Зміст
  • Розділ 01 : Повернення
  • Розділ 02 : Сніданок
  • Розділ 03 : Подорож
  • Розділ 04 : Дівчина
  • Розділ 05 : Розмова
  • Розділ 06 : Церемонія
  • Розділ 07 : Результати
  • Розділ 08 : Оцінювання
  • Розділ 09 : Розмова з бабусею
  • Розділ 10 : Невиправдана нагорода
  • Розділ 11 : Подорож до міста.
  • Розділ 12 : Прибуття.
  • Розділ 13 : Маєток і його мешканці
  • Розділ 14 : Близнюки
  • Розділ 15 : Ткач Долі.
  • Розділ 16 : Ранкова рутина
  • Розділ 17 : Розмова в машині
  • Розділ 18 : Проблема
  • Розділ 19 : Кліше
  • Розділ 20 : Арія
  • Розділ 21 : Тільки одна.
  • Розділ 22 : Фіолетовий
  • Розділ 23 : Закупи
  • Розділ 24 : День народження
  • Розділ 25 : Біда
  • Розділ 26 : Нічні справи
  • Розділ 27 : До гори.
  • Розділ 28 : Посеред Лісу
  • Розділ 29 : Підземелля
  • Розділ 30 : Зла отрута для чоловіків
  • Розділ 31 : Маргарет
  • Розділ 32 : Угода
  • Розділ 33 : Прискорений курс
  • Розділ 34 : Лікування?
  • Розділ 35 : Бос
  • Розділ 36 : Результати
  • Розділ 37 : Арешт
  • Розділ 38 : Барон
  • Розділ 39 : Дільниця
  • Розділ 40 : Алекс
  • Розділ 41 : Стіл перевернули
  • Розділ 42 : Велике пограбування
  • Розділ 43 : Накази Бабусі абсолютні
  • Розділ 44 : Лігво Коханців
  • Розділ 45 : Велика гра
  • Розділ 46 : Дівчата
  • Розділ 47 : Пірнання
  • Розділ 48 : Дівчина в Підземелля Павуків.
  • Розділ 49 : Душевна розмова
  • Розділ 50 : Напад
  • Розділ 51 : Доля
  • Розділ 52 : Ще Один
  • Розділ 53 : Віві
  • Розділ 54 : Чорна вдова
  • Розділ 55 : Вечеря в дома
  • Розділ 56 : Думки під покровом ночі
  • Розділ 57 : Хлопець
  • Розділ 58 : Відголоски минулого
  • Розділ 59 : Зустріч в Автосалоні
  • Розділ 60 : Сестра
  • Розділ 61 : Те, що сталось після
  • Розділ 62 : Вечірка
  • Розділ 63 : Міра
  • Розділ 64 : Пізня вечеря
  • Розділ 65 : На острів
  • Розділ 66 : Зоя
  • Розділ 67 : Переговори
  • Розділ 49 : Душевна розмова

    Віктор під здивованим поглядом дівчини дістав кинджал і без жодних фокусів почав різати мотузки.

    — Ти що взагалі страх втратив?!

    Альфа хотіла схопити спис та проткнути його, але він кинув на неї погляд і посміхнувся.

    — Контроль.

    Наступної миті її тіло, замерзло, і вона стала його полонянкою без можливості поворухнути жодною кінцівкою, чи сказати хоч слово.

    "Ні! Не може бути, ні! Як в нього могла бути ця навичка! Ні я не буду знову рабинею, ні!"

    Він спокійно розплутався та став на тверду землю. І підійшов до неї та ніжно доторкнувся, до її численних шрамів та обережно провів рукою.

    — Доля тебе сильно потягала, гадаю, нам буде, про що поговорити.

    Раптом купа уламків здригнулась і кілька камінців скотились на землю. Залишаючи його дещо здивованим, він розвернувся та подивився у тому напрямку.

    — Алекс. Я про тебе не забув, клянусь. Альфа допоможи мені.

    Вона у свідомості спостерігала, як її тіло наче маріонетка, незграбними кроками підійшло до купи, та почало її розгрібати, щоб дістати гарненького хлопчика.

    — Ось бачиш, можеш коли хочеш!

    Віктор засміявся дивлячись на непритомну, дівчина та ляснув Альфу по дупці, перед тим як схопити Алекс у принцесу та піти до храму.

    — За мною.

