Зміст
  • Розділ 01 : Повернення
  • Розділ 02 : Сніданок
  • Розділ 03 : Подорож
  • Розділ 04 : Дівчина
  • Розділ 05 : Розмова
  • Розділ 06 : Церемонія
  • Розділ 07 : Результати
  • Розділ 08 : Оцінювання
  • Розділ 09 : Розмова з бабусею
  • Розділ 10 : Невиправдана нагорода
  • Розділ 11 : Подорож до міста.
  • Розділ 12 : Прибуття.
  • Розділ 13 : Маєток і його мешканці
  • Розділ 14 : Близнюки
  • Розділ 15 : Ткач Долі.
  • Розділ 16 : Ранкова рутина
  • Розділ 17 : Розмова в машині
  • Розділ 18 : Проблема
  • Розділ 19 : Кліше
  • Розділ 20 : Арія
  • Розділ 21 : Тільки одна.
  • Розділ 22 : Фіолетовий
  • Розділ 23 : Закупи
  • Розділ 24 : День народження
  • Розділ 25 : Біда
  • Розділ 26 : Нічні справи
  • Розділ 27 : До гори.
  • Розділ 28 : Посеред Лісу
  • Розділ 29 : Підземелля
  • Розділ 30 : Зла отрута для чоловіків
  • Розділ 31 : Маргарет
  • Розділ 32 : Угода
  • Розділ 33 : Прискорений курс
  • Розділ 34 : Лікування?
  • Розділ 35 : Бос
  • Розділ 36 : Результати
  • Розділ 37 : Арешт
  • Розділ 38 : Барон
  • Розділ 39 : Дільниця
  • Розділ 40 : Алекс
  • Розділ 41 : Стіл перевернули
  • Розділ 42 : Велике пограбування
  • Розділ 43 : Накази Бабусі абсолютні
  • Розділ 44 : Лігво Коханців
  • Розділ 45 : Велика гра
  • Розділ 46 : Дівчата
  • Розділ 47 : Пірнання
  • Розділ 48 : Дівчина в Підземелля Павуків.
  • Розділ 49 : Душевна розмова
  • Розділ 50 : Напад
  • Розділ 51 : Доля
  • Розділ 52 : Ще Один
  • Розділ 53 : Віві
  • Розділ 54 : Чорна вдова
  • Розділ 55 : Вечеря в дома
  • Розділ 56 : Думки під покровом ночі
  • Розділ 57 : Хлопець
  • Розділ 58 : Відголоски минулого
  • Розділ 59 : Зустріч в Автосалоні
  • Розділ 60 : Сестра
  • Розділ 61 : Те, що сталось після
  • Розділ 62 : Вечірка
  • Розділ 63 : Міра
  • Розділ 64 : Пізня вечеря
  • Розділ 65 : На острів
  • Розділ 66 : Зоя
  • Розділ 67 : Переговори
  • Розділ 68 : Зала Вбивць
  • Розділ 69 : Бордель
  • Розділ 70 : Насищений Ранок
  • Розділ 71 : Лара
  • Розділ 72 : Інцедент на церемонії.
  • Розділ 73 : Зізнання
  • Розділ 74 : Сховище
  • Розділ 75 : Безлад
  • Розділ 76 : Сотня Красунь
  • Розділ 122 : Тест на родоводи
  • Розділ 123 : Ще одна собака?
  • Розділ 124 : Флірт
  • Розділ 125 : Отримали пташенят
  • Розділ 126 : Смертельний вибір
  • Пояснення.
  • Розділ 61 : Те, що сталось після

    — Вуаль.

    Віктор обережно простягнув вуаль розгубленій дівчині, стоячи біля ліфта. Вона в заціпенінні одягла її та трохи подумавши видихнула дивлячись у підлогу.

    — Пане, я. Я.

    Вона знову зібралась з силами та подивилась на нього.

    — Я недостойна бути вашою головною дружи...

    Віктор не дав їй завершити та притис її до стінки ліфта, що тільки но приїхав. Та обережно піднявши вуаль поцілував її соковиті губи. За кілька секунд коли двері зачинились він обережно заговорив їй на вухо.

    — Я не знаю, що зі мною, але з того дня, коли я тебе отримав, ти поступово стала для мене ціннішою ніж весь світ.

    Він одразу відвернувся поки Лілі завмерла на місці та обережно доторкалась своїх губ дивлячись на нього.

    "Хочу, ще один."

