9: Краще все робити вдвох: як ганятися за дилерами, так і застрягати в аеропортах
«Увага! Пасажири рейсів W6 2097, FR 3505, EN 8343 — просимо вас підійти до реєстраційних стійок 37–38 для отримання ваучерів. Пасажири рейсів LO 139 та LO 3924, ваші рейси переносяться на невизначений час. Повторюю: Пасажири рейсів…»
Механічний голос з польським акцентом ледь чутно за гулом невдоволених людей.
Краківський міжнародний аеропорт кишить людьми, половина з яких тримає в руках синенькі українські паспорти. Більшість намагається прорватися до стійок реєстрації, а хтось безрезультатно викликає убер.
Сьогодні таксі не приїде, автобус не прибуде й літак не злетить. Причина проста: зазвичай дощовий Краків накрила сніжна буря, яка паралізувала неготове до урагану місто.
І поки синенькі краківські трамваї один за одним сходили з рейок, а пан президент міста, Яцик Майхровський, запевняв жителів, що «от-от і все запрацює», — невеликий аеропорт ледве витримував наплив розлючених людей.
Аня сидить на підлозі другого поверху, підклавши під себе м’яку зимову куртку. З обох сторін її захищають два великих рюкзаки, набиті чим можна й не можна. Здебільшого останнім. Метал за спиною холодний та твердий. А ще тонкий, бо Аня слухала завивання січневого вітру вже третю годину поспіль.
Проте мороз не головна її проблема. Жінку не турбують дитячі крики та гучне, українсько-польське невдоволення пасажирів. Їй однаково на погану погоду й на відсутність будь-яких зручностей.
Адже надолужити можна все, окрім дорогоцінного часу.
— Допоки ми доберемося до Венеції, Марк уже буде десь в Африці.
Аня підіймає змучений погляд на чоловіка перед нею. Спочатку вона помічає два паперові стаканчики в його руках, опісля — коричневий пакет із темною плямою збоку. Лише потім її очі зупиняються на вже рідній мушці біля носа.
— Це якщо Інтерпол не зловить його в Італії, — тяжко відказує жінка, приймаючи до рук один зі стаканчиків.
Вона різко шипить; тонкий картон погано захищає долоні від обпікаючої кави. Але напій теплий та приємно пахне, а це краще, ніж нічого. Можна й потерпіти кількахвилинний жар.
Ілля відштовхує рюкзак трохи далі та сідає поруч. Він не відриває від Ані своїх очей із блиском погано прихованої тривоги, проте нічого не каже. Натомість чоловік розкриває паперовий пакет та дістає з нього два сендвічі. Той, від якого віє улюбленим ароматом курки та помідорів, отримує Аня.
— Ти правда віриш у це? — врешті питає Ілля однаково замореним голосом.
Відповіддю чоловікові слугує заперечне хитання голови.
Вона не вірить. Інтерпол ловив Марка Фліге вже пів року, ганявся за ним Німеччиною та Польщею, а знайшли аж в Україні.
Поліція змогла вийти на його слід лише тому, що Фліге, не знайомий з особливостями українського життя, з легкістю надав працівникам ТЦК свої дані. Цікаво, як чоловік зміг пересікти кордон аж двічі, проте все одно попастися ТЦК-шникам.
Уже через дві години Аня з Іллею гналися за Марком вузькими, засніженими — а від того слизькими — Львівськими вуличками. У неї досі боліли коліна від одного, особливо невдалого, падіння.
Коли ж Фліге буквально розчинився поміж туристів та студентів, їх одразу відправили за чоловіком у погоню — як єдиних, хто зміг наблизитися до нього ближче, ніж на кілометр. Вони заледве виїхали з України в погоні за бісовим дилером; трясця поляків та їх постійні блокади кордону.
А тепер застрягли в аеропорту.
Марк Фліге витікав із їхніх рук. А разом із ним мільйони євро та докази проти головного підозрюваного в справі з вбивства якогось німецького високопосадовця. За собою чоловік залишив чотири палаючих гектари коноплі та двох підстрелених спецпризначенців. Марк знав свою справу та робив її добре.
Скоріш за все, зараз він уже підлітав до Венеції. А вони з Іллею сиділи в Краківському аеропорту, без особливих надій на успішне виконання завдання.
Тихий чоловічий голос пробивається крізь її песимістичні думки та гучне невдоволення людей навколо.
— Поспи, — Аня відчуває, як її голову з певною силою схиляють до чужого плеча. — Невідомо, наскільки ми тут.
Добре, що вона тут не одна.
Легка посмішка сама собою з’являється на її обличчі. Аня обережно ставить захололу каву біля стіни, та маленькими рухами совається до чоловіка ближче. Тіло Іллі, наче жива грілка, гаряче та вганяє її в сон. І вона може собі його дозволити. Ілля тут, й не дасть нічому з нею трапитися.
Аня міцніше пригортається до чоловіка та спокійно заплющує очі.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!