Зміст
  • Розділ 01 : Повернення
  • Розділ 02 : Сніданок
  • Розділ 03 : Подорож
  • Розділ 04 : Дівчина
  • Розділ 05 : Розмова
  • Розділ 06 : Церемонія
  • Розділ 07 : Результати
  • Розділ 08 : Оцінювання
  • Розділ 09 : Розмова з бабусею
  • Розділ 10 : Невиправдана нагорода
  • Розділ 11 : Подорож до міста.
  • Розділ 12 : Прибуття.
  • Розділ 13 : Маєток і його мешканці
  • Розділ 14 : Близнюки
  • Розділ 15 : Ткач Долі.
  • Розділ 16 : Ранкова рутина
  • Розділ 17 : Розмова в машині
  • Розділ 18 : Проблема
  • Розділ 19 : Кліше
  • Розділ 20 : Арія
  • Розділ 21 : Тільки одна.
  • Розділ 22 : Фіолетовий
  • Розділ 23 : Закупи
  • Розділ 24 : День народження
  • Розділ 25 : Біда
  • Розділ 26 : Нічні справи
  • Розділ 27 : До гори.
  • Розділ 28 : Посеред Лісу
  • Розділ 29 : Підземелля
  • Розділ 30 : Зла отрута для чоловіків
  • Розділ 31 : Маргарет
  • Розділ 32 : Угода
  • Розділ 33 : Прискорений курс
  • Розділ 34 : Лікування?
  • Розділ 35 : Бос
  • Розділ 36 : Результати
  • Розділ 37 : Арешт
  • Розділ 38 : Барон
  • Розділ 39 : Дільниця
  • Розділ 40 : Алекс
  • Розділ 41 : Стіл перевернули
  • Розділ 42 : Велике пограбування
  • Розділ 43 : Накази Бабусі абсолютні
  • Розділ 44 : Лігво Коханців
  • Розділ 45 : Велика гра
  • Розділ 46 : Дівчата
  • Розділ 47 : Пірнання
  • Розділ 48 : Дівчина в Підземелля Павуків.
  • Розділ 49 : Душевна розмова
  • Розділ 50 : Напад
  • Розділ 51 : Доля
  • Розділ 52 : Ще Один
  • Розділ 53 : Віві
  • Розділ 54 : Чорна вдова
  • Розділ 55 : Вечеря в дома
  • Розділ 56 : Думки під покровом ночі
  • Розділ 57 : Хлопець
  • Розділ 58 : Відголоски минулого
  • Розділ 59 : Зустріч в Автосалоні
  • Розділ 60 : Сестра
  • Розділ 61 : Те, що сталось після
  • Розділ 62 : Вечірка
  • Розділ 63 : Міра
  • Розділ 64 : Пізня вечеря
  • Розділ 65 : На острів
  • Розділ 66 : Зоя
  • Розділ 67 : Переговори
  • Розділ 51 : Доля

    Алекс, відчула сильний головний біль, наче хтось ритмічно стукав молоточком, і заспокійливе відчуття тепла і бажала зануритись в нього сильніше та на її подив, щось скувало її рухи. Вона з великим не бажанням розкрила очі, щоб побачити прямо перед собою обличчя Альфи яка не покидала спроб вирватись.

    "Хіба це не та дівчина, що мене вдарила?!"

    Дівчина також спробувала вирватись, але тепер чітко відчула, що щось її тримає. Обережно роззирнувшись вона зрозуміла знаходить у спальному мішку і хтось її обіймає. Так само обережно вона помітила, що це Віктор, і на її обличчі з'явилась блаженна посмішка.

    "Це він, отже все добре. Про що я в біса думаю? Хоча, це відчуття. Воно зовсім не погане."

    Вона притиснулась до нього усім тілом наче намагалась ввібрати все тепло, що виходило з нього і спокійно заснула під заспокійливі ритмічні удари його серця. Вона не помітила його хитрої посмішки й розгубленого погляду Альфи.

    "Якого біса, що з ним не так? А головне, що з тобою не так?"

    Вона підняла погляд на спокійне обличчя Віктора, що відпочивав обіймаючи її іншою рукою. Вчора після їх розмови він захотів пити, і вона показала йому маленький фонтанчик з водою в окремій залі перед стіною.

    — Ось тут.

    — Хм, а я і не думав, що в підземеллі є таке місце.

    Віктор обережно обійшов фонтанчик і швиденько вмився, а потім подивився на дівчину, що стояла на вході у своїх хітинових обладунках з частин павуків. Він посміхнувся і дістав свій стілець.

    — Гадаю ти хочеш трохи відмитись.

    І перш ніж Альфа встигла відмовитись у неї прилетів рушник з милом та невеликим тазом. Розгублено дивлячись на нього вона помітила його дещо хтиву посмішку,

    "Сучий сину, ну гаразд, поки що ти виграв."

