Розділ 3. Цап-царап

Єдиноріг по імені Кінь висів у величезній сітці на гілці дерева поодаль від дерева Синьопузої сови і щосили горланив: «Соваааааа! Рятуууй! Я ж казав, ми в небезпеці! Соваааааа!» А ще зранку ніщо не віщувало пригод. Принаймні для сови.

Вона стояла біля свого дупла і флегматично спостерігала, як її новий сусід щось винюхує під деревом. «Точно пес» — промайнуло тоді в її голові. Єдиноріг винюхував в прямому сенсі. Вже другий день поспіль він крутився біля дерева, уважно розглядаючи кору та натхненно поводив носом над землею. До речі, спав він теж долі, прямо на траві. Спробував ночувати в дуплі, але йому там було не зручно. Сова не сперечалася. Кінь аж занадто крутився уві сні, щораз чіпляючи копитами то стіл, то сервант, то якийсь посуд на печі. Спати в такій атмосфері було вкрай важко.

Останні ж два дні Синьопуза сова відпочивала як слід. Можна скзати, вона повернулася до звичного ритму життя з м’ятним чаєм уранці та своїм потретим пледиком у кріслі. Тільки їй дуже кортіло взнати, що ж там вишукує єдиноріг. Питати сова не ризикувала. Не хотіла втрапити в нову пригоду через цікавість. А дивлячись, із яким запалом Кінь досліджує все навкруг дерева, вона не сумнівалася, що пригода може початися будь-якої миті. Сова погойдувалася в кріслі і звично потроху дрімала.

— Сово, ти спиш? — почувся пронизливий шепіт збоку.

— Рівно два дні!

— Що «рівно два дні»? — переставши шепотіти, перепитав єдиноріг.

— Рівно два дні я нормально висипалася. — мовила сова, не відкриваючи очей. — Вже було, дурна, подумала, все буде, як і раніше.

— Я тебе розбудив? — вдаючи нерозуміння, продовжив Кінь.

— Ні, мене розбудило невгамовне чотириноге чудо з веселковим рогом на лобі. — саркастично відповіла сова.

— Хто? — єдиноріг на хвильку задумався, а потім зрозумів. — Та годі тобі! Я у важливій справі.

— Не дивно. Назови хоч один раз, коли ти не у важливій справі! — продовжила кепкувати сова. — Що там у тебе?

— Дай мені лупу!

— З чого ти взяв, що вона у мене є? — вдаючи здивування, перепитала сова.

— Ти ж сова! — не менш здивовано, але по-справжньому, відповів єдиноріг. — У тебе має бути лупа.

— От ще мені ці стереотипи. — все так же, не розплющуючи очей, мовила сова. — Піди в шухляді стола візьми. Та не розбий дивись!

Єдиноріг зайшов до дупла і за мить повернувся щасливий з лупою в зубах. Ще хвилина і він вже стояв під деревом. Йому знадобилося зовсім мало часу, щоб призвичаїтись лазити стовбуром. Він покрутився кілька секунд на місці. Щось у його плані йшло не так.

— Совооо! — досить голосно покликав Кінь. — Ти ще там не заснула? Мені допомога твоя потрібна!

— Та що ж там таке?! — роздратовано перепитала сова.

— Я не можу одночасно тримати лупу зубами і дивитися в неї. А копитом взяти ще не навчився. — трішки ніяково відповів єдиноріг.

«От тобі й відпочила. Треба допомогти, бо не відчепиться.» — подумала сова і зрозуміла, що як би їй не хотілося, а в нову пригоду вона вже майже втрапила. Під деревом Кінь розповів, як два дні тому виявив на стовбурі подряпини. Схоже було на те, що хтось точив кігті. Єдиноріг захвилювався, коли згодом побачив нові сліди. Той хтось приходив знову. І, схоже, саме тоді, коли Кінь спав.

— Потримай лупу, а я роздивлюся, що то за подряпини. — попросив сову єдиноріг.

— І що ти там хочеш побачити? — тримаючи лупу, запитала сова.

— Не заважай! Я майже все зрозумів.

— І що ж?

— А те, що ми в небезпеці. — з серйозним видом відповів Кінь. — Треба робити пастку.

— Ну, раз треба, роби. — впевнено скзала сова. — А я, може, відпочину хоть трішки, поки ти не доймаєш.

Кінь вже не слухав. Він заходився рити копитом під деревом. Дивно, наскільки ж спритним був єдиноріг, коли справа доходила принципових питань. Скакати зі сковорідкую в зубах по дуплі, відбиваючи гризнів? Без проблем. Вирити копитом яму розміром з коня за якихось дві години? Готово. Тільки як вилазити тепер? Єдиноріг не знав. А сову турбувати не хотів. Він трішки понудьгував, а потім, хапаючись за стіни ями зубами та впираючись ногами, таки вибрався. Далі потрібно було замаскувати яму і чатувати. Чатувати, поки той хтось прийде вночі точити кігті і втрапить до пастки.

