Привітання із Пекла

— Я й не розраховував, що ти оціниш, — пирхнув демон, ігноруючи її обурення.

— Лука, я не буду створювати портал у Мертві землі! — Підвищила голос Міра. — Це самогубна місія, я на таке не підписувалася!

– Я не самогубець, Мірено, — спокійно відповів він. — Яйця драконів забезпечать мені безбідне існування на довгі роки і значну перевагу в протистоянні з іншими демонами. Я зможу набагато швидше добити свою п'яту сотню і спокійнісінько увійду до Центру.

Він просто непрохідний дурень! Як добре він придумав, принадність-то яка. План на мільйон пекельних нікелів! Проте Міра не збиралася йому в цьому допомагати. За жодних обставин. Мертві землі кишать найнебезпечнішими тварюками, яких тільки створював їхній великий та могутній правитель. Їх недарма називають Мертвими землями! Навіть вона з Солідат не наважувалися туди зазирнути навіть ненадовго, а вони половину Пекла перелопатили в пошуках магічних книг. Ну вже ні, нехай сам вирушає за цими яйцями. Та й узагалі, що він знає про драконів?

Міра була до неможливості здивована нахабністю та дурістю цього демона. А на перший погляв він їй здався не таким дурбецалом, але тепер вона дуже сумнівалася в його адекватності. Солідат тягала її по небезпечних місіях, часом вони були дуже небезпечними, для цього Мірена і вчила магію, як божевільна: щоб вона могла їх захистити не тільки від демонічної загрози, а й від іншого лайна. Але дієвої зброї проти драконів не було. Цю тварюку можна подряпати, в найкращому вигляді поранити, щоб втекти, але щоб вбити? Вона навіть не уявляла собі такої зброї.

— Лука, я з тобою туди не йду. І портал створювати не буду. Не вистачало ще, щоб з іншого боку щось вилізло, щоб відтяпати мені руку, — вона хотіла продовжити свою промову, але різко замовкла.

Вдалині було чути звуки боротьби, ледь помітний брязкіт мечів. Але з часом такі звуки стають потужним триґером, який попереджає про небезпеку, і свідомість вчиться розрізняти навіть найнезначніші мікрозвуки.

— Неподалік демони, — констатувала факт Мірєна.

— Чую, — погодився він. — Йдемо шукати тобі сніданок? — Ця уїдлива посмішка доведе її до зриву.

— Врахуй, це ніяк не вплине на мою прихильність щодо твого плану. Я до загону самогубців не записувалася, — кинула Міра і пройшла повз нього в бік, звідки долинав звук битви.

— Подивимося, як ти заспіваєш після годування. Може, ти просто зла через те, що тебе ніхто ніколи не любив, — вона обернулася і побачила, як він зображує це "любив", шкода, що їй тепер це не розгледіти.

— Тобі казали, що ти огидний? І як тобі взагалі вдається спокушати демониць? Не розумію, — що ближче вони підходили до урвища, то голоснішим ставав дзвін мечів.

Здалеку ця місцевість виглядала, як велика рівнина. Візуальні галюцинації їхньої місцини це окремий геморой. Реальність часто виявляється не тим, чим ви її вважаєте спочатку. Пагорб може виявитися кам'янистим черв'яком, який норовить вас зжерти, а рівнина — урвищем, внизу якого гострі скелі, що вбили не одного необережного демона. Не всім вдається одразу навчитися уважності й обережності. Жодних виправдань, це прості факти. Перші душі Міри були цими неуважними суб'єктами. Виживає не тільки найсильніший, а й той, у кого є мозок, яким він користується.

Складно було уявити яким чином вижив Лука, тому що він явно не належить до числа розсудливих. Мертві землі. Він серйозно?

На її величезне розчарування, виявилося, що внизу б'ються діти років десяти, але скільки ж вони створювали шуму! Лука ледь не навпіл зігнувся від сміху, коли це побачив, Мірі залишалося тільки закотити очі.

— Будеш харчуватися дітворою! — У перервах реготу, вимовив він.

— Стули пельку, — прогарчала вона і почала спускатися вниз, по кволому насипу глини, обрив був не таким різким, як здавалося здалеку.

