У затінку тутового дерева

У затінку тутового дерева.

І.

Хутко збираючи розкидані по кутках речі, Емілі допивала чай із шматочками хурми й давала вказівки подружці, білій пухнастій британці Маші — замести підлогу й помити посуд. Другу подружку, альдабрську черепаху Брукву вона поквапно випустила гуляти до садка. Вивела свого велосипеда з комори й поїхала на роботу.

Як завжди, хвіртку довелося зачиняти старому садовому гному Карлу, із сухим потрісканим обличчям, вилинялим червоним капелюхом і обламаним у давні часи носом. Підкреслено порипуючи і з гучним кректанням дідок дочовгав до паркану, підозріло оглянув вулицю, грюкнув хвірткою та поплентався до будинку пити чай з молоком. Разом з британкою вони ласували варенням із зелених горіхів і обговорювали чергового хлопця Емілі. Останній, на їхню думку, був занадто самовпевненим і зовсім не мав почуття гумору – а цього старий бешкетник Карл не прощав. Тому зараз вони з Машею метикували, як над ним пожартувати.

Жарти, як велося, були простецькими. Коли потенційний зять (так вони називали кавалерів) заходив у хвіртку, Карл завмирав на газоні з усмішкою ідіота на рум’яному обличчі. Та лише нещасний оминав гнома, той щосили волав: «Хальт! Паспортконтроль!». Мало хто наважувався прийти до цієї садиби вдруге. Ображена Емілі вже погрожувала зафарбувати обличчя гнома брунатною фарбою для підлоги. Але довго гніватися на старенького не могла, бо він був таки цікавішим співрозмовником, аніж невдалі залицяльники.

У сусідньому будинку мешкав пінгвін, колишній диригент оперного театру Креббс з дружиною Лейлою. Щонеділі ввечері подружжя в ошатних капелюхах сідало в авто та їхало до театру. Займали іменні місця у першому ряду і віддавались улюбленій розвазі: Креббс підраховував фальшиві ноти в оркестрі, а Лейла у бінокль слідкувала, яка з балерин не змила зелений лак з нігтів або не витягнула пірсінг з губи. Потім про свої спостереження вони зловтішно розповідали швейцарам і зітхали: «В наші часи такого ніколи б не допустили!».

А сьогодні сусіди прийшли грати в карти з Карлом і Бруквою. Маша лише презирливо кривилась з вікна – вона вважала, що виховані британки не мають грати в азартні ігри. За дружньою партією навіть забувся старий конфлікт через тутове дерево, що росло якраз на межі і тому добра половина врожаю поїдалася Бруквою.

2.

Щопонеділка Маша ходила до дамського клубу на файв о клок. От і сьогодні вона взяла великого кошика і вирушила у неблизьку дорогу на інший край селища. У клубі вона перш за все пригостила колєжанок профітролями з рибою. Дами частували одна одну своїми десертами, прискіпливо нюхали, куштували чи презирливо відвертали носи. Статут клуба забороняв викидати наїдки з тарілки і шкребти лапою.

Після чаювання Маша усамітнилась із кращою подругою – вівцею Моллі. Приятельки дістали з кошиків довгі залізні спиці та зайнятися улюбленою справою. З того часу, як дами опанували плетіння, Маша вже сплела усім членам родини білі шкарпетки та берети, потім перейшла на пледи та килимки. Далі пішли пальто для Емілі, пончо для Брукви, радикулітний пояс для Карла і гольф для жирафи Жизелі. Але вовна все не закінчувалась, її ставало дедалі більше. Навіть після того, як Маша виплела килимові доріжки для саду і шапочки для білочок. Тоді після довгих консультацій з Кребсом було вирішено відправити партію жилетів для сиріт Антарктиди.

Дами, як годиться, пліткували про сусідів. Вони так голосно сміялися, що жирафа Жизель, що в сусідньому кріслі читала Дейлі Телеграф, демонстративно вдягла навушники й відвернулася від подруг. Вона дуже не любила пліток, хоча й добре знала усі місцеві секрети – хіба ж можна щось приховати від жирафи?

Після клубу Маша попрямувала до свого дядька Вільяма, щоб пригостити його залишками профітролів. Дядько Вільям, короткошерстий висловухий полковник у відставці, мешкав у маленькому затишному будиночку із східними килимами, статуетками Будди на комині та індійськими сарі замість завіс. На кухонній полиці стояли металеві коробочки з колоніальними товарами. Статечний флегматичний полковник полюбляв пригощати гостей вміло завареним індійським чаєм і довгими історіями.

