Пробудження Кам'яного Бога

1.

Мба прокинувся від невідомого гуркоту. Він піднявся та глянув на свою дружину Оні, яка мирно спала в тіні його широкої спини та ніяк не реагувала на навколишній шум. Мба прислухався. Крім невизначеного гуркотіння, він не почув інших, більш звичних для себе звуків гомону селища, а отже, основна маса жителів все ще дрімали, наслідуючи приклад його дружини. Мба дивився крізь проріхи в стінах хижі, через які пробивалися перші промені сонця, що ледь-ледь почало з’являтися на вершині гори Тинв, та які, напевне що, не могли бути джерелом цього монотонного рокоту.

Мба визирнув назовні. Першим, що він побачив, були перелякані очі сусідки з хижі навпроти, яку, схоже, теж пробудив цей грюкіт. Страхаючись вийти на вулицю, вона боязко визирала, прикриваючись шкурою, що слугувала дверима в її помешканні.

Мба роззирнувся навкруги. Дахи, дерева та грунт були припорошені тонким шаром досить знайомої для нього матерії, яка, здавалося, повільно падала з просто з неба. Він витягнув руку та на його велику долоню неспішно опустився сірий лапатий шматочок, який від доторку розсипався на дрібніші часточки. Мба здмухнув цю субстанцію та широким кроком пішов в напрямку хижі вождя. Для нього сумнівів не було: це був попіл. А отже, Кам’яний Бог прокинувся.

Через декілька хвилин біля центрального вогнища поселення, були присутні всі місцеві чоловіки. На темношкірих обличчях можна було помітити дещицю хвилювання, яке, однак не заважало їм щебетати один з одним, обговорюючи найрізноманітніші теми. Хоча можливо саме загальна нервозність змушувала їх знаходити розрядку у цих діалогах.

Проте Мба, який попри свій височенний зріст старався особливо не виділятися в натовпі, мовчав та зберігав зовнішній спокій, при цьому стежачи за поведінкою Рава – молодого вождя їхнього племені. Той сидів на своєму звичному місці та напружено розкачувався худорлявим тілом, від чого кісточки з намиста на його щедро обвішаній прикрасами шиї, дрижали та постукували одна об одну. Раз-по-раз Рав задумливо торкався свого округлого обличчя, на якому зі значним запізненням почало пробиватися руде волосся майбутньої бороди, зовсім не схоже на чорне кручене на голові.

Початок зборів сильно затягнувся та всі присутні чекали, коли до них приєднаються старійшини, які чомусь не дуже поспішали. Мба навіть встиг помітити, як Рав погукав до себе одного з розвідників та почав щось шепотіти йому на вухо, явно збираючись відправити його підігнати старців. Однак коли троє сивих чоловіків з довгими бородами та розкуйовдженим кучерявим волоссям з’явилися в полі зору вождя, той відразу ж відмахнувся від розвідника та наслідуючи решті одноплемінників, спостерігав як повільно ступаючи один за одним, вони займають свої місця на каменях, праворуч від нього.

Наслідуючи померлого батька, Рав дещо несміливо рикнув, щоб втихомирити присутніх:

- Та заткніться ви всі вже врешті решт!

Однак навіть цієї негучної фрази вистачило, щоб навколо потухлого багаття утворилася тиша, яка дозволила Раву продовжити вже голоснішим, хоча й від того не менш стривоженим голосом:

- Я не буду довго говорити. Ви напевне що знаєте, чому ми тут зібралися. Ми всі чули голос Тинву. Всі бачили цей дощ із попелу. Ми знаємо стару легенду. Кожен з вас знає що це означає. Нарешті настав день, який пророкували нам наші предки.

Мовчазні обличчя, які переглядалися між собою, здогадалися що далі скаже вождь та зі страхом очікували цих слів. Схвильованим поглядом, який не зовсім личив вождю в даній ситуації, Рав обвів присутніх та продовжив:

- Кам’яний Бог прокинувся. Тинву знову не спить.

