Зміст
  • Розділ 01 : Повернення
  • Розділ 02 : Сніданок
  • Розділ 03 : Подорож
  • Розділ 04 : Дівчина
  • Розділ 05 : Розмова
  • Розділ 06 : Церемонія
  • Розділ 07 : Результати
  • Розділ 08 : Оцінювання
  • Розділ 09 : Розмова з бабусею
  • Розділ 10 : Невиправдана нагорода
  • Розділ 11 : Подорож до міста.
  • Розділ 12 : Прибуття.
  • Розділ 13 : Маєток і його мешканці
  • Розділ 14 : Близнюки
  • Розділ 15 : Ткач Долі.
  • Розділ 16 : Ранкова рутина
  • Розділ 17 : Розмова в машині
  • Розділ 18 : Проблема
  • Розділ 19 : Кліше
  • Розділ 20 : Арія
  • Розділ 21 : Тільки одна.
  • Розділ 22 : Фіолетовий
  • Розділ 23 : Закупи
  • Розділ 24 : День народження
  • Розділ 25 : Біда
  • Розділ 26 : Нічні справи
  • Розділ 27 : До гори.
  • Розділ 28 : Посеред Лісу
  • Розділ 29 : Підземелля
  • Розділ 30 : Зла отрута для чоловіків
  • Розділ 31 : Маргарет
  • Розділ 32 : Угода
  • Розділ 33 : Прискорений курс
  • Розділ 34 : Лікування?
  • Розділ 35 : Бос
  • Розділ 36 : Результати
  • Розділ 37 : Арешт
  • Розділ 38 : Барон
  • Розділ 39 : Дільниця
  • Розділ 40 : Алекс
  • Розділ 41 : Стіл перевернули
  • Розділ 42 : Велике пограбування
  • Розділ 43 : Накази Бабусі абсолютні
  • Розділ 44 : Лігво Коханців
  • Розділ 45 : Велика гра
  • Розділ 46 : Дівчата
  • Розділ 47 : Пірнання
  • Розділ 48 : Дівчина в Підземелля Павуків.
  • Розділ 49 : Душевна розмова
  • Розділ 50 : Напад
  • Розділ 51 : Доля
  • Розділ 52 : Ще Один
  • Розділ 53 : Віві
  • Розділ 54 : Чорна вдова
  • Розділ 55 : Вечеря в дома
  • Розділ 56 : Думки під покровом ночі
  • Розділ 57 : Хлопець
  • Розділ 58 : Відголоски минулого
  • Розділ 59 : Зустріч в Автосалоні
  • Розділ 60 : Сестра
  • Розділ 61 : Те, що сталось після
  • Розділ 62 : Вечірка
  • Розділ 63 : Міра
  • Розділ 64 : Пізня вечеря
  • Розділ 65 : На острів
  • Розділ 66 : Зоя
  • Розділ 67 : Переговори
  • Розділ 68 : Зала Вбивць
  • Розділ 69 : Бордель
  • Розділ 70 : Насищений Ранок
  • Розділ 71 : Лара
  • Розділ 72 : Інцедент на церемонії.
  • Розділ 73 : Зізнання
  • Розділ 74 : Сховище
  • Розділ 75 : Безлад
  • Розділ 76 : Сотня Красунь
  • Розділ 122 : Тест на родоводи
  • Розділ 123 : Ще одна собака?
  • Розділ 124 : Флірт
  • Розділ 125 : Отримали пташенят
  • Розділ 126 : Смертельний вибір
  • Пояснення.
  • Розділ 59 : Зустріч в Автосалоні

    Віктор залишив машину стоянці та декілька хвилин ходив по району згадуючи минуле. Це найелітніша частина міста, яка колись була його домом, а потім втраченим минулим. Ще за кілька хвилин він зібрався зі своїми думками, та зайшов до сімейного автосалону.

    — Що в тебе є гроші, щоб купити цю машину?

    Жінка розсміялась на юнака, що стояв перед нею у білій майці, простих шортах та чорних в'єтнамках.

    — Гарний жарт, хлопче, я знаю таких як ти. Ти просто прийшов, щоб зробити кілька гарненьких фото. А тепер вали назад у свій гадючник.

    — Ти хочеш зі мною посперечатись?

    Віктор як раз вийшов з-за великого позашляховика, щоб краще роздивитись юнака. Це звичайно був Том і він прямо зараз дивився спідлоба на жінку стискаючи кулаки.

    — Сперечатись з таким жебраком як ти навіть не має сенсу. І де в біса охорона? Невже ви справді думаєте, що я куплю свою машину там де тиняються такі як він?

    Менеджер стояв поруч та ніяково посміхаючись намагався мирно врегулювати конфлікт, але не схоже, щоб вони були готові йти на поступки.

