Холодна зірка

16:35 — Мільярди людей по всій системі галактик БЗДШ303305 відволікла від роботи якесь дивне відчуття у грудях. Постраждалі описували це по-різному: від таяння до відчуття ніби внутрішні органи розриваються. Близько тридцяти мільйонів через надмірне виділення з очних залоз частково осліпли, серед них у чотирьох мільйонів почалася істерія.

Відкриття захисних екранів через нестабільний стан співробітників, відбулося на 30' 37" 12"' пізніше запланованого.

Причиною події стала планета Земля4927953ТСИ. Емоційний спектр цієї планети виявився на 50% потужнішим за очікуваний, що і стало причиною найпотужнішого збою за останні п'ять мільярдів років.

Через 24 години на Земля497953ТСМ було відправлено човник з моделлю людини під серійним номером ВР4837457943.

Керівник проекту вчений під серійним номером ВР4837457941, за висновком експертів через вплив Емоційного променя, кинувся за ВР4837457943. У самої планети Земля4927953ТСМ ВР4837457941 і ВР4837457943 зіткнулися, але згідно з розрахунками це лише збільшить термін виконання завдання з 10 до 20 років.

*^*

Небо затянуло хмарами. Єгер хоч і був засмучений такою похмурою нічною погодою, але все ж для розкурювання трубки ця погода цілком підходила.

Як тут темне небо різко осяяло світло, немов сонце спалахнуло. Величезна палаюча куля з ледь чутним гуркотом упала в лісову хащу. Прокинулися деякі дикі й домашні тварини, але якось мляво. Тільки собаки хоч якось протянули свое здивуваня на кілька десят хвилин. Щоправда, здається, вони швидко переключилися зі зірки на лайку між собою. Хтось стурбовано виглянув у вікно, але зрозумівши, що нічого ніби не сталося, звалив це на сніг, що впав з даху, і пішов далі спати.

Єдиним хоч якось помітним слідом стали хмари, що повільно розповзалися.

Здається, лише одного Єгеря хоч якось приголомшило те, що сталося.

Мозок говорив йому йти додому та забути про все це, але його серце звало його туди куди впала ця зірка.

Єгерь собі посміхнувся. Якщо серце говорить щось робити, це і треба робити. Він затушив ледь палаючу трубку та зробив крок в скрипучий холодний сніг. Його голу ногу нібито пронзили маленький бурульки. Єгер одразу підняв ногу, та вилупилася на свій чобіт, який вирішив не йти за ногою та зостався на місці.

"Ось так ось будеш курити на вулиці вночі, якогось разу примерзнеш до одного місця. І повір мені, я за тобою не вийду. Стоятимеш до самого ранку" — пролунав голос жінки в нього в голові.

Як і завжди Єгер лише посміхнувся.

Як завжди права.

Він дістав свій чобот і у веселому настрої пішов туди куди впала зірка.

Перше, що помітив була тиша. Тільки Егерь шумів. Трішечкі моторошно. Та, мабуть, просто повтікала всіляка живність…

—... с ким не буває. Злякалося та втекло чого тут незвичайного. Тільки ось тепер мені страшно. Хей, звірик-звірику, прийди до мене будемо разом боятися.

Від страху він шов швидким та широким кроком, тому на його радість дійшов до зіроньки швидко.

Маленький блискучий згорток лежав глибині великої ями. Якщо б Єгер не знав цей ліс так добре як свою нижню белизну, не сказав б що тут були колись дерева. А вони були.

Він обережно спустився донизу. Помацав темно фіолетовий згорток із зірочками — тканина та щось в ній. На крок відішов щоб прикинути, що там буде. Ось надто… надто схоже на запеленату дитину. Тільки ось воно начебто і не ворушиться, і не плаче зовсім.

Якщо там справді все, то нічого не лишиться окрім як дати ім'я та закопати. Але ж… саме сюди впала зірка, чому від згортка взагалі щось залишилося? А якщо це Бог послав мертвого янгола з неба, то для чого випробує серце чоловіка?

Трішки обдумавши все це Єгерь відкинув тканину, що прикривала лице дитини. Пухке, розовощоке створіння зовсім не схоже на мертве. Підніс до носа палець — дихає.

Чоловік взяв дитину на руки. Що ж буде чим порадувати жінку.

*^*

— Прийшов нарешті! — вигукнула жінка десь з кутка навіть не глянула до дверей.

Вона пряла і навіть не думала підіймати голови поки Єгер не став саме перед нею.

— Ой, мамо, що ти приніс! — встала, кинувши своє прядіння далеко під лаву — Де ти так загулявся!

