Горе, що знову принесло бурею

– Так-так, Ксав'є, я вже в аеропорту, заспокой Адель, будь ласка, інакше скоро її номер заблокую заради спокою всіх навколо... – Незручно відповідає дівчина, підправляючи свою сумку, а після заходячи до вбиральні, де, схоже, абсолютно всі кабінки виявилися зайнятими. Точніше дві на ремонті, а одна вже з людиною всередині. Трубку скинула швидко, бо наразі хотіла підправити макіяж та привести в порядок зачіску, що перетворилася у відверте гніздо. Однак раптом доста дивні звуки неподалік... Змусили задуматися чи взагалі за легкими дверцятами не труп чи майбутній мрець.

– Із Вами все гаразд? – Не надто гучно питається юначка... Поки по той бік хіба відчиняються прохід та огляд на цікаву картину. Білява дівчина приблизно її віку навісає над туалетом, стараючись не вивернути із середини власні ж нутрощі, паралельно ще й підтримуючи не дуже довге волосся, – ой-ой! Може, води? А то... Ох, – спустивши з плечей невеликий рюкзак, присідає без зайвих думок на підлогу й починає в ньому ритися. О! От і пляшка води, ще навіть не почата, хай уже краще на благодійність, так сказати, віддасть... – Зробіть хоч ковток! Інакше ж тут і вмрете від зневоднення... – Десь у глибині душі відчувала й певну огиду, але старалася викинути негатив куди подалі, бо притримувалася чіткої позиції поважати всіх і кожного, не дивлячись на будь-які фактори, крім аж надто критичних.

Паня слухняно береться за вже відкритий доступ до рідини, робить акуратний ковток, після витираючи рота власним рукавом. Старається піднятися, що... Не надто успішно, айбо реально, особливо з допомоги відверто гарної рудої помічниці поряд. Та-та, алкоголь, либонь, вивітрився не до кінця, а підкоряти вершини Америки вже бігла, аж п'ятами блискала... Мда, сто баксів у кишені, навіть забула за них, хоч чимось урятують, може...

– Ви... Вибачте, Господи мене прости, – бубонить побита життям незнайомка, поки повзе в бік умивальнику. Пройшло з кілька секунд, як глянула в дзеркало, скривилася, а вслід узялася за розглядання рятівниці, – дякую, – видає тихо вона, знову опускаючи погляд до чи то власних ніг, чи то гарної плитки, чистої-чистої...

– Довести Вас до місця, де лишили речі? – Схиляючи голову, намагається з кінцями закрити ситуацію, руда. На лиці напроти тільки дурна всмішка, це ввело в нерозуміння, наче ж проста пропозиція...

– А я крім сумки невеликої, що лежить отам збоку, нічого майже й не маю, усе по кишенях, – з позитивом або, здавалося, легковажністю, заявляє це. Крокує вперед, хапає власну річ, а після відправляється в головну залу без зайвих діалогів.

Флорін потискає плечима, після ж відправляючись вирішити проблему, із якою сюди й прийшла врешті-решт.

Минуло з кілька хвилин, як сама дійшла до своїх валіз. Тільки он усі навколо щось метушилися, шуміли, обговорювали невідому їй тему в найдрібніших деталях. Чого трапилося? Діти плакали, батьки занепокоєно гасали за ними, бабці шепталися, махали руками під час активного діалогу... Виділилася одна фігура, із розпатланими пасмами, блідою шкірою й старою, але чистою, одежою.

– Як це перенесли на невідомий термін через негоду? Невже навіть компенсації не чекати? – Агресія з її боку... Здавалася дивною, бо на ногах теж трималася слабко. Мабуть, не внюхала спирту за їхню першу стрічу. Не довелося довго чекати офіційного повідомлення... «Усі рейси перенесено на невідомий термін через небезпеку переміщення під час погіршення погодних умов, лишайтеся на своїх місцях, у місто шляхи теж є небезпечними. Вибачте за незручності, гарного вечора.». Ага... Гарного...

– Пані Готьє, вибачте, але я нічого скоїти не годна, не од мене залежить, до Зевса, Бога чи в кого вірите там, подзвонити не вийде, – стараючись розвіяти жартами атмосферу, тараторила жіночка на рецепції. Стоп. Стоп... Готьє?.. Е?.. Їй здалося чи ні?..

– Одрі? Ель? – Питається Флорі, підходячи ближче та хапаючи, схоже, колишню коліжанку, за плече. На неї ж узір, шокований жахіття, буцім привида побачила.

– А... Так-так, Одрі звати, прямо в яблучко влучили, – тривожно продовжує співрозмовниця, шукаючи путь відступу. Знайшла ледь-ледь і кинулася вперед, однак за куртку схопили та потягнули до себе.

– Що ти тут робиш? Мені зовсім нещодавно... Дзвонила Алюр, сподіваючись тебе найти. Як... Встигла настільки зіпсувати власний зовнішній вигляд за два роки? – Її здивування не описати словами. Вони співпрацювали, Роуз відповіла на дзвінок після похорон, після загалом дійства, котре остаточно розділило їхні долі, паралельно й склеїло скотчем. Трохи колегами посиділи, а далі наново розбіглися. У душі рудої... Щось дуже сильно стисло.

– Ха-ха-ха, – зненацька починає сміятися Ель, поки персонал аєропорту, неподалік стоячи... Сумнівався в безпечності їхньої балачки. Ну, ніхто нікого не побив за першу хвилину, – а ти зосталася настільки ж вродливою, навіть покращила, вийшло з Адель вийти на виступи. Прямуєш в Америку, еге ж? – Щиро питається білявка, трохи похитнувшись. У ній давно пусто, аби сумувати, жалкувати. – Так... Ми здобули невеликий успіх... А ти куди? – Промямлила Рін, ховаючи взір, ховаючи очі за яскравим чубом.

– Тим же маршрутом, одначе... Не згадуй ня, гаразд? – Крокуючи в абсолютно протилежний бік, заявляє чи то незнайомка, чи то колись... Найближча в житті героїні людина. Її силует, мовби огортає туман, який насправжки був купою людей, котрі носилися без діла й планували, якби зручніше провести ніч, а паня... Стоїть без діла, ігноруючи третій дзвінок мобільника. Брат телефонує.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.