Зміст
  • інші
  • інші

    У цей сірий, по-осінньому дощовий ранок, на кінцевій зупинці автобуса, як завжди, юрмилися люди. Ранній ранок чергового робочого дня у звичайному провінційному містечку, яких багато на пострадянському просторі. Вони схожі одне на одне, як гвинтики, зроблені на одному заводі. Центр таких міст вирізняється різним розміром площі з однаковими пам'ятниками, обов'язковими будинками культури з потрісканими колонами та абияким парком. Околиці ж суцільно однакові: сірі цеглини п'ятиповерхівок, які плавно переходять в одноповерхові приватні будиночки, збудовані після війни в 40-50 роках минулого століття. Багато з них настільки занепали, що похилені стіни підперли колодами, а власники інших збудували на їхньому місці сучасні котеджі.

    В очікуванні автобуса люди тулилися до зупинки - великої залізної споруди з проржавілим від часу дахом, але це все ж таки якийсь захист від холодного сирого вітру, що має намір видути з людей усе тепло. Народ переминався з ноги на ногу, жінки прикривалися парасольками, чоловіки глибше втягували голову в плечі. До моменту приходу старенького автобуса на зупинці встигло зібратися чоловік 20 похмурих невиспаних людей.

    Дихаючий на ладан заводик, що дає роботу більшості населення містечка, давно працював в одну зміну, але за дивними, ухваленими невідомо коли законами, зміна починалася о сьомій, і хочеш - не хочеш, доводилося вставати ні світ, ні зоря і тягнутися майже годину, через усе місто по розбитій дорозі. Задоволення нижче середнього, але альтернативи не існувало: або їхати в пошуках кращого життя, або працювати на єдиному в місті заводі. Усі, хто міг і хотів, давно вже виїхали; ті, хто залишився, або не хотіли нічого і жили по накатаній, або працювали в іншому місці з іншими заробітками.

    Цей хлопець виділявся на тлі інших людей, які чекали на зупинці, було в ньому щось невловиме, що відрізняло від інших. Він не втягував голову в плечі й не тулився до зупинки, просто стояв осторонь від усіх, дивлячись задумливим поглядом у далечінь. Жорсткий їжачок чорного, як смола, волосся давно намок під нудним осіннім дощем. Ноги взуті в добротні, армійські берці, в які ретельно заправлені чорні джинси; шкіряна куртка застебнута під саме горло; через плече висить спортивна сумка.

    Немолодий, бородатий і не надто тверезий мужик довго придивлявся до нього і, визначивши в ньому військового, нарешті зважився підійти, заговорити.

    - Гей, службовцю, вогника не знайдеться? - неголосно окликнув він хлопця.

    І хоч кроків мужика ніхто не чув за вітром і дощем, а підійшов він до хлопця зі спини, той не здригнувся від несподіванки, лише неквапливо повернувся й окинув мужика чіпким, холодним поглядом світло-сірих очей.

    - Я не курю, - голос у хлопця виявився з хрипотою.

    - Вибач, - пролепетав вмить протверезілий мужик і квапливо відійшов трохи далі.

    До моменту приходу автобуса в районі зупинки з'явилася ще одна дивна парочка, яка привернула увагу тих, хто чекав. Маленька дівчинка, зовсім крихітка, років 5-6, у рожевих гумових чобітках і жовтій курточці з капюшоном вигулювала білого коротколапого собаку, що віддалено нагадує коргі.

    Поки народ з цікавістю розглядав дивну парочку і гадав, хто ж це додумався відправити таку маленьку дитину з собакою в таку ранню годину, до зупинки з провулка виїхав жовтий автобус. Хвацько завернувши до зупинки, він скрипнув гальмами, відчинив двері, і водій вимкнув мотор у передчутті спокійного перекуру. З вулиці не було видно, чи є хто в автобусі, він весь був заклеєний рекламними написами огидної на смак кави. Хлопець із військовою виправкою першим зайшов до автобуса, поки народ на зупинці поспіхом вишиковувався в подобу черги.

    Він швидко окинув поглядом салон: на задніх сидіннях, на самому колесі, сиділи й начебто спали двоє хлопців доволі бомжуватого вигляду, одного з них активно трусила за плече кондукторка, мужикувата баба в жилетці на розтягнутому й засмальцьованому на рукавах светрі. Датчик на руці попереджувально пискнув, заблимав двома червоними крапками, позначаючи ціль у межах 12 метрів. Хлопець миттєво скинув із плеча сумку і кинув під ноги водієві зі словами:

    - Приглянь.

    І, діставши з кишень куртки два срібних віброножі, стрибнув у кінець салону; стрибок був настільки влучним, що приземлився він якраз за тіткою-кондуктором, але однаково трохи запізнився. Хлопці вже не сиділи, вдаючи сплячих, вони встигли частково трасформуватися: на руках виросли жахливі кігті, обличчя подовжилися, оголивши зубасті пащі. Один з перевертнів махнув лапою по обличчю тітки, і вона впала на підлогу, обливаючись кров'ю. Хлопець підскочив ззаду і точними, скупими рухами зніс другому перевертню голову. Водій, побілілий від жаху, вискочив з автобуса і з криком:

    - Біжіть! Рятуйтеся! - помчав щодуху геть.

    Народ спочатку нічого не зрозумів; чоловік, що стояв першим у черзі, зазирнув у відчинені двері, та так і застиг, паралізований жахом, решта ще нічого не розуміли. Зате все зрозуміла дівчинка - вона розвернулася і, смикнувши за повідець собаку, попрямувала до автобуса.

