Золота банка з конюшиною

Я сиділа у бабусі вдома. Тільки годинник порушував тишу, яка стояла в кімнаті. Бабуся уважно роздивлялась роздруковані фотографії з останніх сімейних подій, які я їй принесла, поправляючи свої маленькі, в тонкій оправі, окуляри.

Мені стало нудно, тому я встала і пішла до серванту. За склом стояли начисто витерті блискучі бокали. Хоч і по віку вони були добряче старше за мене, але вигляд мали вишуканий. Дуже естетичні бокали для шампанського одразу прикували мій погляд. Вони були не звичні нам тонкі та високі, а широкі і низенькі, схожі на ті бокали, в яких подають десерти. Бабуся, пам’ятаю, коли я була зовсім мала і на новий рік збиралась ще велика сім’я, діставала їх і розливала в них шампанське. І кожну хвилину уважно слідкувала за тим, щоб ніхто не розбив їх. Потім обережно мила, протирала спеціальною ганчіркою із натуральної тканини і ховала їх назад в сервант ще на рік. А зараз ці бокали не діставалися звідти вже, мабуть, років десять, якщо й не більше. Батьки давно вже розлучилися і роз’їхалися по іншим країнам, з деякими родичами просто перестала спілкуватися, а когось вже й нема. Мені стало дуже сумно, але в цю ж мить я побачила дуже цікаву банку. Це була скляна прозора банка із золотою кришкою, а в середині була свіжа і наче тільки зірвана чотирьохлисна конюшина. Мене ця банка дуже сильно манила в дитинсві, але бабуся ніколи нікого не підпускала близько до неї і казала, що прийде час, тоді й віддасть мені і розкаже, що це за чарівна золота банка з конюшиною.

- Бабусь. - Прогоняючи тишу, звернулась я до неї.

- Що, люба? - Теплим і таким лагідним голосом відповіла вона.

- Коли я була зовсім мала, ти обіцяла мені, що коли я виросту ти розкажеш мені, що це за золота банка з конюшиною. - Почала твердо питати я. - Мені вже через місяць тридцять років. Коли ти мені розкажеш? Навіть мама не знає, та ніхто не знає, що це за банка.

Бабуся видихнула і зробила паузу. Відклала фотографії на стіл, зняла окуляри, спокійно встала з дивану і підійшла до серванту. Мовчки відкрила зі скрипом скляні дверцята, дістала банку і з таким коханням подивилась на неї, як дивилась тільки на своїх дітей та онуків.

- Я хотіла тобі віддати її на день народження, але раз ти спитала, то виходить час саме зараз. - Бабуся перевела погляд на мене і кивнула в сторону дивана, заспрошуючи присісти.

Бабуся протягнула банку мені, зробила паузу, притягнула руки з банкою назад до себе і видихнула.

- Я скажу тобі так. - Почала вона. - Ця золота банка з конюшиною дуже особлива. Я все своє життя думала, що моя ціль, робити все задля того, щоб конюшина всередині жила, а тільки після сорока років я зрозуміла, що все життя робила все це тільки для себе. І я дуже вдячна цій банці. Звідки вона взялась в нашій сім’ї ніхто не знає. Вона передавалась із покоління у покоління.

- А чому маму ця спадщина пройшла повз? - Не втрималась я від цього запитання.

Бабуся видихнула і опустила очі:

- Вона не була готова оберігати конюшину, я занадто пізно зрозуміла сенс цієї банки, щоб показати правильний приклад життя їй, тому тільки тепер я бачу, що скоро вона вже зможе, але тобі вона потрібна вже зараз, у тебе ще все життя попереду і у тебе вже іноді виходить жити…жити для себе. Ти будеш вчитися цьому життю і навчиш свою маму прикладом.

Сказати, що я нічого не зрозуміла - це нічого не сказати. І я не розуміла до кінця, я щаслива від того, що нарешті ця чарівна банка дісталась мені, чи я в шоці від нерозуміння, що воно таке і що з ним треба робити. Вирішила розберусь по ходу справи.

