Кохання завдяки Таро

Я завжди любила готувати. Мої кулінарні творіння усі завжди оцінювали дуже високо. Подружка наполягала, щоб я відкрила свій ресторанчик, а мама хотіла, щоб я взяла участь у кулінарному шоу.

Але зараз, готувати лише для себе, складну або вишукану страву, я не мала жодного бажання. Тому робила замовлення їжі з сайтів, чи готувала щось на швидкоруч. Але коли приїжджали рідні чи подруга, знала їхні вподобання, та завжди намагалася приготувати їх улюблені страви.

Коли я майже закінчувала сервірування, задзвонив домофон.

— Діанка, відкривай швидше. Бо я зараз тут зроблю калюжу, — почула я з динаміка домофона благальний голос подружки.

Відразу ж натиснула на кнопку, щоб запустити її, та з посмішкою на обличчі пішла відчиняти двері. На сходах почувся шурхіт. Менше ніж за хвилину, подружка заскочила до квартири. Чмокнувши мене у щоку, і вручивши пакети в руки, почала знімати куртку.

— Тіна, є ж ліфт, — сказала я, дивлячись на подругу, яка захекалася.

— Поки б прийшов ліфт, я точно б впісялася. Що мені цей третій поверх? — пирхнула вона. Зняла чоботи та побігла до туалету.

А я усміхаючись і хитаючи головою, зачинила двері й пішла на кухню. Через декілька хвилин, я почула голос подружки з коридору:

— Міледі, привіт дівчинка! Привіт, моя хороша. Ходімо на кухню, я тобі теж смачненьке привезла.

До кухні увійшла Тіна, а за нею виляючи хвостом, моя пухнаста, біла як хмаринка, диво-собака.

— Овва, скільки ти наготувала! Поки все не з'їм, не поїду! — сказала Тіна, посміхаючись і принюхуючись до кожної страви. — Ммм, який аромат. Млинці з сьомгою, запечена курочка, картопелька по-селянськи, голубці, салатики...

— А ще й десерт є, твій улюблений, шоколадний торт з вишнями та горіхами, — дивлячись на реакцію подружки, я широко посміхнулась. — Ти в мене так рідко буваєш, можу я побалувати свою улюблену подругу.

— Діанка, ти диво! — Вона облизалася, як кіт на сметану.

Але тут Міледі нагадала, що їй обіцяли смаколики, та нетерпляче дзявкнула.

— О-о у! — Тіна злегка підстрибнула. — Міледі, ти чого? А так пробач, забулася. Діанко, передай зелений пакет, я її пригощу смачненьким.

— Тільки багато не давай, вона нещодавно їла. А то доведеться рано вставати та вигулювати, і ми нормально не поспимо.

— Ага, ще один шматочок, і піду мити руки, та за стіл.

Міледі, побачивши що смачненьке вже не дають, дзявкнула що не проти ще з'їсти, але гарне дресування не пройшло даремно і вона слухняно пішла на своє місце.

— Будеш вино чи щось міцніше? — запитую я, коли ми сідаємо за стіл.

— Мені сік! — сказала Тіна, посміхаючись.

— Сік? — здивовано перепитую. — А за зустріч?

— Так і сік можна за зустріч... — Її посмішка стала ще ширшою. — Я алкоголь не вживаю вже понад місяць.

— Тіна… невже... — Я дивилася на подругу широко розплющеними очима, та не могла вимовити більше жодного слова.

— Так Діаночка, я вагітна!

Коли вона це промовила, у неї в куточках очей з'явилися сльози. Я теж відчула, що починаю плакати. Ми сиділи, та мовчки дивились одна на одну, доки я не відчула як по щоці сковзнула сльоза. Встала, підійшла та й обійняла її. Вона обійняла мене також, та почала тихенько плакати.

— Нарешті це сталося. Дев'ять років, майже дев'ять довгих років лікувань, страждань та очікувань. Ми вже навіть думали з Філіпом усиновити дитину... — Її голос почав тремтіти. Відсторонившись вона подивилась на мене. — Пробач що не казала раніше, але ми самі у це вже майже не вірили. Не хотіли, щоб потім нас знову усі жаліли. Тому коли позавчора підтвердили що все гаразд, ми сказали лише батькам, а тобі хотіла при зустрічі розповісти. Ще зарано щось казати, сама розумієш, але... ти ж будеш хрещеною? — Вона почала злегка рюмсати.

— Звичайно люба! Я за вас шалено рада! — Я цьомкнула її в щоку. — Все буде добре, не нервуй тільки. А як Філ відреагував?

— О, він неймовірно щасливий. Не хоче мене відпускати ні на хвилину. До тебе відпросилася насилу, пообіцявши не гнати на дорозі, — сказала вона посміхаючись, та витираючи сльози.

— Тоді давай випиймо соку, за таку радісну новину, — сказала я наповнюючи келихи.

— І їсти! Я поки все не з'їм — не встану! Мені ж тепер треба їсти за двох! — Тіна підморгнула, посміхнулась, та почала накладати повну тарілку.

Поки смакували страви, згадували веселі моменти життя, та багато сміялися. Я раділа зустрічі, та була безмежно щаслива за подружку, та її новий стан.

Коли Тіна сказала що більше нічого не влізе, ми прибралися. А потім, на радість сусідам, трохи поспівали у караоке.

Чоловік Тіни — Філіп, дзвонив чи не щогодини. А ближче до півночі сказав, що «Майбутній матусі треба вже відпочивати», і ми слухняно пішли спати. Тим паче що дійсно вже втомилися.