    "У що він в біса грає?"

    Віктор стояв задумливий, що йому в біса зараз робити, коли почув чиїсь легкі кроки. Він поклав руку на кинджал і різко обернувся готовий до бою, але перед ним з'явилась дивно знайома гарненька дівчина з коротким волоссям, звичайно його серце розтануло і він посміхнувся.

    — Чим я можу вам допомогти?

    — Що в біса там відбувається?

    Він вказав на зібрання консультантів та покупців навколо дивної пари. Дівчина криво посміхнулась, та розповіла, що сталось до приходу.

    — Так ось, що невже він спеціально шукав таку ситуацію?

    — Вибачте?

    — Не зважай. Я хочу цю машину.

    Віктор ударив позашляховик перед собою кілька разів по капоту. Втративши будь-який інтерес до шляху Тома.

    — Справді?!

    Дівчина ледь не підстрибнула від щастя, вона була тут новачком і як правило її ніколи не підпускали, до вагомих клієнтів, але схоже їй цього разу дуже пощастило. Інші консультанти зібрались навколо галасливої парочку і пропустили гуску, що несла золоті яйця. Вона подивилась на позашляховик який купляв Віктор і на його колосальний цінник.

    "Цього точно повинно вистачити."

    Вона швидко заспокоїла себе, та проміняла професійну посмішку, на справжню.

    — Прошу сюди.

    Вона провела його до іншої знудженої дівчини, що виздихала під дверима, але помітивши Віктора, зібралась з думками, та професійно посміхнулась. Консультант швиденько пояснила, що до чого і продавець почала оформлення документів.

    — Я можу отримати вашу карту?

    — Звісно.

    Віктор простяг свою карту копію якої носила Лілі та очікував поруч з консультантом, коли до дверей кімнати зайшов Том, жінка та роздратований менеджер.

    — Якщо я зможу її купити я дам тобі десять ляпасів, а якщо я програю, то можеш зробити зі мною те саме.

    — Чого це я повинна робити, щось подібне з таким гарненьким хлопчиком?

    Вона облизала свої губи та подивилась на його м'язи.

    — Ти будеш моїм хлопчиком на вечір.

    — Що хочеш, але ми повинні скласти офіційне парі, я не довіряю таким як ти...

    Він нарешті озирнувся по кімнаті, щоб помітити дівчину та Віктора, що швиденько зобразив розчарування.

    — Це ти.

    — Яка зустріч.

    Том широко посміхнувся.

    — Справді, що з тобою, невже наречена зрадила?

    — Це не твоя справа. Стоп звідки ти...

    — Прошу вибачення, але ваша картка не дійсна в вас є інші методи оплати?

    Дівчина яка оформляла документи роздратована повернула карту, наче розчарована як і консультант.

    — О ще один жебрак, хочеш приєднатись до нас я тобі щедро заплачу, ти теж доволі гарненький.

    Менеджер який вирішив нарешті подивитися на Віктора зомлів. Жінка вже почала уявляти, що вона буде робити у компанії юнаків трохи пустила слину.

    "Невже він заплатив всі свої гроші? Все ж є справедливість."

    Віктор покрутив у руках картку, а потім дістав свій жетон.

    — Ним я займусь особисто! Прошу вибачення за незручності все скоро буде готово у найкращому вигляді.

    Менеджер швиденько закружляв навколо нього, та зібрав всі документи та подивився на консультанта.

    — Чого ти сидиш на місці? Швиденько зроби чаю шанованому гостю.

    Том разом з жінкою клацнули язиками, але вирішили закінчити свої справи вже під супроводом іншого консультанта. Віктор вийшов з офісу та підійшовши до машини набрав номер Кая.

    — Кає, якого біса?

    — Є що сталося, пане?

    — Що сталось? Моя картка заблокована.

    — Ах, зачекайте, я зараз все перевірю. Пане, ви досягли ліміту.

    — Це як, хіба елітні спадкоємці не мають безліміту?

    — Це моя провина я забув включити вашу карту у систему, оскільки вона була надана ще до офіційного оголошення.

    — В тебе є п'ять хвилин розібратись з цією проблемою, і зроби мені послугу.

    — Що саме, пане?

    — Хлопець якому ти надіслав гроші.

    — Том, вірно?

    — Так заморозь його картку на кілька годин, на це в тебе лише хвилина роби швидко.

    — Вже почав, пане, щось ще?

    — Банда Лотос забула своє місце, та намагалась мене вбити, з вбивцею я розібрався. Твоя задача, підняти гвардію, та знищити решту.

    Раптом він почув, як позаду нього щось розбилось. Він озирнувся, щоб помітити консультанта з минулого, яка впала на підлогу, а перед нею лежав підніс з розбитою чашкою.