В будинку полковника жив молодий лікар Боб. Дядько Вільям був ним дуже задоволений.

— Боб мені зовсім не заважає, він дуже коректний і тихий – розповідав полковник, добродушно мружачись. — Вранці поснідає зі мною швиденько і бігом на роботу. Приходить пізно, приготує обід, розповість новини, а потім вдягне навушники й на диван. Не смітить, не галасує, як де побачить уламки – акуратно прибере. Все добре розуміє, пояснювати йому не треба. Єдине що – готує погано. Одружити б його, щоб дружина хоча б котлет насмажила – замріяно пробуркотів полковник.

— Можна було б до нас його запросити. Емілі така мила. Але ж у нас Карл не терпить молоді.

— Ой, молодь вже не та. От в Індії була дисципліна…

На цих словах Маша швиденько зібралася й розпрощалася з дядьком. Бо їй набридлі нескінченні історії про Індію та бойові заслуги полковника. Адже вона добре знала, що Дядько Вільям їздив до Індії разом з Бобом лише на курси йоги.

Так Емілі знову не вийшла заміж

3.

До будинку напроти вселилася родина бабуїнів, Моріс та Мері-Енн. Вони називали себе англійцями, хоча усі знали, що вони лише рік тому приїхали з Берега Лаймових Дерев. У подружжя було стільки діточок, що сусіди навіть не могли їх порахувати. А на Великдень приїхали родичі, їх було так багато, що вони не вміщалися у досить таки великому будинку з мансардою. І невдовзі містяни почали казати, що бабуїни окупували місто. Дехто навіть заборонив своїм дітям виходити на вулицю аж до кінця канікул.

Кребси святкували разом зі старими друзями. Сорока Джакомо колись працював в оркестрі Опери Першою тарілкою. Щовечора Крег тиснув йому руку. Джакомо був відомим у вузьких колах музикантом і навіть отримав Премію Підв’язки, але під час гастролей Америкою призвичаївся до гамбургерів. Набрав зайву вагу, став малорухливим і флегматичним і. врешті оформив пенсію. І тепер проводив час за шаховими столиками у Ботанічному саду в компанії таких же вицвілих пенсіонерів.

Дружина Джакомо Розіна, напроти, з віком стала стильною світською левицею і навіть давала інтерв’ю скандальній репортерці Кейт Ганглі. У молодості Розіна довгий час була обличчям дому Тіффані, й залишила його лише після сенсаційної афери з діамантами, до якої, до речі, не мала жодного стосунку.

З того часу як Карл отримав від вельмишановного Алі-Баби електричну газонокосарку Бош, повітря в садибі стало таким духмяним, що сусіди тільки й шукали приводу заскочити на хвилинку, яка розтягувалась на години. Хазяйновита Маша одразу почала скирдувати траву й шити з неї ароматичні подушки. А Бруква геть розлінилася. Бо тепер їй не було потреби робити жодних рухів, щоб пообідати – обід сам сипався на неї з усіх сторін.

От у такий чудовий травневий день з візитом заявилася міс Мальборо – елегантна літня качка із витонченою тростиною і великою сумкою. Міс Мальборо полюбляла капелюшки різних кольорів, вважала, що вони надають їй подібності до однієї монаршої персони. От і сьогодні респектабельна дама вбралася у такий лимонний капелюх, що в кожного, хто його бачив, у роті ставало кисло.

Мешканці містечка не дуже полюбляли цю загалом приємну пані. Бо вже давно помітили: як тільки міс Мальборо приїжджала зі свого досить таки віддаленого селища, в їхньому містечку одразу починались негаразди. Тому, попри те, що гостя принесла із собою свіжоспечені ванільні бісквіти із шоколадною посипкою, зустріли її прохолодно. Прямодушний Карл ледь не обізвав її старою каргою, але Бруква вчасно підсунула йому коробочку з бісквітами. Від нав’язливих запитань і сірих, прозорих, ніби скляних очей візитерки усім було незатишно. Але вони сумлінно підтримували розмову, бо знали — невдовзі міс Мальборо вийде на сцену.

Увесь тиждень містечко в напруженні очікувало тривожних новин, і, нарешті, дочекалося. Лейла оголосила, що в неї пропало віяло зі стразами Сваровскі. Ця історія викликала неабияке збурення спільноти. Лише міс Мальборо зберігала абсолютну холоднокровність. Правда, вона почала набирати вагу від нескінченних ванільних бісквітів, без яких не обходилося жодне розслідування.

Тепер уже її візитів чекали з нетерпінням: кожна родина жадала поділитися спостереженнями і здогадками. Єхидна Хуаніта багатозначно натякнула на минуле Розіни. На щастя, колишня зірка увесь тиждень була на психотренінгу на Гоа. Полковник із роздратуванням поскаржився на зухвалих підлітків бабуїнів, які нахабно читали реп біля центральної клумби. Садовий гном Карл крізь щілину в паркані бачив неприродно веселу анаконду Зіту, яка навіть намагалась танцювати усім своїм тілом, що розтягнулося на весь квартал. Добродушна панда Йошіко єдина не звинувачувала сусідів. Натомість здивувала всіх звісткою, що бачила у сусідньому провулку незнайому блондинку із зачіскою в стилі пізніх 80-х. Правда, з’ясувалося, що це був патріарх родини бабуїнів, який проводив спостереження за суперником.

І от міс Марпл зібрала сусідів на щойно підстриженій галявині, роздала останні бісквіти й оголосила результат своїх розслідувань. Прибиральниця дамського клубу білка Люсі знайшла віяло на вікні, і про всяк випадок, закопала його в землю. Лейла в останні відвідини клубу злякалась протягу й запхала віяло під віконницю, щоб притримати вікно.

Усі містяни полегшено зітхнули й сердечно розпрощалися із милою качкою. Як завжди, сподіваючись, що востаннє.

4.

Будиночок панди Йошіко — чи не найменший у містечку, але всередині так багато різних приміщень, закутків і комірок, що ніхто із сусідів не зміг порахувати їх навіть приблизно. А все через силу силенну ширм і перегородок, які Йошіко невтомно пересуває кожного дня.

Вечорами панда полюбляє пити зелений чай із зернятами рису разом зі своєю приятелькою коалою Кайлі. Обидві леді мають врівноважений характер і добре почуття гумору, тож чудово ладнають між собою.

Йошіко працювала туристичним гідом, водила екскурсії до бамбукового лабіринту, який вабив туристів тим, що з нього не було виходу. І до галереї Лефевр, де продавались як картини місцевих художників (здебільше вони зображали той таки лабіринт), так і парфуми місцевого розливу.

Кайлі колись була попзіркою. В останні роки вона зовсім відійшла від шоу бізнесу і насолоджувалась самотністю у своєму котеджі в стилі венеційських палаццо. Подруги дуже любили обговорювати романтичні стосунки – як не свої, так сусідські. А поговорити було про що. Обидві ніколи не мали браку кавалерів або чоловіків. І все ж, Кайлі в глибині душі сумувала за своїм колишнім нареченим, офіцером морського флоту, гризлі Гібсоном. А Йошіко час від часу прогулювалась під вікнами полковника. Іноді навіть заходила до нього на індійський чай — заради такого випадку в її в сумочці завжди лежав пакетик макароні.

А в цей час британка Маша з гномом Карлом активно продовжували пошуки нареченого для Емілі. Виходило невдало, бо в душі обидва дуже боялися появи в домі чужого чоловіка. Особливо нервувався Карл, бо на той час втратив всі свої зуби й половину капелюха. В його нічних кошмарах жених заявлявся на подвір’я з новеньким свіжопофарбованим гномом під пахвою. Маша, звичайно, була впевнена, що під її чарами ніхто не зможе встояти. Але вона уявляла примарного жениха із чі-хуа-хуа на повідцю. А то ще, не доведи боже, з мопсом. А до такої потвори вона, пані зі старовинного роду, точно не звикне.

На газоні почалася жвава дискусія. Коли Карл хвилювався, завжди переходив на німецьку мову.

— Niemals, niemals wird es auf meinem Land Hunde oder Zwerge geben! Das ist mein Land und mein Rasen! Niemand kann mit schmutzigen Pfoten darauf laufen!!! – енергійно й артистично жестикулюючи, голосно кричав він.

Бруква, що незворушно тягнула з трубочки молочний коктейль (вона вже звикла до Карлових лінгвістичних вправ), відкрила очі й побачила, що за парканом стоять пінгвіни Креббс та Лейла, і схиливши голови, з подивом позирають на Карла. З неба дивилися прекрасні перські очі жирафи Жизелі. Треба було терміново рятувати обличчя родини.

— А чи не спекти нам ванільні бісквіти? — звернулася Бруква до Маші. —Вже місяць, як міс Мальборо поїхала, нема чим поласувати.

