Академія “Ноель”

Здавалося, що на цьому чекає кінець, чистий кінець. Коли люди вмирають і це все триває і триває, так, це природно, суперечки немає, але не тут, не в цій академії, де кого не спитаєш, усі дадуть одну відповідь і я також.

— Його отруїли! Чорт забирай! Що ж це?! - зляканий і писклявий голос долинав до мене з кожним разом все голосніше. Ліам продовжував твердити мені без перерви, щоб я нікому нічого не говорила про ніч і вже тиснути на мене через те, що я все розповіла Марісі. Дуже хотілося запитати в нього те, чому ж він так ставиться до рожеволосої, але чи варто? Він мені нічого не скаже, адже впевнений, що всі біди через мене, що з моїм приходом тут все не так, що я притягла багаж страхів. Все я. — Ми маємо щось зробити! Чому ви стоїте?! - і це були останні слова, які мені вдалося почути із їдальні.

Ліам з усієї дурі стискав мою руку і тяг за собою. Я смикаюсь, і здається, що просто звалюся з ніг.  Я розумію, що будь-які спроби визволитися безрезультатні - він не відпустить мене. Я змирилась. Очі впали на його руку, де здулися вени, а потім піднялися до його обличчя, де можна було легко помітити стиснуту щелепу і роздратування.

І коли хлопець стискає руку сильніше, я починаю мало не пищати від болю. Помітив, що я його розглядаю і тому вирішив зробити мені боляче? Та який він придурок.

— Не сіпайся і відповідай на все правильно, - відразу сказав і повернувся до мене передом, як тільки ми вийшли за межі академії.

— Знущаєшся? - гаркнула і вже хотіла піти, але хлопець різко перегородив мені шлях, я була змушена відійти на кілька кроків назад і поки йшла, зачепилася за гілку, а він насувався на мене. Тут не було того романтичного моменту, як у фільмах, казках, де прекрасний принц поспішить мене впіймати за талію і притягнути до себе, що я мало б не почую його серцебиття. На обличчі Ліама була ледь вловима усмішка, ох, як хотілося йому вмазати. — Навіщо ти мене привів сюди? Говори, що хотів! - з цими словами піднялася на ноги.

— Як я і сказав раніше, що не хочу, щоб твій паршивий рот праворуч і ліворуч розкидав словами про ту ніч, але раз ми вже обговорили цю тему і ти погодилася, то я не підніматиму цю тему, але ти до цього часу ще не сказала, звідки знаєш Айві, - він склав руки і дивився прямо в очі, намагався вловити будь-яку зміну в моєму погляді, але я намагалася тримати себе так само, як і хвилину тому, щоб не піддаватися і щоб він не вловив хоч щось.

— Я тобі нічого не обіцяла! Навіть гадки не маю звідки ти взяв, що я знайома з Айві, я ж нічого не стверджувала! - стукнула ногою. Як би я не намагалася, цей хлопець викликає в мене тільки злість і я не можу тримати це в клітці всередині мене, це, напевно, вище за мене.

— І не спростовувала, забула? - він засміявся, а я з усіх сил стиснула кулаки.

— Гей, що ви тут робите? - я з Ліам моментально повернулися на голос позаду собе. До нас бігла Маріса, важко дихаючи, через тон її голоса можна було сказати, що вона незабаром заплаче.

— Ще побачимося, Вегас, - він мені одразу підморгнув, як тільки Маріса підійшла ближче і поспішив піти, а рожеволоса так і не зводила з нього очей і коли той зник з виду, вона перевела на мене погляд і якось незрозуміло мені глянула. —  Не треба тобі з ним зв'язуватися, він точно не той, за кого може видавати себе. Не такий милий і дбайливий, яким себе показує, - почала говорити і брати мене під руку, ведучи назад до академії.

— То це він милий і дбайливий? Я була впевнена, що він уже встиг показати себе у всій красі, - Маріса не переставала на мене серйозно дивитися, не оцінила мій жарт і показувала це прямо.

Знову дике бажання дізнатися, що їх пов'язує, і цього разу я вирішила запитати, а не придушувати в собі це питання, яке може мучити мене.

— Ви давно знайомі? Були близькі? - моя інтонація голосу так і давала знати наскільки мені це цікаво.

— Були, - швидко сказала і також швидко вставила, щоб я не встигла сказати хоч щось: - Ходімо швидше, холодно ж! - я звузила очі. Не хоче говорити так сильно? Що там таке?

***

Я сиділа в самому кінці, мені ставало погано, але не так, як іншим. Люди мало не гризли нігті, наскільки сильно на них тиснула ситуація. Здавалося, що в цьому коридорі зібралася вся академія, мені навіть вдалося вловити Ліама з його друзями.

— Я впевнена, що це не просто! Ми маємо знайти вбивцю! Його отруїли через те, що він міг тримати якусь дуже важливу інформацію! Хто ж знає, коли Марджер опритомніє? - жінка вийшла з кімнати старенького і відразу почала кричати не дивлячись на жодного з нас, а за нею медсестра.

— Та припини. Може, це він щось не те з'їв? Може, у нього була алергія на ту кукурудзу? Чому відразу хтось вирішив убити? - до неї підійшла світловолоса і стала поруч прямо дивлячись в очі. Це була жінка середнього віку, як і та, що вийшла з кімнати Марджера.

— Тоді нам заплющити очі на все? Ми ж заплющили очі на те, що дружини Голдсміта померли якось надто дивно, і на це також плюнути?! - почала кричати брюнетка.

