Кінець
- Молока, - тихо сказав я...
Не в змозі гледіти ані на Біргелера, ані на зацьковану рідну школу, я заплющив очі. Тільки кричав. Кричав! Волав! Протяжна літера "а", що її колись виводив різномаєм шрифтів, стала пігулкою від цього буремного нуарного світу.
Що мені ввели? Поступово стає спокійніше. Біль стихає. Бендорф палає. Місто палає!!! Я безрукий... Без ноги... Я?
Вмираю? За що? Смішно казати. Все не так героїчно, як в піснях й плакатах, уявленнях. Не так...
Гах. Бах. Ніі! Артур! Аксель! САНЧО!!! Сирена. Звуки вибухів й політу бомбардувальників.
Звук входячого до плоті скальпелю. Лікар каже: "Біргелере, допомагай виймати органи. Не встигнеш, я здам тебе начальству!"
Біль вернувся. Я помру тут - в свої Альма-матері, черговий солдат чергової війни. Кров змочує прилиплі брудні бинти, охолоджує.
Матінко, матусю, пам'ятаєш наш Райн? Чи стрінемось у небі? Ні, на Небесах не місце вбивцям, за Вас згрішив, за Вас умру.
Тату, батьку, не бийте сестричку, як мене. Тільки народжені - безгрішні.
Самотня сльоза, остання, скотилася моїм обличчям. Не бачити мені більше танцю блаватних волошок, не чути запаху лугів.
Біль зник. Я встав й пішов! На ногах стою обох і руки дві! Диво!
Ні. Ось там понесли мене лікар й Біргелер до інших. Вниз.
Помер.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!