    В автобусі йшов бій: другий перевертень не збирався так легко здаватися, він повністю трасформувався і намагався тримати хлопця з ножами на відстані від себе. Він кидався в нього сидіннями, потім, відірвавши тітці голову, жбурнув у супротивника. Вікном і так вже пішли тріщини: від частих влучань у нього воно не витримало і, обсипавши пасажирів градом дрібного скла, розсипалося, а до ніг здивованих людей шльопнулася закривавлена голова з розкритим у беззвучній криці ротом.

    Народ у паніці відскочив у різні боки та кинувся бігти хто куди. Перевертень зачепив руку хлопця, протягнувши кігтем пристойну дірку і зачепивши плече, а той, своєю чергою, полоснув його ножем по очах, і варто було перевертню на секунду забаритися, як два ножі швидко доробили розпочате, позбавивши його голови. Хлопець перевів дух, витер і сховав зброю, вийняв із сумки брезентовий мішок із зав'язками та засунув у нього голови перевертнів. Датчик знову запікав, він поклав мішок на підлогу і неквапливо вийшов з автобуса, недобро дивлячись на дівчину з собакою, яка підходила до нього. З кожним кроком вона перетворювалася на очах, і ось уже перед ним стоїть жінка, боса, у довгій, майже вечірній сукні, із загостреними вухами, жовтими очима і неприродно довгими нігтями, які й нігтями-то не назвеш - величезні кігті. Собачка теж змінилася: виросла, передні лапи стали набагато довшими за задні, збільшилася голова - загалом, типовий вовкулак.

    - Ось вже кого я не очікувала тут побачити, так це тебе! - широко посміхнувшись і блиснувши звіриними іклами, сказала жінка. - Гейл! Найкращий мисливець клану! Хоч і здивована, але рада тебе бачити.

    - Не можу сказати того ж, Маріссо! - похмуро дивлячись на неї, промовив у відповідь Гейл. - Що ви тут робите? А як же угоди?

    - У дупу ваші угоди! Ви їх першими порушили! - вона зло блиснула очима. - Загнали нас у глушину, що я мала робити?

    - Наприклад - померти, - знизавши плечима, неголосно запропонував він, - позбавила б усіх зайвого клопоту.

    - А ти просто спиш і бачиш, як я помираю!- Ні, - він негативно хитнув головою.

    - Тоді не смій мені навіть пропонувати!

    - Краще якщо це зроблю я? - він приречено усміхнувся. - Цього ти хочеш?

    - Ні, не хочу, - вона зам'ялася, - це випадкова зустріч, я не очікувала зустріти тебе в такій глушині.

    - Мабуть, це доля? - він подивився їй в очі.

    - Сильно сумніваюся, це далеко не остання наша зустріч, Гейл, я відчуваю.

    - Але це не означає, що я не спробую, - посміхнувшись, відповів він і, кивнувши на вовкулака, що повільно заходив йому за спину, поцікавився, - цього знову назвала Люком?

    - Чому б і ні? - хмикнула вона. - Мої собаки, як хочу, так і називаю.

    Вона помовчала, розглядаючи його, а потім раптово запитала, вдаривши по найболючішому:

    - Ну і як воно без крил, Гейле?

    Він злегка здригнувся, наче від удару батогом і, подивившись їй прямо в очі, відповів:

    - Добре, я тепер спокійно сплю.Більше розмовляти він не став, вовкулак майже зайшов йому за спину, готуючись кинутися в атаку за наказом. Гейл його випередив. Крутнувшись, він ударив одночасно двома ножами, але вовкулак виявився спритнішим, встигнувши відскочити назад.

    - З кожним разом усе краще й краще, - пробурмотів мисливець.

    - Я намагаюся! - Марісса злетіла в повітря на великих, перетинчастих крилах і атакувала його червоними стрілами, що зірвалися з її пальців.

    Він відступив, підкинувши в захисті ліву руку, на якій виник увігнутий, овальний енергетичний щит блідо-зеленого кольору.

    У бік Марісси полетів розсип срібних зірочок, одна з яких пробила крило навиліт. Вона скрикнула і відлетіла трохи далі, активно плескаючи крилами, рана стрімко затягувалася.

    Нейтралізувавши на кілька секунд Маріссу, Гейл впритул зайнявся вовкулаком. Вони кружляли між автобусом і зупинкою, не зводячи очей одне з одного. Двічі вовкулак намагався дістати мисливця, і двічі отримував відсіч і суттєву рану. У нього кровоточив бік, і він підволокував праву передню лапу.

    Скосивши погляд нагору, Гейл перейшов у рішучу атаку: оборонятися ще й від Марісси він не зможе. У вовкулака полетіли зірочки, відволікаючи й ранячи його, а Гейл, високо підстрибнувши й перевернувшись у повітрі, приземлився позаду й точно розрахованим рухом зніс тому голову.

    З диким вереском Марісса атакувала знову, на її ногах з'явилися такі ж гострі й довгі, як ножі, кігті, і зараз це все стрімко падало на голову мисливця. Він пішов убік, стрибнув і атакував сам, зачепивши одним лезом основу крила. Пролунав крик пораненої істоти - гучний, протяжний і тужливий. Марісса закрутилася дзиґою, вгвинчуючись угору і зірвавши з шиї амулет, активувала в повітрі телепорт і миттєво зникла. Залишився тільки легкий димок і сильний запах озону.

    - Пішла, - констатував Гейл.

    Він повернувся до автобуса, підібрав сумку і мішок, додав до голів перевертнів голову вовкулака і вирушив геть, у пошуках попутної автівки, що підкине його до вокзалу - рада клану має дізнатися про нові витівки Марісси. "Знову придумають якусь дурницю, а мені потім розсьорбуй", - розмірковував мисливець, бадьоро пересуваючись вулицею.

    Харків, 2020, січень

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.