    Коли двері відчинились вона обережно схопила його за сорочку та сором'язливо подивилась на нього. На що він посміхнувся та поцілував її ще раз затягуючи у свої обійми. Після чого потяг за руку до кімнати де залишились інші.

    — Якщо будеш так себе вести це помітять інші.

    — А, пане, мені потрібна хвилинка.

    Лілі повернувши собі самовладдя вирвалась з його хвату та побігла до дамської кімнати. Віктор злегка розсміявся та пішов до дівчат, які якраз дражнили Алекс.

    — В тебе є дівчина?

    — Яка ще дівчина він сам схожий на дівчину. В тебе є хлопець?

    Блиснувши дивною пристрастю запитала Маргарет. Поки Алекс гадала чи варто говорити, що вона лише кілька днів тому прибила свою наречену.

    — Пане, а де Лілі?

    — Вона вередувала і я її трохи покарав.

    Він посміхнувся дівчатам, що сиділи в кімнаті та розмовляли між собою. Близнюки також веселились раз у раз дивлячись на нього очікуючи наказу, але він лише дав їм команду розважитись та сів за стіл.

    "Ця атмосфера дійсно подобається мені більше."

    Віктор за довгі роки служби почув краєм вуха занадто багато історій. І більшість з них викликали у нього страх та співчуття, нерідко старі монстри набували дивних звичок і їх слуги боялись зайвий раз при них видихнути, а про ритуали чи інші події організовані ними не варто й говорити.

    — Ви купили мені костюм?

    — Так, пане, ми зробили й купили кілька, але зараз з ними тільки один.

    Міна обережно відкрила дивну фіолетову сумку і дістала фіолетовий костюм якраз в той самий момент коли Лілі відчинила двері. Кімната занурилася у тишу було чутно лише шалене биття серця новоприбулої.

    "Його точно купила Лілі."

    Він обережно взяв костюм з рук Міни, та зважив всі за та проти, і подивися ще раз на Міну, але Мана обережно дістала з того самого пакета пару нових фіолетових туфель.

    — Що ж. Гаразд, це може бути не так погано. Ні, це навіть чудово. Маргарет, твоя сукня з тобою?

    — Так. Ось вона.

    — Чудово, ми підемо на вечірку звідци, тож переодягнись та підготуйся. Лілі не стій просто так, ти мені допоможеш вдягнутись.

    Віктор з Лілі вийшли з кімнати, щоб побачити як повз у паніці проносяться кілька офіціантів, та охорона.

    — Щось сталось?

    — Це, мабуть, через мене, пане. Я зустріла збоченця в дамській кімнаті.

    Він зацікавлено подивився на неї, що тримала для нього пакет з костюмом і туфлями.

    — Я допомогла йому позбутись чогось, що заважало йому бути законослухняним громадянином.

    — Гаразд. Ходімо.

    Віктору не знадобилось багато часу, щоб зловити гарненьку офіціантку та отримати вільну кімнату, де він привів до ладу своє розпатлане волосся зібравши його в простий, але ефективний хвіст. Він поправив свою фіолетову краватку, та вдяг зверху фіолетовий піджак, щоб клацнути каблучками перед дзеркалом, яке так зручно знайшли офіціанти.

    — Хм, не так погано, як я очікував. Лілі як тобі? Лілі?

    Вона стояла за його спиною та зачаровано дивилась та червоніла.

    — Раз так, сходімо запитаємо інших.

    Він вийшов з кімнати та подивився на Лілі, що збирала його речі і йшла за ним.

    — Дівчата, як я ...

    Віктор завмер, щойно зайшов до кімнати та зробив кілька кроків. Маргарет розвернулась та подивилась на нього поклавши руку на своє стегно та посміхнулась.

    — Ідеально.

    Лілі зайшла за його спину напилась та штурхнула заціпенілого Віктора. Він не розгубився і зробив кілька кроків, щоб обійняти Маргарет за талію, та обернутись до дівчат.

    — Як вам?

    Він отримав думку дівчат та сів на диван тягнучи Маргарет собі на коліна, оглядаючи її з ніг до голови та проводячи рукою по відкритому стегну.

    — Коли ми підемо?

    — Через кілька годин. Ти надзвичайно чарівна в цьому.

    Вона сором'язливо відвернулась і ховаючи обличчя в його шию, вона давно відвикла від простих компліментів.

    — Дякую.

    — Що ж сьогодні в тебе є кілька цілей. Перша розважитись. Друга зробити мене схожим на розпусного пустотливого пана.

    — Це буде не важко.