Неподалік від цієї жартівливої сутички знаходився караван, який, вона готова була посперечатися, прямує до Центру. Варто було їй спуститися і зробити кілька кроків, як вона вперлася в гарний магічний щит, який зачіпав пристойну ділянку землі. Ось чому вони не турбувалися про тишу — у них є хороша чаклунка.

Але зараз її турбувало питання своєрідного “сніданку”. У каравані повинна бути провізія, яку можна придбати. Вона майже не має грошей, але може обміняти заклинання на окрайку іншу житнього хліба, що готують із жита, вирощеного за допомогою магії, адже в тутешній землі нічого їстівного не росте.

— Гей! Демонята! — Гукнула Міра, м'яко промацуючи руками захисний купол, він був дуже майстерно поставлений.

Ті, хто воював, тільки зараз звернули на неї увагу й побоюючись озирнулися на всі боки, що дало зрозуміти, що хтось із дорослих неподалік.

— Ти не можеш перетнути межу! — Кинула дівчинка, войовничо дивлячись на Міру.

Тільки зараз вона змогла розгледіти, що це дві дівчини і одна з них явно старша і вища за іншу, але лати, в які одягнені обидві, ускладнили їхню ідентифікацію.

— Я й не намагаюся, — Міра показово підняла руки вгору, і в цей момент у купол врізався Лука, спіткнувшись об камінь.

Верховні демони пекла, яким чином йому вдалося її перемогти вчора і набити собі сто п'ятдесят вісім душ? Якщо це було не чисте везіння, то вона вже не знала, що й думати.

— Що з тобою таке, трясця твоїй матері? — Прошипіла вона, дивлячись на його збентежене обличчя. — Як тебе взагалі Пекло носить?

— Ніколи раніше такого не було, — розгублено промовив демон. — Я відчуваю втому... — ось вам і "добрий ранок".

— Тепер ти здатен оцінити шкоду, яку я можу тобі завдати спільним сном? — Отруйно посміхнулася вона.

Міра ж почувалася, як ніколи, добре. Нічне підживлення від нього позначилося на ній якнайкраще: вона могла відчувати найменші переплетіння магії, коли торкалася бар'єра, можливо, навіть змогла б визначити заклинання і знести його.

— Не спи більше зі мною, — тільки й кинув він, спираючись на купол.

— Знайди мені демона до заходу сонця, і тобі не доведеться бути моєю їжею, — промурколіта Мірена.

Її увагу привернули легкі брижі сили, що пронеслися по захисному куполу. Хтось його оновлював. Вона перевела погляд на дітей, але їх уже й слід прохолов. На їхньому місці стояла висока жінка з довгим чорним волоссям, і розвивалося воно не від вітру, а від сили, що йшла від неї. Це було цікаво. Вона дуже сильна.

— Навіщо б ви не прийшли — забирайтеся! — Голосно крикнула вона, і наліт її могутності пройшовся по шкірі прохолодним вітром.

У нього хотілося загорнутися, як у покривало і ніжитися, вона була рідна, схожа з силою Міри. Вона ледь не верескнула від своєї здогадки. Вона суккуб! Як і Мірена! Їй терміново потрібно з нею поговорити!

— Мене звуть Мірена! Опівночі мені виповнилося шістнадцять, мені дуже потрібно з вами поговорити! Будь ласка, — останнє слово з таким скрипом покинуло її гортань, вона ніколи нікого не благала, але все буває вперше.

— Мені яке діло до твого шістнадцятиріччя? — Гордовито промовила вона, але почала наближатися до них.

Ще одним індикатором її сутності став зачарований Лука, що спостерігав за нею з таким м'ясоїдним поглядом, немов вона ласий обід, а він найголодніший демон у Пеклі. Міра не помилилася.

— Я готова заплатити за будь-яку інформацію, що ви можете дати. У мене є книги з магії з Ландського округу, вони дуже цінні! — Міра поспіхом почала діставати з сумки книгу в м'якій шкіряній палітурці. — Ось одна з них, — вона приклала книгу до бар'єра, сподіваючись, що вона зможе відчути її силу.

Якщо Мірена не помилилася в діапазоні її магічного потенціалу, то суккуб з каравану зможе це зробити. Міра якось читала про такі можливості в чаклунстві. Суккуб примружила очі, після чого і зовсім опустила повіки, роблячи глибокий вдих. Купол знову пішов брижами і Міра відчула, як книга починає магнітом тягнутися всередину. Ну вже ні, не так швидко, любонько. Мірена відсмикнула книгу і сховала її назад у сумку. Спершу інформація.

