"Переможець" виховує переможців.

«ПЕРЕМОЖЕЦЬ» ВИХОВУЄ ПЕРЕМОЖЦІВ.

Тетяні Брукс, Людині, Другу,

Справжній Письменниці,

з повагою та вдячністю.

Теплий весняний день. Сонце дещо заважає, тому чоловік обирає собі лавку, присаджуючись на якій, він опиняється під захистом дерева. На душі затишно. Хочеться нашвидкуруч записати те, що наснилося вночі.

Отже, наш герой дістає блокнот, ручку і приступає до роботи. Пишеться добре. Легкий вітерець та ненав’язливий запах хвої від недалекої Соснівки додає натхнення. Відбувається все це в Черкасах, на центральному бульварі. Там, де він перетинається з вулицею Героїв Чорнобиля (бувшою Пролетарською).

Людина занурюється в свою роботу, періодично припиняючи писати та підіймаючи голову. Коли вже робота добігає кінця, чоловік раптом бачить дівчину з очима на мокрому місці на вигляд років вісімнадцять. Втім, їй може бути і дев’ятнадцять, і двадцять. Ця симпатична особа несподівано розридалась, явно несучи в собі велике горе.

Інколи в житті буває так, що спрацьовує інстинкт. Наприклад, коли ти за кермом. Так і тут. Чоловік підривається з лавки, притримує дівчину та усаджує біля себе. Потім також мовчки дістає серветку, простягаючи паперову рятівницю юній панночці.

Дівчина через деякий час трохи заспокоюється і навіть посміхається.

- Дякую Вам, даруйте, що так сталося! Я відірвала Вас від роботи…

- Все гаразд, юна леді. Вибачте, не знаю Вашого імені. Я фактично вже все закінчив.

- Соломія… Соля… А що Ви пишете, якщо не секрет?

- Все може бути… Скоріш за все, оповідання, можливо, повість. Може, взагалі на роман замахнусь. 

- Знаєте, я дуже люблю читати. І весь час мріяла щось написати сама: оповідання, вірш, пісню – непринципово. А потім почала відвідувати літературну студію.

- Гарна мрія! І як успіхи?

- Вам дійсно цікаво?

- Звичайно! Справжні життєві історії завжди викликають інтерес, бо життя є життя.

- Мені дали зрозуміти, що я безталанна, нічого не варта, що мої почуття, переживання, мої мрії та думки нікого не цікавлять.

- Жорстоко. І, знаєте, я, здається, здогадуюсь, про яку літстудію йде мова і хто саме міг так нечемно, непедагогічно і, якщо вже говорити відверто, не по-людськи себе повести. Критикувати, причому делікатно, коректно, треба не людину, а недоліки в творі. Логічно?

- Перепрошую, але я надала Вам так мало інформації! Як можна здогадатись?

- Можна, Соломіє, можна. В Черкасах діючі літературні студії можна перерахувати на пальцях. Навіть однієї руки. Свого часу і я не змирився з тупим хамством. А вчитися можна не тільки в студії. Багато читати, відвідувати виступи письменників. І, відповідно, зростати.

- Ви психолог?

- Ні, я їх, скажімо так, не люблю, особливо психологів жіночої статі.

- Чому?

- Нерідко вчать тебе жити і смакують твої проблеми, відчуваючи себе рятівниками людства. А в підсумку віз і нині там.

- А я студентка і захоплююсь психологією. Але бажання творити – це бажання номер один. Щодо виступів письменників, то нещодавно я була на творчій зустрічі з Тетяною Брукс. Знаєте таку?

- Не просто знаю. Дружимо. І разом часто виступали. На мою думку, Таня стане класиком української літератури.

- Я довго була під враженням… Вона якась проста, не захмарна.

- Так, вона ходить по землі. Навіть тоді, коли їздить на своєму «Форді». 

- А чому так? Деякі письменниці, такі з себе пані, одразу створюють велику дистанцію, ніби вони богині на олімпі.

- Бо вона така. І чимало добра робить людям. Далеко не всі цінують. І заздрісників вистачає, особливо тих, які так і прагнуть ужалити нишком.

- А що пані Тетяна?

- Вона вища за всі ті інтриги, я, наприклад, так не можу.

- А що робите Ви?

- Можу – як варіант – написати епіграму. Гумор – серйозна зброя. Колись на презентації книги «Переможець» Тетяна розповіла про одну тайну рецензію. Ми з нею швидко здогадались, хто це страждає такою красномовністю, яка чомусь переходить у недорікуватість.

Я і написав:

«Кров – не гемоглобін, а критиканство.

І перли – піруети, як в балеті.

Коли ж говорить це шановне панство,

То хочеться закритись в туалеті».

Скажіть, будь ласка, Соломіє, я можу Вам допомогти?

- А Ви вже допомогли!

- Я? Чим?

- Вислухали, дали виговоритися.

- … просто допоміг дещо упорядкувати думки?

- Певно що так.

- Соломіє, я не знаю, що з Вами сталося. Адже за віком Ви мені донька. Дівчина Ви емоційна, а реалії інколи з тією-самою емоційністю конфліктують.

- Ви людина з досвідом. Скажіть, будь ласка, кохання – це реальність чи ілюзія? Якщо в житті, а не в книгах.

- Красиве слово «ілюзія». Мій друг світлої пам’яті Олексій Тичко написав чудову книгу поезії «Ілюзії ранньої осені». Ви з кимось боретесь, хочете когось перемогти?

- Так, я дуже хочу бути переможцем по життю.

- Є досить простий рецепт…

- Не може бути! Правда?

- Поділитися?

- Ой, будь ласка. Ви серйозно?

- Серйозніше не буває. Прочитайте книгу Тетяни Брукс «Переможець».

- Я читала! Я зрозуміла! Боже, невже все так просто! Дякую Вам! Я обов’язково стану переможцем!! Я – переможець!!!

08-09.06.2023 р.

@ Роман Котляр.