За крок до мрії

Новий етап настав влітку 2015 року. і тривав по закінчення дев'ятого класу. Бабуся вирішила квапити мене з мамою щодо переїзду в місто. Хоча я був невпевнений, чи варто туди йти. Але якось я з двоюрідними приїхали в Тернопіль за покупками до школи, але по дорозі вирішили заїхати в 24 школу, що поруч з ринком. Мені ззовні школа не сподобалась, бо була сірою й похмурою, але інтер'єр був - прекрасним та багатоманітним.

Все ж, кілька разів, походивши літом у ню до адміністрації, логопеда, психолога, я все ж вирішив перейти. Хоча мамі було важко забрати документи зі старої школі, бо там їй пригрозили з недовірою та агресією: "Ваш син навіть дня там не витримає! І назад вернеться, але подумаємо чи приймати!"

...

У Вересні, як перейшов, то мене закинули в один з найогидніших класів - 8-Б, хоча першого вересня я ще думав, що він доволі адекватний. Парадокс тієї 24 школи, що там основна маса учнів - "втікачі з села".

Весь вересень і початок жовтня я почувався у новому колективі щасливим. Але через деякий час вимушеного вересневого лікування в Києві та жовтневих подій та успіхів у навчанні, все вкрай змінилось. А ще моєму щастю тоді перешкоджали такі старі друзі моїх батьків або родичів, зокрема такі, як Антоха, Вітько, Ілона та стара однокласниця (1-2 класах) - Олеська. Серед них у моєму класі була лиш Ілона.

До їх знущань, миттю долучились дві Олени, з яких одна постійно називала себе Альоною, Наталка, Ромка, Артурка, Вадим, Назарище, Валєрка, тезка Дмитро, Васильок, Тимур, Ванька. Були й ті, які мовчки спостерігали, то це другий Назар, Тарас, Віталій, Лілія, Вікторія, третя Олена, Соломія та й навіть Яна, яка спершу мене чомусь боялась, а потім вже було нормально. Я в той час дуже яскраво й настирливо проявляв симпатію до Лілії, яка через це почала боятись і сторонитись мене. Згодом до знущань долучились Оксана та третій Назар, а до спостерігачів - Микола, а Назарище й Соломія з часом зникли з класу.

Щоб відобразити ієрархію та різноманіття знущань, я краще складу їх рейтинг.

1) Найпопулярніше - пошкодження мого майна: від зошитів й до верхнього одягу. Раз навіть мій перший смартфон (куплений десь на Новий рік чи Різдво тоді ще у січні) не побили.

2) Друге по рейтингу - побиття у мої "вразливі" й "хворобливі" місця. Спортом я не міг займатись тоді через медичні протипоказання, а тому ставав жертвою.

3) Бронзу відхоплюють такі знущання, як крадіжка одягу та прив'язування до стільця або парти.

4) Спецвідзнаки отримують такі знущання, як анонімні записки, оббризкання алергенними жіночими, парфумами (на щастя не мав алергії на них), антисептик в очі (я і так погано бачив), намаганння мене обмастити помадою, крадіння їжі, таємне списування, насмішки, умисне відволікання, м'ячем або лінійкою для стрибків по вразливих місцях, та ще чимало інших.

5) Найголовнішу спецвідзнаку отримує знущання "Доведення до не законних дій". Якщо ви це читаєте, то я ще не забув одну з ваших ідіотських порад - домагатись кохання будь-якими методами та способами. Сподіваюсь ця порада, яку ви далі мені, вам теж боком вилізла.

Я вже мовчу про нав'язливі спроби приставання і зґвалтування щодо мене, особливо від багатьох дівчат з паралелей та однокласниць, хоча і окремі персони чоловічої статі теж намагались це зробити, але це вже інша й дуже довга тема.

Хоча кадровий склад там відносно хороший, а тому, я б оцінив на 7/10 балів, бо кваліфікованість, методика викладання й освіченість там на вищому рівні. Але три бали вимушений забрати через низьку інклюзивність, низький рівень креативності щодо виходу з критичних ситуацій або подій, низьку психологічну компетенцію.

Як наслідок тут загострилось бажання стати психологом та видати свою художню книгу. Від тоді, я почав скуповувати чимало відповідних книг, окрім художні. Навіть вся стрічка тоді ще, на жаль, у соцмережі Вконтактє. Хоча я поступово тоді переходив на два ресурси - Фейсбук та Інсту, де продовжив таке публікувати.

А найбільше мене дратувало й мені було заздрісно у тому, що інших хлопців усі дівчата, а мене жодна, але клеються постійно якісь ескортниці, ті, що ні слова, не можуть нормально сказати, а також збоченці.

У той час я використовував для знайомств всякі чати й і групи тоді ще Вконтактє, серед яких були й ті, які я ще створював, коли вчився у селі. Але завжди знаходилась якась бісова людина, яка мені ставила палки в колеса. Але і правда є й навіть у тому, що я згодом з багатьма тими людьми в житті таки й перетнувся, хоча тоді не зміг зустрітись.

І ще відколи заблокували Вконтактє, то я там не був жодного разу. Я тоді перейшов повністю на Фейсбук, Інстаграм та Вайбер, а з 11-го класу і на Телеграм! Якщо хтось там був, то це хтось (ймовірно хтось з моїх знайомих) сидить зі зламаних моїх сторінок, яких не зміг позбутись. У шкільні часи навіть хтось зламав мою пошту та два фейсбук-акаунти й оголосили фейковий літературний конкурс, а також намагались ділитись посиланнями на іншу мою творчість, щоб мене дискваліфікували.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.