— Мені потрібно її дослідити, ти занадто рано її прибрала, — незадоволено висловилася вона, розплющуючи очі.

— Того, що ти встигла відчути, має бути більш ніж достатньо, щоб повірити моїм словам.

— Добре. Я впущу тебе всередину, у тебе буде можливість поставити мені чотири запитання, поки не повернувся мій чоловік, після чого ти віддаси мені книгу. Жодного торгу. Тільки так, — суккуб струснула волоссям, відкидаючи його за спину, а очі світилися задоволенням, яке переливалося в яскраво-бірюзовій райдужці.

— Добре. Лука, чекай тут, — кинула Міра, і жінка глухо розреготалася.

— Він твій перший, дівчинко. Цей дурник тепер буде слідувати за тобою по п'ятах, куди б ти не прямувала, — тільки зараз демон прокинувся і насупився.

– Що?! — Вимовили вони обидва в унісон. — Як це виправити? — Зорієнтувався він.

— Це можна виправити тільки твоєю смертю. Ти був першою їжею в молодого суккуба — це ритуал ініціації, якщо тобі так простіше. Це навіть не магічний контракт, який можна укласти і розірвати. Це чиста магічна сила. Та ти й не пручався, дурнику. Тепер мирися з наслідками.

Захисний купол замерехтів і наступної миті утворилася вузька прогалина, в яку вони одразу ж протиснулися. Це просто в голові не вкладається, Міра прив'язала цього демона до себе. Але це особливо не впливає на її плани по закінченню контракту.

— Радій, угода врятувала тебе від загибелі, — сказала Мірена, прямуючи слідом за суккубом ближче до каравану.

Вони розбили невеликий табір з багаттям і подушками з покривалом, щоб було зручно грітися біля вогню. А поруч стояв великий дерев'яний візок з важким причепом, мабуть, десь неподалік бігають шахсли — пекельні коні, якщо простою мовою. Тільки ці тварюки потребують м'ясоїдного харчування і їх надзвичайно важко приручити, та так, щоб шахсл не пообідав вами. Але ця панночка сильна чаклунка, Міра не здивована, що в неї це вийшло. Якщо ж все-таки приручити шахсла, ця істота буде з вами до переможного кінця, вони не тільки хороші візники, а й прекрасні сторожові, якщо того вимагає господар. А купцям вони життєво необхідні, адже мало того, що цим демонам потрібно п'ять сотень душ на рахунку, щоб брати замовлення до Центру і з нього, так ще й віз потрібно облаштувати за останнім словом магічного захисту. До неї із Солідат доходили чутки, що в Центрі на повну вже використовуються механічні автомобілі, що працюють завдяки паливу, і що скоро всі купці зможуть користуватися такими. Було б дуже цікаво на них подивитися. Міру приваблюють подібні речі, це неймовірно, коли демони винаходять щось нове. Особливо, коли це "нове" може вас убезпечити або стати засобом для захисту й нападу.

— Як тебе звуть? — Вирішив прийняти участь у розмові Лука.

— Запитання тут ставиш не ти, дурнику, а вона, — демониця вказала на Міру і сіла біля багаття, роблячи запрошувальний жест рукою. — Тримай сумку подалі від вогню, дівчинко, — про всяк випадок, сказала вона.

— Як відбувається процес годування? Будь такою люб’язною, щоб описати це в найдрібніших подробицях. Це перше запитання, — суккуб мимоволі розреготалася від її серйозного тону, зараз вона відверто забавлялася ситуацією.

— Я шкірою відчуваю твій сміх, — тепер Лука намагався бути зосередженим, але Міра бачила, як важко це йому дається.

— Якби вона тебе не прив'язала до себе, ти б узагалі не міг чинити опір. Я б вбила тебе, не ворухнувши навіть пальчиком, — суккуб накреслила пальцем магічний знак у повітрі, і невдовзі з воза вийшли її доньки. — Приготуйте чай, але не ті помиї, що ми зазвичай пропонуємо, — дівчата посміхнулися і кивнули.

