Міст між світами
В прозорій димці небокрай купався,
Там сяяв замок з гострими верхами…
Де час і простір розірвався,
Проклавши міст сріблястий між світами.
Туди я йшов, забувши втому.
Роки спливали, ніби миті…
Крізь краплі елю і міцного рому
Чарівні сурми грали у зеніті.
Та темні сили не дрімали,
Імлою вкривши світлі мрії.
Перевертні навкруг шугали,
Отруту відьми в казанах варили.
В тінистих хащах я блукав без тями,
Зеленим мохом обростало тіло,
Яке до крові роздирав кігтями,
І вже здавалось не боліло..
В тісній печері слухав грози,
Виття голодне хижих звірів,
Їх кров’ю гріючись в морози,
І засинаючи на шкірі.
У ніч бездушну, безкінечну
Іскристе світло сон спинило:
Створіння миле і безпечне,
Побачивши мене зраділо.
Я знову йшов, мов за зорею,
У темряві горіли крильця,
Вони несли крізь морок фею,
До замку, що колись мені наснився…
Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.