Босорка. У кожного свій шлях

Євдокія прокинулася як завжди удосвіта. Накинула на плечі шерстяну хустку. Цю хустку пам'ятала вона стільки, скільки й саму себе. Колись ще мати запинала її нею.

Та й вийшла з хати, тільки двері дрючком підперши, щоб видко було, що немає її в оселі. Хапнула холодного повітря, та й подалася на узлісся. Моторненько чеберяла босими ніжками по стежині. Чимдуж, чимшвидше, бо ж мала скоро повернутися до хати, хоч сьогодні й був день відпочинку, та мав дехто свій нагодитися. Можливо сьогодні зміниться її доля і здійсниться обіцяне духом провідником, та й покотиться вона, Євдокія, як те Сонце, що ось мить стоїть високо в небі, а тоді падає за ліс, та й темно стає.

Земля ще холодна, не прогріта як слід після зими, та Євдокіїним ногам те байдуже – вона звикла.

Могла б наперед подивитися, а що воно буде, та не хтіла.

«Най буде як мусить»,– так думаючи вийшла на край лісу.

Вмила лице у ключі тричі; три ковтки водиці джерельної зробила. А Світ довкола тьмяний, неначе не проснутий, як ото квітка, що набухла, та ще не розпуклася.

Євдокія обняла старого креслатого дуба, що виокремився подалі від смерек. Всіх любить вона, та з поміж всіх, він їй найліпший. І дерево горниться до старенької. Його сіра кора така ж порепана як і її руки, і стоять вони ось так і дивляться одне на одного: вона на нього вгору, він на неї вниз. І довго б так стояла, та мусить йти:

– Ось взавтра я на довше прийду,– голос її скрипить як гілка на дубі.

Кажан пролетів зовсім поруч, ледь крилом по сивому, трохи розкуйовдженому, волоссі не чиркнув.

А за горами неначе звір ворушиться. Поволі, потроху небо зачервонілося, тіні пробуджені ворухнулися.

– Сонце йде і за собою Світ веде,– мовила стара босорка Євдокія, та й вклонилася Світові, торкнувшись долонями землі.

Тоді попрямувала назад до хати, бо ж мала стрічати гості.

Вдома причепурилася, сіла на ослінчикові, руки на коліна поклала, як школярка – жде.

Ближче до обіду в двері несміло постукали.

– Заходь.

Боязко переступаючи через поріг, до хати увійшов середнього зросту чоловік: сіренький і непримітний, він привітався і наче не знав куди себе діти, і що сказати, тільки погляд його бігав по хаті, ніби боявся зупинитися на лиці старої і зазирнути їй в очі.

За своїми очікуваннями, Євдокія проґавила візит сіроми, то ж він став для неї несподіваним.

– Сьогодні я не приймаю.

Він ніби вже й розвернувся, щоб вийти.

– Сідай вже, раз прийшов, – Євдокія показала йому на дерев'яний стілець з вишитим напиналом на ньому.

Сів стиснувши ноги коліно до коліна.

Світло з надвору потрапляло до хати крізь невеличке віконечко, морок і тіні причаїлися по кутках, а в них поховалися куцики, вони пильно вдивлялися в чоловічка, вслухалися в його дихання, а дихав той важко, то зі свистом, то так неначе у нього в грудях котиня загубилося.

– Вибачте,– перепросивши дістав з кишені інгалятор, натиснув на пристрій і зробив вдих. Тоді трохи віддихавшись, сказав:

– От, бачите?...

Євдокія урвала його на півслові:

– Давно ядуху маєш?

– Та, давно.

Здалося, що він ось зараз почне переповідати якусь давню історію, тоді ніби передумав, і просто сказав:

– Більше двадцяти років. З тридцяти. Говорять, що ви можете вилікувати. Зовсім мене замучила ця зараза, душить-душить ніяк не задушить,– він не весело посміхнувся.