А Міра миттєво напружилася, спочатку ця демониця навіть не хотіла з ними говорити, а тепер проявляє виняткову гостинність. Щось тут не так, і те як вона дивиться на Луку Міру теж не вражає. Якщо вона покличе шахслів, вони нізащо не вистоять проти них. Необхідно діяти вкрай обережно.

За кілька миттєвостей повернулися дівчатка з тацею, на якій містився чайник із травами і три скляні чашки. Та, що була вище, розлила чай і роздала його всім. Мірена мотнула головою Луці, щоб не пив того чаю, але він уже встиг відсьорбнути, і вона ледь встигла за коротким кивком цієї демониці. Як Міра і припускала, за кілька хвилин він звалився на бік і захропів. Вона вичікувально втупилася на цю панночку.

— Тепер ми можемо вільно говорити, — пояснила вона. — Мене звати Рейна, а це мої доньки: старша Аглая і молодша Рима, вони такі самі як і ми з тобою. Зроби ковток, якщо ти та, за кого себе видаєш, то все буде добре, — вона розмістилася на подушках більш розслаблено. — Не бійся, я тебе не покусаю. Пий чай. Це трави.

— Навіщо ти його приспала? — Міра принюхалася до чаю і спробувала промацати його магією, але нічого не відчула.

— Чоловіки надмірно допитливі. І та інформація, якою я буду ділитися, не для чоловічих вух призначена, ці знання передаються виключно всередині нашого виду. Не вистачало ще, щоб він розніс це всім, кого зустріне. Давно ти з ним? Довіряєш йому? — Тепер прийшла черга Мірени розреготатися.

— Дідька лисого. Він вчора прив'язав мене до себе контрактом, — поділилася Міра і все ж таки зробила ковток чаю на свій страх і ризик, і це був просто чай.

— Ти дуже юна, Мірено, — цікаво, молода демониця думала, що вона не запам'ятала її ім'я. — Лише на кілька років старша за Аглаю, але я відчуваю в тобі силу. Ти знаєш, що справжні суккуби дуже рідкісні? Як, утім, і інкуби.

— Лука казав, що в Центрі є цілий бордель із суккубами, — згадала Міра.

— Це напівкровні дилетантки, а не суккуби. Справжній суккуб ніколи не розмінюватиметься своїми силами для задоволення чоловічої хтиви. Правильне харчування — це мистецтво. Відповідаючи на твоє запитання: під час годування ти входиш у фізичний контакт із жертвою, це має бути дотик, і що він інтимніший, то вільніше перетікатиме енергія. Як ти годувалася вперше? — Вона абсолютно вільно почувалася, а в Міри все одно всередині дзвеніли дзвіночки обережності.

— Я не пам'ятаю, як це відбувалося, але коли я прокинулася, у мене горіли долоні, і його груди та плече були з відмітками від моїх рук, — Рейна кивнула.

— Добре. Давай будемо менше говорити і більше робити. Обережно доторкнися до його губ, прям кінчиками пальців проведи по них, щойно відчуєш енергію, не поспішай її приймати, просто відчуй її, — Міра подивилася на неї, як на ідіотку, але вона чекала на її дії.

— Гаразд.

Мірена присіла на коліна поруч зі сплячим Лукою і м'яко провела пальцями по його губах, це було трохи ніяково робити при свідках, але вибору в неї особливо не було. Або вона навчиться зараз, або вб'є його наступного разу і збожеволіє від зруйнованого магічного контракту. Вона трохи довше затримала пальці на нижній губі, окреслюючи її контур і майже розчинилася в цьому русі, її потягнуло до нього з надзвичайною силою, і вона ледь стримала себе в руках.

— Ти дуже голодна, — зробила висновок Рейна. — Зазвичай під час першого годування суккуб вбиває свою жертву, стриматися майже неможливо. Твоя мати рано померла? Чому ти нічого не знаєш про свою суть? — В лоб запитала вона, і Міра не змогла не скривитися.

— Ні, вона померла два місяці тому, але вона нічого мені не говорила. Чи можливо, що вона була не суккубом? Це можна зарахувати за друге запитання з чотирьох.