— Це зірка впала та принесла таке.

Жінка вихопила згорток з рук та прийнялася його розглядувати.

— Зірка зірка. — закивала — Напевно, якась жебрачка тобі в руки сунула. Бідна та жінка раз в таке тоненьке наділа на своє малятко. А ти бовдур чого не вкрив його? Замерзло же малятко змерз — вона потрогала малюка за щічки — ло — потім залізла рукою під тканину і там помацала дитину — Як це так теплий… чи то він такий, чи то тканина. В будь якому разі треба переодягати, бо як побачать таку блискучу тканину як сороки накинуться. Перевдінемо — вона взяла малюка на руки, а Єгер дістав теплу одежину: рубахи різні, штани. Посеред ночі ніколи шукати по селу ті пелюшки, що років з чотири тому вони передали в користування іншим.

Нагодували малюка, положили спати. Подружжя встало та дивитися на те малятко. Дружина трішечки як бовдур, а Єгерь за компанію.

— Ось і твоя зірка виходить.

— А ти мені не віриш, — Єгерь обняв її за плечі.

— Ото настала твоя черга мене лупцювати. Дивна дитинка, дивна.

Недовго раділи спокійним дням в черговий раз молоді батьки. Як тiльки жінка Єгеря взялся його перевдягати, то одразу ж стала грязна та пахуча, одразу видно, що зірка справжній хлопчик.

В Єгеря та його жінки був ще один рідний син, як то часто буває рідному сину, Йогансу, зовсім не сподобався раптова ляля.

— Тату, віднеси його на місце — ледь членороздільно наказав він Єгерю.

Єгерь посміхнувся. Ось так у деяких проявляються палаючі серця.

Потихеньку малюк ріс, під хрестом став Штефаном. Ось тільки з кожним днем він ставав все дивнішим. Майже не сміявся, дуже багато дивився за кимось. Не тягнув нічого до рота, не ламав, не залізав. Лише дивився.

Що звісно дуже непокоїло жінку Єгеря. І до лікарів зверталася і до священиків. Всі розводили руками, а одна жіночка далека від лікарства та духовенства із загожковою посмішкою сказала: "Він в вас особливий хлопчик. Він змінить світ"

— Ну яке! Яке мені діло до того, що мій хлопець змінить, якщо він веде себе не як нормальне дитя!

Це не єдина річ, що непокоїло жінку. Була і друга — тканина. Ніжна, тонка, фіолетова тканина з зірочками. Неймовірно тепла, ні вицвітає, ні намокає.

Бісов непотріб, коротше. Десь півроку не давало покою ця тканина жінці Єгеря. Вона намагалася спочатку різати, а потім вже полетіла тканинка по всьому непотребу світу випробувати себе. Доки Єгерь не взяв та сховав тканину. Жінка трішки полаялася, потім почала з ним торгуватися, потім не задоволено щось про себе бубніла, але все ж змирилася з цим. Тим паче, що таку дивну річ треба було сховати від допитливих очей.

Ось так пройшов рік, до свого року Штефан зовсім припинив сміятися. Після року тільки і можна було побачити його мовчазного з трішечки нахиленою головою слідкуючого за розмовою дорослих, чи за тим що вони роблять.

В два роки він заговорив, дуже дорослою та чіткою мовою. Немовби весь цей час він потайки тренерувався. З одного боку це було полегшення. З іншого краще мовчазна дивна дитина ніж говірка. Він зовсім не розумів ігор однолітків, тільки но увязался за священиком, щоб той навчив його читати.

Священик на відміну від матері Штефена був радий такому учневі. Навіть надто часто хвалив його слухняність (треба сказати, що священик був трішки ненормальним, не любив він нормальних дітей) та добру пам'ять, аж поки не стукнуло малюку сім років. Тоді приїхав до Єгеря його давній знайомий торговець та вирішив взяти малюка з собою провітрися. Всі сподівалися, що після поїздки Штефан трішки виправиться. Але завдяки своїй бездоганному лицю по дорозі він привернув декількох поетів. Бездоганне лице не помічали близькі та сусіди, бо знали його дивну душу, а ось поет, котрий не бачив нічого окрім лиця, одразу залюбовался таким гарним хлопцем. А від поета слова про цього бездоганного хлопчика пішла по всій верхівці міста і ось він такий гарненький вже спілкується з вченими та священиками.

Поставлена річ, ясний розум, звісно розумні люди розуміли і дивнощі хлопчика, але то були дрібниці для одних, а для других справедливою платою за красу та розум. Лише один музикант не любив його.