Гул голосів, що забринів після цієї фрази, значно переважав той гул, який лунав на початку зібрання. Присутні відразу ж почали активно обговорювати між собою сказане Равом. Однак коли вождь вже відкрив рота, щоб знову нагримати та заспокоїти балакунів, Тинв вкотре заговорив, вгамовуючи та закриваючи роти навіть якісніше, ніж це міг би зробити Рав. Присутні, які із зацікавленим та благоговійним острахом, спрямували свої погляди в сторону гори, помітили червоні спалахи, які за своєю яскравістю навіть перебивали світло сонця над верхівками дерев. Десятки тисяч іскор вилітали з верхів’я гори, розсипаючись вогнем на всі боки, божевільним вихором здіймаючись вгору та перетворюючись на чорну хмару, яка застилала небо. Чоловіки, наче заворожені, мовчки спостерігали цим дійством, аж поки слово знову не взяв Рав.

- Як заповідали наші предки, під час пробудження Кам’яного Бога ми маємо покинути наше селище. Ми повинні піти в більш глибокі джунглі. П’ять днів та п’ять ночей відбуватиметься очищення. Однак остаточне рішення мають прийняти наші старійшини. – останні слова Рав вже промовив дивлячись на тих, до кого вони були спрямовані.

Троє старих схилилися одне до одного, про щось перешіптуючись. Так тривало кілька хвилин, аж поки один із них, під цокотіння незамовкаючих одноплемінників, не піднявся та сторожко косячи очі в сторону Тинву, звернувся до вождя, хоча це стосувалося і решти присутніх:

- Рав, ми не готові зараз відповісти. Ми не можемо напряму спілкуватися з Тинву. Але доступ до його губ мають наші померлі предки. Тому ми маємо запитати в них про те, як нам чинити далі. Для цього сьогодні вночі ми проведемо ритуальний танець.

- Лише вночі? А чому це не можна зробити раніше? Наприклад, прямо зараз? Ви ж бачите як він гнівається. – перепитав вождь.

- Тому не потрібно гнівати Тинву ще більше своїми нерозважливими вчинками. Померлі не захочуть розмовляти вдень, вони приходять лише після заходу сонця. – обурено відповів інший старець, образившись що Рав привселюдно задає подібні питання.

- Добре, тоді чекаємо вечора та вашої остаточної відповіді. – погодився Рав та кивнув присутнім, щоб ті розходились. Публічно сперечатися з старійшинами – такого він навіть в думках не мав.

Мба теж вирушив до своєї хижі, по дорозі прислухаючись до розмов інших чоловіків. Дехто погоджувався з рішенням старійшин, дехто стиха обурювався та говорив, що потрібно покидати селище негайно, навіть не очікуючи відповіді духів, а інші журилися факту того, що можливо доведеться залишати свої пожитки.

Оні вже не спала. Вона дзвінко сміялася та спостерігала за тим, як сусідський малий, тримаючи в руках шматок банана, дражниться з прив’язаною до дерева мавпочкою. Та, наскільки того дозволяла довжина мотузки, з розгону стрибала в сторону малого шибеника, намагаючись схопити їжу, а він, сміючись, тим часом втікав, спритно уникаючи її випадів. За такий короткий термін селище вже почало звикати до стукоту з боку Тинву, реагуючи лише на особливо потужні вибухи.

Мба зупинився, коли почув позаду голос Обі – свого названого брата. Ще коли той був немовлям, батько Мба знайшов його під час полювання, а оскільки дружина тоді якраз вигодовувала самого Мба, він вирішив забрати дитину до своєї сім’ї.

- Мба, тебе хоче бачити Рав. – повідомив Обі.

- Скажи йому, що я зараз прийду. – коротко відповів Мба та продовжив рух до свого помешкання.

- Що там сталося? – запитала Оні, коли її чоловік наблизився.

- Рав хоче мене бачити.

- То ми залишаємо селище?

- Поки що старійшини ще не сказали своє слово, вони хочуть порадитись з духами померлих.

- Значить все таки мені слід почати збирати речі? – зітхнувши запитала Оні, думки якої були спрямовані лише в напрямку можливої подорожі.

Мба був впевнений, що жіночий розум є не менш гострим за чоловічий та незважаючи на установлені традиції, варто було би дозволити жінкам брати участь хоча б в деяких нарадах племені.