— Та годі тобі з цим рахунком, я це сказала, щоб твого дурня заспокоїти, що ми будемо недовго говорити. Питай все, що тебе цікавить. Але книгу я все ж потім заберу, — попередила Рейна. — Можливо, що твій батько був інкубом, і здібності передалися тобі. Але ти сильна, ти все ще контролюєш первинний голод, а це дуже тяжка справа. Я б припустила, що обоє твоїх батьків були нашого виду. Тоді б це все пояснило, — задумливо промовила демониця, роблячи ковток чаю.

— Сильно в цьому сумніваюся. Я жодного разу не бачила, як мати харчувалася. Вона б не змогла це приховувати п'ятнадцять років так, щоб не виникло запитань. Вона більше була войовницею, ніж чаклункою. Можливо, батько, я його погано пам'ятаю.

— Припустимо. Справа твоя. Але я б радила тобі розібратися зі своїм родоводом, це зможе дати тобі необхідні відповіді. Та й узагалі, ніколи не будуть зайвими знання про предків. Вони бережуть у собі багато корисного.

— Я не відчуваю тієї енергії, про яку ти говориш, — Міра досі сиділа на колінах поруч із Лукою. — Мене просто затягує. Хочеться більше дотиків і контакту, — їй з величезними труднощами вдалося відірватися від нього і трохи відсторонитися.

— Я взагалі здивована, що тобі вдається чинити опір голоду, — задумливо мовила Рейна, посуваючись ближче до Міри. — Як же давно я не зустрічала таких саме, як я, — вона торкнулася руки Мірени, і вона відчула тяжіння вже іншого роду.

— Не треба, — видихнула дівчина, не в змозі навіть поворухнутися.

— Я можу поділитися з тобою своїми силами, — промуркотіла Рейна, пускаючи по її руці шепіт енергії.

О, дияволе, як це було добре! А найбільш вражаюче, що вона була наповнена, вона відчувалася живим джерелом для Міри, а не порожньою посудиною, як Лука. З нею їй хотілося гратися і насолоджуватися, тоді як чоловік біля її колін був просто їжею, яку вона могла поглинути і забути.

Мірена вважала, що їй не подобаються жінки до цього конкретного моменту.

— Я не можу, — простогнала Міра, ледь не плачучи, не може вона їй просто так довіритися.

— Можеш, — Рейна потягнула дівчину за руку, і Міра практично опинилася на ній.

Мірена заплющила очі, намагаючись піти туди, де була вся її магія і знання, але тепер там сидів голод, який говорив: "Ще. Більше. Ще." Як же спокусливо вона пахла: різними травами, стиглими фруктами, карамеллю і магією... Уперше магія мала для неї запах. Він поєднував у собі чаклунські олії розмарину і шавлії з домішкою кристалічного пилу, що підсилює будь-які чари. Кристалічний пил! Вона її дурить!

Міра схопилася за сумку рівно в той момент, коли чиїсь чіпкі ручки намагалися її зняти.

— Це моє! — Загарчала вона, розплющуючи очі.

На зміну хтивості прийшла злість, яка поглинула першу емоцію і голод вщух. Міра чистим відпрацьованим рухом, дістала з чохла меч і приклала його до горла Рейни.

— Не смій навіть ворушитися, інакше твоє життя закінчиться цієї ж миті, — прошипіла Міра, не спостерігаючи навіть тіні страху в її очах.

— Що відбувається?! — Прогримів чоловічий бас, і ось тепер очі Рейни наповнилися страхом. — Прибери клинок від її горла, ким би ти не була, — наказав той самий голос, але Міра не квапилася йому коритися.

Рейні він вселяв страх, але Міра цього демона не знала, могла тільки припустити, що це її чоловік і вона для нього важлива. І її життя зараз у руках дуже роздратованої демониці. Не він зараз диктує правила.

— Аглає, відійди від них! Негайно! — Так ось, хто намагався поцупити її сумочку.

— Я захищаю матір! — Вигукнула дівчинка поруч з Мірою.

— Поки ти її захищаєш — ця демониця пустить усю її кров по сухій землі. Відійди, кому сказав?! — Голосніше гаркнув він.

— Не рухайся, — нагадала Міра, помітивши, що вона перевела погляд кудись ліворуч. — Жодного кроку далі, інакше вона труп, — прогарчала Міра її чоловіку, важкі кроки якого вже чула неподалік.

