Парфуми вічного кохання

Весь коридор 3 поверху був затягнутий густим сизим димом. Дим клубився хмарами, збирався, як зграї пінних баранців навколо вікон і дверей, невдоволено хитав напівпрозорими головами, густими сизо-бузковими струмками розтікався по підлозі. Але, щонайгірше, дим тхнув. Тхнув так, що від огиди застилало очі, живіт стискався тугим вузлом, намагаючись виштовхнути з себе навіть не позавчорашній сніданок, ні, їжу, яка пролежала десь в кутку шлунку місяці зо два і раптом стала проситися назовні. Здавалося, хтось змішав пахощі тисяч брудних шкарпеток, кількасот тон драконячого лайна і стільки ж гоблінського блювотиння, а потім згустив концентрацію разів в 10 і наповнив нею коридор.

Вражений цим видовищем професор вищої побутової магії Еларіс Ерентільський завмер лише на мить, оцінюючи масштаби катастрофи, а потім, як справжній герой-драконоборець, з усіх ніг кинувся прямо по коридору до приймальні ректора. Рукав польової куртки надійно затуляв очі та ніздрі, але все одно залишав щілини для підступного вонючого диму.

Старі двері, майстерно вирізьблені з суцільного масиву темного, реліктового дубу, розчахнулися і щосили гупнули, зачиняючись і пропускаючи до невеличкої приймальні змиленого від швидкого бігу і обліпленого з голови до ніг димними сизо-бузковими баранцями Еларіуса. Затишна, оббита зеленим антимагічним плюшем приймальня була незвично порожньою. Лише за секретарським столом меланхолійно помішуючи ложечкою відвар сиділа секретарка панна Дезерлі, фея-напівкровка. Вуха і ніс її роздувалися від численних тампонів, які за словами рекламних слоганів сусідньої магічно-господарської лавки мали б «ефективно захищати від будь-якого смороду», а зеленкувато бузковий колір щік та вилуплені стражденні очі ясно говорили, що реклама бреше.

Не зупиняючись Еларіус пронісся до вікна, одним порухом наклав закляття і старовинне вітражне вікно розчахнулося з протяжним скрипом, скаржачись на своє тривале і важке життя. Ще рух і Еларіус зміг показати, що не дарма має звання магістра і викладає у Академії вищої побутової магії: закляття очищення прибрало не лише сизо-бузкові потоки зловонного диму, а й пилюку, що спокійно лежала на різьблених деталях стелі уже кілька століть. Хвилина на відхекування і Еларіус повернувся до панни Дезерлі, кинувши коротке:

- Знову?

Панна Дезерлі лише трагічно закотила очі і потиснула плечима, завбачливо потягнувшись до стосу товстезних інструкцій з хиткою надією прикритися ними від можливого закляття. Еларіус лише глянув сердито на її маніпуляції і майже прогарчав:

- Що на цей раз?

- Парфуми, - трагічно прошепотіла панна Дезерлі, - він хотів створити парфуми вічного кохання, - схлипнула вона, ховаючи очі.

- За мною! – рикнув Еларіус і, ковтнувши побільше повітря, рішуче вийшов в коридор і попрямував до лабораторії практичної магії. Панна Дезерлі, підхопивши двома пальцями поли спідниці подріботіла вслід, намагаючись його наздогнати.

Видовище, яке зустріло їх у третій лабораторії було достойно магічного пензля. Наповнена парами та густими клубами диму кімната нагадувала ванну з гейзерами, от тільки замість води у ній вирував різнокольоровий дим зі страшенно їдучим запахом. В центрі всієї цієї композиції меланхолійно стояв ректор академії і щось помішував у невеличкому казанку, що відчайдушно шипів випускаючи з себе зловонні пари. В самому кутку кімнати, забившись під стола, як налякане кошеня, сидів бойовий дракон-охоронець академії, вирячені очі якого явно вказували на значну нестачу повітря.

- У вас щось підгоріло? - буденним тоном спитав Еларіус, звертаючись до ректора.

- Агось, - відгукнувся нарешті ректор, відриваючи очі від нотаток. – Охти ж! – дещо емоційно відреагував він, оглядаючи кімнату.

Еларіус лише кивнув з розуміючою посмішкою і, клацнувши пальцями загасив казанок, а потім повторив маніпуляції, пророблені в приймальній.

Свіже повітря наповнило кімнату, протягом винесло в коридор рештки зловонних випарів. Дракон впав на підлогу відчайдушно хекаючи, а в дверях, як викинута з води риба так само ковтала повітря панна Дезерлі.

Еларіус нічого не сказав, просто підсунув стільця і сів на нього, дивлячись на ректора з німим питанням.

Ректор на мить опустив голову, занервував, поглядаючи на дракона і панну Дезерлі, і нарешті видав:

- Ти не розумієш! Я все робив правильно! Це унікальне закляття, при правильних пропорціях я мав отримати парфуми вічного кохання і тоді… - кутики рота Еларіуса скептично полізли вгору, гострі ельфійські вуха заметелилися. – Так! Я мав все необхідне! - побачивши його реакцію занервував ректор. - Навіть луску дракона мав!

- Дракона? – скептично перепитав Еларіус, - а з якої частини дракона?

Ректор замислився на мить, а потім різко повернувся до дракона, який уже кілька миттєвостей просто лежав, блаженно насолоджуючись доступним повітрям:

- То з якої частини була луска? – повторив він задумливо, розглядаючи тушу бойового ящура.

Дракон раптом зіщулився, почувши питання і прикриваючи хвостом темну пляму на попі позадкував, боязко підскавчуючи.

- Ось! Ось воно, - несподівано зрадів ректор, і уже по діловому попрямував до нажаханого дракона, збираючись обпатрати його як курку, - а що, якщо? – задумливо промовив він, уже простягаючи руку.

- Ні!!! – роздалося дружне ревіння Еларіуса та панни Дезерлі, яка ще й стала між ректором і драконом, широко розставивши руки.

Дракон, тим часом, незграбно перебираючи кігтями, дошкрябав до вікна і вивалився з кімнати на двір, уже в повітрі розправляючи великі шкіряні крила. «Що якщо» йому зовсім не хотілося дізнаватися.