Ось так поїздив Штефан по різних суспільствах. Йому подарували купу книжок, які друг батька одразу прибив до дна телеги до кінця поїздки. Могли б і забрати Штефана та зоставити бідного друга батька з цими книжками, але він безстрашно відстояв право забрати Штефана до батьківщини.

До того ж друг батька протрезвів голову розумцям. Рано чи пізно хлопчик повернеться, а коли повернеться вся еліта буде стояти на колінах. Чого деякі не хотіли.

Повертаючись до священика.

— Батюшка, я не можу переоцінити те який вплив ви маєте на людей, але я не вважаю що в священному писані прихована вся істина.

Священник погладив хлопця по голові, хоча насправді хотів зірвати її одним махом.

*^*

П'ять гарних собак. Чотири треба віддати пастухам, п'ятого навчити та хай буде повидерем сліпому діду. Шостий слабкий. Треба комусь з палаючим серцем віддати, щоб піклувалися та вигодували.

— Ой, який бідненький!

От і вона з палаючим серцем.

— Візьмеш…

Договорювати не було сенсу, вона вже взяла його під мишку і зоставалося тільки чекати виживе цуценя чи ні. А я взяв на вигляд найслухнявішого серед п'ятьох та почав його тренувати для сліпого діда.

*^*

Через два тижні цуцик помер.

*^*

Через рік відвів молодого пса до діда, той всіляко висловлював свою вдячність. Намагався накормити та дати солодощів. Мабуть, через моє кам'яне серце.

*^*

Це було на Неділю вічності. На кладовищі зібралося пів села. Там був і сліпий дід с псом та дівчинка.

— От вмієш ти робити добрі справи, — знову почав свій монолог про палаючі серце — але не палає в тебе серце.

— Єгере, ось вона добре доглядала за своїм цуценям, але він помер. Через її палаюче серце вона досі плаче над могилою. Невже це краще? — на цей раз я вирішив його спитати, бо це не здавалося мені логічним.

— Це потрібно зрозуміти, відчути, ти поки що не зрозумієш.

Я зовсім не розумів.

*^*

На мій десятий день народження до нас приїздив циганський табір. Було багато шуму, так що ніхто не міг спати, та й ніхто не спав. Як б мені це не хотілося, бо не міг на відміну від інших поспати вдень.

Цигани демонстрували трюки, фокуси, всіляко веселили народ. Не розумів я чому всім це подобалося, як і багато інших речей, що торкалися палаючих сердець.

Третій день я разом з усіма стояв в товпі навколо циган, як одна, та що гадала по руках раптово показала на мене.

— Підійди до мене.

Я підійшов та дав руку, як то всі давали.

— Не давай, не давай — сжала вона мою руку в кулак и не відпускала — все одно я ваші долоні читати не вмію. — пошепки — В майбутнє не загляну, а ось минуле. Ти не рідний син своїх батьків, мабуть, ти і сам здогадався. Батько чорненький, мати також та и брат дорослий з ними.

— В мене дядько був таким як я. — заперечив, щоб перевірити цю жінку.

— Ти це можеш будь кому розказувати, але не мені — залилася гучним сміхом — Ну що перевірив мене? Далі не будеш суперечити? Єгерь сховав дещо важливе під половцями сараю. Та сама половиця, що вічно пригає як тільки на неї наступити і Єгерь ще говорив не трогати. Ось підніми її, багато часу це не займе.

*^*

Повернувшись додому я одразу пішов до сараю. Я знайшов тканину.

Тканина виявилася говіркою. Це було дивно. Але все ж вирішив послухати, що скажуть ті хто називають себе Керівниками проекту ліквідації палаючих сердець.

*^*

Їх цілівізація розвивалася міліарди років. Декілька разів була на грані вимирання через палкі серця. Декілька тисяч років тому вони прийшли до того що треба цього позбутися і створили спеціальний апарат який блокує роботу палаючого серця. З тих пір ніякі злидні люлиного походження їх не турбують. Ніяких божевільних війн, ніяких божевільних веселощів.

*^*

— Ти знайшов… — мовив Єгерь.

— Я знайшов. Мені потрібно поїхати до столиці.

— Ні.

Я наклонив голову.

— Чому?

— Світ без злиднів як описують ці, було б дуже добре. — Йому подобалася ця ідея, але він закрив очі та похитав головою — Але в тебе не палає серце. Зовсім не палає.

— Від цього палаючого серця всі злидні. Через нього є все погане.

— Штефан, якщо б тобі це говорило твоє палаюче серце.