— Давай поговоримо, — запропонував демон. — Розкажи мені, чому ти намагаєшся вбити мою дружину? — Його голос став солодким, як патока.

— Ще одна спроба цієї суккубської сили і ти наступний, зрозумів? — Сили пекла, як же вона була розгнівана, знайшли ідіотку, ще й Лука у відрубі, просто дивовижно.

— Ти одна з нас. Це багато чого прояснює. Рейна намагалася тебе спокусити, я вгадав? — Тепер його мова була такою ж простою, як і у звичайного демона. — Прошу вибачити мою дружину, вона часом піддається манії, це було не спеціально, повір мені.

— Чорт забирай, — тепер сила Міри поповзла по шкірі, яка вивільнялася гнівом, але вона несла в собі не спокусливий позив, це було ближче до атакувальної магії. — У нас був договір. А ти спробувала мене обікрасти, — прогарчала дівчина, притискаючи клинок ближче.

Вона бачила в її очах благання, але Рейна не вимовляла жодного слова, у першу мить Міра навіть вирішила, що вона хоче, щоб ця справа була доведена до кінця, щоб Міра вбила її тут і зараз. Вона досвідчена чаклунка і просто так здалася неосвіченому суккубу? Міра чудово розуміла свій потенціал та силу, але в неї не настільки багато магії, щоб наодинці протистояти демониці, в якої понад п'ятсот душ на рахунку. Пахне дуже вимушеними заходами.

— Я від її імені приношу наші найглибші вибачення, проси чого хочеш, тільки відпусти мою дружину, — Мірена б повірила його розпачу в голосі, якби він не почав сплітати в цей момент портал.

Але це відчула не одна вона, Мірі було не особливо видно з того місця, оскільки вся увага йшла на Рейну, але на сцену вийшов Лука. Знову ж таки, вона могла розраховувати тільки на свій слух і магічну емпатію, але відчула, що плетіння чар перервалося, і демон видав шиплячо-булькотливий звук, немов хтось майстерно жбурнув у нього клинок.

— Добивай його, — наказала Міра, вкладаючи всю свою силу в ці слова і до неї долетів звук бійки. — Ти хотіла померти. Чому? — Мірена відсторонилася від неї, прибираючи зброю в чохол.

Як вона і сподівалася, не була до кінця впевнена, але дуже сподівалася, Рейна не стала на неї нападати, і допомагати чоловікові теж не кинулася. Тепер можна було тверезо оцінити масштаби лиха: кинжал Луки, який так полюбили ключиці Міри, стирчав із правого боку невідомого демона, булькаючий звук сповіщав про зачеплену легеню, як і цівка крові, що текла по його підборіддю. Але навіть із ножем у боці він давав Луці майстерну відсіч, і якби не вклинився контракт, Лука був би на півдорозі до могили. Але Міра відчула внутрішній поклик його захистити, але замість того, щоб долучитися до фізичного бою, повернулася до Рейни, яка з дикою надією в очах спостерігала за битвою.

— Кажи, що мені робити, щоб йому допомогти! — Міра підвищила голос, щоб привернути її увагу.

— Випусти голод і відклич свого пса, — коротко відповіла Рейна. — Я не буду тобі заважати. Це не пастка. Зроби це і проси чого хочеш! — Вона схопила її руку і стиснула так сильно, що побіліли кісточки пальців.

На власний подив Міра їй повірила, і без докорів сумління стрибнула в цю глибину, яка приховувала в собі всепоглинаючий голод. Двічі кликати його не довелося, сплив на поверхню, як рідненький, без найменшого опору.

— Лука, відступай, — тихо проворкувала Міра, і в цей момент він пропустив удар. Через неї!

— Не відволікайся! Він виживе! Присягаюся! — Вона дійсно присягалася! Це були не порожні слова, вона присягалася магією, тепер, якщо він помре, вона буде винна Мірі до останнього дня життя, і цей борг не дасть їй спокійно жити, поїдаючи мозок унція за унцією.

Міра невербально погодилася з її клятвою і звернулася до її чоловіка, дозволяючи голоду побачити його, всього його: потужні плечі, груди, що різко здіймаються, після напруженого бою, міцні руки, що все ще стискають ефес меча, і тріумфальну посмішку на диявольськи гарному обличчі. Він був найпривабливішим демоном, яких їй тільки доводилося зустрічати або ж його робив таким голод, але Міра його практично кохала зараз.

