На хмарах

На хмарах

Подивись лише на небо! Які чудернацькі хмари ти побачиш над головою. Ось і кудлатий пес, і хвостатий павич, і велетенський піратський корабель пливе у далечінь. Скільки цікавого на тому небосхилі. Якщо придивитись іще уважніше, то можна побачити справжні химерні міста з дивними створіннями. Вони світяться, наче сонячні зайчики. Ці створіння живуть на хмарах. Їх називають «хмаринками». Існує таких два королівства. Світле - розташувалося на білих хмаринах, а темне – на дощових.

Увесь час світлі хмарники займаються тим, що збирають сонячне світло протягом дня. Вони розкладають його на гілочках, на листочках, скрізь, щоб обігріти землю. Взимку приходиться не легко. Потрібно накопичити стільки світла, щоб до весни природа знову ожила і не замерзла. На засніжених деревах часто можна побачити золоте сяйво світлих хмарників. Вони опускають його ближче до землі. Світлі хмарники оберігають сонячні кульки від темних. Темні відбирають їх і перетворюють світлих на воду чи лід. Коли темні хмари розбухають від важкості відібраних світлих куль, то згодом вибухають зливою, снігом чи градом. Тоді на землі може статися лихо. Одного разу велетенські кулі граду стали падати з небес і розбили дахи будинків. А іншого року від довгих дощів ріки переповнилися водою і вийшли з берегів. Повені зруйнували цілі міста. Світлим хмаринкам все важче стає ховати свої сонячні кульки, щоб вберегти від темних. Справжня боротьба йде роками на небі.

Серед світлих хмарників жила маленька збиральниця на ім’я Ерфа. Вона старанно виконувала свою роботу і кожного дня збирала неймовірно яскраві частинки світла у прозорі кулі. Світлим заборонялося довго залишатися близько до землі, адже там чекали на них темні збирачі. Але Ерфа полюбляла природу. Вона часто спостерігала за життям лісу. Її манили ріки та озера, пахучі польові квіти та гори. Інколи вона непомітно спускалась на своє улюблене дерево біля гірського озера милуватися спокоєм прозорої води та слухати шепіт лісу. Ніхто не знав про таємниче місце Ерфи. Маленька збиральниця чи не кожного дня хоча б на хвилинку прилітала до свого дерева.

Одного дня Ерфа знову прилетіла на улюблене місце біля озера і побачила там незнайомця. Він сидів у глибокому спокої та дивився у далечінь. Здалека збиральниця розгледіла, що це темник. Але чомусь він не викликав страху. Ерфа підлетіла ближче, щоб розгледіти його. Раптом, він обернувся і їх погляди зустрілися. Темник піднявся і на мить застиг. Тоді він промовив:

- Не лякайся. Я нічого тобі не зроблю.

- Гаразд. Я зовсім не боюсь тебе. – відповіла Ерфа. - Але я часто прилітаю на це місце і не очікувала когось зустріти. Що ти тут робиш?

- Я люблю дивитись на озеро і спостерігати за природою. А ти? Як тебе звати? - відповів темний збиральник.

- Мене звати Ерфа. А тебе?

- Мене звати Ерф. Вам не можна довго знаходитись так низько.

- Я знаю. Але природа тут прекрасна. Як нею не милуватися! - відповіла збиральниця. Вона підлетіла ближче, щоб розгледіти темника.

Ерф та Ерфа довго спілкувалися того дня і стали друзями. Часто вони зустрічались на улюбленому місці.

- Ерфо, скоро темники зберуть багато світла і пройдуть довгі дощі. Але мета королівства заполонити темрявою весь світ. Їх більше не влаштовує баланс між темрявою та світлом, який ми всі забезпечуємо. Людям більше не подобаються дощ та сніг. Вони хочуть насолоджуватись лише сонячним сяйвом. Королівство має намір заповнити темрявою світ! - розповів темний збиральник.

- Але ж, Ерфе, може бути інший вихід! Невже потрібно йти шляхом війни? Ми можемо інакше. Я погоджусь віддати своє світло, лише б люди зрозуміли радість тіні. Ми можемо запропонувати всім світлим віддати сяйво. А згодом ви повернете його. - стала міркувати маленька збиральниця.

- Тебе ніхто не послухає. Адже світлі не віддадуть просто своє світло. А темні хочуть залишити світ назавжди у темряві.

- Ерфе, ми переконаємо усіх!

Але раптом піднявся сильний вітер.

- Мені час летіти. Не знаю, чи зустрінемось. Вітер вказує на те, що скоро все почнеться. Я не хочу відняти твоє світло. Сховайся, лети далеко. Тільки не віддавай сяйво! - сказав темник і обійняв Ерфу.

- Ми ще зустрінемось. Я вірю у це! - відповіла збиральниця.

Вітер зігнав до купи величезні дощові хмари. Темні збиральники зібралися у великі зграї та стали рухатися вперед. Вони закривали собою світлі частини неба. Темники вбирали в себе світло і перетворювали його на пітьму. А світлі збиральники чистими краплями падали з небес. Злива блискітками вкрила землю. Ерфа бачила, як все більше і більше світлих падає. Вона розуміла, що це справжнє знищення світла. Вона казала, щоб світлі віддавали сяйво і не лякалися, адже людям потрібна пітьма на певний час. Проте, проходили дні, потім тижні, а темні все продовжували знищувати світлих. Вони просто не встигли б переродитися у сяйво. Дощ не вщухав. Для переродження їм потрібні сонячні промені, щоб прогріти землю і повернути світлих збиральників на небо. Але темники не припиняли свій хід. Тоді Ерфа вилетіла до самої хмари і побачила Ерфа. Його очі були повні суму. Вона підлетіла ближче і промовила:

- Візьми моє світло. Візьми його все. Я віддаю тобі найцінніше без жалю. - Ерф взяв золоту кулю і побачив, як Ерфа стала все світлішою і потім зовсім прозорою. А тоді полетіла вниз у саме озеро.

- Ерфо, я поверну тебе. - тихо промовив збиральник. Він ще довго дивився вниз, аж поки крапля не торкнулася води і не розчинилася у ній.

Після довгих дощів розпочалися повені. Люди залишилися без будинків. Вони молилися, аби лише знову засяяло сонце та припинилася злива. Ерф переконував темників припинити лихо. Люди ще більше стали ненавидіти пітьму. Тепер вона стала їх ворогом. Люди кляли хмари за ті лиха, що сталися. Темники зрозуміли, що прийшов час зупинитися. Все ж таки, без світла люди зовсім перестали радіти хоч краплі дощу. Хмари розсіялися. Сонце стало зігрівати землю. А згодом світлий пар став підніматися вгору. І на небі стали з’являтися перші світлі збиральники. Тепер між світлими та темними хмараниками укладена угода. Півроку панує пітьма із дощами та снігом, півроку залишається тепло та сонячне сяйво. Обмін відбуватиметься спокійно та поступово. Запанувала злагода. Люди знову стали радіти і сонцю, і дощу.

Ерф кожного дня прилітав на озеро, але Ерфи все не було. Він вирішив, що вона назавжди стала частиною їх улюбленого озера. Пройшов час. Одного дня він прилетів до озера, щоб востаннє помилуватися його красою і більше не повертатися. Але над ним він побачив біле сяйво і згодом воно перетворилося на золоту краплину. Вона стала наближатися, а потім промовила тихе:

- Привіт. - це була маленька збиральниця Ерфа. - Ти чекав на мене? - запитала вона.

- Я чекав так довго. Думав, ти не повернешся вже ніколи! - вимовив хмарник. Їх очі знову зустрілися, як вперше.

Із того часу світлі й темні зрозуміли одне одного. А Ерф та Ерфа і далі прилітали на улюблене озеро, що об’єднало їх назавжди.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.