Зміст
  • Розділ 01 : Повернення
  • Розділ 02 : Сніданок
  • Розділ 03 : Подорож
  • Розділ 04 : Дівчина
  • Розділ 05 : Розмова
  • Розділ 06 : Церемонія
  • Розділ 07 : Результати
  • Розділ 08 : Оцінювання
  • Розділ 09 : Розмова з бабусею
  • Розділ 10 : Невиправдана нагорода
  • Розділ 11 : Подорож до міста.
  • Розділ 12 : Прибуття.
  • Розділ 13 : Маєток і його мешканці
  • Розділ 14 : Близнюки
  • Розділ 15 : Ткач Долі.
  • Розділ 16 : Ранкова рутина
  • Розділ 17 : Розмова в машині
  • Розділ 18 : Проблема
  • Розділ 19 : Кліше
  • Розділ 20 : Арія
  • Розділ 21 : Тільки одна.
  • Розділ 22 : Фіолетовий
  • Розділ 23 : Закупи
  • Розділ 24 : День народження
  • Розділ 25 : Біда
  • Розділ 26 : Нічні справи
  • Розділ 27 : До гори.
  • Розділ 28 : Посеред Лісу
  • Розділ 29 : Підземелля
  • Розділ 30 : Зла отрута для чоловіків
  • Розділ 31 : Маргарет
  • Розділ 32 : Угода
  • Розділ 33 : Прискорений курс
  • Розділ 34 : Лікування?
  • Розділ 35 : Бос
  • Розділ 36 : Результати
  • Розділ 37 : Арешт
  • Розділ 38 : Барон
  • Розділ 39 : Дільниця
  • Розділ 40 : Алекс
  • Розділ 41 : Стіл перевернули
  • Розділ 42 : Велике пограбування
  • Розділ 43 : Накази Бабусі абсолютні
  • Розділ 44 : Лігво Коханців
  • Розділ 45 : Велика гра
  • Розділ 46 : Дівчата
  • Розділ 47 : Пірнання
  • Розділ 48 : Дівчина в Підземелля Павуків.
  • Розділ 49 : Душевна розмова
  • Розділ 50 : Напад
  • Розділ 51 : Доля
  • Розділ 52 : Ще Один
  • Розділ 53 : Віві
  • Розділ 54 : Чорна вдова
  • Розділ 55 : Вечеря в дома
  • Розділ 56 : Думки під покровом ночі
  • Розділ 57 : Хлопець
  • Розділ 58 : Відголоски минулого
  • Розділ 59 : Зустріч в Автосалоні
  • Розділ 60 : Сестра
  • Розділ 61 : Те, що сталось після
  • Розділ 62 : Вечірка
  • Розділ 63 : Міра
  • Розділ 64 : Пізня вечеря
  • Розділ 65 : На острів
  • Розділ 66 : Зоя
  • Розділ 67 : Переговори
  • Розділ 50 : Напад

    Це дув пізній ранок коли Лінда прокинулась від стуку у двері.

    — Хто там у біса?! Я сплю!

    Роздратовано розплющила очі та подивилась на двері, та хапала телефон з тумбочки, щоб перевірити котра година і чи не прийшли їй якісь інші повідомлення від Біла. Вони переписувались до самого ранку, і зараз не хотіла нічого робити.

    — Вибачте, що турбую юна панночко, але моя пані, хоче бачити вас у своєму кабінеті.

    Лише однієї згадки її про Амелію, вистачило, щоб вона встала по струнці, та швидко одяглась. Проклинаючи її про себе й вибігаючи з кімнати до кабінету. Лінда встала перед дверима, та обережно постукала.

    — Заходь, не стій за дверима.

    Амелія радісно запросила її до кабінету сидячи у розкішному кріслі за столом та тримаючи у руках журнал незвичної форми.

    "В неї гарний настрій це добре, дуже добре. Але що сталось?"

    Лінда обережно увійшла та встала перед столом, в присутності матері, вона без наказу наважувалась хіба що дихати.

    — Сідай, я маю для тебе воістину чудові новини, але треба буде деякі плани скоригувати.

    — Це?

    — Планів про твого нареченого. Невже ти могла подумати, що я викликала б тебе, якби справа йшла не про нього?

    — Ніяк ні.

    — Розумна дівчинка, годі стояти, я ж вже сказала тобі сісти.

    Лінда, знайшла стілець та сіла на деякій відстані перед столом. Амелія задоволено кивнула і поклала журнал на стіл та нахилившись наче для молитви склала руки у замок.

    — Я думала, що твого нареченого потрібно прибрати.

    — Так, треба і швидко. Білл скоро приїде, а я ....