Бабуся протягла мені банку, я взяла її і на мить наче відчула тепло та сяйво, яке йшло від банки, але я розумію, що це мені здалося. Я поклала банку до себе в сумку і почула смс-повідомлення, яке прийшло на мій смартфон:

«Я вже втомився сидіти чекати тебе в машині, давай збирайся вже!»

Це було повідомлення від мого хлопця. Я засмутилася, бо я і так зовсім рідко могла бачитися зі своєю ріднею, так ще й він не давав посидіти довше п’ятнадцяти хвилин.

«Ти ж можеш піднятися і посидіти разом з нами, в чому проблема, я не розумію.» - Відповіла йому я.

Відповідь прийшла дуже швидко, я навіть крізь текст на екрані відчувала його дратування:

«Ти знаєш, що мені не цікаві посиденьки з твоєю ріднею, тим паче, що я відчуваю, як я їм не подобаюсь! Або зараз же виходь, або я поїхав і добирайся додому сама як хочеш!»

Я дуже засмутилась і розізлилась, але не бажавши конфлікту, я почала збиратися. Бабуся явно засмутилась, але віднеслась до цього з розумінням намагаючись не показати мені свого суму.

По дорозі додому на мене чекав скандал. В принципі, як і завжди.

Вдома я дістала банку із сумки, щоб поставити її на видне місце, як раптом побачила, що конюшина наче трохи прив‘яла. Поливати чи ставити на сонце її не треба, казала бабуся, це просто лист, без коріння та землі. Але як його привести до тями, я все ще не знала. Ніякої інструкції мені не дали. Тому, не маючи настрою після сварки з хлопцем, я поставила банку на тумбу та пішла займатися своїми справами.

А далі йшли дні заповненні буденністю та звичними справами, день бабака один за одним. Дім, потім робота, потім знову дім, серіал перед сном і спати. Забула, ще ж обов’язково треба виправдовуватися за незрозуміло що перед хлопцем.

Нарешті настав мій улюблений час - вечір п’ятниці. Попереду два вихідних і я нарешті зможу відпочити. Останнім часом я відчувала себе дуже втомленою і не могла ніяк відпочити.

Я вже допивала пляшку свого улюбленого вина, на фоні грала музика вісімдесятих, як раптом мені прийшло повідомлення від менеджера компанії, де я працювала.

«Вибачаюсь, що так пізно. - Писала вона. - Я розумію, що у тебе завтра вихідний і були свої плани, але у нашої колеги захворіла дитина, тому б ти не могла її завтра підмінити?»

Мої очі наповнилися сльозами. Вино більше не здавалося смачним. Та й музика більше не приносила радості. Я так хотіла відпочити у ці вихідні, але відмовити я не можу. Довелося погоджуватися.

Я встала, підійшла до раковини і вилила залишки вина з бокалу. Проходячи повз тумбу я повернулась на золоту банку з конюшиною і завмерла. Конюшина стала ще більш зивяла. Я взяла прозору банку в руки.

- Ну що з тобою не так? Чого ти хочеш від мене? - В голос я почала розмовляти з банкою. Злість брала верх наді мною.

Я розуміла, що вона ні в чому не винна, тому вивільнивши трохи злість, я пішла спати, бо завтра знову треба буде рано прокидатися, а я це дуже не люблю робити.

Наступний день проходив повільно. Та й сам день був важким, справ було багато, а із-за накопиченої втоми втягнутися в роботу було важко. Тому по дорозі додому, я зайшла в магазин купити собі бомбочку для ванни, маску для обличчя та улюблені жилейні цукерки. Сьогодні мене очікував вечір релаксу і трохи часу для себе.

Зайшовши додому, я одразу направилась до ванни вімкнути теплу воду. А поки ванна набиралась, я пішла переодягатися і готувати все для релаксу.