— Так що, принести вам борошна? – миттєво озвався Карл і підтюпцем побіг до комори.

На чай з ванільними бісквітами зійшлися сусіди, і про вранішній випадок ніхто навіть не згадав.

Наступного дня Бруква запропонувала друзям план. Треба обійти садиби, в яких мешкають молоді чоловіки і вивідати, чи живуть в них собаки, і чи не захоплюються господарі садовою скульптурою.

5

Наступного ранку, як тільки хвіртка зачинилась, садовий гном Карл розпочав діяти, й так системно, що одразу стало зрозуміло — готувався всю ніч. Він розстелив на моріжку величезну топографічну мапу, недбало кинув на неї велетенського бінокля, назбирав кольорових олівців і нарізав зі старих шпалер прапорці. Композицію завершили вкритий пилом і павутинням старезний телефонний апарат і пожовкла коробка від «Герцоговіни Флор». Сам Карл гордо стояв посеред цього антикваріату в амбітній позі з випнутим животом, схрещеними ногами й закладеною за борт синього піджака правою руку і роздавав накази.

— Мамзель Маша, на розвідку. Обходите сусідів по лівому флангу, результати телеграфуйте.

— Що, що робити? – спитала приголомшена британка.

— Ох, молодь! Добре, пишіть у вайбер!

— Мадам Жізель також у розвідку. Бруква проглядає фейсбук. Дипломатичні перемовини буде проводити Йошіко-сан. А зараз — усі по завданнях. До обіду не повертатися. Я чекаю на загін агентів.

— А що ж ми тоді обідати будем? — єхидно спитала Бруква.

— Сухпайками я забезпечу. У мене збереглися ще з останньої повені.

Дами багатозначно переглянулися й спішно ретирувалися. Повінь була тоді, коли Карл забув закрити садовий шланг. Він же особисто керував евакуацією і рятуванням продуктових запасів, тобто виніс хлібницю на горище, де вона стоїть і досі.

Маша зібрала залишки бісквітів до сумки й відклала трохи на обід.

Попрямувала до садиби, де мешкала родина їжаків Ларсенів. Батько родини виїхав на закупи, на моріжку фру Ларсен допомагала малечі збирати гербарій.

За чаєм сусідки завели мову про своїх людей. Фру Ларсен розповідала про свого мешканця з повагою, але без сентиментів.

— Наш Ігор дуже поважний, працює в офісі, заробляє пристойно. Правда, офіс далеко, виїжджає бідолага о сьомій, та й повертається у свинячий голос. І вдома весь час працює – включить лептопа, наварить баняк кави , так і сидить майже до півнів. Потім ходить заспаний, тільки каву сьорбає. По неділях замість того, щоб газон підстригти – знову лептоп. Лише до супермаркету їздить. Накупить ото повний холодильник – а коли ж це все їсти, як він в офісі цілими днями? То він нам віддає. Хороший господар. Економний, нічого в нього не пропадає.

— Хороший чоловік! Жінки таких люблять — скорегувала тему Маша.

— Та де там! Приходила тут одна. Так він налив їй чаю і знову в лептоп заліз. Дівчина посиділа трохи, побавилась з малюками, назбирала собі суниць та й поїхала на автобусі. А нам то й добре! Нащо нам жінки з дітьми? Ніколи спокою нашим діткам не буде. Та й продуктами ніхто вже не поділиться. Хай так і живе, як живеться!

Останню фразу Маша не дочула. Вона хутко набирала повідомлення у вайбері: «Ларсенів викреслюю. Спостереження зняти!».

Вдома Машу зустрів щасливий Карл із трояндою в петлиці.

— Вуаля — проголосив він і ефектно вказав на мапу, вкриту прапорцями з намальованим чорним фломастером хрестиками. — Бруква викрила всіх одружених і заручених мерзотників! Нас не обдурять!

Маша зітхнула й пішла готувати канапки до чаю. Мала прийти Жізель зі звітом.

6.

Кожного року британка Маша дивувалась несподіваному снігу, ніби бачила його вперше. Рано вранці тихенько прочиняла двері, висувала в щілину носа, довго дивилась на біле хутро, що вкривало подвір’я, паркан і сусідні дахи, мружилась, принюхувалась до крихітних, виблискуючих на сонці кристалів. Обережно й неквапно, лапа за лапою, ступала на пекуче холодний, але такий прекрасний покрив, ретельно обтрушувала ніжні рожеві пальчики, кривилася, але все сміливіше йшла вперед. Довго замріяно дивилась вгору, звідки летіли й летіли до неї великі лапаті сніжинки, пухнасті, ніби її малесенькі родички.