Євдокія похитала головою:

– Я тобі не допоможу.

– Ні?

«Так я і знав»,– подумав він.

– Ні. Ти любиш свою хворість.

– Що? – аж рота відкрив від здивування.

– Любиш як дитину. Ти гойдаєш її на своїх грудях.

– Та, ви що? Вона мені ані жить, ані спать не дає, ні вдень, ні вночі! – він аж посміливішав і ледве не кричав.

– Ти встаєш до неї серед ночі як до дитини, ти піклуєшся про неї, ти думаєш про неї,– правила своєї Євдокія,–

Ти думаєш: «Ось настане літо, я поїду з астмою на море».

Чоловік сконфузився, бо саме про це він думав, коли йшов путівцем з села до відьминої хати.

– Що ти робитимеш без неї?

Він тільки плечима звів, ця розмова захопила його зненацька, він очикував що з нього почнуть гроші видурювати, до будь-якого шахрайства був готовий, та щоб таке, то й думки не було.

– То ви мені не допоможете? – кинув безнадійно.

– Мати моя допомогла б. Я навряд. Якщо перестанеш ядуху жаліти – вона сама піде.

Та без неї ти будеш іншою людиною.

– А з нею? – зітхнув

– Колись вона тебе здолає.

– То, що ж робити?

– Не я вирішую, кому й що робити.

– Та, може таки допоможете? Мені говорили, що ви добра знахарка. Може хоч трави якісь дасте попити?

– Можу спробувати допомогти, але гарантій не даю. Потрібно попостувати суворо місяць, тіло тричі попарити і того дня як до мене йтимеш, нічого не їж.

Зможеш, приходь.

Подякував і вийшов.

Євдокія знала, що більше він не вернеться.

Натерла в ступі євшан-зілля і окурила хату, щоб стерти чужі сліди.

Щойно закінчила в двері лунко постукали.

– Тьотю, а ви ся вдома?! – одразу впізнала дзвінкий Улянчин голос.

– Та ж дома - дома! Де маю бути?! А заходь! – їй аж не терпеливилося.

Та радість її пригасла, щойно побачила Уляну, бо вже відчула її намір.

До хати увійшла гарна чорнява молодиця в білій, білим по білому вишитій, сорочці зі строкатою тайстрою через плече.

– Ой, а що то стало? Якогось чоловіка дорогою стріла, від вас йшов як хмара.

– Ааа...– Євдокія відмахнулася, як від мухи,– Принесла?

– Принесла.

На її голос, бозна звідки, вискочив котик і почав тертися об ноги молодиці. Уляна погладивши котика, витягла з сумки: кавалок сиру, пластикову пляшку з молоком і свіжоспечену паляничку.

– Скільки тобі казати?! Не носи ти мені того пластику,– буркотіла стара.

–Ой, знову забула,– сплеснула руками Уляна. А дайте но я вам до дзбанку переллю, а пляшку заберу.

– Та нехай вже. Принесла? – допитувалася босорка.

– Та, так,– Уляна подала їй довгу метрів з п'ять вив'язану грубими червоними нитками доріжку.

Стара задоволено оглянула роботу, тоді подала Уляні крайню, незав'язану нитку.

– Розпупскай.

– Що?!! – крикнула Уляна – Йой! Знову?! Та най його шляк трафить те розпускання! Не хочу я вже того звіздарства! Ніц не хочу! Вже й з ліку збилася, скільки я його розпускала! Розпускай та в'яжи! В'яжи та розпускай! Як ви не хотіли мене в учениці брати, то так би й сказали! Чого голову морочили?! Там вже ж не єдиного вузлика! Я скоро на вашому в'язанні зір втрачу! Всі пальці шпицями сколола! Руки до мозолів нитками порозтирала! Сорочку кров'ю засрала! – випалила Уляна ледь не плачучи.

«А то мав бути останній раз»,– сумно подумала босорка.