Принесла свічі до ванни, запалила арома-палички, в гарну тарілку наклала смаколиків, налила бокал вина, висипала у ванну спеціальну сіль, піну та кинула бомбочку у воду. На фоні грали Aerosmith мою улюблену пісню “Crazy”, у ванні плавала жовта качечка і я опустилась у теплу воду.

Це була довгоочікувана насолода. Тепла вода обгортала моє тіло. В повітрі пахло прянощами та солодкими ягодами. Я зробила ковток свого улюбленого білого напівсолодкого вина, з’їла шматочок сиру з медом і заплющила, від задоволення, очі тихо наспівуючи пісню. Мені давно так не було добре. Я не хотіла, щоб це закінчувалося. Тому я потягнулась за книгою та приступила до її читання.

Книга була така цікава, що я й не помітила, як прочитала декілька розділів, а вода стала прохолодною. Тому я змінила воду і почала займатися різними процедурами.

Після прийняття розслабляючої ванни, я направилась до свого туалетного столика, де були різні засоби для догляду за шкірою та волоссям. Я не дуже полюбляла всі ці штуки, вони витрачали багато часу. Та й не дуже я вірила у їх дію, вважаючи це все маркетингом. Але наступали моменти, як зараз, коли хотілося попіклуватися про себе використовуючи все, що є.

Через деякий час я сиділа перед дзеркалом і милувалася собою. Мені здавалося наче моя шкіра та волосся світяться із середини. Я відчувала себе прекрасно і тому одразу згадала про золоту банку з конюшиною, яку не бачила зі вчора, і побігла до неї.

Моєму здивуванню не було меж. Лист конюшини виглядав набагато свіжішим, ніж до цього. Мені це підняло настрій. Бо я вже встигла злякатися, що  втрачу цю сімейну реліквію.

- Треба подумати і знайти зв’язок від чого він в‘яне, а від чого стає знову свіженьким. - Подумала я.

Мої думки розвіяв голос мого хлопця, який тільки но повернувся від друзів:

- Ти що, нічого не приготувала? Я голодний.

- Я була увесь день на роботі, коли я мала встигнути? - Твердо відповіла йому я.

- А я був з друзями в гаражі і тільки прийшов. А ти прийшла додому вже декілька годин назад. - Його голос почав переходити на крик і мене це вивело із себе. Я втомилась терпіти та мовчати, тому час висказатися настав.

- Послухай мене, любий, я працюю, щоб утримувати нас. Ти живеш у мене вдома і працювати не плануєш. Бо робота це ж не твоє. Ти шукаєш той самий бізнес, який з першого дня зробить тебе мілліонером. Спиш до обіду, а після їдеш або до друзів, або просто проїхатися на машині. Вдома ти нічого не хочеш робити, виправдовуючи це тим, що це моя квартира, а не твоя і ти нічого тут чіпати не можеш. І при цьому розказуєш мені про рівний бюджет, рівні обов’язки і тому подібне. Так може тобі було варто підняти свою дупу та приготувати поїсти? - Я не кричала, але казала твердо, щоб мене нарешті почули. Таке життя мене більше не влаштовувало. Кохання не було вже давно, якщо воно взагалі було, все трималось на якісь звичці та залежності, але більше я так не хотіла, тому мала почати щось змінювати.

- Значить ти так? - Істеричним тоном продовжував він. - Може тоді мене взагалі краще піти з твоєї квартири? - На останніх словах він зробив чіткий акцент.

- Може й варто. - Я відповіла зовсім спокійно. Настала та критична точка, коли мені було вже все одно. Я втомилась.

Він розвернувся і пішов збирати свої речі бубнівші без перестану, яка я жахлива жінка, партнерка, людина, господиня і тому подібне. Я не відповідала, а просто сиділа в кріслі і гортала стрічку свого інстаграму. Мені вже набридло. Я давно хотіла піти, але чомусь не могла наважитися, щось тримало мене. Було відчуття схоже на залежність: коли ти розумієш, що тобі це шкодить і нічого доброго в цьому нема, окрім которткострокових моментів, але розірвати не вистачає духу, постійно шукаєш виправдання цьому «злу».

