Вершники

ВЕРШНИКИ

Війна розпочалася. Тисячі мешканців держави повстали проти гніту Рогира Першого, що правив Об’єднаним Королівством вже шість десятків літ. За всі ці роки було декілька спроб скинути правителя з престолу, але жодна не добилася успіху. Люди навіть казали, що Король-Імператор ‒ а саме так його прозвали у народі, ‒ передбачає усе, що відбувається у світі, тому будь-яке повстання проти нього приречене на провал. Так думав і його батько. Але не він.

Все життя Гамона пройшло під правлінням Рогира Першого. Навіть його батько забув про тих королів, що були до приходу Імператора, а їх було дуже багато. Ще з раннього дитинства Гамон любив слухати дідові історії про Аеронівські Війни, про геройства Местора Другого під час Повстання Восьми Королів чи про те, як Ателард Перший відновив Об’єднане Королівство. Але найбільше він любив розповіді про Мечників із далекого Крумінтану. Гамон все життя мріяв відправитися туди, побачити легендарне місто… Але для цього потрібні були гроші.

У той день, коли посланці Короля-Імператора прибули у його невеличке село, що знаходилося біля узбережжя Північного Моря, Гамон повертався додому з відром щойно виловленої риби. Він на мить зупинився, аби перевести погляд і побачив, як троє вершників на своїх конях прямують до Приморської Есілії . Один із них тримав у лівій руці прапор Дому Балареанів, з якого й походив Рогир Перший. Багряне полотно з золотою короною розвіювалося від швидкості, з якою скакав кінь. У одній руці другого був чорний дерев’яний ріг, який можна було придбати у будь-якого майстра держави. Жодних символів чи написав на розі не було, Гамон це знав, адже у його діда був такий самий. А третій вершник не мав нічого, крім одного меча.

Вони швидко увійшли у село. Люди почали виходити зі своїх будинків чи відриватися від роботи, аби почути звістку, яку вершники принесли.

‒ Слухайте мене уважно, люди! ‒ крикнув той, хто мав при собі тільки меча. ‒ Через відсутність голови вашого… хм, села на місці, король наказав нам доповісти вам цю звістку самостійно.

Люди почали перешіптуватися між собою.

‒ Невже, він йде…

‒ Новий податок?..

‒ Війна…

Гамон стояв мовчки і не звертав на людей уваги. Він пристально дивився на вершників та роздумував над тим, чи не податися йому самому на службу до Короля-Імператор.

«А чом би й ні? Відслужити декілька років, заробити гроші, а потім відправитися до Крумінтану», ‒ подумав він.

‒ Отже. ‒ Всі люди замовкли. ‒ Король наказує вам віддати десяток сильних чоловіків на службу державі.

‒ Військову?! ‒ крикнув хтось із людей.

‒ Ні. Хтось із вас поїде працювати на поля, хтось буде будувати нові будівлі, а хтось виготовлятиме зброю та обладунки.

Гамон почав роздувати над тим, що сказав вершник.

«Для чого королю зараз потрібні сильні чоловіки? Він готується до війни? Але з ким? З Крумінтаном?»

‒ Так це ж рабство! ‒ знову крикнув хтось.

‒ Ні, не зовсім. ‒ Відповів вершник. ‒ Завтра опівдні ви повинні будете обрати, хто з вас поїде разом із нами до Аерстону. А поки ми залишимося у місті.

Вершники попрямували углиб села, але через мить зупинилися. Головний із них повернувся до людей та промовив:

‒ Якщо ж відмовитеся їхати, то король надав нам право спалити ваше село вщент.

Згадуючи той день зараз Гамон розумів, що вже тоді вершники його запримітили. Наступного ранку його розбудив батько, сказавши, що троє чоловіків хочуть із ним поговорити. Гамон одразу збагнув, хто то були.

Вершники не підбирали слів, лише сказала зібрати все необхідне та опівдні стояти біля головної брами села. Коли чоловіки пішли, Гамон повернувся назад у дім та нічого не сказавши батьку почав збирати речі у маленьку сумочку, яка вся просякла запахом риби. Решті часу, що у нього залишалася, він обговорив з рідними усі нагальні питання та відпочив, адже дорога до Аерстону буде довгою.

Опівдні Гамон вийшов до головної брами та зустрів там ще декількох таких як він. Всі чоловіки стояли мовчки, думаючи про щось своє. Гамон думав про те, чи надовго він їде, з якою метою та чи взагалі прибуде живими до столиці. Через короткий час знову з’явилися вершники, але тепер кожен із них мав візок, який тягнули коні.

‒ Застрибуйте. ‒ Сказав головний із трійки.

Гамон заліз саме у його візок разом ще з трьома нещасними. Коли всі зайняли свої місця, коні рушили уперед.

Стояв початок весни. Ще далеко не увесь сніг устиг розтанути, а багнюки ставало все більше. Зима досі відчувалася у повітрі, особливо тут, на північному узбережжі Валарису, де Північне море розділяє Об’єднане Королівство з Мертвими Землями. Колись Гамонів дідо розповідав йому про мешканців незвіданих північних регіонів.

