Пане дракон!

— Бум, бум, бум, бум!

— Доброго дня, пане дракон! Чудового дня! Найкращого!

— Бум, бум!

— Е-гей! Це я, ця, як її…

Бумкання і крик нарешті змовкли і молодий чоловік з недовірою підняв над головою подушку, кутами якої затикав вуха. Сів на ліжку зручніше. Трохи подумав. І вже навіть вирішив встати, нарешті вмитися та продовжити розбирати написане в старому свитку, знайденому в старезній вежі, як крики і бумкання повернулися.

— Це я, принцеса! Чесне слово! Справжня!

— Бум, бум, бум!

— Відкривайте, пане дракон! Чесно справжня! Безневинна! Чи як його там? О, цнотлива! Вибачте, в термінології путаюся, я іноземка!

— Бум, бум, бум, бум!

— Я не піду! Мені дуже треба! А я в матінку, коли матінці щось було треба, батькові простіше було все місто перевернути, або й все королівство, ніж їй відмовити! Чесне слово! Я взагалі дуже чесна, і безневинна! Ой, цнотлива! У мене навіть довідка є! Три, три довідки! Від ковену чарівників, лісних однорогих коней і батька! З печатками! Мені ніхто не зміг відмовити, бо я в матінку!

— Бум, бум, бум!

— Чим вона там стукає? — спитав у стелі молодий чоловік, розуміючи, що справді в матінку, раз навіть довідки є з печатками, так що не відчепиться. — Що цій ненормальній від мене треба?

Остання ненормальна дівчина приходила вивчати стародавню мову, бо хотіла бути дуже вченою і розумною. Навіщо воно їй було потрібно, вона й сама не знала. Хотілося просто і все.

Передостання хотіла щоб він її з’їв. Бо стрибати зі скелі чи топитися зовсім не те. Затаскане воно все, в кожній другій баладі про нещасне кохання то стрибають, то топляться, а іноді навіть скачуть щоб втопитися. А ось поїдання драконом дуже романтично і незвично. Точно запам’ятають надовго.

Перед нею була та дивачка зі скрипкою. Вона шукала у нього в печері якусь загадкову акустику. Ось після неї на вході з’явилися ворота. А то ходять різні, зі скрипками, спати не дають.

Перед нею була лицарка з мечем. Дуже дивна дівчина, але тій просто випити пива не було з ким. Селяни її боялися, кидалися давленим часником і обливали водою настояною на мухоморах. Ніяк не могли повірити, що двохметрова діва з величезним мечем то не морок. А до міста далеко. А тут печера дракона. А в драконів повинна бути стійка психіка. Ну, посиділи, випили, вона й поїхала собі далі на своєму монстрі, лише здалеку схожому на коня.

Перед нею була та, котра хотіла кохання, але так і не придумала як його отримати від здоровенної ящірки. А бути чоловіком і набратися сміливості господар печери так і не погодився.

Потім ще та, котра мітли продавала і обіцяла знизити ціну, якщо він купить одразу три. Він купив всі, щоб відчепилася і більше не приходила. Втричі переплативши.

Іще одна приходила просити трохи золота бо їй на посаг не вистачало.

Іще…

— Може тут щось з повітрям? — спитав дракон у стелі.

— Бум, бум, бум, бум, бум!

— Пане дракон, вам простіше буде вислухати!

— Бум, бум!

— Я з хорошими намірами! Доброго дня, ей!

— Бум, бум, бум!

— Та йду я, йду! — змирився зі своєю участю господар печери і пішов. Як був. — Може ця безневинна, тьху ти, цнотлива злякається і втече.

Надія була так собі. Але раптом? Бувають в світі дива.

***

Булава виявилася чудовою штукою, не брехала реклама. Якщо бити палицею з залізним навершям та по залізним воротам звук виходив такий, що й мертві прокинуться і спробують втекти. Ворони он навіть не каркнули. Послухали трохи і мовчки кудись полетіли.

Амулет позичений у глашатая взагалі чудова штука. Голоси глашатаїв неможливо не чути, поки такі амулети працюють.

А ось дракон виявився так собі.

Ось навіщо ставити здоровенні ворота, якщо сам невисокий, худенький, навіть тендітний. Немов колись якийсь ельф по родоводу потоптався, навіки залишивши свої сліди. Хоча, якщо придивитися, плечі широкі, м’язи нічого так. Але в воїнському обладунку потоне, одразу зрозуміло. Та й обличчя надто розумне для того обладунку. Якщо не знати, то й не впізнаєш у ньому страшенного ящера.