Він швидко зібрав речі і пішов, кинувши в мене ключі від квартири, хоч і попасти в нього не вийшло, та повідомивши про те, що він заблокував мене всюди і щоб я не намагалась йому писати чи дзвонити, швидко пішов стукнувши голосно дверима, які по інерції відкрилися назад. Я спокійно попрощалась та закрила двері у нього перед обличчям. І що мене здивувало, я не те що не хотіла виясняти стосунки, як це було завжди, мене не лякало, що він знову йде, я не переживала, що робити далі, я просто думала про те, що як добре зараз буде, як я ввімкну свій улюблений серіал, який подобаєтся мені, а ні нам обом чи тільки йому, і буду просто насолоджуватися моментом. Мені подобався цей стан. Я відчувала легкість у своїх рухах. Я наче летіла на кухню за смачною романтичною вечерею один на один із собою. Я дістала свічку, гарно засервирувала стіл, оформила естетичну та смачну вечерю і поставила перед собою на стіл конюшину, яка стала повністю свіжою, як тоді, коли я тільки забрала її у бабусі.

- Я обіцяю, я розберуся з тим, що впливає на твоє життя. Але не зараз. - Тихенько звернулась до золотої банки я.

Наступного дня я вирішила зустрітися з подругою, яку давно не бачила. Мій, вже колишній, вважав, що вона погано на мене впливає.

Я ледь дочекалась вечора, щоб посидіти разом у неї вдома, випити вина та обсудити всі остані новини. Коротше кажучи, провести гарно час разом, як ми це робили раніше.

Десь за годину до зустрічі вона зателефонувала і сказала, що плани змінилися, тому ми йдемо в кафе з її знайомими. Сказати, що я була рада? Зовсім ні. Я хотіла поговорити і побути саме з нею вдвох, а не із її знайомими, яких я бачила пару раз, але ладно, я так вже за нею скучила, що це не міняє нічого.

Зустріч була теплою і ми одразу побігли до нашого улюбленого кафе. Я не встигла нічого ні сказати, ні запитати, як вони почали обговорювати плітки про якихось своїх знайомих, про яких я не в курсі. Драми були схожі на ті, що траплялися зі мною у підлітковому віці. Якась там дівчина, розказала чоловіку іншого, що та насправді була не вдома вчора, а гуляла з подругами і тепер у них сварка.

Я декілька разів хотіла поділитися своєю історією вчорашнього вечора, але я все ніяк не могла вклинитися в розмову, та і здається їм це не треба.

Я сиділа сумувала, допивала вже свій третій бокал вина, салат вже давно доїла і поглядувала на свій наручний годинник. Час йшов повільно. Як раптом, одна із знайомих повернулась до мене і запитала:

- От скажи, чоловік почав мало приділяти мені уваги, сильно розслабився, що я нікуди не дінусь, тому я з подругою зробила переписку типо з хлопцем якимось, щоб змусити його ревнувати, я ж правильно зробила? Чи треба було краще якесь фото типу з хлопцем іншим зробити?

Я хотіла сказати твердо і чітко «Ні», але прикусила язика. Їй ця відповідь була не треба. Тому я просто сказала, що я не та людина, яка дасть гарну пораду щодо стосунків. Але і ця відповідь її не дуже влаштовувала. А те, що я проти брехні та за розмову в стосунках нікому не було цікаво. Люди люблять постійно грати в якісь ігри.

Час підійшов до кінця. Увесь вечір я промовчала. Періодично гортала стрічку в соц.мережах намагаючись якось розважити себе. Вийшовши з кафе, моя подруга звернулася до мене:

- Слухай, я поїду з ними на таксі в одну компанію, якщо мій набере, скажи, що ми вдвох вирішили продовжити вечір у тебе вдома. Добре? Люблю тебе, зая.