— Чому воно таке важливе? Я це зроблю, бо це вірно, мені не потрібно ніяке палаюче серце.

Єгерь подивився на мене злякано.

— Штефан, ні. Не зараз, я впевнений пізніше ти знайдеш нагоду, але пізніше. Вважай що це для спокою матері. Тим хто зверху думаю не вийде боком чекання декілька років.

*^*

— Брате твоя матір пришла! — Йоганс просто світився від щастя. Тільки таким висловлюванням, яке до цього мало розумів, я міг назвати те що було на лиці брата.

Здається, мое серце запалало. Так тихо, тихо. Але щось було.

Та відразу потухло.

Брат мене привів до звичайної жінки-жебрачки. Так вона була схожа на мене, але я нічого не відчував. Все стало як раніше.

Але, здається, жінка ще цього не зрозуміла.

— Синочок! — ледь не плакала вона.

Я нічого не відчував.

— Ви для мене ніхто. Я не здатен відчувати все як люди з палаючими серцями, але я розумію хто для мене зробив, а хто ні. Я розумію для кого я повинен був б виражати подяку, якщо вмів. Я знаю, що ви та хто виносила мене, але ви для мене чужа людина.

Сльози та радісна посмішка одразу зникли з її лиця. Вона стала такою як я.

— Спасибі. Пробач, це через збій. Зроби те, що тобі доручили. — розвернулася та пішла.

Тут мене різко повернули до себе:

— Як ти міг! Сволота! Монстр! Вона ж твоя матір! — мабуть, мої слова до цієї жінки здалися братові жорстокими.

— В мене ж кам'яне серце.

*^*

Нагода знайшлася через три роки. Принцеса Любов до Людей объявила про те що шукає нареченого найгарнішого серед всіх хлопців. Вона було мого віку, тож це була непогана нагода.

Я зібрав речі, взяв тканину.

Я нічого не питав в Єгеря чи матері. І він, і вона розуміли, що це була гарна нагода. Матір зібрала кошик їстівного та побажала гарної дороги, а Єгерь знову почав свій монолог про палаючі серця. Він дуже намагався довести свою істину, але це марно. Все одно він не розумів мене, а я його. Та і не міг я його зрозуміти. Я найдосконаліша модель людини, я на відміну від матері можу встояти перед палаючими серцями.

— Іди, іди безсердечна сволота. Хочешь правити? Ходи, ходи. Тільки-но таким жорстоким як ти місце на кострі. Не пройде і десяти років як тебе того — він на своєму прикладі показав як мені будуть горло розрізати.

— Йоганс! — крикнув йому батько.

— Що? Я правду кажу!

Дослухувати, шо там батьки намагався йому пояснити я не став. Чим раніше піду, тим раніше зроблю те що потрібно.

*^*

Через декілька днів в дорозі пішов дощ. Десь послизнувся та вдарився головою. Де не пам'ятаю. А ось добре пам'ятаю як хтось мене тащив. Мене положили на м’ягку постіль біля вогнища, сам рятувальник не попадався мені на очі. Він старався не попадатися мені на очі. Коли розумів що засвітився ногою перед моїми він йойкав та відстрибував геть.

Нарешті він присів десь позаду мене та заграв на дудці.

*^*

Я встав. Перед мною вже стояла гаряча миска супа з овочів.

— Дякую, — сказав я та почав їсти.

Він слідкував за мною. Він погано сховався: видні черевики, частину руки та чорного волосся. Можна було точно сказати, що це він і що він за мною слідкує.

— Чому ти сховався? Невже не хочеш їсти.

— Я поїв. А показуватися людям мені не можна.

— Чому не можна?

— Мене прокляли. Якщо людина на мене подивиться, то я зникну.

— А я не людина.

Він трішечки відвинув листя, щоб краще мене бачити:

— Як це так?

— Мене прислали сюди з іншої планети, щоб виконати важливу місію.

— Ти не схожий на когось з космосу.

— А мене спеціально зробили таким. Я ж виглядаю як гарна людина?

— Виглядаєш.

— Завести зі мною бесіду хочеться?

— Дуже хочеться.

— То воно навмисно, щоб до мене люди тягнулися.

— Тоді… Я вийду!

Він вибіжав з кустів, заплющивши очі. Він був потворною. Спина скрючена, пляма на весь підборідок через губи та ніс до кутка лба. ніс замаленький, губи і брови завеликіі Зрозуміло чому він зникне, коли на нього подивляться.

— Я ж тобі говорив, що я не з цієї планети. — сказав я, доїдаючи суп.