    Вона слухняно пішла за ним до храму великі ворота якого ховали за собою простору залу, що поєднувала кілька кам'яних келій, в одній з них на пошарпаному, дивом збереженому часом, килимку він поклав Алекса. Та перевірив її стан.

    "Справи набагато добре, ніж ножна було очікувати, скоро прокинеться. Все ж нащадок є нащадок."

    Він обережно поправив її одяг не забувши кинути останній погляд, та злегка облизати губи. У залі на нього чекала беземоційна Альфа, що дивилась в порожнечу. Віктор дістав стілець та сів перед нею.

    — Свобода.

    Дівчина наче прокинулась від довгого сну кинула вбивчий погляд на нього, але не підняла зброї й стала очікувати, що буде далі.

    — Розумна дівчинка, мені подобається. А тепер сідай, і ми нарешті поговоримо як цивілізовані люди.

    — Хіба цивілізовані люди поневолюють інших?

    Вона сіла перед ним та зневажливо подивилась, на що він дещо здивовано підійняв брову та подивився у відповідь.

    — Хіба цивілізовані люди намагаються з'їсти інших? Тим паче знаючи, що в мене твої сестри. Ти знаєш, що це таке?

    Віктор дістав перстень Малих Майстрів та похитав перед нею. Вона здивовано розширила очі, але швидко кліпнула та похитала головою і її погляд став ще більш болючим. Він видихнув та сховав перстень.

    — Це не працює, доведеться йти довгим шляхом. Хто навчив тебе? Хто дав тобі знання про світ, про бойові мистецтва та про родовід фон Вайзе?

    Альфа лише відвела погляд, але нічого не сказала. Віктор зітхнув та ще раз уважно на неї подивився шрами зникали один за одним, багато з них сліди укусів павуків та наслідки розваг Тітуса. Його погляд зачепився за пов'язку і він міг сказати з досвіду, що око не відновлюється просто так.

    "Вона дійсно багато пережила, але це справді цікаво"

    [Ім'я Альфа / Луїза фон Розен]

    "Зазвичай система відображає лише одне ім'я, те яке людина вважає справжнім. Але в неї їх два, Схоже вона ще не зовсім відмовилась від минулого. З цим можна працювати."

    Віктор посміхнувся, частини пазла ставали на свої місця. Вона фон Розен, гравець з народження, що має божевільну статистику, і як кажуть їх повноваження збільшуються одразу коли вони досягають ліміту, мінус їм потрібно у сто разів більше досвіду ніж іншим.

    "Але чого її родовід заблокований? Через це вона втрапила до рук Тітуса? І його навичка не спрацювала на повну."

    — Ти знаєш як звали дівчат до того як ти їх зустріла? Тітус погрався з їх спогадами.

    — Ні коли він заводив їх до кімнати їх спогади були стерті.

    Віктор помітив переживання та турботу за них, і дещо задоволено кивнув головою.

    — Зрозуміло. Що ж гадаю годі Ігор. Ти Альфа чи Луїза?

    Він сів та склав руки перед собою, та серйозно на неї подивився. Альфа здригнулась і шоковано подивилась на нього, а потім опустила голову і тремтячим голосом прошепотіла.

    — Звідки, ти знаєш?

    Віктор лише посміхнувся та продовжував дивитись на неї. Вона вперше почала тремтіти, наче боялась цього погляду.

    — Ти не відповіла. Ти ж знаєш, що я можу змусити тебе відчути таки біль, що ти благатимеш про смерть?

    Вона нічого не сказала і тремтіння пробігло по її тілу. Він відкинувся на стільці та подивився на неї шукаючи, хоч щось.

    — Або я можу віддати тебе членам ради. Чув за вашу голову висока нагорода.

    — Спершу ти повинен вибратись з підземелля.

    Вона кинула на нього погляд сповнений ненависті та плюнула трохи в сторону від його обличчя.

    — Я про це не переживаю, ти знаєш хто такий нащадок?

    Альфа відскочила від нього наче від чуми та тремтячи дивилась, сідаючи на підлогу та хапаючись за волосся.

    "Ні, я приречена. Нащадок очистить обов'язково очистить підземелля, а ці виродки, використають як матку, щоб сплести свій родовід з моїм."

    Тремтячи від страху вона не помітила співчутливого погляду Віктора він розумів її страх і досі продовжував тремтіти, коли згадував той час.