    "Що в біса..."

    Віктор відчув як світ змінився і перед ним з'явилась тонка слабенька нитка міцно натягнута між ним та дівчиною, яку обвивала незліченна кількість чорних ниток, що тягнулись усюди, але міцно сплітались в одну. В страху він відступив обпершись на машину, але видіння швидко зникло.

    — Якого біса.

    Він оцінив її.

    [Ім'я Іріс Чорна

    Сила 9

    Розум 23

    Удача 4

    Краса 21

    Доля E

    Напрямок Долі Страждання

    Прогноз долі Смерть ~ 50 хв

    Родовід (Старший дракон 75%)]

    — Якого біса?!

    Він відступив обперся на машину і почав терти собі очі, але це не зникало.

    "Гаразд, якщо я знаю родовід я можу його ідентифікувати, це в біса не те про, що я повинен думати, дівчина переді мною, фон Вайзе! З такою чистотою я повинен був її знати. Почекай Ірис Чорна."

    Він намагався пригадати, щось з минулого, чутки чи події які він чув від батька.

    "В біса це сталось ще до мого пробудження, я пам'ятаю небагато з того часу. Гаразд не час і не місце вона скоро помре, я повинен щось з цим зробити."

    Він підійшов та схопив дівчину за плечі. і подивився прямо в обличчя.

    — В тебе вибір невеликий. Ти їдеш зі мною, або помираєш і другий варіант мені не подобається, тож, ти збираєш свої речі та їдеш зі мною.

    Буквально за хвилину після цього до них підійшов менеджер.

    — Пане все готово, машина ваша, ось ключі.

    — Чудово. А тепер розкажи мені все, що знаєш про цю дівчину і швидко в мене мало часу.

    Менеджер нахмурився і зітхнув, подивився на дівчину, що тремтіла, та наче намагалась вирватись з його хватки.

    — Пане це Іріс, її сюди прислав працювати син голови компанії...

    — Що ще?

    — Він дав нам вказівку платити їй мінімум та заблокувати всі комісійні.

    Дівчина обм'якла та ледь не впала, Віктор підтримав її та подивися на неї.

    — Швидко кажи, що сталось.

    — Мені потрібні були гроші і я звернулась до свого старого однокласника Лукаса, він був дуже багатий, а мені були потрібні великі гроші на лікування батька.

    — Чудово, я зрозумів. Гей ти, передай йому нехай надішле запит на гроші з мого рахунку, ця дівчина тепер моя і вона йде зі мною.

    Дівчина була здивована і розгублена.

    "Що в біса це означає? Він сплачує мій борг?"

    Менеджер міг лише зітхнути та кивнув.

    — Я передам йому, пане.

    — Розумний, а тепер відкрий ворота, в мене реально мало часу.

    Віктор затяг Іріс в машину і хитро посміхнувся.

    — Тепер ти моя.

    Вона не знала, що сказати, й досі була розгублена.

    "Я тільки, що перейшла з рук у руки?"

    Ворота повільно відчинялись і машина заревіла своїм двигуном та рушила з місця.

    — Пане, я...

    — Віктор, просто Віктор.

    Машина набирала швидкість та неслась дорогою.

    — Що ти хочеш зі мною зробити?

    Іріс озиралась і рукою намацувала ручку двері.

    — Я нічого поганого з тобою не зроблю, але все я поясню тобі пізніше.

    Вона кивнула, але швидко відбрехалась та подивилась у вікно.

    "Ми ще недалеко, якщо що, то я зможу..."

    — Навіть не думай втекти. Для мене не проблема дістати хоч з під землі твоїх близьких і щось з ними зробити Іріс Чорна.

    Вона шоковано подивилась на нього, поки він сконцентрований на дорозі збільшив швидкість і нісся крізь потік машин, обганяючи їх.

    — І щоб ти не думала, що в тебе був шанс, я вже давно заблокував двері машини.

    Вона смикнула кілька разів, і роздратовано припинила всі спроби.

    — Я працюватиму на тебе так само як і обіцяла Лукасу поки не поверну свій борг. Я не буду з тобою, спати, а якщо ти мене змісиш, я вб'ю себе.

    — Добре, добре, а тепер вдягни це.

    Іріс насупилась на байдужість Віктора, що всунув їй дивний химерний жилет, який він купив, ще в підземеллі Павуків, але забув віддати Алекс.

    "Чи є в нього дивні схильності?"

    Вона вдягла, але Віктор нахмурився.

    — Це не працює, все не так просто.

    — Ти про що? Це якось не так на мені виглядає?

    — До чого це в біса? Гаразд, ми майже на місці.

