидко остигала.

    ***

    Сільська дорога була розбита колесами возів. В дощі вона перетворювалася в болотисте місиво, в якому тонули містки, що кинули в бруд. А влітку залишки дощок стирчали з-під утоптаної землі, нагадуючи кришки домовин на старому кладовищі. У коліях від коліс накопичувалася вода, утворюючи мулисті калюжі — радість для місцевих качок. Крісс до жаху боялася їх і ходила по вулиці з довгою палицею в руках. Вона вправно маневрувала між калюжами і купками коров’ячого добра, морщила ніс, гуркотіла відрами, щоб розполохати нахабних птахів. Качки невдоволено шльопали повз, тягнули довгі шиї, випрошували їжу. Але дівчина була непохитна. Її цікавив тільки колодязь і гілки чортополоху, що зростав поруч.

    Але сьогодні до колодязя Крісс не дійшла. Ще здалеку вона помітила незнайому постать, закутану в темний плащ. Дівчина за тиждень звичайно ще не з усіма селянами роззнайомилася, та відрізнити чужака усе ж змогла. Високий худорлявий чоловік був одягнений занадто тепло, та начебто цього не помічав. На голові він носив крислатий капелюх, з-під якого вибивалося пасмо рудого волосся. Крісс обережно поставила відра на землю і позадкувала під захист дерев біля будинку. Чоловік стояв спиною до неї та розмовляв із дідом. Що казав чутно не було через скрегіт колодязного ворота, та головне дівчина усе ж почула:

    - Га! То тобі наша відьма потрібна. Є така, дорогенький. Зо тиждень тут живе. Гарна дівка, розумна, тільки злюща, як шельма, — радісно доклав незнайомцеві старий. Чоловік кивнув, а потім наче ненароком обернувся і голосно промовив:

    — Розумна, кажеш... Як розумна, то надовго в передмісті не затримається. Її багато людей шукає.

    «Ясно. Спасибі, що попередив», — подумала дівчина і повільно, щоб не шуміти, відійшла убік. Під деревом залишилися порожні відра, коротко гавкнув та замовк сусідський пес. Крістіана поверталася додому обхідним шляхом.

    У хатині Ларрен як і раніше сидів за столом і допивав залишки чаю. Міклош дрімав на тахті, поклавши цінну сумку під голову. Дівчина сіла на табурет і кілька хвилин бездумно дивилася, як тремтить пір’я в білому волоссі шамана. Чоловік спав неспокійно, бурмотів щось, немов сперечався, збивався на нервове хихотіння.

    — І оце я вже котру ніч спостерігаю, — сумно промовив Ларрен. — А ти чи не за водою ходила?

    Крістіана не відповіла. Шаман гарячково зітхав і корчився, немов задихався уві сні, але варто було дівчині підвестися на допомогу, Ларрен її зупинив.

    — Хочеш, покажу, чому в Міклоша таке прізвисько — Безумець?

    Дівчина похитала головою, але чоловік вже сів поруч із другом і торкнувся його плеча. В ту ж мить шаман сіпнувся та стиснув тонкими білими пальцями зап’ясток чаклуна. Його очі були відкриті, та погляд виявився порожнім.

    — Мені шкода, що так вийшло, — прошепотів шаман, і дівчина відчула, як її огортає холод.

    — Мені правда шкода. Та вибору не було. Твій син би все одно загинув. Чи до народження, чи у п’ятнадцять. Так він хоча б урятував тебе. Я лиш мусив провести його крізь Браму до нашої реальності, але його тіло розсипалося і розум застряг між світів. Я нічого не міг вдіяти. Сплести нитки інакше не вийде, все розпадеться. Мені дуже шкода, Крісс...

    — Це вже занадто… — прохрипів Ларрен.

    Він насилу вивільнився і, дотягнувшись до чашки з остиглим чаєм, вилив його залишки шаману в обличчя. Міклош одразу стрепенувся, вдарив друга з розмаху і звалився на підлогу.

    — Вперше таке чітке марення від нього чую.