- Так, яке б не було рішення старійшини, я думаю, що нам варто залишити селище. Я не хочу, щоб моєму сину дісталося від чийогось гніву. – лагідно промовив Мба, нахиляючись та цілуючи великий живіт дружини, від чого вона весело розсміялася та запустила руки в довгі кучері на голові чоловіка.

- Все буде добре? – запитала Оні.

- Так. – відповів Мба та потерся носом об її живіт, стараючись не дивитися в очі дружині. – А поки що я піду до Рава.

2.

Рав сидів біля центрального вогнища та спостерігав за тим, як на землю повільно спускаються рвані шматочки попелу. Гуркіт не затихав. Земля дрижала під його короткими ногами, збільшуючи і збільшуючи частоту коливань, що було поганою прикметою. Ще коли Рав був зовсім малим, ненько неодноразово розповідав йому про те, як в батькове дитинство, вони тричі були змушені покидати це місце саме через пробудження Кам’яного Бога. Однак ці тривоги були хибними, а тому вже через кілька днів все плем’я поверталися назад до підніжжя Тинву. І кожен раз вони поверталися до вже спустошених помешкань, оскільки ні сусідські племена, ні хижі звірі не гребували займатися мародерством за відсутності вдома власників. З тих пір було прийнято рішення завжди запитувати думку старійшин перед тим, як залишати селище. Рав вперше особисто стикався з пробудженням та картав себе за це. За свою молодість, недосвідченість та недостатню сміливість. Рав розумів, що він не має цього боятися. Що страх не має керувати вождем, як не керував страх його батьком. Однак усвідомлення даного факту не дуже допомагало, а тому Рав здригався при кожному гуркоті, при кожному здриганні землі, яку за свій вік він звик бачити лише в спокійному стані.

В роздумах він навіть не відразу помітив Мба та Обі, які наблизились до нього.

- Рав, ти гукав нас? – звернувся Обі.

- Так. – наче виринаючи з водойми, промовив Рав та намагаючись згадати чому саме він їх погукав. – Я маю до вас одне прохання.

- Прохання? – дещо здивовано перепитав Обі, який чітко вловив різницю між наказом та проханням, які в місцевій говірці племені вимовлялися майже однаково.

- Я знаю, що ви можете від цього відмовитись. – Рав наче не помітив випад з боку Обі та продовжив говорити. – Але я хочу, щоб ви вдвох відвідали наших сусідів, тобто Комі. Вони живуть значно ближче до Тинву та краще чують його голос. Запитайте в них що вони планують. Чи збираються вони покидати своє селище. Запитайте, чи не хочуть вони об’єднатися для подорожі вглиб джунглів.

- Але ж старійшини сказали чекати. Вночі вони запитають про це духів. – заперечив Обі.

- Я чув що сказали старійшини. – промовив вождь, пильно дивлячись йому в очі. – Тому я й сказав, що це не наказ. Тому я прошу вас виконати моє прохання, а не сперечатися зі мною.

Мба, який мовчки слухав цей діалог, спочатку було хотів погодитись з Обі, однак зваживши на те, що Рав і так холодно до нього відноситься останнім часом, вирішив все таки не суперечити молодому вождю.

- То ми вирушаємо? – перепитав Обі у вождя.

- Так, візьміть необхідне та не баріться. До обіду ви повинні повернутися і… Постарайтесь, щоб ваша відсутність була менш помітною, бо я не хочу викликати паніку. – після цих слів Рав, наче відсторонившись від них, перевів погляд в інший бік та продовжив спостерігати за тим, як з неба повільно падають шматочки попелу.

3.

Буквально через кілька хвилин Мба та Обі, зі списами в руках вже пробиралися по стежці, яка з’єднувала племена Комі та Рурга, які згідно звичаю, мали іменуватися за іменем їх вождя. За правління батька Рава – якого і звали Рургом, припинилась кровопролитна війна, що декілька поколінь тривала між їхніми племенами. Тепер між ними був вічний мир, який кожну третю весну підкріплявся взаємним обміном дівчатами, які досягнули зрілості. Таким чином два племені мало того, що уникали кровозмішування в середині свого племені, але й укріпляли родинні зв’язки між племенами, не допускаючи розгортання нових сутичок.

«Людина, що підіймає зброю на іншу людину, думає про це, але перед тим як підняти зброю проти свого брата – думає двічі» - говорив Вождь Рург перед самою смертю. В знак підтвердження добрих намірів, він навіть віддав свою старшу доньку за дружину вже й тоді підстаркуватому вождю Комі, скріпивши таким чином клятву, ще й обіцянкою надавати одне одному кращих воїнів для можливих війн з іншими племенами.

Обі, який весь час йшов попереду, зупинився на якусь мить та задумливо промовив до свого брата:

- Знаєш, мені здається Рав нас відправив тільки тому, що хвилюється за свою сестру.

- Можливо. – відповів Мба. – Але ми не можемо знати про що він думає.

- Тут я згоден. Чужі думки – то як без факела вночі бродити по джунглях. Ніби і впевнений куди йдеш, але цих джунглів ти не знаєш.

Мба у відповідь лише посміхнувся.

Досить швидко двоє подорожніх подолали відстань, яка розділяла два, колись ворогуючі племені. Обі першим побачив крайні хижі Комі та вказав на них своєму супутнику.

- Але чомусь не видно вартових. – зауважив Мба.

- Може в них збори племені? – припустив Обі.

Однак підійшовши ближче до селища, яке було побудоване за таким же принципом, як і їх власне, обидва мисливці побачили відсутність людей і біля центрального вогнища. Каміння, яким воно було обкладене, було сильно припорошене попелом, що все ще продовжував падати з неба. Обі змахнув попіл та доторкнувся до одного з каменів.

- Теплий. Багаття потухло досить недавно. Де ж тоді всі? – задумливо промовив Обі.

- Ти думаєш я знаю? Може заглянемо в хижу до вождя? – запропонував Мба.

- Ти подивися, а я пройдусь по селищу.

Підійшовши до найбільшого будиночку селища, Мба заглянув всередину. Вождь Комі лежав на спині, підклавши праву руку собі під голову, як подушку. По обидва боки від нього, здавалось, сумирно спали всі три його дружини. В кутку, збившись до купи наче щенята, лежали малі діти.

- Вождь Комі. – тихо погукав Мба, дивуючись тому, що той до цих пір спить. Однак Комі жодним чином на не відреагував на свого гостя. Переступаючи через одну з його дружин, Мба зайшов в середину хижі та торкнувся до ноги вождя. Та була холодною. Мба посмикав його за руку, але Комі навіть не поворухнувся. Мба нахилився та приклав вухо до його грудей. Серце не билося. Так само зупинилися серця його дружин та дітей. Однак, що здивувало Мба, ні крові, ні жодних слідів поранень на їх тілах не було.

- Мба. – з вулиці погукав Обі.

Той виглянув назовні.

- Вони всі… Лежать в хижах… Мертві… - промовив Обі голосом, в якому переплелися страх та подив.

- Комі теж мертвий. – сухо відповів Мба.

- А сестра Рава?

Мба підтверджуючи похитав головою.

- То що будемо робити? – перепитав Обі.

- Треба терміново повертатися. Ми маємо розповісти Раву про те що тут трапилося.

4.

Рав наблизився до хижі старійшин. Він усвідомлював, що його майбутній вчинок буде надто зухвалим навіть для нього, тому що вождь збирався підігнати цих старців, аби ті якомога швидше провели свій ритуал. Через сильно розвинуте відчуття природного страху, Рав однієї миті зрозумів, що деякі матеріальні речі можуть принести більше шкоди, ніж безтілесні духи, хоча він до цих пір зовсім і не відкидав факт існування останніх. Коли батько розповідав, як він впливав на деякі підсумкові рішення старійшин, Рав перестав вірити ще й в те, що ці діди володіють хоч якою-небудь силою. Тому вождь сприймав майбутню нараду з духами швидше як формальність, хоча й самого слова «формальність» у його словнику не було. Рав не міг кинути старійшинам прямий виклик та піти наперекір прийнятому рішенню. Рава страхали подібні помисли, бо він знав, що з надмірною самовпевненістю, одного разу вождь може прийти до заперечення існування навіть самого Тин… Тому він ніколи ні з ким не ділився своїми думками.