‒ То се землі Забуття. Прийшовши туди вже ніколи не зможеш згадати дорогу назад. Злий Дух того снігу та того лісу не дасть тобі вернутися додому.

Тоді малий хлопчина дуже боявся, що одного дня, ловлячи рибу, випадково запливе до тих земель та… Далі він боявся думати про такі речі.

На шостий день поїздки до Аерстону чоловіки перетнули Північ Об’єднаного Королівства та увійшли до Ландарії, Степових Земель. Тут весна відчувалася вже трішки сильніше, тому ризик померти від переохолодження зменшився. Беззаперечно, це дуже сильно порадувало Гамона. Він ще ніколи не йшов так далеко від дому. Нові землі заворожували його, але водночас, ці безкрайні степи лякали Гамона.

‒ А довго ми пробудемо у Ландарії? ‒ спитав один із чоловіків у вершника.

За всі ці дні вони майже не говорили одне з одним, лише час від часу питали про щось.

‒ Гадаю, зо тиждень. Зараз ми ще пройдемо на південь, а потім звернемо на захід і вийдемо у Міранських Землях. ‒ Промовив вершник дивлячись кудись вперед.

Відповідь задовільнила чоловіків. Решту часу поїздки Гамон майже не пам’ятав. Дні стали одноманітні, Великих Скель у Міранських Землях він не побачив, а ріка Двозуб його не вразила.

Вразив його лише Король-Імператор.

До Аерстону чоловіки дісталися майже через місяць після відправки. Місто жило своїм звичним життям: люди працювали та відпочивали. Діти бігали навколо возів змушуючи вершників кричати на них. За сотню метрів перед Тріумфальним Замком коні зупинилися, чоловіки злізли з возів та пішли пішки за вершниками.

Увійшовши до гігантської будівлі Гамон відчув дискомфорт. Його гнітила тиха величність замку. Чоловік глибоко вдихнув, видихнув та продовжив йти за вершниками, мов нічого не сталося.

Увійшовши до тронної зали вони всі побачили трон, на якому самотньо сидів Король-Імператор, ніби чекав на них. Підійшовши до правителя чоловіки стали на одне коліно перед ним, навіть вершники.

Попри свій дуже поважний вік Король-Імператор виглядав здоровим та сильнішим за будь кого з присутніх у залі.

‒ Ви вільні. ‒ Голос Рогира Першого пролунав ніби звідусюди.

Вершники мовчки встали та швидко покинули тронну кімнату. Коли головний із трійці проходив повз Гамона, чоловік відчув страх, що був у, здавалося б, холоднокровному лицарі.

Коли вершники вийшли із зали, Король-Імператор піднявся зі свого престолу.

Гамон швидко прокручував у голові всі події, які відбувалися із ним протягом останніх місяців. Він продовжував стояти на одному коліні з опущеною головою, аби не дивитися в очі Короля-Імператора.

‒ Підніміться. ‒ Наказав Його Величність.

Чоловіки підкорилися.

‒ Ви мені потрібні не для того, аби решту життя пробути у рабстві. Ні… зовсім ні.

Далі Король-Імператор заговорив про те, що жоден із чоловіків так і не зрозумів. Крім Гамона. Повелитель говорив щось про переселення душі, безсмертя, борг державі та далекі, невідомі людям землі Півночі. Гамонові стало страшно. Але, зрештою, поринувши у темряву страх повністю зник. Як і будь-які інші відчуття.

Прокинувся він на м’якому ліжку посеред просторої кімнати. Біля нього стояв Король-Імператор.

- Гамоне, мені потрібен твій рід. Мені потрібні діти твоїх дітей. Мені потрібно, аби ти і жоден із твоїх нащадків не покидав рідне місто.

Гамон сів на ліжку.

- Але ж…

- Гамоне, я - Король Об’єднаного Королівства Валарису. Ти повинен слухатися мене.

Король-Імператор простягнув руку та взяв маленький кухоль, що стояв на столі.

- Випий до дна. - Сказав він Гамонові.

Чоловік обережно взяв келих, аби не пролити жодної краплі, подивився на в’язку червону рідину, що плавала у ньому та трьома великими ковтками випив усе.

Перед тим, як знову поринути у темряву, він почув слова Короля-Імператора:

- Чудово. Ти про все забудеш і відправишся додому.

Повернувшись до батькової оселі, Гамон більше ніколи не покидав кордонів власного міста. Повстання селян проти Рогира Першого було жорстоко подавлено. Мечники у війну не втрутилися. Гамон одружився на прекрасній сільській дівчині. У них народилася донька. Гамон решту життя провів під правлінням Короля-Імператора. Тепер всі були певні, що Рогир Балареан не може померти. На останній день Гамонового життя почалося чергове повстання, яке не принесло жодних результатів.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.