Він обережно відкрив одне око, потім друге. Глянув на свої руки, потім на мене. Я на нього пильно дивився, щоб не подумав, що не дивлюся.

Він запищав від радості та кинувся обнімати мене.

— Дякую, дякую, дякую! Я так хотів і ось ти тут! — він аж плакав.

Щось завершилося всередині. Я не міг його відтовкнути. Не знаю чому.

Він сам відсторонився від мене. Його щоки порозрвішали.

— Пробач, я напевно не повинен був. Я Лайхнам.

— Штефан. Але я не можу тут довго зоставатися, розумієш місія.

Я чекав, що він розсердиться як мій брат, але ні, Лайхнам замислився. Не завжди я відгадую реакції людей.

— А що тобі потрібно зробити?

— Стати принцем.

— Ставати принцем, то добре. Будь я принцем, то приказка б цілий день трубити. Тим з космосу також подобаються труби?

— Ні, коли я стану принцем, то в мене буде влада та ресурси для блокування палаючих сердець.

Ліс подивився на мене великими зляканими очима:

— Навіщо…

— Тому що тоді буде порядок та не буде злиднів.

Ліч знову замислився, а потім закрив вуха.

— Пішли — потопав кудись вперед.

— Ти куди?

— З тобою. Підтримувати тебе, місія то важлива.

— Ти знаешь куди ідти?

— Звісно, знаю. Біля мене постійно проїжають посланці, нарядні такі з трубами. Я за ними багато разів аж до замку доходив.

— А як же твоє прокляття?

— Поки ліс, то буду в лісі, а потім в замку якось сховаюся та в товпі. Мене батько декілька разів так водив на великі свята в товпі. Мене ніхто не помітив.

*^*

— Ти такий тихий.

— Я можу говорити, але краще навряд чи буде.

Згадалася бабуся, котрій дуже не подобалося, що я мовчав. Але як тільки я заговорив, вона відразу наказала мовчати, бо сам диявол говорить моими вустами. Звісно, Єгерь намагався якось пояснити мою дивну бісову поведінку, але це не допомагало. Найчастіше поки були гості, я відсиджувався на вулиці. Грав з братом, а після того як прийшла моя мати, то сам.

Цьому хлопчику також ніяково від моєї компанії?

Він засміявся. Це мене вперше збило с толку.

— Ти чого?

— Я вірю, що ти якась прибулець з іншого світу. Ти такий тихий, что живе ковтає твоє палаюче серце…

— В мене немає палаючого серця.

Він розвинувся та доторкнувся до моєї грудини.

— Чуєш, тут щось стучить, значить палає.

— Я живе створіння. Але моє серце лише качає кров і нічого більшого.

— Не може так були — з посмішкою показав головою він.

— Мій вид вже давно відмовився від емоцій бо вони не логічні та можуть зробити тільки гірше. І з вами я зроблю теж саме.

— Ти хочеш цього? — Лайхнам наклонив голову.

— Це потрібно зробити.

— Ти дивний — трішки звів брови до перенісся.

Повтор інформації.

— Ти не останній хто так говорить. — Я пішов далі, погано просто зупинятися посеред дороги, можу не вспіти.

— Ти тільки не ображайся! — надто різко схопив мене за плече та розвернув — Я не це мав на увазі!

— Я не можу ображатися.

— Добре — спустився на коліна. Та затріся. Потім стало чутно його хлюпання.

Як же горить його серце… Я не образився…

*^*

…Приемно розмовляти з тобою, не те що з батьком. Він завжди хвилюється, щоб мене не побачили, від нього вся навколишня музика стає такою сумною. А я так хочу щоб він не хвилювався, щоб сміявся як всі навколо. А тобі не буває так погано, як батькові, ти дивно поводишься, але поряд з тобою спокійно.

Штефан подивився саме на мене. Він взагалі доволі часто дивився в очі, навіть посміхався часто кутком рота, його серце зовсім не пов’язувалося з вираженням лиця. Все від мозку, від чого я не міг довго затримати на ньому погляд, ставало ніяково. А от слухати, слухати завжди було приемно.

— Я радий, що ти почуваешься поряд приемно. — Він дуже старався правдоподібно кривлятися, добре хоч голос в нього не кривлявся.

— Нащо ти це робиш? — я знову повернувся до нього.

— Роблю, що?

— Кривляешся

Він закрив очі, трішки обдумав, а потім знову подивився мені в очі:

— Це — вказав він на своє лице — занадто погано виглядає?