– Та, й взагалі, я хотіла сказати,– Уляна замовкла, підбираючи слова.

Євдокія її випередила:

– Хто він?

– Ви вже знаєте? – сказала зовсім тихо,– Вчителювати до нас в Старі Мухомори з Франківська приїхав. Хороший чоловік. Заміж кличе.

– Таки хороший, – Євдокія приклала кінчики пальців Уляні до чола і усміхнулася, – Все буде добре!

– Дякую, тітусю! Ви не гнівається?

– Та нащо ж? Кожному свій шлях. Погано, коли хто чужим йде! Бувай щаслива!

Коли Уляна пішла, Євдокія запалила люльку і всілася в куточку під сухоцвітами. Котик муркотів у неї на колінах:

– Знову ми з тобою самі лишилися. Шкода, хороша дівка, добра шептуха була б. Силу має, та на городах, та господарці все втратить.

Смикнула за нитку, доріжка розплутувалася в старечих руках, неначе танула, босорка вправно змотала з неї клубок.

«І коли ж він, той учень прийде? Й померти спокійно не можна. Обіцяно ж таки було, що прийде. Значить прийде»,– в роздумах запнулася стара босорка Євдокія хусткою, плеснула молочка куцикам й котику, та й пішла Сонце провести, бо ж щоранку воно народжується і щовечора помирає, а людям свій ряст топтати. І дримбала вона йому на дримбу, аж допоки останній промінь не згас.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
stas
18.05.2024 13:11
До частини "Босорка. У кожного свій шлях"
Чудовий текст, сподобалась мова оповіді. Стилістика хороша, дещо нагадує язик легенд чи казок. Дуже колоритно. Звичайно це не мініатюра, але ж як хороше написано. Браво!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Тетяна Олiйник
    26.04.2024 23:56
    До частини "Босорка. У кожного свій шлях"
    Чудове оповідання! Карпатський діалект дуже доречно вжитий. Тема добра важлива насправді. Бажаю подальшого натхнення!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • S. Batura
    26.04.2024 23:34
    До частини "Босорка. У кожного свій шлях"
    Коментар видалено автором
    S. Batura
    26.04.2024 23:58
    Це я вам дуже вдячний! Разом ми зможемо зробити великі справи! І тим більше зараз творча кооперація - це могутній крок! :-)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Mia
    27.04.2024 13:37
    Коментар видалено автором
    Олександр Шепітко
    25.04.2024 20:34
    До частини "Босорка. У кожного свій шлях"
    Непогано, але на Літавиці у вас краще вийшло)) Як на мене, це замальовка - хотілося б чогось більшого. а ще вичитати треба - зустрічав помилки, хибодруки. Перепрошую, що із зауваженнями, але знаю, що ви можете краще)) Успіхів
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Mia
    25.04.2024 21:23
    До частини "Босорка. У кожного свій шлях"
    Дякую! Цей я сьогодні написала, а той таки вистраждала. Це ми про босорку роман пишемо, кожен свою главу. Долучайтеся й ви.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • S. Batura
    27.04.2024 15:15
    Щиро вам дякую) Намагаюсь писати за покликом душі і для читачів. Бажаю вам успіху у справах! :-)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Таліана
    25.04.2024 17:56
    Та й я як раз дописала😁 Щоправда в мене такого глибокого знання діалектів не знайшлося тож ваша босорка викликає повагу.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Юрій Цорулік
    25.04.2024 17:33
    До частини "Босорка. У кожного свій шлях"
    Стиль цікавий, нагадало старі казки, чи щось таке. Саме оповвжання непогане, але якесь маленьке, тільки вчитався - а воно скінчилося))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Mia
    25.04.2024 17:06
    До частини "Босорка. У кожного свій шлях"
    Щиро дякую! Не часто мене на Аркуші хвалять. 😁Якщо тема Вам близька, можете долучитися до написання колективного роману.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше