Початок та Кінець
Коли помер останній годинникар, це мало хто помітив. Чоловік відійшов спокійно, уві сні. Люди не помітили жодних змін, окрім тепер вже вічнозакритих дверей майстерні годинникаря.
Годинники, на диво, не вийшли з ладу. Лише, поступово, майже непомітно для людського ока, почали йти все швидше та швидше. Кілька кмітливців зауважили різницю. Дехто з них вважав, що це на краще, частина, втім, все ж все ж намагались полагодити прискорений час.
Втрачене мистецтво годинникарства, як виявилось, ніколи та ніде не було описане, тож опанувати незнане навіть найбільшим умільцям було не під силу.
Годинники ж, продовжували прискорюватись. Часу у днях ставало все менше. Секунди, як і століття, ставали все коротші. Спершу людям подобалось, адже тепер робочий день зменшився, та й узагалі “менше часу щоб наробити дурниць”.
Не дивлячись на скорочені дні, обсяг роботи не змінився. Невиспані та втомлені, працівники щодня трудились лише для того щоб встигнути до дедлайнів та ввечері виснаженим впасти на ліжко. Виснажені важким днем, люди майже нічим не займались опріч, власне, професійної діяльності. Це дозволяло накопичувати значні статки та засинати з мріями про казкове життя після того надзвичайного останнього робочого дня.
Одначе, з самими снами були проблеми. З кожним днем почало зʼявлятись дедалі більше скарг на те, що восьми годин не достатньо щоб виспатись. Вихідні, зрештою, перевтілились у просто дуже довгий дводобовий сон, щоб бодай якось компенсувати втрачені сновидіння.
Кожне нове покоління людей виглядало дедалі хворобливіше. Синці під очима стали законодавцями моди, а поліфазний сон був головною темою до обговорень на будь-якому застіллі.
Стрімінговим сервісам довелось змінити подачу контенту. Древні фільми, зняті у період, коли час ще був непристойно повільним, довелось розділяти на кілька частин. Тож тепер такі шедеври кінематографу, як “Титанік” та “Смурфики в 3Д” були повноцінними серіалами. Завдяки талановитим монтажерам, кліфхенгери були вдало розвішені наприкінці кожного епізоду, змушуючи глядачів поглинути бодай дві серії за вечір.
Людство явно страждало від коротших годин, проте просто зупинитись та змінити стиль життя було явно не в стилі цієї життєвої форми. Занадто багато справ заплановано на день, тиждень, рік, життя, щоб вмістити туди ще й якесь “обдумування”.
Незабаром, одна древня “довга” доба почала почала вміщати у собі дві теперішні. Дні тепер ділились на “місячні” та “сонячні”. У народі їх ще часто називали сумними та веселими.
Єдине, що залишилось незмінним – це тривалість життя. Зважаючи на той факт, що інтервал між день народженнями скоротився вдвічі, це була досить моторошна динаміка.
На неї, однак, ніхто не звертав увагу, адже ніхто не памʼятав як та чому воно було раніше. Та ще й часу на те все звертати уваги точно не було.
Годинники прискорювались, а людство, неначе голодний гепард у погоні за антилопою, все намагалось його наздогнати. У короткий день вже навіть не вміщалась обідня перерва, а завше мотивовані спікери й досі розповідали як зробити свій день продуктивнішим. Врешті-решт, доба стала настільки короткою, що не те що сон, а просто відкрити очі стало недосяжною розкішшю.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!