Інший бік

Олеся сперлася на підвіконня. За вікном сяяло сонце, гарно вбрані люди прогулювалися містом і відпочивали.

На дівчині була весільна сукня, довга до самих стіп, білого кольору, обшита камінцями та з квітами по подолу. На ногах були туфлі на високих підборах. На шиї був золотий медальйон, подарунок Вадима.

Багато хто заздрив їй. Заручена з впливовим підприємцем. Дорогі подарунки, подорожі, розкішне весілля.

Вони познайомилися ще три роки тому. Вона прийшла у його фірму влаштуватися на роботу маркетологом. -А, чи є у вас досвід роботи?- Вадим був високим, худорлявий, синьоокий. Тільки своїми очима він дивився так, що люди одразуш відверталися від нього.

усю співбесіду він не зводив з неї вивчаючого погляду. Дівчина опускала свої сірі очі на папку з документами, яка лежала у неї на колінах. Чесно сказати він їй запав у серце ще з першої зустрічі.

Одного вечора вони підписали важливий контракт, і Вадим запросив її до ресторану такби мовити відсвяткувати. Дівчина погодилася, бо давно не ходила нікуди. Вони пробули там доволі довго. Розмова про роботу переросла у спілкування про дитинство та юність.Олеся Горова жила у Києві із народження. Її мати Аліса Миколаївна працювала у місцевій лікарні кардіологинею. До неї приїздили люди із інших міст, навіть з другого кінця країни. А батько Олесі Василь Ігорович працював хірургом у тій самій лікарні. Багато її однокласників заздрили їй. Мовляв: -Лікарями твої батьки працюють, грошей багато маєш.

А все було навпаки. Зарплата у батьків була невеличка, вони часто не ночували в дома. Коли вона була маленькою її залишали на бабусю Уляну. Вона була дуже доброю і завжди випікала улюблені ласощі дівчинки - рогалики з варенням. Ці солодощі вона могла їсти по мисці за один раз. -Ласунко моя.- Посміхалася жінка гладячи єдину внучку по білявій голівці.

Та, коли маленькій Олесі було десять років бабця померла від інсульту.

Олесю стали залишати у дома саму. Звісно, що батьки намагалися не затримуватися на нічне чергування, якщо знали, що когос із них небуде. Звичайно бували й неочікувані ситуації, тому за дитиною наглядала їхня сусідка і заразом найкраща подруга Аліси Ольга.

Тітка Оля подобалася маленькійф Олесі, бо допомагала з навчанням, купувала бургери та іншу їжу, яку її мати та батько вважали нездоровою. -Не переймайся, Олесько, скажеш, що тітка їла, а ти і не спробувала навіть ні крихти.- Промовляла жінка, коли Олеся турбувалася.

Закінчивши школу дівчина закінчила курси маркетингу Їй це подобалося. І влаштувавшись на фірму вона сподівалася, що все буде добре.

Вадим Сокольський походив з доволі заможної родини. Його мама Валентина Іванівна та батько Дмитро Олексійович ні учому не відмовляли синові. Усі іграшки, солодощі, одяг були дорогими.

Та грошима не замінити батьківської ласки та тепла.

Будинок їхньої сім'ї був великим та помпезним. Гарні кімнати, прислуга, але любові там небуло.

Між батьками небуло кохання, а любові й поготів. Та з цього приводу вони не сумували.

Вадим розумів, що він такого життя не хоче. Як вийшло, що ця дівчинка причарувала його він не розумів, але з тенет її серця він не вирветься.

Одного вечора він вирішив запросити дівчину на вечерю до своїх батьків. Він мав надію, що вона їм сподобається.

Олеся хвилювалася, чи все буде добре, але врешті вдягнувши просту, але вишукану сукню, і взявши пляшку досить доброго вина та коробку цукерок рушила до машини біля якої її чекав Вадим.

-Ти дуже сьогодні гарна.- Хлопець торкнувся губами щоки дівчини.

-А раніше була некрасивою?- Вдавано насупилася Олеся.

-Та ні, люба, ти завжди красуня.- Валентина сиділа у кріслі. На столі парувала смачна вечеря. Жінка стисла вуста. Вона не очікувала, що її син приведе так швидко після розлучення нову невістку. Про його колишню дружину Ларису майже ніхто не знав. Одружилися вони рано, але видно ще не міг її син мати сім'ю. Він зрадив їй. Звісно дівчина не захотіла пробачати і пішла від нього.

