Диво на крилах

Юля гуляла з подружками у дворі, коли почула з під кущів якісь звуки. Дівчинка підійшла ближче і побачила лелеченя, яке побачивши її намагалося залізти в саму гущавину. Тільки це йому ніяк не вдавалось, і воно лиш безпомічно било крилами об землю, та совало своїми довгими ногами. Юля намагаючись триматись далі, щоб менше його лякати, уважно придивлялась до птаха. – Чому він тут? Що трапилось ? – Думала вона, але окрім того, що він увесь у крові та землі, нічого побачити не змогла. Зігнувшись, а потім ставши на коліна, ледве змогла дотягнутись до лелеченяти, тому не було вже далі куди тікати і воно тільки дивилось на дівчину зляканими очима. Взявши птаха Юля обережно роздивлялася, що з ним сталося. І побачила – лелека поранений в крило! – Яка жорстока людина це зробила? – думала вона. Прибігли її подруги і побачивши, що з птахом, порадили викинути його, все – одно йому вже не допоможеш. Але Юля була не згодна з ними:

– Ні, я його не залишу, я вилікую його!

Вдома дівчинка хотіла нагодувати птаха, але це їй не вдалось. Підійшла мама і спитала злякано:

− Де ти його взяла?

Юля розповіла мамі про все і вони разом оглянули пташеня. Мама зітхнула і сказала:

− воно вже ніколи не літатиме, але і кинути його не можна, спробуємо його лікувати.

Настала весна. Птахи поверталися з теплих країв додому. Лелеченя вже виросло і стало зовсім дорослим птахом. Юля дуже любила його і намагалася бути з ним увесь вільний час. Вона назвала його Журиком і він знав своє ім’я, і відразу ж прибігав, як тільки його гукали. Журик теж дуже любив Юлю і для нього було справжньою мукою чекати коли вона повернеться із школи. Наперекір усім побоюванням крило у птаха зовсім зажило і він вільно літав над подвір’ям, але далі не летів, повертався назад. Але Юля знала, що скоро настане та мить, якої вона так боялася. Та як не жаль їй було розлучатися з другом, вона твердо вирішила відпустити його на волю. І незабаром цей день настав.

Було сонячно, тепло, справжня весна. Юля з Журиком гуляли у дворі. Раптом з неба почулося курликання журавлів. Піднявши голову дівчинка побачила птахів, які летіли високо над ними. Журик теж почув їх клич і тепер схвильовано тупцював і поглядав в небо. Журавлі полетіли далі, але Журик так і не заспокоївся. Він не хотів гратися, схвильовано ходив по подвір’ю, то злітав, то знову опускався на землю. І ось знову в небі почувся журавлиний клич. Лелека завмер, а потім декілька разів прокричав щось на своїй пташиній мові. Підійшовши до Юлі він просунув свою голову їй під руку і стояв так деякий час. Дівчинка зрозуміла, що це останні хвилини коли вони разом. Тамуючи сльози вона гладила його і шепотіла: – Лети Журику, лети. І ось птах знову щось кричить на своїй незрозумілій мові і швидко пробігши по подвір’ю – злітає. Зробивши прощальне коло він летить вслід за лелеками, які вже ледь виднілися. Коли прийшла мама, то побачила, що Юля сидить у дворі і плаче. Мама все зрозуміла.

− Мамо , невже я його вже ніколи не побачу?

− Не знаю доню.

Минав час. Юля ходила до школи, гралася з подругами, все було, як завжди. Тільки дуже сумувала за Журиком, але розуміла, що йому потрібна воля і потроху звикала до думки, що вже ніколи його не побачить.

Того дня Юля, як завжди, пішла до школи і ніхто не знав, що біда вже нависла над її долею. Був звичайний день, як і багато інших днів. Юля йшла своєю дорогою, а іншою – їхала вантажівка. Доля розпорядилась так, що через декілька хвилин їх шляхи перетнуться. Коли Юля помітила автомобіль було вже занадто пізно…

У лікарні батьки чекали, що скаже лікар. І ось нарешті той вийшов і сказав:

− Стан у неї важкий, але тепер уже можна з впевненістю сказати, що ваша донька буде жити.

