Босорка. Нічні жахіття

НІЧНІ ЖАХІТТЯ

Босорканя вийшла у двір і вдивлялася на дорогу, вона чекала особливу гостю і скоро таки побачила постать, що наближалася. Обриси вималювалися чіткіше і босорка впевнилася, що жінка, яка поспішала по стежці таки та, кого бачила у сні. Не думала, що прийде так швидко.

Босорканя потерла бородавку і підійшла ближче до молодиці у хустині, пов’язаній як тюрбан. Та ховала волосся, хоч було досить тепло. Євдокія знала, чому її гостя не покаже волосся нікому.

Нарешті навідала мене, але вдалий день вибрала.

Голос босорки звучав з особливою ласкавістю.

Заходь. Чари сильніші вночі, але у тебе випадок особливий, ночі чекати не можна. Спробую допомогти.

«Якщо зможу» подумала, але промовчала.

Жінка, що зайшла у темну і прохолодну хату Євдокії, була ще зовсім молодою, але втома і синці під очима видавали безсоння і тривогу. Здавалося, що й зараз перед її очима якийсь привид. Бліда шкіра ледь світилася у напівтемряві. Після швидкого руху по стежці, гостя ледь пересувала ноги. Важко було сказати скільки їй років насправді.

Я багато чула про Вас і нарешті наважилася зайти аж сюди.

Гостя задумалася, чи варто продовжувати, але мовчання господині заохочувало.

У мене випадає волосся, вилазить жмутами, уже мало що й залишилося.

Розмотала тюрбан і проста хустина впала на плечі. Шкіра на голові світилася, її не могли закрити пасма чорних кіс.

Раніше така густа чуприна була. Що тільки не робила, що не радили, а все марно. От до Вас вирішила звернутися.

Молодиця все бідкалася, а Євдокія дивилася на неї уважно і насуплено з-під густих брів. Раптом озвалася:

Знаю і бачу з чим ти до мене прийшла, але не волосся тебе турбує, але це не волосся, воно тобі тепер майже байдуже. Розказуй все.

Жінка зблідла. У полум’ї свічок чітко відбивалися зміни на її обличчі. Запах трав паморочив голову і здавалося, що гостя вже пошкодувала, що прийшла сюди. Євдокія усміхнулася:

Мені можеш розповісти все, хоч не проста твоя історія, але полегшає.

Відблиски лягали на стіни і нагадували тіні, які можна побачити у нічних жахіттях. Тривога не відпускала, але босорка не поспішала, вона вміла чекати. Євдокія знала, скільки провини взяла на себе та, що сидить перед нею. Важка ноша, та не її. Чому ж не розповість? Довго ж доведеться.

Нарешті жінка наважилася і обережно почала:

Ще я спати не можу, боюся заснути, бо як тільки очі заплющу сниться мені таке, що кидає то в жар, то в холодний піт. Стільки ночей не сплю, що й не перелічити. Ще й вдень спокою немає, гнітить і мучить.

Замовкла. Та босорка вже майже почула те, що хотіла.

Оце вже ближче до того, чого ти прийшла аж сюди, але ще не все. Розповідай, бо інакше не зможу тобі допомогти.

Чи достатньо буде цього, щоб таки відкрилася? Чи змарнує нагоду? Гостя зважувала, але озвучити свій гріх ніяк не могла, хоч розуміла, що стара вже й без неї знає все. Навіщо ж змушує розповідати далі? Чи справді допоможе? Більше сподіватися немає на кого. Чи заслужила ту допомогу?

Безліч думок і сумнівів роїлося в голові, а свічка догорала і спливала воском на стіл. Хіба можна пояснити чим так лякають ті дивні сни? Хоча, якщо це й можливо, то тільки тут. Але з чого ж почати? Босорканя зрозуміє. Чи пробачить? Чи вдасться пробачити самій? Себе відпустити не вийде.

Євдокія запропонувала чаю. Жінка відпила ковток і розповідь потекла.

Кому сказати, то не повірять. Я ж перукарка, ще й любила раніше свою роботу, та й виходили у мене зачіски вигадливі. Клієнти задоволені були.

Гостя з сумом усміхнулася і торкнулася голови:

Хтось би побачив, то й не пішов би до такої перукарки, якою стала сьогодні. Доводиться працювати в хустці.

Босорка слухала уважно, знала як важко розповідати, але бачила й інше, чого жінка ще не знала. Зрештою озвалася:

А що ж тобі снилося таке, що так тебе непокоїть? Пригадай, там таємниця й відкриється.

Гостя задумалася, ковтнула ще чаю і відповіла:

Тепер пригадую. Хлопчик малий мені сниться, тягне за руку, свариться, звинувачує в чомусь і намагається вдарити. Хто той хлопчик я не знаю, не бачила раніше.

Євдокія переконалася остаточно, що трапилося, але мусіла запитати додатково:

А коли сни почалися? Щось було перед тим не так, як завжди?

Без цього запитання жінка не пригадала б, але тепер одразу здогадалася, до чого веде босорканя:

Так, була одна неприємна історія, а сни якраз за кілька днів опісля і прийшли. Клієнтка до мене приходила, хотіла стрижку коротку, а сама вагітна, живіт вже великий. Чи їй ніхто не сказав, що не варто стригтися? Та й волосся у неї гарне було, зачіска така вкладена. Я й питаю, чи впевнена, що хоче постригтися? Вона ще так грубо мені відповіла, що моя справа волю клієнтів вдовольнити. Зрозуміла, що не просто буде, що не варто того робити, але постригла старанно, уклала вигадливо, вийшло досить непогано, як мені здалося. Клієнтка глянула в дзеркало і в крик, що я зіпсувала їй зачіску, що нічого платити не буде і взагалі даремно вона стриглася.

Видно було, що неприємні ті спогади, що все знову постає перед очима як і в той день ніби межу хтось проклав між до і після.

Після того я майже не могла більше працювати, все щось не так виходило. Стрижка нерівна, фарбування не того кольору, навіть сушити голову виходило надто довго. Я намагалася якось свої помилки виправляти чи приховувати і часто вдавалося, але ж нервувала дуже, волосся і почало випадати, а ще й ті сни. Не знаю вже що й робити.

Ще трохи і сльози мали потекти, але довелося стриматися:

Невже мене звільнять? Я не хочу цього.

Євдокія глянула на жінку співчутливо і заспокоїла:

Допоможу тобі. Зробила велику помилку, але ж немає у цьому твоєї провини, але це через незнання. Маю щось розповісти, що завдасть більшого болю, та інакше виправити завдане не вдасться.

Свічка блимнула, але не згасла. Босорка продовжила:

Не просту жінку ти образила, та й не закінчилося все після того, як та пішла незадоволена. За кілька днів хлопчик у неї народився, але мертвий. Хтось їй сказав, що стригтися вагітним не можна, от на тебе провину й переклала. Хлопчик через маму і злиться.

Жінка схлипнула:

І як же це виправити? Я ж не знайду її,а якби й знайшла, то в очі подивитися не зможу.

Провину вже спокутувала, попроси пробачення подумки і постав свічку в церкві за Дмитрика, так хлопчика хотіли назвати, ото й усе.

Гостя подякувала, але повірити не могла, що все так просто скінчиться, намагалася заплатити старенькій, а та грошей не взяла. Нарешті жінка пішла з полегшенням.

Коли гостя зникла з очей, босорканя прошепотіла услід:

Шкода, добра відьма була б.