Не дивлячись на передобідню спеку, яку посилювала загальна задимленість та задушливість повітря, гуркіт та власне переполох, який викликала звістка про пробудження Тинву, троє сивоголовців, розвалившись в різних кутках хижі, солодко спали, почергово при цьому злегка похропуючи. В очікуванні ритуального танцю, присвяченого звененню до світу мертвих, вони вирішили відпочити, оскільки сам танок міг тривати аж до світанку.

- Я хотів би з вами поговорити. – промовив Рав, дивлячись на сплячих.

Ніхто з старійшин нічого не відповів та навіть не поворухнувся. Лише один з них розплющив очі та почав дивитися на відвідувача нерозуміючим поглядом. Він трохи підвівся з місця та спираючись на обидва лікті витягнув голову в напрямку Рава, лоскочучи білою бородою своє немаленьке пузо.

- Ти щось хотів, молодий Рав? – запитав старійшина, не забувши при цьому вказати на вік об’єкта свого звернення.

- Так, я хотів запитати чи не потрібна вам яка-небудь допомога.

- Допомога? – перепитав старий, підійнявши вгору ліву брову.

- Ну щоб все, що знадобиться для ритуалу, вже було у вас під рукою. Щоб почати танець не тоді, коли повністю стемніє, а вже коли останній промінь сонця зникне за обрієм. – запропонував Рав, намагаючись таким чином завуалювати свій справжній задум.

- Рав, ти надто багато хочеш, як для молодого вождя. Ритуал почнеться тоді, коли він має розпочатися. Лише тоді, коли ми всі троє побачимо, що прийшов час його розпочати. Не пізніше, і не раніше. – промовив старійшина, з явним наміром закінчити цю розмову, яка набридла йому, навіть не встигнувши і розпочатися.

- Але може…

- Ніяких «може». До того ж, коли починати готуватися до ритуалу ми теж повідомимо, як настане час. – перебив старий та в знак завершення свого попереднього наміру, відкинувся назад та заплющив очі.

Рав постояв ще хвилину-другу при вході в помешкання старійшин, після чого тихо бурмочучи собі під ніс прокляття, розвернувся, щоб йти до себе, але в цей момент почув голос ззаду:

- Ну добре, але тільки з поваги до твого батька… Скажи жінкам, хай назбирають листя дерева Тинф та наносять його до центрального багаття. А ще хай принесуть кілька кухликів води та меду до нашої хижі. Чоловіки, тим часом, хай оберуть по одному предмету від кожної оселі, щоб принести її в жертву духам. Про решту ми самі подбаємо.

- Я зрозумів! – пискнув Рав, сам злякавшись свого голосу.

Однак, оскільки старий, на якого Рав обернувся з обережним поглядом, ніяк на це не відреагував, швидко вирушив роздавати вказівки по приготуванню. Рав ненавидів свого батька за авторитет, яким він володів та себе за відсутність такого.

5.

- Ти знаєш, стало дуже важко дихати. – промовив Обі до свого супутника, щойно вони залишили селище Комі. – Наче хтось мені горло зчавлює. – при цьому Обі дійсно взяв себе за горло, наче намагаючись перевірити чи немає там чиєїсь невидимої руки.

- В мене те ж саме. – коротко відповів Мба, який до того ж відчував ще й запаморочення та нудоту.

- Це все селище. Мабуть це Тинву їх покарав. Це він їх всіх задушив уві сні своїм диханням. А тепер він хоче покарати ще й нас. Дарма ми сюди прийшли. І даремне я це взяв!

Обі дістав зі свого мішечка для їжі фігурку, видовбану з каменю. Фігурка була досить грубої, простої роботи та мала форму жіночого тіла з великими грудьми та сідницею.

- Ти взяв Маму у селищі? – здивовано перепитав Мба.

- Так, поки ти був у хижі вождя, я заглянув у кілька осель. В одній з них я її і знайшов.

- Обі, у померлих не можна красти.

- Так, тому я це зараз викину, - промовив Обі та одним різким рухом жбурнув фігурку подалі в джунглі.

Мба схопив його за вже порожню долоню:

- Ти що зробив? Її потрібно повернути власнику, а не викидати.

- Ти хочеш повернутися в селище?

