Вечори не на тому хуторі

— Вакуло, а вона точно мертва?

— Так, Оксано, мертва. Але примари її пихи та ненависті ще досі блукають в тих руїнах. Та нечисть зиркає на нас, злиться, скаженіє та нічого зробити не може, — сказав Вакула, дивлячись у бік напівзруйнованої свиноферми за колючим дротом.

Чорні зіниці вікон тієї руїни раптом засвітилися червоним світлом. З неї в небо піднялася чорна хмара, зависла над свинофермою й трансформувалася у великий екран. На ньому з'явилися численні загони свиней, що йшли стройовим кроком та горлали пісню: "За свинячим ватажком ми йдемо усі рядком. За великі скрепні ночви зробимо, що він захоче!"

Загони свиней на екрані наближалися до дерев'яної вежі, ставали в чергу, підіймалися на неї сходами та стрибали звідти у велику м'ясорубку, що була внизу.

Біля м'ясорубки у золотому кріслі сидів великий свин. Він крутив її ручку й час від часу задоволено рохкав, дивлячись на свіженьку порцію фаршу, який виходив з кругленьких дірочок.

Потім той свин вирячив очі на Вакулу та Оксану, облишив м'ясорубку й простягнув до них з екрана свої ратиці.

— Тьху, згинь нечиста, — сказав Вакула та плюнув у бік свина.

Екран зашипів і розсіявся.

— Як твоя тітка живе на цьому кордоні? Жах! Пішли вже скоріше до неї, а то гостинців не дочекається. До речі, ти й мені подарунок обіцяв.

— Досі ще хочеш черевички від цариці?

— Ні. Не хочу. Вони тією куркою смердітимуть. Купи мені краще берці, як у Валерія Залужного.

Вакула усміхнувся й пригорнув Оксану до себе.

На небі зійшла різдвяна зірка.

03.12.2023