    Вона чудово знала, можливості та здібності кривавих печаток. І це вже не було для неї великою.проблемою. Барон і Тітус робили набагато гірші речі для неї та її сестер.

    "Що? Чого, чого мені так не зручно під його поглядом?!"

    Попри всю її впевненість вона відчувала сором від його погляду, що бігав по її тілу. Вона не могла зібратись і кілька разів губила мило. З усіх сконцентрувавшись вона вперше за кілька місяців очистила своє тіло повністю, і облегшено розвернулась. На місці де сидів Віктор обережно було складено кілька речей.

    "Куди він пішов? Хіба йому не сподобалась вистава? Хм, ну він хоч не змусив мене голою ходити. Він не такий вже й поганий."

    Вона одягла залишений свіжий одяг і дещо пошкодувала, що так про нього подумала. Він дав їй просту білу сорочку та штани, без спідньої білизни, бо звідки вона могла в нього взятись. І хоча це було набагато краще ніж нічого, одяг так чи інакше стимулював її тіло.

    "Щоб тебе."

    Вона схопила забутий Віктором спис і нещадно розрізала сорочку, щоб її було більш менш зручно носити та підперезала штани рештками сорочки.

    "Ну і де він?"

    Вона роззирнулась і пішла до входу, на її великий подив Віктор стояв і дивився на небо. А в одній з келій світило слабке світло. Він почувши її кроки розвернувся та подивився на неї.

    — Тобі потім потрібно буде за це заплатити. Хоча повинен визнати виглядаєш ти чудово.

    — Дякую.

    Вона склала руки перед собою та закотила очі, і відчуваючи збудження відвернулась. Віктор посміхнувся та пішов до входу у келію.

    — Ходи сюди.

    Вона підійшла і розгублено подивилась у слабкому світлі на підлозі лежав спальний мішок і Алекс, вже був там.

    "Отже, його цікавлять..."

    Та не встигла вона навіть додумати думку, як отримала по дупці. Вона кинула на нього хижацький погляд, щоб помітити його посмішку.

    — Не думай, що я не здогадуюсь про, що ти думаєш. І на твоє нещастя я по дівчатах. А тепер давай залазь.

    Він пройшов вперед й заліз, обійнявши Алекса і залишаючи трохи вільного місця.

    — Нам буде тісно, і це ж підземелля, хтось повинен стерегти вхід.

    — Тут вдосталь місця, для тебе. І ти ж сама казала, що павуки сюди не приходять.

    Вона пожаліла, що сказала йому продовжуючи м'ятись на вході, а Віктор їй ніжно посміхнувся.

    — Давай залазь, поспи хоч трохи. Ти ж не спала нормально з того часу, як увійшла в підземелля, я правий?

    — Мені не потріб...

    — Залазь і поспи. Це наказ.

    Вона видихнула та обережно пішла до спальника. Залізти було доволі легко, і вона багато чого очікувала, але на її подив Віктор лише притис її до себе та посміхнувся закриваючи очі. Альфа розгублено дивилась на нього.

    "Спати? Дійсно просто спати? Він точно фон Вайзе?"

    Він вдарив її легенько та злегка відкрив очі.

    — Просто спи.

    Вона лежала очікуючи, чи зробить він хоч якийсь крок кілька хвилин, але відчуваючи його рівномірне дихання та тепло хвиля за хвилею багато місячна втома все ж брала своє.

    "Це не так вже й погано. Хм, про що я в біса думаю."

    Вона заснула і прокинулась за кілька годин від ворочання Алекс, що прокинулась на кілька секунд оглянула все та заснула з посмішкою на обличчі. Альфа подивилась на Віктора, що ще наче спав і не маючи іншого вибору знову заснула.

    За кілька годин Віктор розплющив очі та подивився на дівчат у своїх обіймах, та посміхнувся.

    "Треба частіше так робити. Але сьогодні в нас багато роботи."

    Він вивільнив свої дещо затеклі руки й почав обережно вилазити. Альфа одразу прокинулась і отримавши шанс ледь не моментально ним скористалась. Алекс, вирішила ще трохи поспати та почала кутатись у спальник.

    — Ти добре виспалась? На нас очікує багато роботи.

    Альфа не відповіла і здивовано розминала своє тіло.

    "Я справді добре виспалась. Вперше за кілька років."

    Але вона цього не скаже йому в голос, але Віктор жив давно і лише посміхнувся. Його погляд впав на Алексу, що лежала у спальнику та щасливо спала. Він підійшов ближче та нахилився до її вуха.

    — Цей дурний хлопець.

    Він посміхнувся і подивився на Альфу.

    — Він не прокинувся з того моменту як ти його вдарила. Це тепер твоя відповідальність.

    Він подивився на Алексу і чітко, щоб вона почула промовив.