Я здивувалася цьому. Так у Голдсміта дружина померла, так ще не просто так? А зараз він має половинку? По обличчю кількох студентів можу сказати, що вони також нічого не знали, як і я. Маріса навіть не смикнулася, яка стояла біля мене, Моніка зі своїм братиком також стояла спокійно, як і Джойон і Джулі. Звичайно, я впевнена, що сімейка Голдсміт все знають, а точніше Моніка та Ліам, а ті двоє Кімів? Скоріше Ліам розповів, адже вони близькі. Я могла б когось із них запитати про це, але який шанс того, що мене не випруть за двері з першими моїми словами. Запитати Моніку? Вона мене недолюблює. Запитати Марісу? Вона нічого не скаже.

Трясця! Як же мені потрібна ця інформація! Щось всередині так і шкрябає, каже, що мій шлях туди. Я впевнена, що щось дізнаюся завдяки цим дружинам.

І поки я перебувала в собі, ті дві жінки розійшлися хто куди після своєї суперечки і одна пішла в мій бік. Я поспішила піти за брюнеткою, відчувала, що за мною спостерігають і впевнена, що це Ліам.

— Стійте! - крикнула їй услід, коли вона йшла до виходу, але жінка так і не зупинялася. Я підбігла до неї і торкнулася її плеча, мабуть, вона такого жесту злякалася, адже різко підстрибнула на місці. — Я можу спитати дещо? Це не займе багато часу, правда, - почала відразу говорити, поки вона не встигла щось сказати. — Це одне питання, - додала, поки та оглядала мене з ніг до голови.

Жінка мовчала якийсь час і я вже встигла втратити всю надію, але вона мене здивувала тим, що показала пальцем на лавку, і я без зайвих слів одразу пішла туди.

— Тільки швидко, у мене багато справ, - повідомила, коли сіла біля мене. Я видихнула, стиснула кулаки. Я не знаю, як вона може відреагувати на моє запитання і побоююся того, що може бути після моїх слів. Але з обережністю запитала те, що мене так цікавить. Уважно дивилася на її реакцію, як смикаються її м'язи, але на мій подив, все було без змін, поки вона не почала говорити: - містер Голдсміт мав дві дружини, - почала спокійно, а потім перевела на мене погляд занадто різко. — Одна з них дала Голдсміту трьох дітей, а друга одну дитину, але ніхто все ще не знає, що за дитина, - вона вимовила смішком, який швидше звучав глузливо, - це ж таємниці тієї родини! -змахнула руками. — Але, знаєш, що найдивніше? - вона розплющила очі, а я підняла брови чекаючи слів, - дві жінки померли в один день і це було на п'ятницю тринадцяту. Тоді вони виносили плід, - вона відвела очі, - бідні дітки, недоношені ж, - почала крутити головою з боку на бік і стиснула руки в замочок. — Одна ж була Моніка, але дивись яка виросла! Красуня така й зовсім ціла, золота дитина, - і замовкла на цих словах.

Я трохи задумалася.

— А друга дитина? - запитала відразу, коли та почала підніматися. Мені просто потрібно витягти більше інформації, якщо вона пішла на контакт.

— Я ж тобі казала, що це таємниця тієї родини. Спитай у них, може тобі скажуть, - і на цих словах вона знизала плечима і відразу пішла, навіть не залишаючи шансу мені ще щось сказати.

— П'ятниця тринадцята. П'ятниця тринадцята. П'ятниц... - все казала собі під ніс, поки поряд не побачила постать людини. Коли підвела очі, хотіла одразу провалитися. Дурний Ліам! А його погляд так і лякав, чому він так зло на мене дивиться?

— Винюхуєш щось? - його голос навіть не був схожий на той, яким він зазвичай до мене говорив. Цього разу він був злий і навіть дуже, дав зрозуміти це з перших секунд, як тільки почав говорити. Шипів.

Я почала хитати головою, аби він відстав від мене, хотіла обійти, але той схопив мене за руку і притяг до себе.

— Я чув усе. Давай кажи, чи тебе змусити? - нахилився ближче до мого обличчя. Його очі палали, здавалося, що там зараз вогонь, яким він хоче спалити мене.

— Твоя сестра була моя сусідка. Чомусь почала вважати мене своєю подругою, - я замовкла, коли він послабив хватку, але відразу ж стиснув сильніше лікоть, як тільки я перестала говорити. —Вона прийшла до мене після смерті. І той блокнот... він її. Вона мене сюди привела щось знайти, - я почала тараторити, але він, здається, розібрав усі слова. Я просто хотіла якнайшвидше звідси піти, скоріше позбутися його.

— І це все? - він звузив очі, показуючи, що не вірить. Я відвела очі, пирхнула.

— Все! - крикнула йому. Поки Ліам думав, що сказати, я підняла другу руку і поклала на нього, щоб той відібрав свою, але він все не здавався.

— Чому говорила з Марією і питала про дружину Джона? - його голос ніяк не знижувався.

Джон? Він же не вперше його так називає. Невже в нього з батьком не дуже й добрі стосунки?

— Мені здавалося, що там може бути відповідь, - спокійно сказала.

— І знайшла відповідь? - здавалося, що мої слова його розсмішили.

— Знайшла, - коротко відповіла і додала: - п'ятниця тринадцята. Айві теж померла в цю дату. Це не просто так! Щось тут є, - і цього разу здавалося, що я скоріше сама себе в цьому переконую, ніж його. І здається, хлопець не дуже вірить у мої слова, а для нього це дитячі казочки, якісь слова, які не мають нічого спільного з Айві.

Але Ліам не зволив нічого відповісти, він відпустив мою руку і попрямував кудись у бік лісу. Я дивилася йому вслід з сумом, поки він не зник з поля зору. Мені хотілося б, щоб він повірив мені.