    — Що ж на твоє щастя їх нагорода мене зовсім не цікавить на відміну від тебе. Я дам тобі шанс помститись, я сховаю тебе та дам набратись сил, але ти станеш моїм вірним слугою.

    Вона заспокоїлась та помітила, що Віктор стояв перед нею та простяг руку.

    — Жодного інтиму. З моїми сестрами також. І дозволиш їм жити справді нормальним життям.

    Його посмішка сіпнулась, але він кивнув.

    — Я поважатиму їх та твій вибір та бажання.

    Вона хмикнула, та посміхнувшись схопила його руку

    — Наче це колись станеться.

    Вона могла сказати, що він чесний з нею. і що в неї справді немає особливого вибору. Але може їй справді вдасться хоч трохи захистити своїх нових сестер. Віктор посміхнувся він не хотів змушувати, бо кожен рано чи пізно знайде свій вихід як заламати кайдани. І він не хотів би бути поруч у цей час, тим паче якщо в них не було більш менш дружніх стосунків. Він допоміг їй встати ти повів до іншої келії де попросив її сісти поруч.

    — А тепер ти скажеш мені, звідки ти дізналась про мій родовід?

    Вона деякий час вагалась, а потім похитала головою та склавши руки перед собою подивилась на нього.

    — Ти можеш мені пообіцяти, що не станеш ворогом фон Ріхтер

    — Якщо вони не зроблять цього першими. Обіцяю.

    Альфа схвально кивнула, дещо принизливо посміхнулась.

    — Ти чув про перенесення пам'яті?

    Віктор кивнув, а потім стукнув кулаком по долоні та подивився на неї.

    — Це через неї у тебе стільки навичок на нульовому рівні?

    — В тебе навичка оцінки! Ось як ти дізнався. Я повинна була здогадатись.

    Вона шоковано подивилась на нього та схопилась за голову, щоб обпертись руками на коліна й розпачливо подивилась у підлогу Віктор поплескав її по спині та посміхнувся.

    — Звичайно. А тепер розкажеш, що саме сталось з тобою, через, що ти пройшла?

    — Так, це не проблема. Якщо я не помиляюсь я народилась десь за місяць до того як моя сім'я була знищена. Я одна з насінин. Все, що я знаю я дізналась через кристал, як і мої навички. Старійшини використали все, що зберігалось у скарбниці.

    Вона хмикнула, і сльози з'явились на куточках її очей,

    — Але лише кілька насінин було посіяно. Нас відправили у супроводі захисників у різні частини світу.

    — Що сталось з іншими?

    — Вороги були занадто стрімкими. Патріарх та останні захисники спалили їх, щоб вони не дістались ворогу. Так сказав мені мій захисник.

    Віктор хотів її обійняти, але вона вовком поглянула на нього і він швидко прибрав руку.

    — Це через, те що ви захотіли панувати, світом.

    — Брехня! Ми...

    Віктор їй посміхнувся та коли вона зіскочила з кам'яного ліжка схопив за руку. Й посадив назад, хоча мав визнати, вона йому це дозволила зробити.

    — Я знаю, знаю. Розкажи мені, що сталось.

    — Справді?

    — Справді.

    Альфа замерзла і шоковано на нього дивилась. Після чого вона посміхнулась, а з її очей потекли сльози які він обережно витер.

    — Розповідай, що сталось?

    Віктор мав лише приблизне уявлення про те, що сталось тоді насправді. Більшість архівних записів були написані фон Цвей, що завжди в нього викликало підозри, і зараз він збирався, або підтвердити, або розвіяти.

    — Це була пастка фон Цвей.

    — Ти можеш мені розповісти подробиці? Моя сім'я зараз у них на прицілі.

    Альфа шоковано подивилась на нього, а потім згадуючи щось заговорила.

    — Як ти знаєш, це сталось близько двадцяти років тому. Вони виконали всі приготування після відходу фон Кроне. За кілька днів частина старійшини, елітних бійців цілковито підкорились волі фон Цвей і віддали наказ солдатам сім'ї почати війну, було багато тих хто підтримав їх добровільно, бо давно очікував на цей шанс. Народжені, щоб правити.

    Вона хмикнула, а Віктор ніяково посміхнувся. Він пережив багато зустрічей з подібними хлопцями.