    — Поки він не прокинеться, будемо використовувати його як приманку для павуків.

    Вона так підірвалась, що ледь потилицею не зарядила в його підборіддя.

    — Доброго ранку, пане.

    — Який в біса ранок? Зараз близько півдня, хоча це не важливо тут сонця немає.

    Віктор встав та дістав кілька батончиків і кинув у Альфу яка схопила їх і обережно почала їсти, а її очі наповнились сльозами щастя. Він посміхнувся і простягнув один Алекс, але вона відмовилась.

    — Пане, в мене досі немає апетиту.

    Він посміхнувся. Гриб виправдовував свою репутацію. І під її пильним поглядом він почав обережно гризти батончик, як раптом відчув, що хтось обережно схопив його за сорочку, Він розвернувся і помітив Альфу яка відвернувшись тримала руку, та просила добавки.

    — Що ж з тобою робити, тримай.

    Він ледь не сміючись дав ще кілька батончиків, а вона їх обережно схопила та швидко відступила.

    — Пане, це?

    — Ах, Алекс, я зовсім забув вас представити. Алекс.

    Він діловито встав І обійняв Альфу

    — Алекс знайомся, це Альфа, вона нас ледь не вбила, а ще вона старша сестра Бети та інших. А також відсьогодні моя нова іграш...

    Він відчув її погляд на собі й відкашлявшись відвів погляд.

    — Служниця, так служниця.

    Алекс, розгублено дивилась, то на нього, то на неї, але вже наступної миті похитала головою та обережно підійшла простягаючи руку.

    — Вітаю, я Алекс.

    — Я Альфа, Пробач, що вдарила тебе тоді.

    Вона недбало відповіла продовжуючи гризти батончик та обережно потисла її руку. Алекс, вирішила взяти ініціативу на себе та розпитати дівчину, про її долю.

    Віктор вирішив дати їм трохи часу і схопивши ліхтарик вийшов до зали яка була тьмяно освітлена воротами. У світлі ліхтарика він нарешті помітив дивні письмена на стінах. Він розгублено подивився та обережно провів рукою по рунах.

    "Це давні письмена. Але я не розумію, що тут сказано, треба побачити більше."

    Він дістав ще кілька ліхтарів та розклав їх в певному порядку напроти стіни, Перед його очима предстала фреска повністю. На ній було зображено битву людей проти дивної істоти, що була схожа на помість людини та павука.

    "Отже, це в'язниця. Але чи саме цей монстр є босом?"

    Він не хотів це пізнавати на власному досвіді, і вирішив, що йому потрібна підготовка. Він відкрив екран магазину і прогорнув першу сторінку, з розхідниками для дослідження підземель. Почав роздивлятись другу сторінку, тут були предмети які гравці продали системі, і які могли викупити інші гравці, якщо це не буде зроблено це буде використано як нагорода у підземеллях відповідного рівня.

    "Це, це добре підійде Алексу. Але в біса грошей не вистачає."

    Віктор навіть не дивився на останню сторінку, вона була для гравців, щоб торгувати між собою. І зараз там було безлюдно мало хто хотів виставляти там свої товари коли можна було продати їх на аукціоні.

    "Ех, ну ще не час для цього."

    Він згадав минуле, і ті часи в барі де він краєм вуха чув історії як один торговець знайшов тут легендарний скарб. Але здебільшого там було сміття яке одні бідні роблять для інших. Напівефективні ліки, та амулети, намальовані учнями, що ледь трохи покривали розходи.

    "Що ж, сьогодні не мій день."

    Він почав збирати ліхтарі й у розпачі подивився на келію, де Альфа безтурботно їла батончик. Він відкрив систему і подивився на вкладки рабів, щоб її перевірити та широко посміхнувся наче Грінч та єхидно склав руки.

    — Альфа, люба моя.

    Вона затремтіла і зайшла глибше в келію. Віктор широкими кроками наче на крилах підлетів до неї та нарешті помітив Алекса. Бідна дівчина стояла і розгублено дивилась на них.

    — Алексе, в тій залі є фонтанчик піди умийся і забери речі які залишила Альфа. І поки я тебе не покличу не повертайся.

    Вона кивнула і чкурнула з келії прихопивши спис. В неї не було жодного бажання порушувати його наказ, а також чудова можливість трохи помитись. Вчорашній вечір справив на неї незабутнє враження і досі вона відчувала, що павуки бігають по її тілу.

    — Люба, Альфа ти забула сказати мені одну важливу річ.

    — Про що ти?

    Вона відвела погляд і дивилась кудись у стіну, а Віктор продовжуючи посміхатись підійшов ближче.

    — Твоя сім'я дала тобі інформацію навички, що ще вони тобі дали?

    — Мою вроду.

    Вона широко посміхнулась і відкинула волосся її око тепер було закрите фрагментом сорочки, але лише додавало її певного шарму. Віктор на мить втратив дар мови та проковтнув свої слова.