    Лінда яка радісно посміхалась і мрійливо говорила доволі швидко замовкла, під холодним поглядом Амелії.

    — Ти мене здається погано почула. Я сказала, думала. Білл більше немає значення. Тітус брехав тобі. візьми подивись.

    Вона посунула дивний журнал вперед на край столу, Лінда зацікавлено та обережно підійшла та розгублено подивилась на Амелію

    — Це?

    — Щомісячний журнал фон Вайзе. Тут вони вихваляються всіма досягненнями за останній місяць.

    Зневажливо сказала вона і відкинулась на спинку, Лінда ж почала його енергійно гортати, шукаючи, щось цікаве поки не зупинилась на сторінці з закладкою, Блідолиций юнак з фіолетовим волоссям, що власно сидів на кріслі.

    — Бачиш, про що я говорила. Він виявився зовсім не марним. Я не знаю, який в нього клас чи повноваження. Але точно відомо одне він дуже сильно вразив Енн, що вона надала йому елітний статус.

    Дівчина спершу не повірила, але чітко могла прочитати химерні каліграфічно древні написи на сторінці. Прямо над фото

    "Елітні спадкоємці. Віктор фон Вайзе."

    Легке тремтіння пробігло по її тілу коли вона читала ці слова і дивилась на фото.

    "Це не може бути він. Невже він так змінився після того, як став гравцем? Ні це повинен бути якийсь план, змова. Не міг це невпевнений ідіот стати таким."

    Вона закусила губу та подивилась на Амелію, але слова не виходили та вона деякий час як риба просто відкривала та закривала рот.

    — Я знаю, як ти шокована, я була такою самою кілька хвилин тому. Ти подивись який він гарний, і тут одне з двох, він або повністю пробудив свій родовід, або в нього висока статистика краси. І я впевнена, що він займе вагому позицію у сім'ї в наступному.

    — Чи може це бути прости інтрига старої?

    Лінда не хотіла у це вірити, але не могла відвести очей від фото, та щось не давало їй спокою.

    "Він гарний, навіть гарніший за Тітуса, Але в ліжку він був непоганий."

    Лінда закусила губу та злегка опустити руки, щоб в наступну мить зціпеніти, та подивитись на Амелію, що вдарила по столу рукою.

    — Ідіотизм, навіть думати про подібне, за нею спостерігають занадто багато очей І вона не захотіла б возитись з правилами, не зараз. Це означає, що він свій титул заслужив. Шкода не він претендує на титул патріарха, а його старший брат.

    Лінда лише кивала не розуміючи, про що вона говорить.

    — Отже, слухай сюди. Ти повинна знайти шанс зблизитись з Віктором.

    — Ой, а як же Білл?

    — Забуть про нього, ми не повинні втрати цю можливість. Віктор не повинен дізнатись, що ти крутиш романи за його спиною.

    Лінда шоковано відкрила очі та подивилась на неї. Та відвела погляд.

    — Але я вже обіцяла Білу, що буду його дівчиною, навіть надіслала кілька фото.

    Від цього Амелію знатно перекосило, а її рука вже хотіла дати їй ляпаса, як раптом зупинилась і відкинувшись подивилась на стелю.

    "Вона занадто розпусна і тупа. Саме через це Матріарх, не дає їй вагомого статусу, залишаючи на других ролях попри непогані результати."

    Через це Лінда не була навіть близько занурена у стан речей, і могла спричинити багато проблем.

    — Хм, а це можна непогано розіграти. Почни ігнорувати Біла, і напередодні школи напиши:" Віктор наполягає на одруженні, і я як його наречена не можу його осоромити. Вибач, але ми повинні розірвати всі зв'язки."

    — Але це ж розсердить його.

    Стурбовано заговорила Лінда дивлячись на Амелію, що широко посміхалась.

    — Звичайно, з його характером так і повинно бути. Він викличе Віктора на дуель, а далі будь-що-будь, це нам на руку.

    — Але тоді мій шлюб буде зруйновано!

    Лінда зіскочила зі свого місця, та підійшла до столу. Амелія кинула зневажливий погляд на неї.

    — Не зовсім. Якщо дуель закінчиться нічиєю, або Віктор уб'є Біла, ти будеш з ним, бо це саме Білл кинув виклик. Якщо ж Білл уб'є Віктора, то я зможу просунути тебе на роль дружини Майка, брата Віктора, в нього будуть непогані шанси зайняти місце Патріарха.

    — Але Майк мені зовсім не подобається, він має якусь пристрасть до повій!