— Дівчинко моя, ти така юна, — солодко вимовив він, відкидаючи меч на землю, Мірена не була для нього загрозою.

Вона грілася в його силі, в його заклику, як під теплим джерелом, але це був, як аперитив для її голоду: вона поглинала його сплески, розпалюючись ще більше. Мірі так хотілося до нього доторкнутися, вона поспіхом скорочувала відстань між ними, зараз він був найбажанішою ціллю з усіх, що існують у цьому вимірі.

Він з посмішкою прийняв її в свої обійми, але тільки-но його руки зійшлися в кільце на її попереку, як Міра відчула, як він починає тягнути з неї сили, дуже агресивно і войовничо, намагаючись розчавити саму демонічну суть, вона затамувала подих, не маючи змоги зробити і вдиху, грудна клітина налилася свинцем, а з очей бризнули сльози. Міра вмирала в його руках.

— Навіть шкода вбивати такого здібного суккуба, ти могла б багато чого досягти, якби сьогодні обійшла цей караван стороною, моя люба, — Міра більше не могла чинити опір і просто розслабилася.

І в момент, коли вона зовсім відпустила контроль, його підхопив голод, майже вихопив з її вмираючих рук, занурюючи свої кігті в суть цього демона. Мірена не просто харчувалася, вона агресивно поглинала його з усіма бажаннями, цілями і мріями. Вона їла і їй не хотілося зупинятися, передчуваючи, що зовсім скоро буде найсолодше, найласіше в його природі. Вони впали на коліна, бо він уже був не в змозі стояти. Диявол, як же він опирався, вона поглинала кожен спалах, навіть наймікроскопічніший, будь-яке використання ним сили — ставало для неї додатковою стравою з дуже смачним соусом. Міра потягнулася до його губ, і хоч як би він намагався відвернутися, сил на це в нього вже не було.

Це був її перший поцілунок, і вона його запам'ятає на все життя. Із цим поцілунком Міра відібрала в нього життя: солодко, пристрасно і зі смаком перемоги та тріумфу. Його життєва сила була на смак, як Ньюгардське вино з безліччю прянощів, тільки більш насичена, більш справжня. Ніби те вино містило в собі недостатньо смаку, але вона його відчувала зараз, так само перекочуючи на піднебінні, як і в Ньюгарді.

Міра прийшла до тями, коли лежала на спині поруч зі своїм першим суккубським обідом, а її губи розтягнулися в блаженній усмішці. Їй було просто добре, і так розслаблено, що взагалі не було бажання ворушитися. При найменшій спробі руху, перед очима все починало обертатися, і від цього чомусь ставало нестерпно смішно. Оце так справи.

— Що з нею? — Здалеку пролунав знайомий голос, та це ж Лука.

— Ти не помер? — Реготнула Міра, махаючи рукою, щоб він її помітив. — Лука, підійди, щоб я тебе бачила. Хочу переконатися! — Їй здавалося, що слова звучать надзвичайно серйозно, але коли він підійшов, його обличчя викривляла широка усмішка.

— Тепер віриш? — Він присів навпочіпки поруч з нею і розреготався. — Рейно, довго вона ще буде в такому стані? — Хто така Рейна? Він вже встиг познайомитися з якоюсь Рейною? Міра не пам’ятала, коли він міг це зробити.

— Не хвилюйся, за півгодини зійде первинна ейфорія, — у полі зору Мірени з'явилася жінка з яскравими очима, десь вона її бачила. — Вона об'їлася. Поглинути все життя демона за раз досить складно, але Мірена встигла порушити вже половину моїх визнаних правил існування, тому не беруся більше щось припускати щодо неї, — жінка посміхалася, та так красиво.

— Здається, ти їй подобаєшся, — Міра не могла зрозуміти чому Луці так весело, хтось жартував? Чому вона не чула жартів?

— Їй зараз усі подобаються. Я не відпущу вас, поки вона повністю не прийде до тями. Я заборгувала їй величезну подяку за те, що вона позбавила мене від цього деспота, — вродлива жінка погладила її по обличчю, і Лука знову розреготався.

Хтось безумовно жартує в нього в голові, а вона не чує. Прикро.