    — Ти ж вже і так знаєш.

    — Я точно не очікував, що вони передадуть тобі стільки монет. Ти моя скарбничка.

    Віктор сказав дивлячись на астрономічну кількість монет на її рахунку. Альфа скривилась та в розпачі подивилась на нього.

    — Це на відновлення сім'ї

    — Не переживай, я тобі з цим допоможу. І ці монети будуть частиною мого гонорару.

    Альфа побачила як монети почали йти з її рахунку і в розпачі заговорила.

    — Я нічого не знаю про свою сім'ю. Окрім того, що мені розповів охоронець, що мене виховав, та знання, що були у моїй голові. Але відновити сім'ю це моя доля. Тому тобі краще не відступати від своїх слів.

    — Не переживай, я все тобі поверну, можеш вважати це інвестицією.

    Віктор зупинився та обережно підійшов до неї, намагаючись втішити. Йому не подобався її пригнічений вигляд. Він спробував її обійняти, але наче щось ударило його струмом і він відступив на кілька кроків. В його очах на мить з'явились сотні ниток і вже наступної все зникло.

    — Ти сказала доля?

    Вона кивнула і дивно на нього подивилась. Він серйозно подивився на неї.

    — Розкажи мені все, що знаєш.

    — Відновити сім'ю моя доля. Так сказав охоронець. Сім'я використала артефакт, щоб побачити долю і відправити у світ тих хто має шанси.

    Віктор кивнув, і подивився на власні руки, хоча біль давно зник, він не міг про це просто забути. Він сів на землю схрестивши ноги.

    — Стій на місці, не розмовляй та не рухайся, незважаючи нінащо. Це наказ.

    Альфа розгублено подивилась, але швидко кивнула дивуючись, що з ним сталось. В його очах з'явився символ "Інь та Ян", а після потекли криваві сльози, та йому було все одно.

    — Це вміння долі!

    Альфа скрикнула, але швидко завмерла. Вона не хотіла, щоб з ним сталось, щось погане, бо це вдарить і по ній.

    [Ціль

    Жінка Гравець +2]

    Віктор кивнув і перед його очима з'явилось нове вікно.

    [Використано 2 пункти Ордера]

    В його очах вона засвітилась золотим і слова почали формуватись на синьому екрані перед його очима.

    [Доля A+ Ранг

    Талант S+ Ранг]

    Його обличчя скривилось і він дуже хотів вдарити себе по обличчю, але продовжував дивитись. Було кілька ниток і одна з них набагато вагоміша та як дерево стрімко росла у гору, а до неї постійно прив'язувалось та рвалось кілька тисяч ниток одночасно.

    "Це її доля відновити сім'ю, але вона ще не повністю сформована. А це, мабуть, численні люди якій їй в цьому допоможуть."

    Він подивився у бік і помітив чорну нитку, що намагалась цьому завадити постійно обплітаючи, та стягуючи, але в неї нічого не вдавалось.

    "А це її вороги. Просто так від них не позбудешся."

    На останок він побачив золотисту нитку, що поступово перетиралась червонуватою ниткою, що зв'язувала їх.

    "Це наш зв'язок раба і господаря. Він ще не набрав достатньо сили."

    Його погляд зачепився за золотисту нитку і вона вела в глибину підземелля.

    "Ха, якого біса! Інший нащадок?!"

    Він міг чітко побачити інші червоні нитки, що вели в іншому напрямку і міг сказати де Том та Алекс і жодна з них не збігалась.

    "Добре, дуже добре. Я зміг її вихопити з лап нащадка, ще до того як вона з ним зустрілась. Але ця нитка. Вона дивна, наче стає міцнішою."

    Віктор на секунду задумався, а потім в його очах з'явилось зображення страхітливої істоти з фресок храму.

    "Чи може бути так, що світ хоче її смерті, але це не бос?"

    Холодок пробіг по його спині коли він побачив слабку нитку, що вела в глибини храму золоту.

    "Це була його доля, і вона в неї впліталась."

    Віктор відчув одкровення і подивився на Альфу.

    "Вона повинна була бути жінкою нащадка і швидче за все вагомим фрагментом його долі."

    Золота нитка дійсно мала часткове відношення до її цілі, наче там було щось важливе.

    "Вона має щось важливе для нього, і це має відношення до її сім'ї. Але це не головне. Він тут, він у підземеллі та швидше за все йде сюди."

    Віктор вимкнув навичку та впав на землю і розпачливо засміявся.

    — До біса. Це дійсно в стилі долі.

    — Що ти бачив?

    Альфа нервувала і розгублено дивилась на нього. Вона дуже переживала за свою долю, а він кинув на неї швидкий погляд і посміхнувся

    — Мені гаплик, а ти за мною.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.