    Крісс мовчала. Запитувати шамана про ведіння не мало сенсу. Навряд чи той щось згадає без трансу. Міклош насилу піднявся, усе його тіло тремтіло. Маг допоміг йому дістатися дверей, і шаман розчинився в зеленому мареві з дерев і чагарників.

    Він повернувся вже пізно вночі, коли всі мешканці старого будинку спали. Ларрен возився на жорсткій незручній лавці, Крісс куталась в ковдру на ліжку. Міклош ліг на тахту, поклав підборіддя на руки і заслухався нічним концертом цикад і хропінням тітки Єрі. До ранку він усе ж заснув. Пізні зірки швидко розтали в сірому мареві, а десь далеко на сході небо наливалося рум’янцем. У сусідніх будинках почали прокидатися люди.

    Вони позіхали, вибиралися з під ковдри, що увібрала за ніч вологу, та пленталися по справах. Міклош, розбуджений криками півня, підвівся і кинув погляд на ліжко, де спала дівчина. Крісс лежала, згорнувшись калачиком, як пухнасте звірятко. Ларрен, що піднявся ще до світанку, розвинув бурхливу діяльність з приготування їжі.

    — І де ти всьому навчився? — шанобливо хмикнув шаман, дивлячись, як товариш порається з піччю.

    — Та ти шо, я ж селюк, — недбалим тоном вимовив Ларрен. — Батя з війни без рук вернувся, то я в сім’ї єдиний чоловік лишивсь. Можу поле зорати, молока надоїти, чи порося зарізати, кщо тре.

    – Ну, тре, так тре. Я так не вмію. Та від сніданку не відмовлюся.

    По кімнаті вже поплив аромат гречки. Дівчина, не відкриваючи очей, повела носом, позіхнула солодко і розім’яла спину. Під ногами скрипіли старі мостини, смачно пахло мокрою глиною і сіном.

    — Це я ніби знову в дитинстві. Із дідусем в хатини край села. Стрибала у росу вранці улітку, а потім бігла у тепло, на піч. Дідусь витягав хлібину, кришив у глечик молока, і ми вдвох її ложками виїдали. З усього хазяйства — коза та п’яток курей. А поруч ліс із купою трав.

    — А що батьки?

    Крісс знизала плечима. Ларрен із розумінням кивнув та повернувся до своєї каші. Дівчина виловила з кошика самотнє раннє яблуко і пішла до сіней. Там її шаман і знайшов через кілька хвилин. Крісс усе ще сиділа на мішку, із яблуком в руках. На долівці перед нею лежала тітка Єренія. Її руки розпласталися по сторонах, немов стара хапалася за повітря в останні секунди життя, а на обличчя хтось поклав порваний маскувальний плащ. Той самий, що Крісс на останнє завдання пана Ільнера брала.

    «Кляте руде демоня. Хоч би хто тут не був, тітка цього не заслужила», — подумала Крісс.

    Вона так і не навчилася розуміти найманих вбивць. Чи то Сейрен вбив стару, чи покидьки Кіри дісталися травниці — усе одно жінка загинула задарма.

    — Оце справи... — невиразно прогудів Ларрен.

    Дівчина спокійно надкусила яблуко.

    — Хлопці, я тут подумала... А поїду-но з вами до Ватеронуза. Давно мріяла там пожити. Ви тільки обіцяйте, що Міклош не покусає мене по дорозі.

    — Постараюся тримати його на короткому повідку, — нервово розсміявся Ларрен.

    — Хей, я все чую! — пролунав обурений голос провидця.

    — Кщо чуєш, снідай і збирайся. Нам вже час.

    Крісс зітхнула. Шлях від Фламмаса до глухого села був не легкий, вона лишила всі речі в місті. І от знову дорога стелилася перед нею нескінченним полотном. Знову доводилося тікати, покинувши позаду непотрібний вантаж жалю. То ж тепер лишалося ретельно вибирати нове роздоріжжя. Травниця без коливань зачинила за собою двері і прошепотіла закляття, аби селяни не одразу помітили зникнення мешканців. Навряд чи вони стануть добрі, як дізнаються, що хтось тітку Єрі вдушив. Тому Крістіана скочила на коня позад Ларрена і міцно вхопила його за пояс. Ватеронуз виразно виднівся крізь туман.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.