Веселий фокстрот перервав медитацію. Пінгвіни Креббс і Лейла влаштували танці прямо на засніженому моріжку. Вони високо підстрибували, радісно сміялись, широко відкривали дзьоби й ловили ніжні холодні хмаринки. Подружжя цілий рік чекало цього дня й нині насолоджувалось кожним чудесним моментом. Вони так часто міняли платівки, що грамофон розпалився й почав розтоплювати сніг навколо себе. Коли ж нападало аж до колін, пінгвіни впали на животи й почали в захваті розкидати крилами сніг. Побачивши ці веселощі, Маша граційно перескочила через паркан і приєдналась до сусідів. Друзі від душі валялися, грали в сніжки й піжмурки цілісінький день. Разом з ними тішилися горобці й синички, прикрашаючи сніжний килим небаченими взорами.

Вівця Моллі також зраділа білому снігу, але вона, дама серйозна й відповідальна, хапливо почала дов’язувати шарф для жирафи Жізелі. Залишилось ще два метри, тож Моллі навіть не стала витрачати час на традиційно чаювання. Жізель була такою тендітною, що без шарфа не вийшла б на вулицю. А Моллі мріяла сходити разом на ярмарку, бо, купуючи кухонне начиння, завжди прислухалась до її порад — всі знали, що жирафа мала вишуканий смак.

Найбільше розхвилювалися бабуїни. Вони враз заметушилися, хутко витягли й розправили довгого шланга, приєднали до крана з гарячою водою і спустили другий кінець у бассейн. Коли води набралося вдосталь, уся родина залізла всередину й статечно розсілася вздовж стінок. Мовчазні, з притуманеними поглядами, заглиблені у свій внутрішній світ, не зважаючи на запорошені маківки, бабуїни сиділи незворушно до вечора, аж поки вода вистигла.

Але не всіх ощасливив неочікуваний сніг. Садовий гном Карл увесь день просидів біля вікна з перев’язаним горлом, вдаючи хворого. Бо понад усе боявся остаточно розсохнутися і злиняти. Утім, удавана хвороба не заважала йому презирливо коментувати бурхливі святкові події, які відбувались за вікном.

Коли нарешті вщент мокра Маша повернулась додому, акуратно обтрусилася й побігла за чайником, Карл демонстративно вилив останні краплі чаю собі в горнятко і, акцентуючи кожне слово, повчальним тоном промовив:

— In der grosse Familie nicht Kluven klatz-klatz!

7. Дні пролітали бадьорим фокстротом, різдвяні канікули давно закінчилися, а сніг все йшов і йшов. Первинна радість поступово заміщувалась розгубленістю, а в декого сумом. Коли ж снігові намети вкрили з верхом залізничну станцію, яка стояла в долині, а від рейок не залишилось навіть натяку, стало трохи тривожно. Все частіше містяни збиралися в якомусь із будинків навколо комина і розважали одне одного готичними історіями. Все частіше діставали із шаф вовняні шкарпетки й варили поживний ароматний грог. І все частіше згадували міс Мальборо – бо умови складались якнайкраще для якогось моторошного злочину. Кожного ранку сусідки телефонували одна одній з одним єдиним питанням – чи не приїхала? І потім радісно повідомляли домашнім — поки що все спокійно. Тривога так заволоділа містом, що ніхто навіть не замислювався, а яким транспортом шановна пані могла би прибути?

Врешті міс Мальборо сама надіслала телеграмму, де повідомила, що застрягла у Східному експресі в горах Трансільванії. Цю звістку свякували не гірше за Новий рік, бо вважали, що ніяких несподіванок цієї зими не буде і можна спокійно продовжуати грати в лото й читати детективи.

Але за тиждень, коли снігові кучугури вже мірялися зростом з будівлею мерії, з’явилися тривожні чутки. Сусіди коали Кайлі помітили, що вже давно не бачили диму з її комина. Подвір’я будинку повністю завалило снігом, а вікна залишились далеко внизу, так що ніхто б і не помітив, якби вона включала світло.

Оскільки чекати допомоги та й навіть поради не було звідки, найбільш активні містяни вирішили провести розслідування самотужки. Можна не дивуватись, що очолив ініціативну группу Карл, а на допомогу залучив полковника і жирафу Жізель.