- Ні, але ми маємо це зробити. В тебе перестало стискати горло, коли ти викинув Маму?

Обі важко глитнув та відповів:

- Ні.

- От бачиш. Тепер Тинву може ще й тебе скарати за крадіжку!

- Допоможеш мені її знайти та повернути? – Обі з благанням дивився на Мба.

- А куди ж я дінуся?

Двоє темношкірих одноплемінників зайшли в джунглі та почали очима проглядати зарослі в себе під ногами в пошуках фігурки. Обі, важко кашляючи та мовчки картаючи себе за те, що він вчинив, підбивав ногами листя папоротника, який густим зеленим килимом розрісся по землі та трохи соромився продовжувати розмову з Мба.

В пошуках брати зовсім не помітили чорну тінь, яка різко прошмигнула поруч з ними та зачаїлась в чагарниках. Точно прораховуючи свої подальші дії, тінь притиснулась до землі, приготувавшись до різкого стрибку. Один випад і Обі, який знаходився ближче, різко впав на землю, притиснутий її тілом. Мба, почувши хриплий крик товариша, відразу навіть не зрозумів що трапилось. Лише побачивши чорну пантеру, яка утримувала його брата за горло своєю масивною щелепою, відразу ж зорієнтувався та метнув свій спис в сторону кішки. Метальний снаряд, просвистівши у повітрі, проткнув пантеру наскрізь, змусивши заполонити джунглі дзвінким ревом болю, який був зовсім не схожий на передсмертні хрипи Обі. Пантера почала крутитися на місці, намагаючись вкусити списа, який спричиняв їй невимовні страждання.

В цей же момент Мба швидко підбіг до Обі, намагаючись вийняти з його рук інший спис, щоб добити страждаючу тварину, однак та, з останніх сил кинулась в його бік. Широкою лапою пантера полоснула Мба по животі, спричинивши йому три глибокі подряпини та змусивши випустити з рук його зброю. Однак від наступного нападу звіра Мба таки вдалося ухилитися та настільки вдало, що він вхопився за древко свого списа, що все ще стирчав з тіла кішки. Він утримував спис, не дозволяючи пантері знову стрибнути на нього, дозволяючи тільки бігати навколо. За якусь мить кішка важко впала, почавши битись в конвульсіях. Ще за кілька миттєвостей вона перестала подавати ознак життя. Про всяк випадок, Мба застромив іншого списа в шию тварини, однак та навіть не здригнулася.

Тримаючись за місце поранення, з якого струменіла кров, Мба схилився над Обі. Той лежав на спині та з широко відкритими очима дивився в небо, майже повністю закрите верхівками дерев. Його руки лежали на горлі, наче намагаючись зупинити густий потік гарячо-червоної крові, що фонтанував з горла. Мба взяв його за кисть руки, але коли відпустив, вона мляво опустилась вниз. Долонею він закрив очі Обі та тихо промовив:

- Гарного тобі полювання.

Різко обернувшись, на новий звук, Мба побачив причину, чому на їх напала пантера. Два маленьких чорних клубочки, скавучачи та долаючи перешкоди у вигляді заростів, рухалися наввипередки в його сторону. А коли нарешті підбігли, різко розвернулись та почали смоктати останні каплі молока з тіла своєї матері, яке вже починало холонути. Поруч з нею, на спинці лежала статуетка Мами, яку Обі так і не знайшов.

6.

Обід давно пройшов та поволі почало сутеніти, однак Обі та Мба, яких вождь відправив до Комі, досі не поверталися. Рав подумки малював собі найгірші картини того, що з ними могло відбутися, включаючи навіть раптове відновлення війни між їхніми племенами. Всі підготовчі дії, які були необхідні для проведення ритуального танцю були вже давно завершені, однак Рав більше очікував повернення своїх посланців, аніж початку «формального» ритуалу.

Останні промені сонця сховалися за горизонтом та за наказом вождя жодна жива душа з племені не мала права запалювати вогонь до того, як це першими зроблять старійшини. Всі, хто зібрався, а це були як чоловіки, так і їхні жінки з дітьми, сиділи біля центрального вогнища та мовчки дивилися в бік хижі старійшин, звідки вони могли вийти в будь-який момент, щоб розпочати своє незвичайне дійство.

