Босорка. Почуй

Ранкове сонце пробивалось крізь хащі лісу, що в селі Старі Мухомори, розбивало світло на сотні променів й пробиралось до землі, до непорушних валунів, що стерегли могутні, але тихі води річки. На тих валунах сиділа жінка. Її смарагдові, як смереки очі, споглядали рух води. Раптовий шум увірвався до її вух:

- А най його! Ці нестерпні комахи, ці дурні сосни, ці…

Людський голос увірвався до лісу разом зі своїм власником. Проте жінка сиділа непорушно.

- Я чекала на тебе, Світланко, - мовила вона й повернулась обличчям до гості. Розкуйовджене русяве волосся дівчини, шматочки квітів сон-трави по всьому тілі та подряпина, ніби від голки однієї з багатьох смерек, свідчили про те, що ця гостя чомусь обрала заплутаний шлях до галявини, який всі місцеві мешканці обходять, адже є більш приваблива чиста стежка.

- Схоже, киянка тут уперше, - зробила висновок жінка й звернулась до гості:

- Що тебе турбує, Світланко, чого ти приїхала аж зі столиці до наших Карпат?

Про цю зустріч Світлана з босоркою не домовлялась, коли перечитувала пости в Інстаграмі про карпатську чаклунку, проте факт того що вона та ця жінка опинились в один час в одному місці не бентежив дівчину.

- Вона ж чаклунка, - думала Світлана. – вона мала відчути, що до неї йде гостя, чи, в крайньому разі, наворожити це. От тільки чому вона не забезпечила мені більш комфортний шлях?..

Дівчина обтрусила частку рослин з себе та відказала:

- В мене проблема, - її голос був на диво спокійним. - мені здається… ні, так воно і є! Мені всі довкола заздрять!

- Заздрять? - перепитала босорка.

- Ще б пак! - киянка ледве стримувалась. - Хіба ж я винна, що така вродлива? Та що я не кажу своїй подружці, сусідам, - вони не слухають, ще й ображаються!

- Ш-ш-ш!

Світлана почула цей звук і завмерла на місці. Гостя побачила, що цей шепіт йшов з губ її співрозмовниці; дівчинці здалося, що в босорки був роздвоєний язик, ніби у змії.

- Спокійно, це лише доводить що це і є та Світланка… - заспокоїла себе чаклунка і сховала зміїного язика за тонкими губами.

- Спокійно, Світлано, це лише доводить що це та сама чаклунка Євдокія!

Дівчина вирішила забути про цей момент і продовжила більш спокійним тоном:

- Що мені такого зробити, щоб мені більше не заздрили? Може, Ви якийсь захист поставите й відгородите від усіх цих, - замість того щоб назвати «усіх цих», Світлана обвела долонею коло у повітрі та подивилась на чаклунку.

Голос чаклунки відірвав Світлану від думок:

- Відгородитись від людей - то погана ідея, Світлано, дуже погана, - сказала Євдокія, дивлячись кудись угору.

- А що тоді робити? Вони ж, ну ці, нікуди не подінуться! Й слова мені сказати не дають - все за своє говорять, егоїсти! - обурювалась дівчина.

- Втомилась? - чаклунка й досі дивилась кудись угору.

- Що? - жінка опустила на збентежену гостю свої смарагдові очі та запитала:

- Ти не проти, якщо з нами побуде дехто?

- Тобто?!

- Вона не заважатиме нашій бесіді, якщо ти про це, - хотіла втішити гостю Євдокія. - Їй треба відпочити.

Лише зараз Світлана почула позаду себе чиїсь кроки. Незнайомець важко дихав, проте нічого не говорив. Нарешті, він ліг біля ніг босорки та роззявив широко рота, позіхаючи.

- Це ж ведмідь! - жахнулась Світлана.

- Ведмедиця, - відповіла чаклунка й почухала маленьке вушко цього звіра.

Коли пухнаста тваринка заснула, жінка повернулась до теми розмови:

- Я не вірю, що тобі заздрять через твою зовнішність. Якби ти розповіла мені все як було…

- Ви мені не вірите?! - знову розізлилась Світлана.

- Та що Ви взагалі таке?! Ви відьма чи…

- Босорка, - виправила гостю Євдокія, але та не слухала і почала копирсатись у сумочці, поки не знайшла свого телефону. Зв’язку не було.

- Нічого, я зробила скриншот! - втішила себе Світлана й знайшла потрібне їй фото. Це був той допис, звідки вона дізналась про босорку.

- «Босорка з села Старі Мухомори - одна з останніх магів 21 ст. Інші назви…» - це речення дівчина навмисно пропустила, щоб дійти до більш важливого.

- От! - вона зачитала:

- «Займається чаклунством, вміє впливати на долю людей»!

Відклавши телефон, Світлана прискіпливо подивилась на жінку.

- Ти мені це навіщо прочитала? - запитала Євдокія. - Ніби я власних сил не знаю…

- Звісно знаєте, я Вам лише нагадала про це! Тому прошу Вас не зволікати, а начаклувати мені захист! Вам це ж нічого не коштує!

Босорка подивилась на неї своїми великими очима та відповіла:

- Буде тобі бар’єр. Він захистить тебе від тих, чиє серце вкрите заздрістю. Та спершу, - наголосила босорка. - ти мені розповіси все як є. Щоб ані ти, ані я потім не шкодував про скоєне.

Світланка здалась - іншого виходу, крім як магія Євдокії, вона не бачила.

- Почну з подруги по роботі. От взяти хоча б останній випадок…