Мені так не хотілось з цим погоджуватися, але я не могла. Це ж подруга і я мушу їй допомогти, навіть, якщо не хочу цього.

Додому я вирішила дійти пішки. Прогулятися подумати. По дорозі недалеко від кафе сиділа старенька бабуся і продавала конвалії. Я їх так люблю, але мені давно їх ніхто не дарував. Я вже пройшла повз, як раптом мене наче вдарило струмом і я повернулась назад. Ніхто ж не забороняє мені купити той букет для себе самостійно? Букет коштував копійки, тому я попросила бабусю не давати мені решти.

Настрій це мені трохи підняло, але не зовсім. Я так занурилась у свої думки, що не помітила, як вже опинилась вдома. Сльози підступали до моїх очей. Для мене вечір вийшов зовсім не дуже.

Я взяла скляну вазу, набрали води і поставила в неї букет та навіть усміхнулася трохи вдихаючи аромат конвалій.

Я підійшла до золотої банки з конюшиною і розплакалась сівши на підлогу, побачивши, що листок знову прив‘яв. Я так просиділа хвилин п’ять, поки сльози не закінчилися і геніальна думка не завітала до мене. Я швидко піднялась з підлоги і подивилась на банку в своїх руках.

- Я здається зрозуміла, як ти працюєш! Але як це перевірити?

Я почула звук повідомлення на своєму смартфоні. Це був чоловік подруги з запитанням: «Вона у тебе?». А ось це була гарна нагода перевірити роботу конюшини.

Я взяла телефон, щоб подзвонити подрузі і повідомити про те, що я не хочу брехати, я не хочу бути втягнутою в якісь їхні драми, тому брехати її чоловіку не буду. Але слухавку взяв якийсь хлопець, на задньому фоні грала голосно музика, стояв жіночій сміх. Я попросила його дати слухавку подрузі, але почула у відповідь якісь грубі слова. Тому я закінчила розмову і написала повідомлення подрузі, що я відповім її чоловіку, але не скажу де вона із ким, і що в неї є час придумати якусь нову брехню. Відповіді звичайно не було. Тому я відповіла її чоловіку просте:

«Ні.»

«А ти знаєш де вона?» - Одразу відповів той.

« Ні, не знаю.» - Я і справді не знала де вона і з ким зараз.

«А можеш подзвонити їй і типу для себе спитати де вона, а потім мені розказати?» - Стояв на своєму він.

Я подивилась на золоту банку з конюшиною, видихнула і наважились вперше, мабуть, в житті відмовити:

«Вибач, але я не буду цього робити. Ваші стосунки - це ваші справи і розбирайтесь, будь ласка, самі.»

Після цього повідомлення я отримала блоковування себе від чоловіка подруги, але саме головне - конюшина знову стала свіженькою! Це спрацювало! Але треба впевнитися.

Я відкрила сторінку в інстаграмі тренерки з йоги, до якої я вже дуже давно хотіла потрапити, але чогось відкладала на потім, і написала їй щодо запису. Подивилась на конюшину, а вона наче сяяти стала.

Я подивилась на годинник, ще було не дуже пізно, тому одразу зателефонувала бабусі.

- Алло, бабусь, золота банка з конюшина залежить від моєї любові до себе? - Схвильовано спитала її я.

- Яка ти швидка. Трохи більше ніж за тиждень зрозуміла, як воно працює. Я пишаюся тобою. Так, люба, ти права. Ця золота банка з конюшиною працює, як індикатор твоєї любові до себе, показує те, як ти цінуєш себе та поважаєш. Не забувай, навкруги багато людей, яких ти любиш, але найголовніша людина у твоєму житті - це ти! Не забувай піклуватися й про себе також!

Я лежала щаслива у ліжку після розмови з бабусею, тримаючи в руках, дивилась на прекрасну золоту банку з конюшиною, яка точно тепер змінить моє життя на краще.

Кінець

Редакторка: Жанна Александренко

Ілюстрація: штучний інтелект

Автор: Ангеліна Александренко