Розділ 1. Кінь прискакав

До Цієї частини Лісу йшла весна. Її неквапливі сліди лишались проталинами на снігу і вели прямо до здоровенного дерева Синьопузої сови. Вона, хоч і не впадала в сплячку, проте ледь не всю зиму воліла сидіти в сімейному дуплі, сьорбаючи свій улюблений м’ятний чай.

Сова жила одна і давно звикла турбуватися тільки про себе. Прокидалася пізно. Завжди робила зарядку, чистила дзьоб, пригладжувала пір’я. Потім йшла готувати сніданок: вівсянку, ванільні ватрушки, печені яблука, грибний суп. Страви мінялися від настрою. Але м’ятний чай був незмінним. Без нього не проходив жоден ранок.

Ось і сьогодні все було, як завжди. Єдине, дочекавшись перших направду теплих сонячних промінчиків, сова витягла на гілку поруч з дуплом крісло-качалку. Як же довго вона цього чекала. Найкраща пора. Синьопуза сова вмостилася в крісло, закутавшись у старий потертий плед. Чай давно вихолов. Сова задрімала.

«Тиґ-дик, тиґ-дик, диґ-дик» — почулося під деревом. Хтось досить великий пронісся лісовими хащами. Від цього топоту сову аж підкинуло. Вона навіть хропнула зпросоння. З-за кущів попід її деревом почулися голоси: «Куди він побіг? Он, дивись, гілка зламана! Мерщій туди!» Сова трішки заспокоїлась, бо добре розчула, як три пари ніг понесли своїх хазяїв від її дерева в сторону озера. Вона ще поприслухалася. Наче нічого не чутно. Дивно, зазвичай весною в Цій частині Лісу не буває так гамірно.

Сова розправила плед та збиралася вдруге в нього закутатися. Треба ж було додивитися вранішній весняний сон. Аж ось вона почула, як щось цокає по стовбуру її дерева. Сон вивітрився відразу. Сова встала з крісла та обережно зиркнула вниз. Побачене її просто вимкнуло. Жодної думки, жодної емоції. Сова не знала, як реагувати. По стовбуру дерева, вчепившись чотирма копитами, з величезними переляканими очима ліз єдиноріг. Справжнісінький єдиноріг з веселковим рогом на лобі та пишнючою білою гривою. Він силкувався як міг, з дивовижною швидкістю дряпаючись вгору.

— Допоможи залізти! — переляк в очах єдинорога змінився на благальний погляд, як тільки він побачив сову.

— Зараз, зараз, почекай, тільки мотузку візьму. — сова, стоячи на гілці, потягнулася за чимось у своє дупло.

— Давай швидше, а то я вже не можу! — видно було, що єдиноріг тримається з останніх сил.

— Лови! — вимовила сова і чимдуж вперіщила єдинорога віником, який саме витягла з-за дверей дупла.

— Що ти робиш?! — заверещав єдиноріг. — Навіщо ж так грубо?

— Грубо?! — заверещала у відповідь сова. — Це не я до тебе в дім пхаюся! Мало того, що перебив мені сон, так ще й в гості без запрошення лізеш! — сова ще раз для годиться вчистила єдинорога по загривку.

— Якщо не допоможеш, мені кінець. — приречено мовив єдиноріг. — На тебе одну надія.

— На мене? Одну? Та я тебе вперше бачу. — сова ще кипіла, але вже знала, що не зможе відмовити. Здається, це зрозумів і єдиноріг.

— Так, на тебе! — додавши драматичності в голос продовжив незваний гість. — Якщо ти мене гониш, мені не залишається нічого, як відпустити стовбур і полетіти…

— Годі тобі, королево драми! — з насмішкою мовила сова і простягнула єдинорогові віник, хоча думала, що ще пожалкує про це. — Хапайся, бідолахо! Витягну тебе.

Двічі просити не довелося. Єдиноріг швидко зметикував і схопився зубами за віник. Сова чимдуж тягнула, а її дивний гість скільки мав сил дерся копитами об стовбур. Спільними стараннями єдиноріг виліз на гілку. Він нічого не говорив, а тільки хекав, мов пес після забігу. Сова, забувши про те, що ситуація досі залишається напрочуд дивною, метнулася до дупла за водою. Єдиноріг припав до кухля, як востаннє. Вихльобав один, потім ще один, а потім ще й третій. Хвилин з десять сова мовчала. Давала гостю перевести дух.

— Розповідай! — рішуче мовила вона.

— Що розповідати? — відповів злегка отетерілий єдиноріг.

— Як що? Хто ти? Звідки? Чи ти думаєш, у Цій частині Лісу так багато єдинорогів? — почала сова. — І головне, чого випхався на моє дерево?

— Зрозумів. — швидко зібрався єдиноріг, бо відчув, що жарти закінчились. — Я єдиноріг. Мене звати Кінь… — відповідь перервав страшенний регіт.

— Ти єдиноріг по імені Кінь?! — у сови й сльози з очей бризнули від сміху. — Лишенько, хто ж тебе так назвав?!

— Знаєш що? — ображено мовив Кінь. — Я сьогодні ледь не загинув, а ти зі мною так. Дякую за допомогу, та я, мабуть, полізу назад. — єдиноріг накопилив губу й зібрався повзти по стовбуру вниз.

— Чекай! Вибач, не стрималася. Не кожного дня таке почуєш. Давай заново почнемо. — сова прибрала спокійного виду, ще пару разів пирскнула сміхом в дзьоб і продовжила. — Мене звати Синьопуза сова… — на цьому її вже перебив єдиноріг.

— І ти сміялася з мого імені? Ой, рятуйте, бо я зараз на шматки розвалюся від сміху! Це ж треба — Синьопуза сова! — Кінь реготав що було сил і ледь не звалився з гілки.

— Може, тебе віником ще раз почухати, Кінь! — набундючилася сова. — Я можу. Далеко ходити не треба.

— Стій, стій, почекай! — єдиноріг ковтав сміх та намагався заспокоїтися. — Давай ще раз з самого початку! Гм, гм! — Кінь відкашлявся в копито. — Дякую, що врятувала мене! Без твоєї допомоги мені був би капець! Вибач, що сміявся з твого імені і наперед приймаю твої вибачення! А тепер давай щось поїмо, бо голод мене доконає швидше за тих, хто мене сьогодні ганяв по Лісу.

Ранок видався такий насичений, що сова теж встигла зголодніти. Ще б пак, тягнути такого опецька на дерево. Не зголоднієш тут? Сова запросила Коня до свого дупла і розігріла вранішню вівсянку. Потім заварила м’ятного чаю. Нові знайомці нарешті заспокоїлися. У кожного була купа питань, але вони сиділи мовчки. Пробували переварити все, що відбулося. Синьопузу сову від цієї мовчанки так розморило, що вона знову задрімала. Через хвилин двадцять її розбудило вже знайоме «Цок, цок, цок» по стовбуру.

— І куди це ти зібрався? — запитала сова у Коня, який потроху спускався стовбуром.

— Не хочу тебе обтяжувати. — з вдаваною драматичністю мовив єдиноріг. — Піду шукати прихистку десь в іншому місці.

— Лізь назад! — сова знову протягнула віник Коневі в зуби. — Ті, хто тебе шукав, можуть повернутися. Зараз в лісі небезпечно. Залишся у мене на ніч!

— Жякую! — мовив єдиноріг крізь віник в зубах і подерся назад до дупла.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.