Однак невдовзі виявилось, що полковник страждає застарілим ревматизмом і подагрою, і витягнути його із затишного глибокого крісла біля комину на занесену снігом вулицю аж ніяк не можливо. Жирафа також жалілася на хронічний тонзиліт. До того ж, попри усі свої детективні таланти, Жизель була відома своєю забудькуватістю. Так що гному довелося шукати нових підлеглих. І він їх знайшов зовсім поруч від себе.

У Кребсів мешкали двійнята – двадцятирічні Джейн і Джейк, типові для англійської глушини молоді люди. Джейн, як годиться, вивчала історію мистецтв, носила картату спідницю в складку та коротку трикотажну кофтинку поверх блузки з бантом. Джейк, високий рудий молодик в круглих окулярах, традиційно штудіював єгиптологію і брав участь у розкопках пірамід на Нилі. Вихідними вони грали в крікет і їздили на пікніки на луки – хоча точнісінько така трава росла на їхньому подвір’ї. Єдиним родичем був старенький дідусь, який майже не вставав зі своєї качалки окрім тих випадків, коли він разом з іншими пенсіонерами виїжджав на полювання.

Близнята з натхненням відгукнулись на пропозицію взяти участь у розслідуванні. Як зоозахисники, що роздавали листівки на захист піщаних котів, вони повсюди зустрічали радісні обличчя й відкриті двері. А дякуючи снігопаду, вже зовсім просто було напроситися на гарячий чай і довгу розмову.

Розпочали, звичайно, з панди Йошіко. Але одразу викреслили її зі списку свідків. Бо панда замкнулася у своїй хатинці і вдала зимову сплячку. Правда, залишилось нез’ясованим, хто кожного дня чистив їй стежки.

Пішли до Анаконди Зіти. В її невеликій вітальні чільне місце займав старовинний різний буфет, на якому стояла ціла колекція різноманітних реторт і колб. Близнюки ввічливо відмовились від чаю і одразу перейшли до справи – кмітлива анаконда вже знала заради чого вони прийшли. Востаннє вона бачила Кайлі на пошті – та купувала з дюжину поштових марок по 50 пенсів кожна.

Окриленні успіхом брат і сестра вирушили до сорок. Джакомо одразу заявив, що працює з партитурою, а Розіна радісно почала розказувати історії з життя сусідів. Не пройшло й години, як вона до слова розповіла, що Кайлі хвалилася новою прикрасою, вирізаною з ікла моржа. «Не розумію її смаків, виглядає тьмяно і старомодно» — не втрималась від єхидства Розіна, але детективи вже почули те, на що чекали, й безцеремонно попрощалися з господинею. Не слухати ж її балачки до вечора?

Наступне чаювання проходило в будинку білки Люсі, яка пригощала гостей зацукрованими горіхами з вкрапленнями піску. Відпльовуваючись, Джейк вдало похвалив варення з жолудів, чим дуже підняв самооцінку господині — так, що вона перейшла до критики смаків своїх сусідок.

— От, наприклад, Кайлі – пригостила мене якось джемом з морошки арктичної багаторічної. І що воно таке, ані смаку, ані запаху, колір бляклий, кісточки в зубах застряють. Яка з неї господиня? А от Єхидна Хуаніта — такого наготує, що й отруїтися невдовзі.

Останні слова язиката білка промовляла вже сама до себе. Джейк і Джейн бігли до Карла, щоб систематизувати зібрані покази.

Карл виглядав приголомшливо. Він викинув нарешті поламаного капелюха і натомість натягнув на голову потертого, але все ще франтуватого казанка, що знайшов на горищі. До того ж, намалював собі вугіллям кокетливі вусики. Свою мову він тепер доречно і недоречно пересипав французькими словами.

Гном одразу ознайомив молодь зі своїм списком версій: «Вбивство, кіднепінг, незаконне утримання, спячка». Але втомлені Джейн і Джейк не стали його слухати далі й пішли спати.

Зранку вони зустріли сову Ханну, яка розповіла, що декілька ночей тому неподалік від будинку Кайлі побачила білого ведмедя у формі морського офіцера. «Красень-мужчина, увесь в білому, в золотих кокардах і шевронах, ходить статечно, перевальцем, справжній адмірал!» — захоплено розповідала сова.

А вже наступного дня запрацювала пошта. І зовсім скоро до будинку Емілі прийшла листівка з морським пейзажем, підписана фру Кайлі Ларсен, і фото самої фру у шубі з хутра нерпи. Кайлі подякувала за старання в пошуках, про які написали їй добросердні сусіди, і розповіла, що переїхала до маленького морського містечка майже за полярним колом.