    Амелія зустріла її німим питанням :"І що тебе не влаштовує?" Від чого вона відступила та схилила голову. Вона відчула, що Білл вже програв бій навіть не почавши.

    — Це все, що я хотіла до тебе донести. Але доля може змінитись будь-якої миті, мені треба порадитись з Матріархом. Можеш йти.

    — Так, звісно. А я можу взяти журнал?

    — Бери якщо хочеш. І я ж не повинна тобі нагадувати, щоб ти за всяку ціну берегла свою невинність, до весілля? А окрім цього ти вільна робити все, що хочеш.

    Лінда оніміла і лише повільно кивнула, щоб наступної миті схопити журнал та побігти до підвалу, щось собі наспівуючи.

    Тим часом на іншому краю міста Троє чоловіків повільно йшли до маєтку на околиці міста. Двоє юнаків мали лихварський вигляд і один чоловік середніх років більш схожий на мудреця з короткою бородою. Вони дуже дивно виглядали на вулицях міста у своїх мантіях

    — Ти певен, що він саме тут?

    — Так, старійшино. Я слідкував за машиною, вони забрали його з дільниці до ресторану, а потім прямо сюди. Я всю ніч спостерігав, ніхто ще не вийшов, тому він повинен бути там.

    Чоловік кивнув та перевів погляд на іншого юнака, що збирав інформацію.

    — Ти знаєш, хто тут живе?

    — Якийсь багатий хлопець, і кілька служниць. Нічого важливого.

    — Це добре, що ж ходімо в середину поздороваємось. Організуйте стрій та стежте за оточенням.

    Чоловік пішов до воріт з високо піднятою головою, і на пів шляху його окликнув охоронець, що вийшов з-за кущів застібаючи ширінку.

    — Чим я можу вам допомогти?

    — Бачте, я шукаю Алекса гарненького хлопчика він загубився, і ми почули, що він приїхав сюди. Ми його двоюрідні брати.

    — Так, я бачив його вчора. Він справді гарненький, але я повинен попросити вас зупинитись тут, далі приватна власність.

    Він зневажливо дивився на них, як на божевільних, чистячи мізинцем вухо. Чоловік помітив як учень поставив один з прапорів позаду охоронця і посміхнувся.

    — А чий це особняк?

    — Зазвичай я не повинен це розкривати, але для вас зроблю виключення, Це маєток Віктора Білого. Нового генерального директора Медіа Горизонтів.

    Він підняв носа, не розуміючи, що чоловік перед ним повністю байдужий і на його обличчі з'явилась розслаблена посмішка.

    — Якщо ви родичі того хлопця, я можу подзвонити в маєток і повідомити про вас, але якщо господар розсердиться мене можуть покарати. А я цього не хочу, але ви можете мене вмовити.

    Він посміхнувся та руками попросив грошей, на що чоловік погладив борідку і посміхнувся.

    — В цьому немає потреби.

    Охоронець не помітив як і коли це сталось, але у руках старця, з'явився меч. І наступної миті товсті металеві ворота почали розсипатись, шокований охоронець хотів відступити й схопитись за телефон, але він не зміг зробити більше кроку, як розсипався на фрагменти.

    "Це кінець? До біса, в мене ширінка досі розстібнута."

    Лілі перевіряла дівчат які тренувались під настановами Гільди. Зараз вони проводили відстріл цілей у підвалі тренажерної зали. Хоча ще був помітний страх та скутість рухів, загалом Гільда була задоволена.

    — На сьогодні з цим закінчено. Ви повинні трохи поїсти та відпочити. В нас ще є чим зайнятись.

    Близнюки, що прийшли повідомити, про сніданок завмерли на місці та вирівнялись по струнці, варто було їм лише помітити погляд та посмішку Гільди. Вона на це гордо і схвально кивнула.

    "Ех, якби мене зараз побачила наставниця."

    Вона хлопнула у долоні, щоб розморозити близнюків та пішла до Лілі.

    — Тепер приберіть зброю та....

    Вона не закінчила і поклала руку на кинджал, що був захований в її одязі. Лілі також приготувалась до бою й активувала навичку.

    — Хтось використав формацію. Дівчата тримайте зброю на готові, Бета ти за головну. Міс Лілі, Мана, Міна гадаю нам варто привітати гостей.

    Лілі кивнула та пішла слідом за нею. Близнюки схопили кілька автоматичних гвинтівок зі стіни та пішли слідом.

    — Це за нами?

    З порожнім поглядом запитала Тета дивлячись у їх спини, вона вже почала тремтіти, як і інші дівчата.

    — Не знаю, але я просто так вас не віддам. З рештою ви тепер власність Віктора.

    З посмішкою сказала Лілі й помітивши під стіною ракетницю в її очах з'явився дивний блиск.

    — Можеш подати мені он ту штуку?

    — Цю?

    — Так саме її, дякую, а тепер сидіть тут тихо як миші.

    Поки дівчата заспокоювались та шукали місце де можна сховатись і влаштувати засідку, Лілі швиденько чкурнула за іншими, що вже стояли на дворі, Гільда кілька разів набрала номер охоронця та один з номерів сімейних сил, і розчаровано клацнула язиком.

    — Нас глушать і з охоронцем немає зв'язку. Вони прийшли сюди не з добрими намірами. Міс Лілі ви знаєте де вони?

    — Так вони неквапливо йдуть головною дорогою.

    Гільда кивнула, й повела дівчат за собою вони пройшли крізь бічний вхід головного будинку. Скрізь вікно вона помітила чоловіка і двох юнаків, що йшли.

    — Це практики бойових мистецтв. Тримайте відповідну відстань. Юнаки не проблема, а ось старий сильний, я ним займусь.

    — Тоді я візьму на себе юнаків.

    — Тоді вирішено, дівчата допоможіть їй.

    Гільда дістала пістолет і разом з кинджалом заховала його в рукавах своєї сукні. Й пішла до входу, трійця зупинилась коли побачила, що двері відчинились і з будинку вийшла покоївка.

    — Я рекомендую вам відступити зараз і можливо ви залишитесь живі.

    — О? З чого така певність?

    Чоловік запитав та зробив ще крок вперед. Гільда байдуже подивилась на нього.

    — Мій пан Віктор фон Вайзе.

    — Фон Вайзе?

    Чоловік завмер і вирячивши очі подивився на одного з юнаків, але в цей момент інший зробив крок у перед і закричав.

    — Мені плювати фон Вайзе, чи фон Шмайзе. Це старійшина Браун секти Грому, як ти смієш, йому...

    Він не встиг закінчити коли Браун відвісив йому стрімкого потиличника та оглядаючи будівлю Шанобливо склав руки.

    "Ідіот, він не знає кого не можна ображати за будь-яку ціну, зараз я в лайні та повинен вибратись."

    Він зробив кілька кроків вперед та злегка кланяючись байдужій Гільді.

    — Чи можу я зараз поговорити з твоїм паном? Як і сказав мій учень, я простий старійшина Браун з секти Грому.

    Він потирав руки та сподівався, що зможе вирватись з цієї проблеми.

    "Я вбив охоронця, зламав ворота й розгорнув формацію, як на це не дивись це напад на спадкоємця. Сподіваюсь я зможу попросити вибачення до того, як мені відріжуть голову."

    Гільда злегка розкрила очі та поправила рукава своєї сукні. зручніше перехоплюючи свою зброю. Старійшина нахмурився, а учні поклали руки на зброю.

    — Юний пан, вчора вирішив попірнати, але якщо ви приберете формацію, я можу йому зателефонувати та повідомити про вас.

    Чоловік посміхнувся та також поклав руку на меч.

    — Я шукаю. втікача з нашої секти. Це гарненький хлопчик, на ім'я Алекс. Він вчора приїхав сюди з вашим паном. Віддайте його нам і ми негайно покинемо вас.

    — Я не можу цього зробити без згоди мого пана. І щодо Алекса, він супроводжує мого пана у пірнанні.

    Чоловік роздратовано плюнув на землю, та наступної миті дістав меч. він не міг залишити живих свідків його помилки.

    "Тут немає камер і всього кілька людей, все що мені треба зробити вбити їх та спалити це місце, щоб ніхто не дізнався. Також треба буде позбутись цих двох йолопів."

    Гільда відбила його меч та іншою рукою зробила постріл прямо в його обличчя, але на його шиї засвітився амулет і куля розбилась об золотистий бар'єр, що з'явився перед ним.

    "Вона приблизно на моєму рівні, але трохи слабша, ось вона різниця між силами. Але її поведінка якась дивна, вона відвертає увагу?"

    Він подивився на порожні вікна будинку, але Гільда вдарила його у той самий момент, і зробила кілька пострілів у різні частини тіла, і дещо стурбовано подивилась за спину. Старійшина цього не пропустив і не зводячи з неї очей крикнув на своїх учнів, що обходили її зі сторін.

    — Швидко в будинок знайдіть та вбийте усіх. Я тут впораюсь сам.

    Він обережно продовжував обходити шукаючи можливість та поглядаючи на будинок він переживав, що там може бути.

    "Я повинен знати чи є тут ще хтось сильний, або вона просто грає роль приманки."