— Чого треба, безневинна? — похмуро спитав хлопець і демонстративно підтягнув підштаники в яких вийшов. Біленькі такі, зворушливі.

І прискіпливо подивився на дівчину.

З голови до ніг.

І чого там видивлятися? Капелюх солом’яний, великий, бо літо і ніс може обгоріти, затіняє обличчя. Сукня лляна, світла, бо знов таки літо. Черевички ще, з тканини з дірочками, бо жарко. А те, що широку спідницю зв’язала вузлами, а з одного боку ще й за поясок заткнула, так сам би спробував поїздити на велосипеді, навіть магічному, в широкій спідниці. Небезпечно воно, ось. А на коні вона б сюди не доїхала. Коні, то взагалі вчорашній день, як вважають маги.

— Так що? — ще раз спитав дракон і подивися, прямо і відкрито. Впевнено.

— Я Доляна, — представилася дівчина і привітно схилила голову. — Пане дракон, тільки ви мені можете допомогти, — життерадісно сказала, подивившись йому в очі. — Мені дві гадалки сказали, одна фея, ті лісні коні з рогом, чорний кіт на печі і навіть одна мавка, хоча за нею прийшлося довго бігати.

— Допомогти? — з сумнівом спитав хлопець і кривувато посміхнувся, а потім знову підштаники підтягнув.

— Так! — радісно закивала дівчина. — Тільки справжній дракон. А ви найближчий. Їхати до тих драконів в їх рідні гори дуже далеко, довго і можеш не доїхати, бо вони дороги путають. Ну, ви розумієте.

— В чому я можу допомогти? — суворо спитав дракон. — В мене часу мало!

— В мене прокляття, розумієте? А я принцеса і мені потрібно заміж до того, як батько помре. А то ще ділити мене почнуть, воювати, кому воно потрібне?

— Прокляття? — здається не повірив своїм вухам дракон.

— Так, дуже хитре. За будь-кого заміж мені не можна. І тільки великомудре створіння…

— Я спати, — похмуро сказав дракон і спробував піти.

Але хто ж йому дозволить?

До зустрічі з великомудрим створінням Доляна дуже добре підготувалася.

***

— Ось, батько згоден і той лісний барон згоден. Зробить нещасне лице і скаже, що ледь врятувався, коли ви в його замок прилетіли. І його дружина згодна, і доньки. Вони в столиці давно не були, — розповідала принцеса, заклавши руки за спину і маршуючи туди-сюди. Чимось вона нагадувала піратку.

Аркхин, він же пан дракон, великий ящір і великомудре створіння, сидів на підлозі власної печери і повільно, по вузлику розплутував «сітку Тамаші». Ця сітка та іще гидота. Поки в ній сидиш, навіть поворушитися не можеш. З другого боку, поки сидиш, і тобі ніхто нічого зробити не може. Абсолютний захист. Саме як захист цю погань колись придумали. А потім з її допомогою магів почали викрадати. Сильних.

Правда, з драконом цей номер не пройде. Дракони бачать магію. А ще дракони терплячі. Так що вузлик за вузликом і буде дівчині сюрприз.

Буде сюрприз…

Об цю думку Аркхин дивним чином спіткнувся.

— І ось сиджу я така в тій башті, в орендованому у барона замку. Знали б ви скільки я заплатила. Добре, мої власні гроші в мене є, — продовжувала ділитися планами і сценарієм принцеса. — Сиджу. Сумно дивлюся вниз. Може навіть граю на гітарі. В мене є така, маленька, дівоча і я вмію грати, чесне слово! Ось, граю. Вся така гарна, безневинна… ой, неважливо. Сиджу. І тут він, лицар!

Завмерла і з гордістю подивилася на пана дракона.

Аркхин відповів їй поглядом. Поглядом який обіцяв багато чого. І не було серед тих обіцянок лише довгого щасливого життя.

Хоча насправді, тільки обіцяти він і міг. Тому що домовленість! Вже триста років як дракони не вбивають людей за дурість, тільки в якості самозахисту можна. А люди за це не збирають армії, щоб воювати з драконами, котрих потягнуло пожити в їх землях.