    Саркастично додала Лілі та подивилась на Маргарет, що схвально кивнула, коли сіла поруч з ним. Віктор криво посміхнувся та притяг ображену дівчину ближче до себе.

    — Я знаю, але Маргарет там буде моя наречена.

    — Це та дівчина з відео яке надіслав Том?

    — Звичайно, ось дивись, але тримай це в таємниці.

    Він ввімкнув якесь випадкове відео на телефоні та дав його Маргарет.

    "Хм, і що тут, ну техніка посередня. Стоп, що це за павук?! Якого біса, що робить цей хлопчик?"

    Вона шоковано кілька разів віддаляла та наближала телефон, щоб краще роздивитись, але з рештою шоковано подивилась на Віктора.

    — Це ж не графіка?

    Близнюки та Алекс зацікавлені її реакцією подивились в екран телефону, щоб так само шоковано відступити.

    "Це Себастіан? Що він в біса робить з павуком?"

    Віктор задоволено кивнув, а потім зобразивши шок забрав телефон.

    — Вибач не той запис.

    — Ось тримай, це той.

    Маргарет подивилась на нього та закотила очі, перед тим як подивитись на запис.

    — Ой, це ж Лінда.

    — Ти теж про неї знаєш?

    — Звісно, вона шалено популярна в мережі, особливо після того, як вона розповіла про свого збоченого хворого нареченого.

    Маргарет подивилась на Віктора, що лише посміхнувся, на близнюків, що відвернули голови та швидко склала два і два.

    — Це ти її сумнозвісний наречений?

    Вона шоковано подивилась на нього, а потім на запис.

    "Чого в біса цій повії треба? В неї ж є такий наречений?"

    Вона вже давно знала, що ця дівчина лицемірка, що женеться тільки за грошима та зовнішністю.

    "Зачекай, якщо вона його наречена чи не потрібно мені буде називати її моя пані?"

    Від однієї цієї думки в неї по спині пробігли мурахи.

    — Поки, що. Я поки, що її наречений. Я збираюсь розірвати ці заручини, або замінити на когось кращого. І хоча я поки не можу розіграти цю карту, я можу зробити дещо інше. Це твоя остання і головна ціль, вона повинна ревнувати, злитись та ненавидіти мене до кісток.

    Маргарет посміхнулась та кивнула, хоча вона не розуміла загальної картини, вона добре розуміла свою задачу і їй це було до смаку.

    На вершині в одній з кімнат Іріс повільно відкрила очі спостерігаючи за заходом сонця. Вона болісно протерла очі шукаючи свої окуляри, але не змогла їх знайти.

    "Що в біса? Зачекай, в мене, щось в оці?"

    Вона обережно спробувала це дістати. І дістала свої контактні лінзи. розгублено вона кілька разів кліпнула, щоб зрозуміти.

    "Я чудово бачу? Де це я? Що зі мною сталося? Котра година?"

    Вона згадала, що сталось і обережно почала оглядати кімнату.

    "Де вони? Де той хлопець? Вони щось зі мною зробили?!"

    Вона встала, але ще не до кінця прокинулась і впала розбиваючи якусь вазу. Вона обперлась на трюмо та подивилась у дзеркало, щоб одразу шоковано відійти.

    "Хто це?!"

    Вона шоковано подивилась на себе й обережно общипала своє обличчя.

    "Це я? Але хто в біса мене переодяг?!"

    Поки вона розбиралась зі своєю зовнішністю в кімнату обережно постукали.

    — Іріс. Ти не спиш?

    До кімнати зайшла гарна вагітна жінка.

    — Де я і як давно я тут?

    — Хм, дай пригадаю Віктор привіз тебе кілька годин тому, і ти в моєму ресторані Лігво Коханців останній поверх. До речі я Луна одна з коханок твого батька.

    Іріс розгублено дивилась на Луну, що ніжно посміхалась і відвернулась.

    — Де мій одяг та телефон? І хто в біса мене переодяг?

    — Хм, це зробила я. Не переживай я не дозволила цим ідіотам тебе доторкнутись.

    Вона гордо підняла груди змушуючи дівчину полегшено видихнути.

    — Але нащо?

    — Розумієш твій одяг дещо забруднився...

    — Вони щось зробили зі мною?!

    Вона запанікувала та почала уважніше себе оглядати. Луна криво посміхнулась та підійшла до інших дверей.

    — Я не про це, ти просто занадто спітніла. Якщо що твій одяг за цими дверима.

    Іріс нахмурилась та підійшла до дверей і обережно їх прочинила, той запах, що вдарив їй у носа змусив одразу зачинити двері.

    "Брудний, це м'яко сказано."

    Вона з великою вдячністю подивилась на Луну.

    "Але що це за чорна субстанція?"

    Вона похитала головою не бажаючи про це думати.

    — А де мій телефон? Він же не там?

    — Ой, що ти звісно він не там. Він у твого батька.

    — Батька?

    — Так, ходімо, до нього він тобі все пояснить.

    Та перш ніж вони вийшли з кімнати Луна нахилилась над її вухом та заговорила.

    — Ти не можеш йому відмовити, але ти завжди можеш отримати компенсацію.

    Вона випрямилась та схопивши дівчину за руку потягла її до окремої кімнати

    — Ходімо він вже чекає.

    Теодор сидів і крутив у руках гриб кілька добровольців вже прийняли його як того радив Віктор. Вони звітували йому кожну годинку, а також вели запис. Коли Джордж відкашлявся до кімнати увійшли двоє.

    — Як я бачу, ти прокинулась. І мабуть, дуже здивована, тим що сталось.

    — Що ви зі мною зробили? Це якісь експерименти, наркотики?

    Вона роздратовано втупилась у нього шукаючи відповідь, але він лише розсміявся.

    — Якби ж все було так просто. Це твій родовід він просто пробудився. В цьому світі є багато дивних речей, гадаю це освіжить твою пам'ять.

    Теодор поклав на стіл кілька знімків камери й хоча вони мали кілька дефектів було чітко видно обриси демона, що з'явився.

    — Віктор дійсно провернув чудову аферу, обдуривши гінчака та врятувавши твоє життя. Це було дуже ризиково, навіть я у свої найкращі роки не зважився б на подібне.

    Він посміхнувся і поклав кілька документів на стіл.

    — Що ж ти моя донька і завтра ти полетиш зі мною на сімейний острів, для складніших тестів та церемонії. І це може бути дуже ризиковано.

    — Я хочу відмовитись, в мене вже є...

    — Іріс. Це була не пропозиція, це факт, який ми здійснимо хочеш ти того чи ні.

    Теодор безкомпромісно заговорив змушуючи її здригнутись коли кинув на стіл теку з файлами. Вона побачила там фото своєї сім'ї.

    — Гаразд, я буду слухняною дівчинкою, але. Я можу попросити отримати краще лікування для батька? А також попіклуватись про мою сестру, я хотіла б, щоб вона закінчила кращу школу і змогла прожити гарне життя.

    — Хо. Це не проблема, добре бути чесним зі своїми бажаннями. І теж буду чесним. З деяким шансом ти помреш на церемонії.

    Вона насупилась і відступила, поки він продовжував говорити.

    — І хоча мені не потрібно цього робити. Я не можу залишити тих, хто старанно виховував та турбувався про мою доню без винагороди. Наша сім'я може повністю вилікувати його це не проблема, навіть дати твоїй сестрі найкраще виховання, що є у світі не проблема.

    — Я зможу побачити їх ще раз?

    — Якщо виживеш.

    Вона мовчки кивнула та відкинулась на спинку дивану.

    — Гаразд, я хочу поговорити з сестрою. Попередити її. Я можу отримати свій телефон?

    — Звісно ось тримай.

    Теодор дав сигнал і Джордж поклав на стіл бездоганний чорний телефон.

    — Це не мій...

    — Якщо ти збиралась отримати ту розбиту цеглину, яку ти носила з собою, то забудь він точно не для тебе. ми повністю перенесли все з нього на цей навіть пароль та особисті дані.

    Вона насупилась і розблокувавши телефон побачила знайому заставку і навіть всі значки на тих самих місцях, хіба що дещо відрізнялись.

    — Мія, вибач, схоже мені доведеться поїхати на кілька днів.

    — Щось сталось?

    — Можна і так сказати. Ти ж зможеш про себе потурбуватись?

    — Звісно, все буде добре, можеш не переживати.

    — Чудово, бережи себе. І якщо щось станеться. Скажеш йому, що я люблю його. Бувай.

    Вона вирішила, нічого більше не говорити сестрі та подивилась на Теодора, що пив каву.

    — Вони ж зможуть прожити безбідне життя?

    — Так я дам їм все для цього, якщо ти помреш. Але якщо ти виживеш, це буде твоя проблема. Зрозуміла?

    Вона кивнула та подивилась у вікно.

    "Якщо вони зможуть добре жити, неважливо, що зі мною буде. Але я хочу побачити її посмішку ще раз, та обійняти батька."

    Теодор також подивився у вікно.

    "Що ж на диво в мене всі живі. і вона показала доволі цікаву реакції. ЇЇ родовід повинен бути достатньо високим, але доля непередбачувана."

    В найближчій лікарні прокинувся молодий хлопець й тупо дивився у стелю. Він прикрив обличчя і тихо заплакав.

    "Як ти могла. Я кохав тебе всім серцем! І що в цьому хлопцеві особливого?!"

    Це мав бути звичайний виклик купив, привіз товар та отримав чайові, але не сьогодні. Він приїхав до Лігва Коханців з пачкою презервативів, та пішов до певної кімнати. Він ніяк не міг очікувати, що там буде сидіти його дівчина та багатий однокурсник.

    "Я хоча б зміг вдарити його в самовдоволену пику"

    Це була його невелика розрада перед тим як його схопили та побили. Вони роздягнули його та всунули у рота наркотик перед тим як кинути у дамську кімнату.

    "Я не хотів, я справді не хотів."

    Він згадав на останок як прийшов до тями та як обережно вийшов з кабінки, щоб побачити найгарнішу дівчину на світі. Вона лише зневажливо подивилась на нього та збиралась піти, але він не зміг себе контролювати. Раптом біль вирвав його зі спогадів і він в паніці підійняв ковдру.

    — Ні! Це не може бути правдою. Ні!

    Він у розпачі перевірив рукою, але там було багато вільного простору. Розпачливий крик євнуха лунав лікарнею, але медсестри так і не прийшли вони не хотіли давати надію, чи ще більше принижувати хлопця. Він у розпачі схопився з місця, але наркоз, ще не до кінця пройшов і він впав розбиваючи старий амулет, який йому подарувала подруга дитинства.

    [Запуск системи.

    Вітаємо гравець.]

    Він божевільно засміявся, змушуючи повз їдучих стурбовано хитати головами.

    На іншому краю міста, один старий сидів за столом, на стільці який ледь втримував його вагу. Він уважно готував свою промову та нещадно видаляв невдалі моменти.

    "Ця вечірка має багато чого змінити. Якщо я зможу отримати його увагу. "

    Він подивився на стіл де стояло фото його хлопчиків.

    "Якщо вони зможуть подружитись з ним, можливо я отримаю шанс стати кимось більшим. Може мене навіть посвятять у таємниці."

    Він зітхнув та подивився в гору.

    "Хах, якби я мав доньку, це могло бути значно легше, але ж ще не все втрачено він же доволі пустотливий, може мої хлопчики знайдуть з ним спільну мову."

    Раптом двері відчинились і у кімнату увійшов стурбований слуга.

    — Ти знайшов його?

    — Так, пане. Але є проблема.

    — Що сталось?

    Слуга не знав як це сказати, але зрештою видихнув.

    — Вранці коли юний пан Мальком відбував своє покарання консультантом в сімейному магазині хтось на нього напав. Плечові кістки зламані, а м'язи розірвані вщент. Нам пощастило, що медики приїхали дуже швидко інакше він міг втратити руку.

    — Як хтось сміє робити подібне з моїм сином! Ви знайшли його?! Де він, я хочу особисто вирвати йому очі!

    Чоловік був розгніваний та встав коли помітив як зблідло обличчя слуги.

    — Що таке?

    — У того хто напав на вашого сина був фіолетовий жетон.

    — Ти певен?

    — Так, пане, Це підтвердив і охоронець і записи камер.

    Чоловік розхитався і впав назад на стілець, але той не витримав змушуючи його падати на спину та битись коліньми о стіл посилюючи біль.

    "Треба щось робити, не можна просто так все лишати."

    Його розум, що кілька митей тому був у хаосі тепер прояснився.

    — Коли вони завершать операцію, Малькольм повинен зникнути з цієї країни.

    — Зрозумів, пане.

    Слуга допоміг йому встати з підлоги. Чоловік подивився на стілець, що роками підтримував його і насупився.

    "Не спроста все це. Не спроста, але я не можу втрати цю нагоду."

    — Знайди мені Лукаса.

    — Пане, він зараз у Лігві Коханців зустрічається з черговою дівчиною.

    — Мені плювати, що він там в біса робить, я хочу., щоб через пів години він був тут переді мною..

    — Буде зроблено, пане.

    Слуга кивнув та вийшов за двері коли кілька інших зайшли, щоб прибрати рештки стільця, та поставити новий.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.