Хвилини очікування були надто довгими, тому поволі мовчання вкотре перетворювалося на монотонний гул голосів, який все більше і більше нарощував свою силу. Нарешті крізь щілини оселі старійшин бликнув вогник. З хижі, рухаючись один за одним, вийшли три фігури, старанно закутані в декілька шарів тканини та шкур. Старійшина, який рухався попереду, тримав в руках чашу з яскравим вогником, що освічував його обличчя, а інші двоє тримали закриті глечики. Надута суворість вкупі з не менше надутими щоками викликали сміх у деяких присутніх дітей, за що вони були відразу ж покарані тумаками від своїх же власних мам.

Всі троє старійшин, проходячи між рядами одноплемінників, підійшли до центрального багаття та стали навколо нього. Двоє з них плюнули у вогнище, тим самим виливаючи невідому рідину, яку тримали у роті. Той же з старійшин, який ніс вогонь, так само плюнув рідиною, при цьому підпалюючи її, викликаючи таким чином спалах головного багаття племені.

Жінки зойкнули від цього спалаху, діти почали плакати. Навіть дехто з чоловіків сіпнувся, викликавши сміх у решти.

Старійшини тим часом не звертали уваги на подібні реакції, а розпочали свій химерний ритуал. Викидаючи то вперед, то вгору руки, дриґаючи то почергово, то обома відразу ногами, старійшини почали танцювати дивакуватий, незбагненний та схожий на потойбічний танок, що в купі з спалахами вогню та уроєною* тарабарщиною слів їхньої пісні, викликало настільки щире захоплення у присутніх, що навіть дорослі спостерігали за цим з дитячою цікавістю, а що вже казати про дітей, які дивилися на все це з широко відкритим ротом.

Старці продовжували танцювати до тих пір, поки не почали пітніти від вбраного на них одягу, поливаючи краплинами поту землю навколо багаття. Нарешті найголовніший зі старійшин підійшов до одного з глечиків, які вони принесли з собою. Зануривши руку в середину, він щось дістав звідти та поклав до рота, після чого передав посудину іншому старійшині, а той, повторивши ці дії, передав його далі по рядам.

Рав теж дістав з глечика зашкарублий чорний шматочок, який мав важкий запах сушених грибів. Вождь вже не вперше пробував їх та відверто кажучи, вони йому зовсім не подобались. Смак був настільки гірким та неприємним, що Рав навіть відчув болісні спазми, які пробігли по животі та змусили його мимовільно здригнутися. Гіркоту перебив тільки медовий напій, який почав передаватися у другому горщику. Рав спостерігав за старійшинами, які продовжували свій танок вже під стукіт барабанів, рухаючись навколо багаття, при цьому почавши скидати з себе все те, у що вони були закутані.

За деякий час, внизу живота Рав відчув приємне тепле відчуття, яке поступовими хвилями почало перекочуватися в голову, пригнічуючи все розумне, вивільняючи дикі, первородні тваринні думки та інстинкти. Хвеме, як його називали старійшини, почав діяти на мозок Рава, та на всі м’язи, які йому підпорядковувалися. Він змусив його бездумно піднятися зі свого місця та приєднатися до танцю старійшин. За його прикладом, всі присутні, крім дітей, для яких споживання хвеме було заборонено, коли по одному, а коли й парами, почали влитися до цього осатанілого танцю.

Варварські крики, прадавні рухи та примітивна лайка – все це перемішалося в купі чоловічих та жіночих тіл, на спітнілій від танцю плоті яких яскраво відбивався вогонь від вогнища.

Коли ж нарешті всі знесилено впали на землю то дехто відразу ж вирубився, хтось почав блювати, а інші просто лежали та стогнали. Старійшина підійшов до Рава та схопивши за підборіддя, нагородив його при цьому таким пломенистим поглядом, від якого Раву стало зле та він майже відразу звільнився не тільки від погляду, а й від вмісту свого шлунку.

- Ти не готовий, – промовив старійшина.

8. Запамороченим, задурманеним мозком Рав не відразу зрозумів зміст сказаного вартовими. В його голові все ще дзвеніли слова старого. Лише після того, як йому на голову було вилито кухоль води, Рав почав потроху повертатися до тями.

