Голос народу

Після випуску новин почалося політичне ток-шоу, де обговорювали найбільш актуальну тему: трибунал.

- Я скажу не як політик, а як простий громадянин. Якби моя воля, то цього хаттового сина повісили б прилюдно, біля Сенату, щоб усі бачили. Розстріл – це для нього завелика честь, – сказав один із запрошених, немолодий облізлий сенатор-ботан.

- Ще суд не закінчився і вироку не було, а ви вже хочете вішати, – відповів рогатий забрак-політолог. – Чим ви після цього кращі за Вейдера? І взагалі, хіба це нормально, коли героїв Повстання судять, а ніхто з колишніх імперських моффів ще не сидить?

- Дуже ви розумні! Не дай Сила, підчепите крайтос, тоді я на вас подивлюся.

Ще один сенатор, худий неймодіанець, весь час мовчав, аж поки ведуча не звернулася персонально до нього:

- А ви що думаєте з цього приводу?

- Мені тут сказати нічого, нехай суд вирішує. Але я хотів би донести до наших шановних глядачів, що не можна бездумно все руйнувати. Взяли і повалили у столиці пам’ятник Імператору Палпатіну. Навіщо? Він мав художню цінність, його створив відомий скульптор. Можна ж було перенести кудись – наприклад, у той же Музей імперської окупації. А ви побили, потрощили…

- Але ж Палпатін був диктатором. Він знищив мільярди живих істот!

- А пам’ятник тут причому? Це витвір мистецтва. Це наша історія, яку не можна забувати. Три роки пройшло, а у мене досі душа болить…

Ботан не витримав:

- Ми суд обговорюємо, чи якусь лабуду?

Ведуча поспішно оголосила рубрику "Голос народу".

- Наш кореспондент проводить опитування на вулицях Корусанта і зараз ми почуємо, що думають прості жителі планети.

На екрані з'явився кореспондент з мікрофоном. Він зупиняв перехожих і запитував їхню думку щодо суду над зрадником.

- Порвав би це падло голими руками! – сказав лисий чоловік.

- Мон Мотму треба судити. Такого бардака при Імператорі не було. (Немолодий муун)

- До сраки мені ваш зрадник! Нехай краще ціни знизять, бо простий народ повиздихає. (Стара віфідка)

- Я митець. Політикою не цікавлюся. (Біт-музикант)

- У сина в кімнаті висів портрет Антіллеса. Я його викинула на всякий випадок. (Жінка з дитиною)

- А що він хотів зробити? Якщо Сенат підірвати, то я підтримую. Не пенсія, а подачка! (Дурос-пенсіонер)

- А чому Мас Амедда досі не сидить? Відкупився? (Зелена тві’лечка)

- На Кореллії тарифи в три рази нижчі, як на Корусанті. Я розумію, що столиця, але ж совість треба мати! (Немолодий деваронець)

Останнім опитаним був жовтоокий наркоман-аркона, який послав кореспондента хатту в очко.

- Це була рубрика "Голос народу", – сказала ведуча. – Після реклами продовжимо обговорювати актуальні на сьогодні питання. Не перемикайте.

- Продовжуйте без мене. Дістали зі своєю політикою, ранати лишайні! – пробурчав бармен Вухер і перемкнув на чергову серію голодрами.