До вечора було ще цілих пів дня. Кінь вирішив перечекати у дуплі в сови. Що він тільки не робив, аби скоротати час. Та нічого кращого, як дратувати сову він не придумав. Не дивно, що та не знала себе від радості, коли ввечері Кінь рушив на полювання. Він принишк до землі біля своєї пастки і позадкував у засідку в кущі. Тут і почулося: «Соваааааа! Рятуууй! Я ж казав, ми в небезпеці! Соваааааа!»

Сова рвонула на крик. Пару помахів крил і вона побачила дивну картину. Підвішений в сітці борсався та кричав єдиноріг. Але дивувало не це. Кінь як раз був послідовним у своїй паніці. Дивувало те, що під сіткою стояв великий рудий кіт. Відразу було видно, що його добряче потріпало життя і, схоже, декілька інших котів.

— Ану, дзу, котяро! — нічого іншого сова не змогла придумати.

— Що? Дзу? — зверхньо відповів кіт. — Я пів життя провів на піратському кораблі, та навіть там не чув такого. Яка дикість.

— А як до тебе ще говорити, коли ти мене до гілки підчепив! — втрутився єдиноріг.

— Ти перший почав. — відрізав кіт.

— Я почав?! Що ти мелеш?! — Кінь валував так, наче не розумів, що треба бути делікатнішим із тим, хто його піймав.

— Тобто та пастка під деревом не для мене?

— Звідки ти знаєш про пастку? — здивовано запитав єдиноріг.

— За кого ти мене… — почав було кіт.

— Помовчіть оба! — випалила сова, розуміючи, що так діла не буде. — Припиніть сварку, бо я вас зараз обох в ту сітку запхаю. Будете сидіти до ранку, поки не порозумнішаєте.

Спрацювало. Яким би суворим не видавався кіт, та яким би панікером не був єдиноріг, обидва замовкли. Сова почала по-черзі ставити питання і багато чого зрозуміла. Кіт три дні тому оселився на галявині, схованій за кущами недалеко від дерева Синьопузої сови. Він розбив намет і жив у ньому зі своєю ручною черепашкою. Два вечора поспіль кіт приходив до дерева сови точити кігті, бо біля себе пригожого не знайшов. Точив уночі, щоб не привертати уваги. Але привернув. Та так, що Кінь влаштував на кота справжнє полювання. А ще виявилося, що той кіт довго ходив під парусом разом зі старим піратом та його командо, і вибрики з пастками не звик пробачати. От і влаштував на єдинорога засідку.

— А тепер, коли ми трішки з усім розібралися, давайте знайомитись. — продовжила свою виховну бесіду сова. — Мене звати Синьопуза сова. Це — єдиноріг по імені Кінь. А тебе як звати?

— Кіт. — спокійно відповів рудий, наче й не почувши дивних імен.

— Ми бачимо, що ти кіт. — все ще висячи в сітці, сказав єдиноріг. — Звати тебе як?

— Я ж кажу, що Кіт. Таке невигадливе ім’я, уявляєш? — уїдливо відрізав кіт.

— Не заводьтеся знову! — припинила нову перепалку сова. — Так тобі просто потрібно десь пожити, і ти облюбував он ту галявину?

— Угу.

— І більше ти пасток для нас не робитимеш? — все ще насторожено запитала сова.

— Якщо ви не станете.

— Тоді будемо сусідами. — дружньо додала сова.

— А мене хтось запитав? Якщо ти не помітила, я досі сиджу в сітці!

— Я бачу, ви гарні друзі, якщо так захищаєте одне одного. Мало в кого стане хоробрості сказати «Дзу» Коту старого пірата. — мовив кіт, одним стрибком долетівши до сітки з Конем та зрізавши її кігтями. — Я це ціную.

Почулося, як єдиноріг глухо гупнув об землю, добряче зойкнув та підвівся, але не жалівся. Його хвилювало інше: сьогодні їх із совою вперше назвали друзями. Це зігрівало. Зі схожими почуттями до свого дупла поверталася і сова.

— Сово, ти чула? Друзі. — мрійливо гукнув єдиноріг, вмощуючись спати під деревом.

— Чула! — відповіла сова десь із дупла. — Було б ще непогано, аби мій новий друг частіше вмивався, а то такий, наче землю їв.

— А я і їв. — палонув Кінь. — Коли з ями вилазив. Не хотів будити свою подругу.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.