- Мба? Мба повернувся? – перепитав він.

- Так, він поранений, він… – почав було переповідати його історію вартовий, однак вождь відразу ж його перебив.

- Я хочу сам його вислухати.

За кілька секунд Рав вже був біля хижі Мба, звідки доносився жіночий плач. Він зайшов у середину і побачив Оні, що схилилась над своїм чоловіком, який лежав на підлозі. Бабця-повитуха, яка вже закінчила обробляти рану Мба, швиденько висковзнула з хижі за спиною у вождя, навіть не чекаючи на це наказу.

Сам же Рав, вирішивши, що Оні не варто виганяти з хижі, схилився над пораненим.

- Що трапилось? Хто тебе поранив? – запитав він у власника оселі.

- Чорна пантера. Вона напала на нас зненацька. – коротко відповів Мба.

- А Обі?

- Пантера відправила його на вічне полювання.

Рав зізнався сам собі в цей момент, що він був радий чути таку відповідь Мба, бо це відкидало його версію з новою війною між племенами. Рав ще раз глянув на Оні, яка сиділа поруч з чоловіком, похлипуючи.

- А як там завдання, на яке я вас відправив? – старанно підбираючи слова та натякаючи на присутність Оні, запитав Рав.

- Комі мертві…

- Комі? А хто тепер новий вождь? – діловитим тоном перепитав Рав, намагаючись приховати своє здивування таким новинам.

- Рав, ти не зрозумів. Все плем’я Комі мертве, всі до єдиного. Навіть твоя сестра. – пояснив Мба та додав, випередивши наступне питання вождя:

- Я перевірив, вона точно померла.

10. «Чим відрізняється від жінки мисливець, який не потрапляє в ціль?» – запитання, з яким привселюдно звернувся до Мба вождь кілька днів тому, надовго закарбувалося в його пам’яті. Важко сопучи та спираючись на палку однією рукою, а іншою тримаючи себе за поранений бік, Мба дивився на жінку, яка йшла трохи попереду. А й дійсно, чим він відрізняється від своєї дружини? Вона голову нижча зростом за нього. На її тілі значно менше волосся. Великі обвислі груди, які при ходьбі билися об випуклий живіт. Мба знав, що її промежина, схована за пов'язкою на стегнах, теж відрізняється від його статевого органу. Він знаходив більше і більше таких відмінностей. У Мба навіть закінчилися пальці на руках, підраховувати ці несхожості. Проте тоді, в той момент, коли вождь про це його запитував, він так і не зміг нічого відповісти.

Жінка попереду, наче відчуваючи його погляд, озирнулася та посміхнулася Мба. Він посміхнувся у відповідь, приховуючи від неї сильний біль. Оні скоро мала народити йому сина.

Мба ще ніколи в житті не віддалявся так далеко від гори Тинв. Але якщо вже він – мисливець, син мисливця, батьком якого теж був мисливець, під час своїх щоденних полювань не заходив так далеко від табору, то що вже говорити про жінок та малюків, які рухаючись невеликою колоною, несли на собі всі пожитки, які нашвидкуруч встигнули прихопити з собою. Після наради з померлими, старійшини заборонили покидати табір. Вони пояснили, що пожертва у вигляді селища Комі задовольнить Кам’яного Бога. І саме Рав, а не вождь, не набрався сміливості їм заперечити. Тому він та ще декілька родів так і залишились в поселенні. Решта ж, послухавши історію Мба, наперекір цьому рішенню, вирушили разом з ним в глиб джунглів, щоб сховатися від гніву Тинв.

Мба пройшов ще кілька десятків кроків та востаннє оглянувся назад. Він не знав що їх чекає, але сподівався, що покидаючи селище він прийняв правильне рішення. Що цього разу мисливець потрапив у ціль.

Крізь щільні зарослі чагарників та високі крони дерев Мба дивився на гору Тинв, з верхівки якої вилітали густі клубки диму, що підіймаючись вгору, перетворювались на химерної форми хмарини, які відразу ж опускалися на землю димчастими опадами.

Кам’яний Бог пробудився.