Я так замахав руками, що здавалося зараз полечу:

— Ні! Ні! Ні! Просто… Твоє серце не палає.

— Зрозуміло.

І він замовчав. Мовчати він міг хоч цілий день. Через півгодини мовчання ставало ніяково, бо він нібито пропадав серед навколишньої музики. Отак от розвернуся, закрию очі. Чую дерева, птахів, тварин, а його ні.

Дивлюся на нього і бачу неймовірно гарного хлопчика з блакитними очима. Не дивлюся, він потихеньку розчиняється в повітрі, неначе крапля соку в стакані води. Весь смак пропадає і нібито, і не було його.

*^*

Кора попелясто-сіра, гладка. Пагони з великими листовими рубцями та вузькими кільцеподібними рубцями від прилистків.

Нирки вузькоконічні з 2 лусками. Листя велике обратнояйцевидне з перистим жилкуванням.

Ліч почав мурчати пісеньку собі під ніс. Я відвів погляд від квітки. Не чув ніколи таку пісню, хоча знаю всі тутешні пісні. За структурою це більш схоже на одну з тих опер, на яку мене водив один музикант.

— Де ти чув таку мизику?

— Я підспівую світу — не обертаючись сказав він. Спочатку він часто повертався до мене, але зараз лише іноді я міг побачити край ока. — Ти не дивуешься?

— В мене ж не палає серце

Він розсміявся:

— Звісно! Звісно! Я подумав, що як людина у якої не подає серце ти більш за всіх здивуєшся. Навіть твоє лице уявив. — він одним махом розвернувся до мене розвівши високо над головою руки — А ти ж нічого не відчуваєш! От я дурень. — від сміху він аж сів напочівки. Та в мить його лице змінилося. Це було вираження суцільного жаху — Ти не відчуваєш! Ти зовсім нічого не відчуваєш…

А далі мене назвать монстром. Не приемно.

Але Лайхнам піднявся:

— Пробач, я уявив як ти почуваешься. Це так тяжко нічого не відчувати.

Облегшення?

— Ні, це не тяжко. Цього нема і все. До того ж ти не можеш відчути як тобі, бо ти не відчуваєш.

— Навіть рани? — склонив Ліс голову.

— Рани — це вже зовсім інше.

— Але ж я їх відчуваю! Як вони можуть бути чимось іншим?

— Коли ти ранишся, то, наприклад, рука повідомляє про це раціональній частині, а вже потім твое палаюче серце на це реагує.

— Значить серце пов'язано з раціональною частиною. Тоді, може, не треба прибирати палаючі серця?

— Не хочеш, щоб твоє палаюче серце погасло?

Він замахав руками, але після багатозначного навчання сказав:

— Так, боюся. Але ж якщо емоції та раціональність едине, нащо пригнічувати щось?

— Емоції заважають, саме через емоції люди поводяться импульсивно та не eффективно, війни також через них.

— Мабуть, ти та ті з зірок праві. — він знову розвернувся, але відразу задом пішов до мене та став пліч о пліч — Коли ти не намагаєшся імітувати емоції ти значно приємніший. — Він посміхнувся.

*^*

— Дивись. Як я?

В порівнянні з панами, що будуть на святі в принцеси, Я одягся дуже просто. Навіть зав'язка саморобного плащу була мотузкою.

— Дуже гарно — ледь промовив Лайхнам, почервонівши. На нього я передбачувано справив велике враження. Та навряд чи теж саме буде з принцесою, її очі будуть засвітлені красою. Треба щось більше.

— Мені імітувати емоції?

— Мало хто так чуе як я.

— Тож ми розійдемося. Можеш зібрати мої речі, вони мені більш не понадобляться.

Я вже розвернувся та почав іти як Лайхнам крикнув:

— Може ще зустрінемося? В кінці балу, після того як ти станеш принцем?

— Не можу обіцяти.

Лайхнам засмутився. Звісно.

*^*

— Пані та Панове! Двадцятеро найгарніших хлопчиків позмагаються в силі з королем тварин биком Кьонигом! Переможець перестане перед принцесою на балу!

Я зняв свій саморобний плащ. Треба було здогадатися, що простому люду до принцеси на очі так просто не пустять. Спочатку треба їм зробити видовище, а вже потім дивлячись на те чи виживеш, чи ні вони пустять.

На балконі над ареною стояла принцеса, по боках та вище стояли вельми шановні, титуловані просто багаті люди. Найкращі місця були в герцогів, найгірші високі місця в баронів, а там куди полетить весь пил сиділа середня та дрібна шляхта, міщани та приїжі селюки стояли перед самою огорожею наражаючи себе на рога бика.