    — Наступним етапом були сплячі агенти, поки сім'я була в паніці й намагалась зупинити війну, вони почали різанину. Деякі старійшини та патріарх, були шоковані та почали діяти занадто пізно, бо не знали, хто може бути зрадником. В надії вони намагались звернутись до ради по допомогу, але...

    — З'явились фон Цвей?

    Вона кивнула.

    — Так, фон Цвей надіслали своїх людей, що написали брехливий звіт. І почали звинувачувати нас у всіх гріхах світу. І останнім акордом були війська придушення на чолі з патріархом, фон Цвей.

    — Зараз колишнім, якщо я не помиляюсь десь місць тому трон посів новий.

    Віктор посміхнувся і подивився у стіну на проти під її дещо шокованим поглядом.

    "Місяць? Він оголосив про це одразу, чи..."

    Вона не стала продовжувати думку, відчуваючи, що це занадто абсурдно, але її погляд на нього змінився.

    — Сім'я знищена, а ти з захисником на самоті у великому світі, що сталось далі? Чого твоя статистика заблокована?

    — Для мого захисту, рада, отримала якийсь метод, що дозволяє їм знайти нас. Ми намагались відправляти прості загони для диверсій, але їх швидко виявляли, тому патріарх, побоюючись найгіршого запечатав насіння.

    В цей мент, вона здригнулась, а в очах з'явились сльози.

    — Печатка трималась, і все було добре, до одного дня.

    — Печатка пробилась?

    — Так, буквально на секунду, але раді цього вистачило, щоб вже через кілька годин за нами була погоня. і мій наставник пішов виграти мені час, я не знаю, чи можна це назвати везінням, але тоді мене схопили люди товстуна.

    Віктор кивнув він потроху вимальовував картину, але дещо не сходилось.

    — Чого в тебе замок пошкоджений до дев'яноста відсотків?

    — Ти й це бачиш?! Це через підземелля. І тому я тут сиджу, замість того щоб вибратись.

    Вона вдарила кулаком по стінах та подивилась на нього.

    — Я не можу навіть поборотись за своє життя, бо не можу повністю його розблокувати. Тому, якщо не можеш мене захистити, будь ласка, вбий. Я не хочу тієї долі.

    Вона пронизливо подивилась на нього, на що він кивнув, а потім посміхнувся та хлопнув по плечу.

    — Не турбуйся про це, я можу як повністю його заблокувати, так і відкрити. Зрештою це я твій господар. Але якщо я відкрию його ти повинна бути поруч, щоб я міг приховати тебе своєю навичкою.

    Зухвало сказав він кладучи руку на свої груди та підіймаючи носа до гори. А в її очах запалився слабенький вогник надії.

    — А тепер розкажи мені головне, ти знаєш як твоя сім'я втрапила на гачок?

    — Паразит. Фон Розени пішак фон Цвей сиділи в нас під боком, і ми мали з ними багато політичних і простих шлюбів. Ці сволоти використовували паразита, якого підсаджували своїм нареченим у шлюбну ніч. Він міг жити в тілі жертві роками, чекаючи на активацію. Щоб в один день підкорити її повністю новому володарю на десть днів.

    — А потім?

    — Смерть,

    Віктор похмурнів, й прокручував сімейні звіти учасників тих подій шукаючи підтвердження. І тут знову був слід фон Цвей.

    "Вони використали дивний метод, щоб знищити лідерів та деяких польових командирів, це змінило ситуацію на полі бою, так ось, що це було."

    Він подивився на Альфу, що зацікавлено дивилась на нього.

    — Якщо вони мають такий інструмент, тоді чого танцюють під дудку фон Цвей?

    — Бо вони слабкі, хіба це не очевидно? Їх метод дозволяє пробудити лише Призивача. А ті хто підсаджує паразита повинні бути незайманими та виношувати його цілий рік, кожен їх план це довгостроковий на кілька років в майбутнє, щоб втілити щось подібне знову. Що з тобою?

    Віктор сидів і не міг не посміхатись, він читав про цього паразита в архівах і знав його небезпеку, через, що сміх накривав його знову і знову. Через деякий час коли Альфа вже дивилась на нього як на божевільного він ледь стримуючи сміх та поправляючи костюм заговорив.

    — У мене наречена фон Розен, і як я нещодавно дізнався вона спить з іншими за моєю спиною. Я не можу припинити уявляти обличчя її матері коли вона про це дізнається.

    Альфа спочатку стримувалась, а потім почала сміятись як і Віктор.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.