    Машина пронеслась крізь кілька поворотів та збавила швидкість та заїхала на стоянку, він не мав часу на люб'язність і припаркувався прямо під входом ресторану Лігво Коханців

    — Виходь ми приїхали

    Дівчина була шокована, але Віктор не зважав на її стан та потяг її всередину. Двері відчинились і з'явились непривітний охоронець та офіціант.

    — Пане, ви маєте бронювання?

    — Я не маю на це часу мені потрібна ваша безпечна кімната.

    Він показав офіціанту свій жетон, нащо той нахмурився і шанобливо кивнув.

    — Прошу за мною.

    — Ключі у середині, припаркуй її. Не стій на місці, в нас залишилось небагато часу.

    Віктор дав вказівки охоронцю, на що той кивнув та пішов до машини, а Іріс була шокована такою кардинальною зміною відношення.

    — Що це за жетон? Чого всі вони стають такими шанобливими коли його бачать?

    — Секрет фірми.

    Офіціант довів їх до ліфта, після чого ввів вигадливий код користуючись панеллю і ліфт замість того, щоб піднятись почав спуск, на великій швидкості.

    — Ми ж не розіб'ємось?

    — Все буде добре.

    Вона подивилась на нього, що намагався приховати своє переживання маскою спокою та безтурботною посмішкою.

    "Зі мною все справді буде добре? Чи не пізно про це думати? Що ж буде далі?"

    Іріс уявляла найгірший сценарій і почала плакати, офіціант кинув на неї лише співчутливий погляд, але не наважився сказати хоч слово.

    "Я не хочу помирати, батько ще досі в лікарні, а сестра, досі вчиться. "

    Ліфт зупинився і Віктор витяг її на поверх, де було кілька великих дверей, він завів її в одну з них, та докладаючи зусиль закрив товсті металеві двері, лише потім згадавши, що є електронний довідник.

    — Ти так хочеш це зробити? Хіба ти не обіцяв?!

    — Заспокойся, ти тут в біса не для цього, а тепер присядь і посидь кілька хвилин тихо. Це в біса також не працює, воно йде.

    Вона спостерігала, як Віктор кілька хвилин ходив по кімнаті, та переставляв речі, наче щось шукаючи він заглянув під інший шкіряний диван покине не подивився на стіну прямо навпроти ходу, і здригнувся.

    — Він прийде звідци. В нас лише п'ять хвилин.

    — Про що ти?

    Віктор припинив посміхатись і дівчина тремтіла бачачи його серйозне обличчя.

    — Я не можу тобі всього сказати, я й сам ще не знаю, але просто вір мені.

    Він дістав Тіару та поклав її на голову дівчини, а також швидко кинув на інший диван подушку перед тим зробивши кілька маніпуляцій.

    — Тримай її міцно, і щоб не сталось зберігай спокій інакше ми всі помремо.

    Він обережно обійняв її ззаду й посадив собі на коліна міцно стискаючи. Вона обурена намагалась боротись, але наступної миті все змінилось. Одна зі стін почала пульсувати та тріщати наче за нею було щось живе. за декілька секунд стіна тріснула відкриваючи прохід.

    "Що тут в біса відбувається?!"

    Іріс хотіла закричати, але Віктор прикрив їй рота і тихо на вухо заговорив.

    — Тримайся тихо, ця річ йде за тобою.

    Коли він закінчив говорити з іншої сторони, якась істота почала наближатись, електроніка божеволіла з кожним її кроком. Кілька ламп не витримало і розлетілось вщент, але уламків не було.

    "Демон."

    Віктор чітко бачив як з проходу виходив демон. Відразливі мацаки сплітались у чотири лапи та довгий хвіст, а його схожа на собачу морда піднялась, щоб ввібрати як можна більше повітря, він повільно обходив кімнату по стінах, стелі поки не встав перед іншим диваном, З підозрою він нахилив голову і розкрив очі, але не на морді, а по всьому тілу.

    "Це справді так, це насправді, це насправді."

    Віктору довелось докласти деяких зусиль, щоб не дати Іріс піддатись первородному інстинкту, і втекти. Він добре знав, що від демонів ти ніколи не втечеш, якщо вони за тобою полюють.

    Демон швидко кивнув і закривши очі зробив кілька ударів своїм хвостом, що розділився на три, шматуючи подушку та диван. І наче цього було недостатньо він розкрив свою пащу, повну відразливих мацаків, якими він схопив рештки та з'їв задоволено хрумтячи, як раптом він зупинився і ще раз відкрив очі, щоб перевірити кімнату в останнє, перш ніж зникнути в проході, який одразу зник.

    Іріс боялась навіть дихати поки Віктор нарешті не відпустив її та не впав назад полегшено видихаючи.

    — Молодець, ти добре трималась. Вітаю, ти пережила свою смерть. Тепер можеш розказати мені свою історію?

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.