Батьки з полегшенням зітхнули, але помітила – лікар ніби ще не все сказав.

− Лікарю, ви щось недоговорюєте? Скажіть нам! – Лікар зітхнув:

− Жити вона буде, але, якщо не зробити складну операцію вона ніколи не буде ходити. Операція дуже складна і дорога. Мама тихо заплакала, а батько мовчки, з сумом гладив її по плечах.

Щоб врятувати Юлю мама і тато складали копійку до копійки. Сусіди та друзі теж допомогли, чим змогли, а ще – їм допомагала якась незнана сила. Щоразу, прокинувшись, мама знаходила на підвіконні гроші, то паперові, то монети. Батьки не знали що і подумати. Звідки ці гроші? Хто їх туди кладе? Одного разу мама прокинулась дуже рано і ніяк не могла заснути. Раптом вона побачила біля вікна лелеку. Той ходив ніби зазираючи в нього, а потім змахнув крилами і полетів геть. Мама підійшла до вікна і побачила на підвіконні гроші. Але, скажіть мені, чи може в наш час, доросла людина повірити в те, що вона бачила? От і вони з чоловіком не могли в це повірити, але гроші з’являлися на підвіконні кожного ранку.

Дуже тяжко довелося батькам, доки вони змогли зібрати грошей стільки, скільки було потрібно на операцію. Звичайно їм допомагали багато знайомих, а то і зовсім незнайомих людей. Не мало також зібрали і з вікна. І ось нарешті можна було робити операцію.

Юля лежала в своїй палаті, коли помітила за вікном якусь тінь. За вікном літав лелека. Юля ні хвилини не вагалася, звичайно, – це Журик!

− Привіт, Журику! – сказала дівчинка, хоч він її, звичайно не міг почути. Птах літав і літав під вікнами ніби хотів там щось побачити. До палати зайшли мама з лікарем.

− Доню, тобі завтра зроблять операцію.

− І я зможу ходити?

− Звичайно – відповів лікар.

А над лікарнею цілий день кружляв лелека.

Настав день операції. Мама з татом з самого ранку були в лікарні. І ось нарешті Юлю повезли в операційну. Батьки мовчки ходили по подвір’ю, говорити було важко. Одна думка була в обох.: «Тільки б усе скінчилось добре!!!»

А над лікарнею літав і літав лелека. Літав, здіймаючи крила до неба, ніби благаючи Бога допомогти. Через довгих п’ять годин вийшов лікар:

− Операція закінчилась і якщо все буде без ускладнень то дівчинка ходитиме.

Коли батьки йшли додому, то побачили птаха. Скільки мама не гукала його, а птах тільки покружляв над ними, але не спустився на землю.

Дні минали швидко. З інвалідного візка дівчинка перейшла на милиці. І ось настав той день, коли Юля пішла сама. Вона ходила іще дуже помалу, але ходила сама! Приїхавши додому Юля відразу ж вийшла на подвір’я. Вона чекала і дочекалася! Зашуміли крила і прямо під ноги дівчинці спустився лелека. Юля кинулася обіймати його, гладити по довгій шиї, по крилах.

− Журику, Журику, як я за тобою скучила.

Мама розповіла їй про гроші на підвіконні і Юля відразу ж повірила у це, тому, що діти швидше вірять у чудо, ніж дорослі. Батьки і досі не вірили, що це лелека приносив ті гроші. Минали дні, Юля ходила з кожним днем все краще і кожного дня до неї прилітав Журик.

Ось така історія про добрі серця. А серце, як відомо є не тільки у людей, воно є також і в птахів та звірів також. І вони також можуть робити добро. Можливо хтось не повірить у цю історію, тоді можете вважати, що це казка.

Казка з хорошим кінцем.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.