Розділ 1.1

Життя нарешті повернулося на круги своя і Кай відправився у своє рідне селище. Селище, яке ще тільки недавно ледь не зникло з лиця землі, через божевільні наміри імператора.

Його зустрічали ті ж самі привітні усмішки й щасливий сміх дітей. Кожен був радий бачити героя імперії та кожен бажав щось подарувати та подякувати йому особисто.

Кай лише усміхався, прямуючи вперед.

Нарешті, почали виднітися такі знайомі стіни будинку, в якому він виріс. Будинку, де таких сиріт, як він, виховувала добра жінка, на ім'я Аделіна.

Ця жінка сиділа біля одвірка на старенькому кріслі-гойдалці. А біля неї юрмилося двоє малят, які невпинно щось запитували. Але жінка лише усміхалася, в'яжучи невеликий шарф.

Неподалік дому ходила молода дівчина, підмітаючи на подвір'ї опале листя. Вона першою побачила довгоочікуваного гостя.

— Тітонько, тітонько Аделіно, – прокричало дівча, кидаючи мітлу і біжучи до чоловіка. — Братик Кай повернувся!

Кай підхопив її й злегка обійняв, погладжуючи голову, як робив до цього не раз у дитинстві.

— Катріно, ти так виросла.

Катріна схопила за його щоки, тягнучи в різні сторони, і бурмотіла:

— Дурненький, дурненький братик Кай! Як ти міг наразитися на таку небезпеку!

— Тсс. – стишив голос Кай, — Не варто про це говорити при тітоньці.

— Ти нестерпний. – бурмотіло дівча, але не зважаючи на її слова, було видно, якою щасливою була Катрін.

Кай ще ширше усміхнувся та опустив її на землю, підійшовши до тітоньки Аделіни.

— Тітонько, радий вас знову бачити. – опускаючись на коліна, промовив Кай і поклав свої долоні на руки старенької. — Як ви тут жили весь цей час?

— Каю? Це дійсно ти? – старенька відклала вовну зі спицями, піднесла свої руки вперед і провела ними по обличчю чоловіка, торкаючись шрамів, які уже ніколи не зійдуть з його обличчя. — Скільки ж болю тобі довелося пережити, мій дорогий хлопчику.

По щоках жінки почали текти сльози. Її повністю білосніжні зіниці дивилися з жалем. Жалем матері, чиє дитя скривдили, але яка не могла йому нічим зарадити.

Тітонька Аделіна пригорнула Кая у свої обійми. Двоє маленьких дітей, які до того налякано відійшли від крісла, побачивши страшного незнайомого чоловіка, спостерігали за зворушливою сценою возз'єднання матері та сина.

Катрін, яка стояла неподалік, також не могла не розчулитися. Дівчина витирала сльози, щасливо усміхаючись.

Їхній Кай нарешті повернувся.

Почувши шум, з дому почало виходити все більше дітей. Дехто здивовано кричав ім'я Кая, а дехто не розумів, що за чоловік обіймає їхню тітоньку. Але всі вони круглими очима дивилися на завжди серйозну Катрін, яка рюмсала, дивлячись в сторону крісла біля одвірка.

Вечір зустрів їх у неймовірно затишній сімейній атмосфері. Оскільки Кай нарешті повернувся, селяни, які бажали поговорити з такою легендарною особистістю, приходили одне за один і кожен з них приносив якесь частування. Тож цього вечору їхній стіл був завалений різноманітними стравами.

— Ого, як багато... – потираючи руки, раділи діти.

Катрін суворо подивилася на них і підійшла до тітоньки Аделіни, щось запитуючи. Оскільки жінку посадили по центру столу, кожен міг спостерігати за цією сценою. Опісля Катрін підійшла до Кая і щось прошепотіла йому на вухо.

Чоловік кивнув і підвівся, йдучи з нею. Невдовзі вони принесли свіжоспечений хліб, який довершив частування столу.