    Колись він турбувався за своїх учнів, але зараз він більше переживав за своє виживання. І гарна історія їх смерті вже була написана, в них язик без кісток. Коли вони підійшли до входу Гільда посміхнулась.

    — Вони помруть.

    — Це була їх доля з того моменту, коли через них я образив сім'ю фон Вайзе.

    — Я давала тобі вибір.

    Холодно промовила вона уважно стежачи за ним. На, що Браун розсміявся.

    — Ти маєш мене за дурня? Я знаю як влаштовані сім'ї. Ви нічого так просто не забуваєте.

    Юнаки зайшли в середину і він сфокусувався на бою, очікуючи, що станеться далі. Як і Гільда, що сподівалась на дівчат.

    В середині юнаки побачили, дівчат, що стояли перед входом тримаючи на готові автоматичні гвинтівки та широко посміхнулись.

    — Брате, а нам дуже пощастило. Кого ти обереш?

    — Справді брате, я мені подобається та що зліва.

    — Тоді моя та, що справа. Просто для факту ці іграшки на нас не спрацюють.

    Вони облизнулись та неквапливо пішли до близнюків, що випустили кілька черг у них, та обережно відходили. Але жодна куля справді не втрапила у них. як і старійшина вони носили схожий амулет, що блокував будь-яку атаку не наповнену маною.

    — Як я і казав, ці іграшки на нас не працюють. Ми з вами розважимось, вірно брате....

    Він не встиг закінчити свої слова, бо Лілі проткнула його шию ззаду і наступним ударом відтяла його голову. В останні секунди свого життя він помітив, що його брат лежав трохи позаду з такою самою відтятою головою.

    — Лілі, ти ж могла зробити це менш криваво?

    — Ти ж знаєш, що нам потрібно буде це відмити?

    Лілі не знала, що сказати та могла лише вибачливо схилити голову перед ними. Тихо радіючи, що вона не вирішила розрізати юнака навпіл від дупи до голови.

    "Я повинна їх переоцінити, я такого точно не очікувала."

    Лілі не знала, чи зіграв роль прискорений курс Віктора, чи навчання Гільди, або їх минуле. Але зараз на це не було часу, вони швидко підійшли до вікна, щоб оглянути стан битви на дворі. Старійшина тіснив Гільду, рани покривали її тіло то тут, то там і одна велика на руці, Терплячи біль вона відійшла на безпечну відстань тримаючи його увагу пістолетом, та шукаючи можливість вдарити кинджалом.

    — Ми повинні їй допомогти.

    — І швидко, вона довго не протримається. Мана ти знаєш як користуватись цим?

    Дівчина нічого не сказала та обережно кивнула А Лілі широко посміхнулась.

    — Ходімо, Міна коли ми вийдемо за двері прикрий нас вогнем. А ти Мана коли вистрілиш також відійди на безпечну відстань і стріляй.

    — Але це ж не спрацює.

    — Так, але я хочу дещо спробувати, і наша ціль не вбити його, а лише відвернути увагу, щоб дати Гільді шанс.

    Близнюки кивнули та встали на позиції. Чоловік не показав жодної реакції та продовжував тиснути на Гільду. Він не боявся їх і зарозуміло думав, що їх втручання нічого не змінить. Міна відкрила вогонь від чого чоловік кинув на неї роздратований погляд і на секунду завмер, у цей момент Мана, що відійшла на безпечну відстань зафіксувала мішень і вистрілила з ракетниці.

    "Які набридливі мушки."

    Він відчув тремтіння коли почув ракету і швидко розвернувся до летючої загрози й розрізав ракету перед собою мечем, від чого той дещо погнувся, а вибухова хвиля на його щастя вдарила у бар'єр.

    "Я зараз тобі покажу"

    Коли дим почав розвіюватись старійшина стояв неушкоджений під перехресним шквалом куль близнюків, що зупинялись бар'єром. Він посміхався і готував свій меч, коли раптом побачив Лілі. Вона танцювала там де стояла Мана знявши фату. Браун на кілька секунд втратив зв'язок з реальністю.

    — Вона прекрасна, я ...

    — Вона належить моєму пану.

    Гільда проткнула його горло ззаду і тихо промовила на його вухо. Шокований старійшина навіть не дивився на свого вбивцю, що не допускала жодної помилки та відтяла йому голову наступним ударом. А він до останньої секунди життя дивився на Лілі.

    "Я хотіла, щоб Віктор першим побачив мій танець."

    Лілі від розпачу вдарила ногою по землі та коли голова старійшини зупинилась перед нею, вона одним ударом відправила її у політ, нащо отримала догану від Гільди та повинна була її відшукати.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.