— Розумієте, це не лише моє прокляття. Воно сімейне. Старе-старе. Вам повинно бути цікаво, всі кажуть, що ви старину любите.

Дракону було нецікаво, але сказати про це він зараз не міг.

— Дуже дивне прокляття. Мабуть якась відьма прокляла, образилась на щось і, замість того, щоб як всі нормальні люди попросити компенсацію, взяла і прокляла. Відьми взагалі дуже дивні. З тих пір в нашій королівській сім’ї тільки доньки народжуються. І заміж вони можуть вийти тільки за героїв. Бо якщо не герой, довго йому королем не бути. Помре. Від нещасного випадку. В одного дурня, який не вірив і силоміць затягнув принцесу до храму, блискавка попала, прямо там, біля храму, коли виходили. Одні чоботи залишилися, уявляєте? А принцеса ціла і неушкоджена.

Аркхин нічого уявляти не хотів.

— Мені про прокляття тітка розповіла, батько все думав, що я ще маленька. А потім я у коней з рогами, кота і всіх інших ще спитала, — продовжила розповідь принцеса і стала знову ходити туди-сюди. — Погано те, що якщо за мене почнуть воювати, прокляття цих воїнів блискавкою не приголубить, бо герої. Розумієте, пане дракон? І будь-який дурень, якого не можна пускати на трон… Так що героя потрібно вибрати і допомогти йому стати героєм. А що може бути більш героїчне, ніж порятунок безневинної принцеси, ой, цнотливої, від величезного ящера? У мене вже і сукня потрібна є. І червоний віночок. І храм там в замку є, щоб одразу одружитися. Розумієте? Мій батько ось так і став королем. І він чудовий король!

Вузлик за вузликом. Вузлик за вузликом. Іще трохи.

А на печері теж мабуть прокляття. І чим далі, тим гірше буде.

***

— Так ось, у Вуларка є все, щоб стати хорошим королем. Йому ще трохи треба повчитися у батька і краще не треба. Так що, поки є можливість і я йому подобаюся, пора робити з нього героя. Замок я орендувала, вас майже вмовила, — натхненно розповідала Доляна. — Бо не може ж таке великомудре створіння дозволити, щоб в мирному королівстві почалася війна, — полестила вона дракону.

І тут він встав на ноги. Красиво так, одним рухом. Встав, подивився на Доляну як на мишу, котра знайшлася в розв’язаному мішку з зерном, а потім кудись пішов.

— Ви не дослухали! — кинулася дівчина за ним, намацуючи в кармані ще один амулет. Головне ж змусити слухати, правильно? — Я ще не розповіла головне!

Дракон рішуче зайшов в невелику кімнату зі столом, стільцем, ліжком і великою магічною лампою під стелею. Були б тут вікна, була б звичайнісінька кімната, наче не в печері.

— Ви зможете потім довго-довго жити в моєму королівстві і навіть платити оренду не треба буде. У нас печер багато. Гори є. Правда ж чудово?. Головне щоб Вуларк повірив, що рятував і врятував. Ви зможете гарно в річку зі скелі впасти? Там, з краю лісу, є річка і скелі, і сильна течія, а далі дуже глибоке озеро. Впали, потонули, а там хто розбереться? Всі дракони на одне лице. Ящірка і ящірка. В людській подобі вас не побачать. Чудово, правда?

Дракон дістав з-під ліжка великий мішок і почав згрібати в нього все, що було на столі. Мовчки.

— Пане дракон, що ви робите? — спитала дівчина, намацавши амулет. — Ви прибираєте, чи тікати надумали?

Хлопець знову подивився на неї, як на мишу.

— Ви не можете. Де я іншого дракона знайду? Дракони велика рідкість!

Велика рідкість пирхнув і продовжив згрібати все в мішок.

— Я не хотіла цього робити, — сумно сказала дівчина і зжала в руці амулет, не виймаючи його з кармана.

***

— Так ось, пане дракон, ви, як великомудре створіння повинні…

Що він там повинен і кому Аркхину було нецікаво. Він взагалі не збирався слухати цю заразу. Головне зрозуміти, що вона таке зробила і як послабити його дію. Вузли він побачив, як тільки прийшов до тями. І будь він у вигляді величезної ящірки, нічого б той амулет йому не зробив. Недаремно предки на людських землях спали тільки в вигляді величезної ящірки. А в людській подобі постійно носили щити. Ой, недаремно.