Вечеря проходила дуже весело. Малеча, яка мала можливість спробувати стільки страв, весело перегукувалась, розповідаючи про свої враження, а Катрін, частуючи тітоньку, тихенько з нею гомоніла. Лише Кай мовчав.

Хоча він продовжував їсти, було видно, що думками молодий чоловік був далеко звідси.

Коли вони закінчили трапезу, Катрін попросила його допомогти з дітьми, яким уже був час лягати спати. Молодий чоловік знову усміхнувся і, розповідаючи жарти, повів всіх малюків спати.

Катрін лише зітхнула.

— Він начебто той самий Кай, якого я стільки років знаю, але таке відчуття, наче в ньому щось померло... – прошепотіла вона, прибираючи посуд.

— Серденько, наш дорогий Кай, пережив те, чого нікому не побажаєш. – похитала головою тітонька Аделіна. Її старечий голос був наповнений жалем, — Ми тільки можемо здогадуватися, на які вчинки йому довелося піти і які рішення прийняти у цій боротьбі. Краще не питай його про це. Це може завдати йому ще більшого болю.

— Ваша правда, тітонько. – зітхнула Катрін, в її очах запанувала туга, яку вона весь цей час намагалася приховати.

Кай нарешті вийшов на вулицю. Після кількох хвилин боротьби зі сонливістю, діти зрештою заснули, тож він знову спустив вниз і допоміг Катрін з прибиранням. Побажавши жінкам спокійної й мирної ночі, він вийшов прогулятися.

Мирне небо, якого йому так не вистачало на полі бою, зустріло його яскравим повним місяцем, який світив йому прямо в обличчя, наче вітаючись з ним.

«Будь він тут, він би точно почав жартувати, що ця ніч ідеальна для двох баночок вина на даху.» – озираючись по сторонах, подумав Кай.

В цей момент йому здалося, наче він побачив знайому постать на даху, яка енергійно махала йому рукою, запрошуючи приєднатися.

Ця постать здавалася такою чіткою, наче стояла прямо перед ним, а не далеко на вершині будинку. Чорне волосся, яке погодувалося під вітром, як завжди було заплетене в кілька кіс, які формували чудернацьку зачіску, яскраві фіолетові очі, які нагадували улюблену ягоду власника, блищали, відбиваючи місячне сяйво, бліда шкіра, яку прикривало кілька шарів одягу, здавалася такою нереальною, наче це було срібло, а не тонкий шар плоті, навіть та сама родимка під густими бровами...

Кожна деталь цього тіла була знайома Каю.

Це було тіло його найгрізнішого ворога, тіло його найпалкішого коханця, тіло його єдиного кохання, тіло, яке охололо прямо у нього на руках, благаючи пробачити за дурну суперечку, яка сталася напередодні битви.

Кай знову глянув на дах, де нещодавно стояла постать. Там більше нікого не було. Лише туман і сяйво місяця.

Чоловік зітхнув, згадуючи слова, які схоже переслідуватимуть його до кінця життя: «Коли мене не стане, ти настільки сумуватимеш за мною, що я ввижатимусь тобі всюди.»

Хто б міг подумати, що кинуті в розпал битви зухвалі слова Дана, стануть фатальною реальністю після смерті цієї людини.

Смерті його дорого Дана. Наймолодшого і наймогутнішого мага імперії. Якому судилося померти від руки героя.

Кай злегка усміхнувся. По його щоках потекли сльози, а з рота вирвався божевільний сміх, який переріс у схлипи.

— Ти такий жорсткий...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
B der Line
10.05.2024 01:26
До частини "Розділ 1.1"
Спойлер!
Жесть. Убити того, кого так палко кохаєш, і при цьому продовжувати жити далі... Цікаво, що у них за зв'язок такий був. Ніби вороги, ніби коханці... Примудрилися посваритися через дурню і побитися так фатально... Хм, читаємо далі))) Нам же про це розкажуть у наступних главах, чи не так?))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше