I
Рута Соломківська та Мазутний сидять в барі готелю “Хвиля”. Перед ними картини Рути й вино.
Рута. А то Ви раніше були художником?
Мазутний. А тож бо, ще й яким, дівко. Сам, як його там? О! Айвазюк! Мене рекомендовал главі, ік, профспілки.
Рута. Справді? То в якому жанрі малювали?
Мазутний. Природном, - тицьнув пальцем вгору.
Рута. Ось до Вас мені й потрібно.
Мазутний. Інтєрєснєнько.
Рута. Допоможіть відчути море, його настрій. На моїх малюнках
воно мертве й сухе, геть бліде і сіре, - Мазутний відійшов до
музикантів, шось весело промурчав і , взявши мікрофон,
вернувся до столу.
Мазутний. О шановна Руто, якби ж Ви знали море. Море, яке ж
воно?! Воно таке! Таке… La mar, - співає, під мелодію
саксафоністів й піаніста:
Море, море, ге́йби жінка,
Хтось прийшов вітром в снєжко.
Дощосіч жовтим плясом,
Марить знов тонким пазлом.
Бриж то не бриж,
Це знайомство хвилєй.
Шторм то не шторм,
А танго мотивів.
Луна лягає самовитим штрихом,
Від стилусу моря і неба блакиті.
Сонячні доторки - обережні залицяння.
Заход, сход - морське кохання.
Рибалки Еспані подумки шепотять
Сонети величній Ла Мар.
А ми художники Утлюку й Азову,
Кличемо море - Да́на, Діванна.
А як зовеш його у серці ти?
Рута. Ото пісня, то Ви ще й на спів талановиті. Ні, ці слова не
просто файна пісня, це щось вище… Мов інструкція
закоханості.
Мазутний. Облиште, ще навіть не співав про бріз, про жителів
підводдя, острова й, зачаровані пастки. Знаєте,
кажуть, морякі передчувають власне безголо́в'я. І я…
Рута. Не вірю. Чую з Вами все буде добре.
Мазутний. “І все будре дообре у кожного з наас!” - проспівав й запропонував співрозмовниці танець.
Саксофоністи заграли нову мелодію.
Мазутний. Руто, а якби Ви могли б чути розмови моря?
Рута. А хіба ж його можна почути?
Мазутний. Тумани ж чуєте? - дівчина заперечила, - Нє, оце
покоління нове. Покоління свофт скілз.
Рута. І що ж Вам говорить море? - насмішливо.
Мазутний. Море, море, морен-ла-а, sea-sea-ee-aaa, la mer, mer, la
ma-ar. Синя пустеля життєдайного життя!
Зрання воно ностальгує в безлюдді одиноке.
Зимою змерза без почуттів самотнє.
Воно тужить за кораблями й вбитій рибині.
Рида агоніями, отруєне нашим брудом.
Море, море, морен-ла-а. Ла, аа, лаа.
Чарівна Да́на все співа, говорить.
І вночі, і вранці, і вдень - завжди.
Рута. Та що ж воно чи вона Вам співала?
Мазутний. Історії… Нитки різних кольорів….
Світ погас. Вмикнулись грізні барабани.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!