Повня

— Пі-і-і-і-і-і! П-і-і-і-і-і! — Джордж глибоко вдихнув, щоб продовжити. — Кахи-кахи! Уве! Аггг. Собака падлюча! — тато відхаркнув муху і знову затягнув. — Пі-і-і-і-і-і-і-і!

— А чому мене не тягне? — запитала Емілі, сьорбаючи чай поруч.

— Пі. Куди?

— На Місяць вити. — донька завжди була з батьком, коли той ходив кричати на повню.

— Бо ти нормальна? — Джордж гордовито стояв посеред двору, задравши носа догори. — І дістала лиш половину моїх генів.

— Мабуть. — Емілі чудово розуміла, що мала змішану кров, але так хотіла хоча б разок запищати за зовом серця.

— Пі-і-і-і-і-і-і! — глибокий вдих і знову до посиніння. — Пі-і-і-і-і-і-і-і-і-і!

— Довго ще?

— Три рази, мишко! Фу-у-х. Три рази. Пі-і-і-і-і-і-і!

— Рівно двадцять. — монотонно мовила мала.

— Що «двадцять»? Ти мене відволікаєш. Я вже спати хочу. Старий став для цієї херні, а кинути не можу.

— Рівно двадцять протяжних завивань за вечір. І оте невдале з мухою. — донька завжди рахувала, намагалась зрозуміти хоч якусь логіку. — Минулого разу було п’ятнадцять, а раніше — двадцять одне. Як ти знаєш, коли досить?

— Не знаю, маленька. Якось само перекриває. Пі-і-і-і-і-і!

— Перекриває?

— Ага, стає десь посеред горла і все. — фінальний глибокий вдих. — Пі-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і, бляха!

— Справивсь?

— Не те слово. Пам’ятаю, колись не довив разок здуру, так цілий місяць потім не міг нормально спати. Думав, не пройде.

— Пройшло?

— Не пащекуй! — Джордж жартома штовхнув малу проміж плечей. — Пройшло.

Подвір’я заливало місячне сяйво. Навкруг було тихо і спокійно. Будинок зачекався двох опівнічників, які плелися до своїх кімнат. Перед виттям Емілі дбайливо розстелила ліжка, щоб відразу закутатись у свіженьку постіль і проспати до самого ранку «без задніх ніг».

Емілі кожного разу з нетерпінням чекала, коли татові пора буде вити. Одно зиркала на місячний календар. Хоч сама не хотіла видати ані звуку, та не пропускала Джорджевих серенад. Навіть взимку. У малої був цілий ритуал. Вона заварювала термос чаю, кидала в кишеню жменю цукерок, куталась у плед і йшла за батьком. Дуже любила відчуття, коли сон розбирає настільки, що м’язами йшло легке дрижання. До останнього трималась, а потім падала в обійми ночі. Джордж обходився без зайвих ритуалів. Пищав і валився дрихнути. Іноді хропів.

Цього разу всe було, як завжди. Плед, термос, тремтіння. Очікування розкішного сну. Ще й пощастило так, що повня перед вихідними була. Ніякої тобі школи, жодної домашки. Валяйся хоч до обіду. Емілі мліла від передчуття такої насолоди.

Мала з Джорджем вже зайшли до будинку. Вони були саме посеред вітальні. Наче й справ не мали, а все одно чогось товклись. Так буває, коли хочеш спати настільки, що просто починаєш на автоматі робити якісь непотрібні дії. Переставляєш стільці, поправляєш плед на дивані, соваєш розкидані підлогою шкарпетки. Як то кажуть, робиш фінальні приготування. Світло не вмикали — вистачало місячного.

— Що це? — нашорошився Джордж. — Ти чула?

— Перестань, тату! Я так спааати хочу. — позіхнула мала. — Не до ігор.

— Та які ігри, мишко? Кажу ж, хтось шарудить у вітальні. — Джордж мав чимало недругів.

— О, тепер чую. — Емілі схопила зі столу лінійку — перше, що трапилось під руку. — Що робимо?

— Тихенько йдемо на шурхіт. — татові очі потроху застилав туман рішучост і злості. — Виламуємо ніжку стільця…

— Може, не треба, тату? — мала зрозуміла, до чого йде.

— Треба, золотце. Хай знає, вилупок плюгавий, як лізти до моєї хати! — Джордж кинувся за крісло.

— Що там, тату?

— Ат, гімно яке негоже! Я тобі зараз зуби виб’ю і ними у своїх зубах длубатимусь. — продовжував борастись за кріслом Джордж.

— Шшшш! — тільки й чулося у відповідь загрозливе шипіння.

— Шшшш? Я тобі зараз влаштую «Шшшш», всратий вилупку! — Джордж завівся не на жарт. — Є! Дай світло, мишко!

— Та що ж там, тату? — Емілі хутко клацнула вимикачем.

— Киця. — ошелешений Джордж тримав у руках кота. — Дивись, маленька, там була киця.

— Єгипетська, тату! — аж запищала Емілі. — Все життя про таку мріяла. Давай залишимо!

— Забирай. А я спати. — Джордж протягнув доньці кішку і побрів до кімнати. — Тільки срати хай на двір ходить.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.