Я помітив Лайхнама. Виглядав він не дуже, весь цей шум, крики, емоції не дуже на нього діяли. Але зустрівшись зі мною поглядом ковтнув якомога більше повітря:

— ШТЕФАН, ТИ ПЕРЕМОЖЕШ!!!

Чоловік поряд з ним ледь не зловив інфаркт від несподіванки, а потім ще довго намагався втямити куди подівся хлопчик з міцним горлом. Я також не зміг побачити куди він втік.

Відпустили бика. В першу секунду половина хлопців перепригнула через огорожу до глядачів. Дві секунди — бик кинув високо в небо одного хлопця. Три секунди, я побачив як п'ятеро перепригнули через огорожу, бик біг на мене. П’ять секунд я перепригнув через огорожу.

— Я ПЕРЕМІГ! Переміг… Переміг!

Я встав та глянув на арену. Темноволосий хлопець розкинув руки в тріумфі. Ведучий підтримав одну з його рук та урочисто привітав.

Не знаю, що відбулося з ним далі. Я дивився на принцессу, а принцесса дивилася на мене. Вона підізвала когось до себе, не відриваючи від мене погляду, нашептала щось на вухо.

— Жаль, що в тебе не вийшло. Напевно ті дуже розлючені через це — зітхнув Лайхнам десь тим внизу між чужих ніг.

— Вони не можуть бути розлюченими.

— А так… ви ж не це…

Мене неначе застягнуло в якись водоворіт, холодний темний страшний. Я все намагався позбавитися цих відчуттів, але водоворіт все затягував.

Вмить стало сухо, неначе накрило піском. Ледь кожу не здерло.

— Штефан, ти… — пісок почав розплавлятися, тепер то точно нічого не зостанеться від шкіри та волосся.

— Хлопце, — повернула за плече до собе груба шкіряна рука — принцеса наказала тобі піти до неї.

Я не пішов за ними одразу, насправді вони навіть тащили мене декілька десят метрів. Я не міг відвернути очей від радісного серця Лайхнама, що біжало серед натовпу. Невидимий для всіх, видимий лише для мене.

*^*

— Не професіонально! Не професіонально!

Навколо мене зібрався натовп всіляких майстрів, що на ходу шили для мене костюм. Декілька десятків рук доторкалася до мене то тут то там, пришивали, зашивали, відрізали, відривали

— Що ти зробив! Крайньо не професіонально! Гедь звідси!

Не пішов.

Нарешті, вони відпустили мене. Гарячий пісок, десь поряд гарячий пісок. Дуже не обачно з його погляду забиратися сюди, але мені навіть хотілося, щоб він сюди заліз та побачив мене в цьому. Якщо його очі так раширилися від мене в зірковій танині, то так я повинен більше йому сподобатися.

Сподіваюся, завою прихильність принцеси. Накажу постійно трубити.

Сміх. Я немовби опинився на вузенькій дощечці над величезною безоднію, сам.

Коридор! Коридор! Коридор! Скільки ж тут коридорів! Сміх все гучніше і гучніше.

— Ха-ха-ха, потворці вміють робити гарні обличчя!

Великі розчиненні двері. В дверях лежал Лайхнам. Його тіло здригалося, дихання збивчиттм та поверховим. Він лише на секунду зустрівся зі мною поглядом, закрив очі і більше не повернувся. Пісок застиг.

— Ах, нарешті мій дорогий наречений прийшов! — ця принцеса, як слиз все текла. До моего плеча тіла — Як тебе звати, дорогий? — прошепотіла вона, легенько торкаючись вустами мого вуха. Хотілося відрізати вухо.

Вона повела мене вперед до вищого світу.

— Штефан.

Позаду безмовні горнічні як якийсь мусор прибирали Лайхнама.

— Чого так тихо? Тепер ти принц Штефан Перший! Ах! Як гарно, що до тебе нікого не було!

Я чув, та міг лише здогадуватися як там скрутили Лайхнама. Те що зосталося від нього.

— Любов до Людей, чи можу я дещо в вас попросити?

— Ти мій принц — вона доторкнулася до підборіддя — проси все що хочеш.

*^*

Чоловік не припиняючи ридав над могилою. Він не міг надивитися, в той самий час не міг дивитися на цей прекрасний мертвий пам’ятник.

— Пробачте, що не наказав скульптуру зробити точне зображення вашого сина. Але не гарно було, якщо б він притягував всіх вандалів навкруги.

— Він… він — нарешті за цей час хоч щось промовив чоловік — Він міг б бути таким!

Штефан глянув в очі кам'яні очі статуї. Немов б через них було видно те ніжне палаюче серце.

— Він був таким.

*^*

Двадцять третій крок, двадцять четвертий і він тут.

— Ваше високосте.

— Без формальностей, Єгерю. — кинув я не глядячи на нього.

— Для чого ти це зробиш? — в його голосі було чутно ту давню турботу, яку він зазвичай дарував всім, та щире бажання зрозуміти.

— Так потрібно.

— Знаешь, — мрійвило сказав він — коли я тебе сюди відпускав я думав, що ти зоставиш це, бо зрозумієш, — здавалося зараз він заплатить. Якого, біса, він плаче?

— Зрозумію, що?!

— Наскільки прекрасний світ з палаючими серцями.

В один крок я розвернувся до нього. Як він постарішав…

— Єгерю, здаеться тут ти чогось не розумієш. Як може бути прекрасний той світ де одне палаюче серце з легкістю може спалити інше! Батько, я кожну ніч слухав розповіді дружини про її дитинство! Її серце палало коли вона розповідала про весь жах, що накоїв її батько! Її серце палало коли вона знущалася над прислугу! Її серце палало коли вона вбила Лайхнама! — слова почали переміщуватися, змішуватися зі всхлипами та перегонки стрибати з язика — І як я це зроблю більше ніхто! Ніхто! Не вмре як Лайхнам!

Тиша. Він дивився на мене зляканими очима. А потім я відчув як ножем його ріже провина.

— Я не хотів, щоб твоє серце запалало так…

*^*

Одного дня на планеті Земля4927953ТСМ позбулася емоцій назавжди.

*^*

Штефан перевіряв чергову купу документів, як в одну мить він подивився у вікно. За ним сиділи птиці, вони нічого не робили лише лупилися в одну точку. Скоро захотять їсти та нарешті щось зроблять. Порожньо.

може, не треба прибирати палаючі серця?

Нема злиднів, нема добра лише гармонія раціональності. Робимо лише, що треба.

Яким був той світ? Штефан же його бачив, відчував. Він може це згадати, як факт. Нічого більшого. Порожнеча.

“Навіщо” — це злякане вираження Лайхнама.

“Приемно розмовляти з тобою, не те що з батьком.” — це спокійне вираження Лайхнама.

“ШТЕФАН, ТИ ПЕРЕМОЖЕШ!!!” — це його голос, що просто виривався з горла.

“А так… ви ж не це…” — він засмутився через те, що Штефан не відчував того самого, що відчував він.

Але що це все дасть? Лише пусті факти. Був Ліч, тепер його нема. Вже давно, його тіло розпростелося на полу в судорогах, застигло та згнило під гарним пам’ятником.

Як воно було, коли були палаючі серця? Все це щось важило?

Штефан став зі стола та вийшов з кабінету.

— Ваше високосте, вам потрібно продовжувати займатися державними справами. — спокійно нагадав охоронець.

— Мені потрібен твій меч, дай його.

— Ваше високосте, нащо? В ваші обов'язки не входять такі справи.

Штефан просто взяв та витяг меч з піхви та втік.

“Тільки одна кнопка”

“Навряд чи більше комусь знадобиться його вимикати — сказала ВР4837457941 — Ви були останнім клаптиком палаючих сердець”

За Штефаном бігла купа ніг. Вони вже повідомили про це людям зі зірок. Але що вони зроблять, коли Штефан візьме та зламає цю машину? Серед жителів планети Земля4927953ТСМ він єдиний хто бачив як будувалася ця машина, на відміну від всіх тих повстанців, зламає її. Відчує знову палаючі серця, відчує знову Лайхнама, вперше за ці роки.

Штефан вбіг до куполоподібної споруди. Вчені, що були тут навіть не встигли нічого зробити як Штефан віткнув меч у едину не видну щілину та відірвав пласт металу. Зараз його затримують, немає часу на обережність.

З розмаху чоловік, король цієї країни, пізніше головний володар планети, головна запорука успіху плану по ліквідації палаючих сердець знищив всі труди людей зі зірок, своєї матері, свою хибну віру.

Вибух!

*^*

Біль, жгуча неприємна біль. А в серце неначе сховали мішок з битим склом, що трясеться та царапає внутрощі. По очах покотилися сльози. Він знову відчував. Відчував Лайхнама.

Сміх зірвався з його вуст. Цього дня він був єдиним хто сміявся на цій планеті.

Ніхто з тих безсердечних зіркових людей ніколи не зрозуміють його.