Принцеса стояла, упершись кулаками в боки і говорила, говорила, говорила. Вона так багато говорила, що її слова вже сприймалися, як той пташиний щебет. І лише іноді якась їх частина пробивалася через сприйняття і ставала осмисленою.

— Драконам війна теж невигідна. Ось повоюють вони, потім не захочуть знову ставати селянами чи якимись дереворубами. Зіб’ються в ватагу і підуть відбирати у драконів золото. Воно вам треба?

Аркхин напружив м’язи, трохи розтягуючи мотузку, якою ця ненормальна його зв’язала. Точніше обмотала, як ту гусінь, в надії, що з неї метелик вилупиться. І де тільки взяла?

— А так, це ж ненадовго. Він швидко приїде. А вам головне ревіти страшно, а потом зі скелі впасти. Йому дадуть меч, звичайний, але він буде думати, що магічний. Ви не постраждаєте. Чесне слово!

Не відчепиться, бо в матінку. Може батько тихо цю матінку задушив і нікому не сказав? Але йому душити не можна. І розтоптати не можна. Бо домовленніть. Сигнал буде. Некроманти приїдуть. І ця ненормальна зведе їх з розуму. А божевільний некромант — то страшно. Навіть драконам страшно. Чесне слово.

От причепилось іще.

— І я така, в блакитній сукні і у вінку. Сиджу на підвіконні, сумую і граю на гітарі. А можливо, навіть баладу співаю, якусь з тих, що стрибали і топилися заради кохання. І тут лицар. Ви уявляєте?

Аркхин на своє нещастя уявив. Голосок у принцеси був пронизливий, високий. І якщо вона ще й співати почне.

— Та ну його все! — вирішив дракон подумки.

Подумки ж плюнув на вузли і закрив очі. Тому що ставати величезною ящіркою з розплющеними очима не дуже розумно. В голові паморочиться. Ще цю цнотливу ненароком розтопчиш. А там некроманти приїдуть і вона їх з розуму зведе.

— Пане дракон, так ви згодні! — зраділа принцеса, коли худенький і досить тендітний хлопець почав роздуватися і рости. — Я це відразу зрозуміла!

І в долоні заплескала.

Дракон, впершись спиною в стелю, опустив голову, потім її вивернув і схопив сумку. Дуже акуратно, кінчиком кігтя на згині крила, заштовхав в неї все, що ще лишалося на столі. Потім крила опустив по бокам, так, що вони по землі волочилися, і пішов на вихід. І навіть вийшов, трохи його розширивши. Чи не трохи.

— Пане дракон! Пане… кх-кх-кх… пане дра… чхи. Почекайте! Ей. Я ще не все сказала! Ви куди це?! Де я іншого дракона візьму?! Як так можна, га?

***

Високо-високо в небі летів дракон. Так високо, що його, не знаючи, вже можна було переплутати з птахом. А внизу, на скелі коло печери, стояла дівчина і діловито перев’язувала вузли на спідниці. А то їй ще назад на велосипеді їхати. А спідниця все така ж широка. Добре, що недалеко. А там вже переодягнеться в штани і відправиться до портала.

— І чого там складного? — спитала вона, знявши з голови капелюх і вибивши його об коліно.

Повернула його на місце. Потопала ногами. А потім, неначе з повітря, вийняла записну книжку. Відкривши її на одній з закладок дівчина посміхнулася.

— Драконячого спадкоємця повернули. Нескоро він тепер знову захоче трохи пожити серед людей, уявляючи себе археологом. Навіть шкода його. Симпатичний хлопець. Але ж робота. Ех.

Кивнувши, дівчина переставила закладку під палітурку і закрила записну книжку.

— Головне в нашому ділі підготовка, — сказала вона дракону в небі. — Підготовка ґрунту. Бо одинока дивачка, то смішно. А тридцять і всі підряд — то вже страшно. І всім щось від драконів потрібно.

Дівчина посміхнулася. Помахала вслід великомудрій істоті рукою і знову відкрила записник.

— Так, хто там в нас далі? Хто в нас там далі? О! Дроу з депресією? Пасічник? Дроу-пасічник? Як цікаво. Дівчатам дуже сподобається. Повернемо онука бабусі! Треба провести розвідку і придумати план. Вперед!

***

А найманці взагалі бувають різні. І хто вам сказав, що це обов’язково натовп здоровенних озброєних чоловіків з неприємними обличчями?