Валентина була згідна з нею. Жінка не просила дівчину пробачити сину, бо розуміла, який біль та переживала.-Сподіваюс, що цього разу все буде добре.- Шепнула вона і рушила до дверей.

Олеся чемно привітавшись з господинею будинку зайшла в середину. Дівчина розглянула коридор, яким Вадим вів її до зали.

Коридор був завішаний полотнами з намальованими картинами. -У цьому домі жило декілька поколінь Костовських.- Розповідала Валентина Іванівна заходячи першою.

Вітальня була великою з великим столом, трьома вікнами, стільцями та вимитою до блиску підлогою. У приміщенні панував приємний запах чогось солодкого.

-Сідайте, Олесю.- Промовила жінка з усмішкою.

-Так смачно пахне.- Вдоволено промовив Вадим.

-Я знаю, сину, усі твої улюблені страви.- І, щоб згладити незручність додала дивлячись на Олесю. -Коли твої страви дізнаюся, то проситиму Евеліну, а саме так звати нашу кухарку готувати твої.-

-Дякую, Валентино Іванівно.- Посміхнулася Олеся.

Вечір проминув у невимушеній атмосфері. Олеся сподобалася Валентині. Жінка сподівалася, що хоч цього разу у її сина все вийде. Тай Олеся не знала про причину розлучення її сина, тому довірятиме йому більше.

Згодом Вадим зробив їй пропозицію. Олеся, якщо чесно собі зізнатися не кохала цього чоловіка. Та з ним вона була у безпеці.

Та одного звичайнісінького вечора дівчина йшла парком і завмерла побачивши картину, яка відкрилася її карим очам. Її наречений Вадим обіймався з якоюсь рудоволосою дівчиною у туфля на підборах.

Дівчина розвернулася і пішла в інший бік. По її щоках текли сльози, а серце розривалося на шматочки. А у глибені душі раділа, що не кохала чоловіка, бо тоді їй булоб в рази болячіше.

Раптом вона побачила високого чорноволосого юнака. Він стояв біля фонтану спостерігаючи за бризками води.

-Чого така красуня плаче?- Він обернувся до неї. То був хлопець високого зросту з очима кольору шоколаду, які дивилися на світ загадковим поглядом.

-Це неваша справа!- Гостро відповіла дівчина.

-Ну причина сліз немоя, але я хвилююся за стан води у навколишньому середовищі.- Відповів хлопець з саркастичною посмішкою на чуттєвих губах.

-Що?- Від слів хлопця Олеся застигла на місці.

-Солоної води і так багато, а нам потрібна прісна вода.- Хлопець взяв її за руку. -Давайте я вам підійму настрій.-

-Ааа, що?- Олеся не встигла схаменутися, коли сиділа за столиком у кафе і стискала у руках ложку для морозива.

-Сподіваюсь це покращить ваш настрій.- Красень з усмішкою спостерігав за нею.

-Ну покращив.- Трохи спокійніше мовила Олеся.

-Розповідай, що сталося.- -Не проти, що на ти?- Запитав він. -А ще скажи як звати тебе?- Додав він і собі беручись до морозива.

-Та ні говори на ти я непроти.- -Мене звати Олеся. Відповіла дівчина не сучи до рота чергову порцію морозива. -А, що сталось?- -Я побачила як мій гм наречений обіймався з якоюсь білявкою.-

-Та ж не цілував він її, а просто обіймав.- З явним нерозумінням промовив хлопець.

-А, якщо б ти таке побачив якою булаб твоя реакція?- Поцікавилася дівчина.

-Я б поговорив.- Відповів юнак не задумуючись.

-А може ти й правий.- Дівчина задумалася. -Може я справді погарячкувала.- Але усеодно серце стискала тривога.

-А як тебе звати, юначе?- Поцікавилася дівчина доїдаючи морозиво.

-Я Олександр.- Відповів хлопець.

-Зажди хтось телефонує.- Олеся дістала зі своєї сумочки телефон і приклала слухавку до вуха.

-Так, Вадиме, слухаю.- Промовила дівчина.

-Добре, Вадиме, а ти хіба не зайнятий?- Олеся стиснула смартфон.

-Ні я мав зустріч із бізнес партнеркою.- Відповів чоловік.

-Тоді я вже йду.- Мовила Олеся і поспіхом зірвалася на ноги.

Їй так хотілося вірити нареченому.

***

У своїй квартирі заваривши собі кави Олександр зайшов у facebook і у пошуку ввів її ім'я. Він не мав надій, але побачивши дівчину з ьілявим волоссям, яке розвівалося на вітрі посміхнувся. Надіславши запит у друзі відклав телефом.

Для чого він це робить не знав. У нього довгий час небуло стосунків, а ця дівчина запалила щось у ньому. Тай дивним цей наречений їй здався хіба буває так, що партнерку обіймають. Тай зустріч у парку.

Та десь у небі є така пряля, яка пряде людські долі та плутає нитки, бо як пояснити, що вони зустрілися хоча не мали.

За тиждень до весілля Олеся вирішила відвідати квартиру нареченого і побачила там...

Був погожий літній вечір. Весілля планували на липень, щоб негода його не псувала. Вбрана у легеньку сукню та босоніжки дівчина швидкими кроками наближалася до під'їзду.

Зайшовши у темне приміщення вона вдихнула повітря на повні груди. -Піду на лівт.- Промовила сама до себе дівчина і натисла на кнопку.

Виїхавши на п'ятий поверх вона взяла пакет з улюбленим тортом Вадима, який вона спекла власними руками і подзвонила у дзвінок.

-Привіт, Олесенько.- Вадим здався молодій дівчині розгубленим. Його очі роздивлялися у різні сторони, але натягнув маску усмішки на обличчя.

-Все добре?- Олеся розгубилася

-Так, кохана, проходь.- Дівчина зайшла до квартири і побачила жіночі туфлі на високих підборах.

-А чиї це?- Запитала вона відчуваючи як затремтіла рука з пакетом.

-Та, то туфлі матері.- Відповів Вадим відштовхуючи злощасне взуття ногою.

-Зрозуміло.- Відповіла Олеся.

-А, що це у тебе в пакеті?- Запитав Вадим порушуючи тишу, яка ставала вкрай напруженою.

-то торт я спекла для тебе.- Відповіла дівчина.

-Дякую тобі, моя люба.- Чоловік обійняв Олесю.

-Зажди я поставлю його в холодильник.- Вадим рушив на кухню, а Олеся відчинила шафу, яка стояла у прихожій. Там була жіноча безрукавка.

Дівчина метнулася до дверей, які вели до його спальні і відчула як серце завмерло.

На ліжко лежала та сама білява дівчина. Олеся затремтіла. -Як він міг?- Зашепотіла вона і почувши кроки стрибнула до дверей.

-Пробач, Вадиме, але я мушу бігти.- Проказала вона на одному подиху.

-Добре, моя люба, якісь справи?- Запитав він з явним полегшенням.

-Так.- Відповіла Олеся і кинулася геть.

***

Дівчина опералася на підвіконня у її голові сновигали думки. Вона ще тричі змогла побачити його з цією білявкою і у голові було багато думок.

***

Олександрові подобалася ця Олеся. Після того як вона побачила у квартирі свого нареченого цю білявку вона часто йому телефонувала. І хлопець відчув, що вона для нього не просто подруга.

Чоловік знав про день її весілля, тому вийшов до дороги, яка вела до містя де мала відбуватися весільна церемонія.

Він побачив молоду жінку. Вона сяяла, як діамант і у чоловіка перехопило подих.

Олеся побачивши хлопця завмерла. Хіба вона хоче жити зі зрадником? Хіба у такому шлюбі буде щастя?

І вона висмикнула з руки матері свою і рушила в інший бік до Олександра. -Передайте Вадиму, щоб забирався до своєї білявки!- Гукнула вона собі через плече.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Veronica Ilisar
08.05.2024 18:24
До частини "Інший бік"
Вечір добрий вам бажає особа з взаємочитання травня) Прикольно вийшло. Історія така життєва, аж защемило в серці o(TヘTo) Мало мені зустрічалось оповідань які такі малі і водночас викликають такі сильні емоції. Шкода так Олесю... ::>_<:: Добре, що вона не залишилась з тим покидьком. Сподіваюсь, вона буде щаслива з Олександром(◠‿◠) Я помічала трохи помилок, текст не завадило б вичитати. Але загалом, оповідання класне)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше